РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2017 року Справа № 903/426/17

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Василишин А.Р. , суддя Філіпова Т.Л.

при секретарі судового засідання Максютинській Д.В.

за участю представників сторін:

Від позивача: представник не з'явився.

Від відповідача: представник не з'явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача на рішення господарського суду Волинської області від 01.08.17 р. у справі № 903/426/17

за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Провідна"

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Міліуса"

про відшкодування шкоди в порядку регресу

ВСТАНОВИВ:

          Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Провідна" (надалі -Позивач) звернулося з позовом (а.с. 3 - 4) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Міліуса" (надалі - Відповідач )про відшкодування шкоди в порядку регресу.

          Рішенням господарського суду Волинської області від 1 серпня 2017 року (а.с. 76-77) позов Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Провідна" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Міліуса"про відшкодування шкоди в порядку регресу задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Міліуса" на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Провідна" 13898,26 грн. страхового відшкодування в порядку регресу та 1600,00 грн. витрат на сплату судового збору.

          В обгрунтування свого рішення суд першої інстанції, зазначив, що відповідно приписам підп.38.1.1 п.38.1 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду: якщо він після дорожньо-транспортної пригоди за його участю самовільно залишив місце пригоди чи відмовився від проходження відповідно до встановленого порядку огляду щодо стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, або вжив алкоголь, наркотики чи лікарські препарати, виготовлені на їх основі (крім тих, що входять до офіційно затвердженого складу аптечки або призначені медичним працівником); якщо дорожньо-транспортна пригода визначена в установленому порядку безпосереднім наслідком невідповідності технічного стану та обладнання транспортного засобу існуючим вимогам Правил дорожнього руху; якщо водій чи страхувальник не повідомили про страховий випадок у визначені строки п.33.1.2 ст. 33 даного Закону.

          Згідно ч.1 ст.1191 ЦК України, особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що матеріалами справи підтверджено виплату страхового відшкодування, вимога позивача про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Міліуса" 13898,26 грн.в порядку регресу є обгрунтованою.

Не погоджуючись із винесеним рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся з апеляційною скаргою (а.с. 86-90) до Рівненського апеляційного господарського суду, в якій просить рішення Господарського суду Волинської області від 1 серпня 2017 року скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Апеляційну скаргу відповідач обгрунтовує тим, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необгрунтованим, постановленим з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, що у свою чергу стало причиною порушення норм матерільного та процесуального права та призвело до неправильного вирішення спору.

Апелянт вказує, що позивачем не надано, а судом не здобуто доказів направлення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду страховикам з якими укладені договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, а Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Провідна" не мала підстав для виплати ОСОБА_1 страхового відшкодування через відсутність усіх необхідних документів для виплати.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 30.08.2017 апеляційну скаргу прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 4 жовтня 2017 року на 10 годину (а.с. 85).

Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Провідна" у відзиві на апеляційну скаргу зазначає, що суд першої інстанції розглянувши матеріали справи та докази, дійшов обгрунтованого висновку що згідно з п. 38.1. ст 38 Закону, страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожнь-транспортну пригоду, якщо він не повідомив страховика строки і за умов, визначених у підпункті 33.1.2 пункту 33.1 статті 33 цього Закону.

Також у своїх запереченнях Позивач зазначає, що відмовляючись від свого обов'язку як страхувальника про повідомлення свого страховика про ДТП та перекладаючи цей обов'язок на свого працівника - водія ОСОБА_2, апелянт не враховує положення ч.1 ст. 1172 ЦК України, де вказано що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

26.10.2017 року на електронну адресу Рівненського апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Міліуса" надійшло доповнення до апеляційної скарги з додатками: завірені копії довіреності представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Міліуса" ОСОБА_3; наказ від 07.03.2014 року №07/03-П та наказ від 16.09.2016 року № 16/09-П.

