АПЕЛЯЦІЙНИЙСУДМІСТАКИЄВА

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 жовтня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду міста Києва у складі:

головуючого: Поливач Л.Д.

суддів: Вербової І.М., Шахової О.В.

при секретарі: Горак Ю.М.

за участю осіб:

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

представника ОСОБА_3- ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до Державного підприємства «Класифікаційне товариство «Регістр судноплавства України», треті особи: ОСОБА_3, Приватне акціонерне товариство «Страхове товариство «Іллічівське», про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо - транспортної пригоди,-

за апеляційною скаргою представника ОСОБА_5 - ОСОБА_1

за апеляційною скаргою Державного підприємства «Класифікаційне товариство «Регістр судноплавства України», поданою представником ОСОБА_2

за апеляційною скаргою ОСОБА_3

на рішення Подільського районного суду міста Києва від 13 липня 2017 року

в с т а н о в и л а:

Справа № 758/2356/17

№ апеляційного провадження № 22-ц/796/9221/2017

Головуючий у суді першої інстанції: Н.М. Ларіонова

Доповідач у суді апеляційної інстанції: Л.Д. Поливач

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 13 липня 2017 року задоволено частково позов ОСОБА_5 до ДП «Класифікаційне товариство «Регістр судноплавства України», треті особи: ОСОБА_3, ПрАТ «СТ «Іллічівське», про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо - транспортної пригоди. Стягнуто з ДП «Класифікаційне товариство «Регістр судноплавства України» на користь ОСОБА_5 на відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо - транспортної пригоди, що відбулася 16 березня 2016 року, 119170, 37 грн., на відшкодування моральної шкоди 1000, 00 грн., а всього стягнуто 120170,37 грн.. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Не погоджуючись з рішенням суду в частині розміру стягнутої моральної шкоди, представник ОСОБА_5 - ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповноту і неправильність з'ясування обставин, що мають значення для справи в цій частині вимог позивача, просив рішення суду змінити, задовольнити позовні вимоги повністю, стягнувши у відшкодування завданої моральної шкоди 66144,00 грн..

В обґрунтування скарги зазначив, що суд першої інстанції не надав належної оцінки доводам ОСОБА_5 про те, що пошкодження належного їй автомобіля «Фольксваген Тігуан», д.н.з. НОМЕР_1, потягнуло для неї травмуючі та негативні зміни в психоемоційному стані, моральні страждання і переживання, зумовлені необхідністю змінювати звичний уклад життя та неможливістю повноцінно організовувати свій час. Посилався на те, що розмір грошової компенсації завданих ОСОБА_5 моральних страждань складає 48 мінімальних заробітних плат, що підтверджується наявним в матеріалах справи висновком експертного психологічного дослідження, який суд першої інстанції безпідставно не прийняв до уваги. Вважає, що позивачем було належно обґрунтовано і доведено розмір заподіяної їй моральної шкоди та відповідальність відповідача за таку шкоду, в тому у суду не було правових підстав для відшкодування моральної шкоди у розмірі 1000,00 грн., просив стягнути моральну шкоду у розмірі 66 144, 00 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду, ДП «Класифікаційне товариство «Регістр судноплавства України», через свого представника, також подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування фактичних обставин справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

В обґрунтування скарги зазначено, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що цивільно - правова відповідальність водія автомобіля «Шкода Октавія», д.н.з. НОМЕР_2, що спричинив дорожньо - транспортну пригоду, застрахована ПрАТ «СТ «Іллічівське», тобто потерпіла від дорожньо - транспортної пригоди ОСОБА_5 повинна була звертатися до страховика за отриманням страхового відшкодування, а підприємство має відповідати лише за майнову шкоду заподіяну позивачці, яку не перекриє виплачене їй страховою компанією страхове відшкодування. Вважає помилковим посилання суду першої інстанції в обґрунтування висновку про задоволення позову на правову позицію Верховного Суду України у справі № 6-2808цс15, оскільки у даних справах фактичні обставини і ситуація, з приводу якої виник спір, є відмінними, так як у справі, що переглядалася Верховним Судом України, власник транспортного засобу та заподіювач шкоди поєднувалися в одній особі, а страхове відшкодування потерпілій стороні було виплачено, проте його розмір був недостатнім для покриття фактичної матеріальної шкоди. Одночасно, у даній справі власник транспортного засобу та винуватець ДТП є різними особами, а за отриманням страхового відшкодування потерпіла не звернулася та строк на таке звернення нею пропущено, що в сукупності свідчить про суттєву відмінність обставини справи, а відтак неможливість застосування при вирішенні спору практики Верховного Суду України у справі № 6-2808цс15. Зазначає, що небажання ОСОБА_5 виконувати покладені на неї за Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов'язки, а саме своєчасно подати заяву про отримання страхового відшкодування, не може бути підставою для покладення на власника транспортного засобу абсолютної відповідальності за заподіяну шкоду, за наявності у нього діючого полісу загальнообов'язкового страхування.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування фактичних обставин справи, неправильну оцінку доказів, невідповідність рішення суду вимогам ст. 213 ЦПК України, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

В обґрунтування скарги зазначив, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що повторно протокол про адміністративне правопорушення відносно нього було складено за спливом п'яти місяців від дати вчинення дорожньо - транспортної пригоди та