У своїх доповненнях апелянт вказав, що ОСОБА_2 07.03.2014 року при прийняті на роботу в Товариство з обмеженою відповідальністю "Міліуса" на посаду водія автотраснспортних засобів ІІІ класу (основне місце роботи) останній був призначений відповідальною особою за експлуатацію автомобіля та призначений водієм саме на транспортний засіб марки ДАФ, державний реєстраційний №АС 7342ВК.

Представник позивача та представник відповідача не забезпечили явку повноважених представників в судове засідння 04.10.2017р., та 30.10.2017р., про день, час та місце судового розгляду повідомлялися у встановленому законом порядку.

Враховуючи те, що судом вчинено всі необхідні дії для належного повідомлення всіх учасників провадження у справі про день, час та місце розгляду справи, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні за наявними у справі матеріалами, у відповідності до вимог ст.101 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної та юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріальногл і процесуального права судом першої інстанції, колегія суддів Рівненського апеляційого господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи 10.07.2015 року між позивачем - Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Провідна"(страховик) і відповідачем – Товариством з обмеженою відповідальністю «Міліуса» (страхувальник), укладено поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, № АЕ/4362445/0302/15. Відповідно до умов цього страхового полісу позивачем застраховано цивільно-правову відповідальність власника і водіїв автомобіля НОМЕР_1 на період з 11.07.2015 по 10.07.2016 року, ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну життю і здоров'ю 100000 грн., майну - 50000 грн., франшиза - 0 грн (а.с.11).

29.10.2015 року в м. Києві на Кільцевій дорозі відбулась дорожньо - транспортна пригода за участю транспортного ДАФ державний реєстраційний № НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_2, цивільно - правова відповідальність якого застахована за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АЕ/4362445/0302/15.

Постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 01.12.2015 року винним у вчиненні зазначеного правопорушення визнано ОСОБА_2, його дії кваліфіковано за ст. 124 КУпАП, на підставі якої накладено стягнення у виді штрафу (а.с. 15).

На підставі Страхового акту 1 №2300090833 від 16.12.2015 року Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Провідна" сплатило потерпілій стороні страхове відшкодування у розмірі – 13898,26 грн., що підтверджується платіжним дорученням та відомістю № ВПТ-005419 від 17.12.2015 року (а.с.22-26).

Предметом даного позову є вимога Позивача стягнути з Відповідача в порядку регресу витрати в сумі 13 898,26 грн.

Обгрунтовуючи позов, Позивач посилається на норми ст. ст. 993, 1191 ЦК України. Закон України "Про страхування", Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Згідно ч.1 ст.1191 ЦК України, особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до ст. 27 Закону України "Про страхування" та ст. 993 Цивільного кодексу України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

За приписами підп.38.1.1 п.38.1 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду: якщо він не повідомив страховика у строки і за умов визначених у підпункті 33.1.2 п.33.1 цього Закону.

Відповідно до підп. 33.1.4 пункту 33.1 статті 33 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів",у разі настання ДТП, яка може бути підставою для здійнення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов'язаний невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання ДТП, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, -Моторне (транспортне)страхове бюро України; далі - МТСБУ), повідомлення про ДТП установленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу поважних причин не мав змоги виконати зазначеного обов'язку, він має підтвердити це документально.

Отже, правовими нормами встановлено обов'язок невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання ДТП, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування, письмово повідомити страховика про настання ДТП. Такий обов'язок установлений законодавством для надання страховику можливості перевірити обставини ДТП власними силами і запобігти необгрунтованим виплатам.

В разі якщо страхувальник або водій забезпеченого транспортного засобу, який спричинив ДТП, не повідомив у встановлені строки страховика про настання такої події, внаслідок чого в останнього виникли необгрунтовані вилати, то після страхового відшкодування страховик має підстави для регресного позову до страхувальника.

Так, Товариство з обмеженою відповідальністю ««Міліуса»» не повідомило Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Провідна" про настання страхового випадку у строки, передбачені підпунктом 33.1.4 пункту 33.1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Враховуючи викладене, судова колегія погоджується з висновком місцевого суду про те, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 13898,26 грн страхового відшкодування є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що відмовляючись від свого обов'язку як Страхувальника про повідомлення свого Страховика про ДТП та перекладаючи цей обов’язок на свого працівника - водія ОСОБА_4, ОСОБА_2 не враховує положення ч. 1 ст. 1172 ЦК України, де вказано що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Отже відповідальність юридичної або фізичної особи настає у випадках, коли особа, з вини якої заподіяна шкода, перебуває з даною організацією в трудових відносинах, і шкода заподіяна нею у зв'язку з виконанням трудових (службових) обов'язків.

При цьому під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов'язків слід розуміти виконання ним роботи, зумовленої трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоча і виходить за межі трудового договору чи посадової інструкції, але доручається юридичною або фізичною особою, або спричинена необхідністю, як на території роботодавця, так і за її межами. Це можуть бути дії виробничого, господарського, технічного та іншого характеру, вчинення яких безпосередньо входить до службових обов'язків працівника.

Відповідно до роз’яснень, викладених у п. 6 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №4 від 1 березня 2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», не вважається особою, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка керує транспортним засобом у зв’язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) із особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, якщо з нею укладено цивільно-правовий договір.

Така особа, враховуючи характер відносин, які між ними склалися, може бути притягнута до відповідальності роботодавцем лише у регресному порядку відповідно до ст. 1191 ЦК України. Фізична чи юридична особа, яка відшкодувала шкоду, завдану її працівником при виконанні трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) чи цивільно-правового договору, має право зворотної вимоги (регресу) до такого працівника - фактичного завдавача шкоди - у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом (ч. 1 ст. 1191 ЦК України).

Колегією суддів встановлено, що транспортний засіб на момент ДТП перебував у власності Відповідача, та виключно Відповідач являється Страхувальником за Полісом №АЕ/4362445, а водій ОСОБА_4 є найманим працівником Відповідача, доказом того є наказ від 07.03.2014 року № 07/03-П про прийняття на роботу ОСОБА_2В у Товариство з обмеженою відповідальністю «Міліуса», тому саме ТОВ «Міліуса» порушило вимоги Закону щодо вчасного повідомлення Позивача.

Пунктом 5 постанови Пленуму Верховного суду України від 27.03.1992р. № 6 Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди (зі змінами та доповненнями) передбачено, що відповідальність юридичної особи настає у випадку, коли особа, з вини якої заподіяна шкода, знаходилась з даною організацією в трудових відносинах, і шкода заподіяна нею у зв'язку з виконанням трудових (службових) обов'язків, незалежно від того, постійними, сезонними, тимчасовими за трудовим договором чи на інших умовах вона була працівником цієї організації.

Оскільки цивільно-правова відповідальність заподіювача шкоди застрахована відповідачем, то особою, відповідальною за завдані у даному випадку збитки, у межах, передбачених договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності, є саме відповідач.

Також розглядаючи даний спір до встановлення підлягає факт неможливості своєчасного повідомлення відповідачем позивача про настання страхового випадку. Разом з тим заперечення відповідача не стосувалися даної обставини, жодних доказів на підтвердження неможливості своєчасно повідомити позивача про настання ДТП за участю застрахованого транспортного засобу останній не надав.

Зважаючи на вищевикладене, відповідачем не доведено належними та допустимими доказами ті обставини, на які він посилається у апеляційній скарзі як на підставу своїх вимог та заперечень, а відтак і не доведено свою правову позицію по справі.

В силу ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

В силу ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що вирішуючи спір по суті заявлених вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах, й ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для його скасування чи зміни та задоволення апеляційної скарги.

          Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати за розгляд апеляційної скарги покладаються на відповідача.

          Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 103, 105 ГПК України, Рівненський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Міліуса" на рішення Господарського суду Волинської області від 01.08.17 р. у справі № 903/426/17 залишити без задоволення.

2.Рішення Господарського суду Волинської області від 01.08.17 р. у справі № 903/426/17 залишити без - змін.

3.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

4.Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

5. Справу №903/426/17 повернути господарському суду Волинської області.

Головуючий суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Василишин А.Р.

Суддя Філіпова Т.Л.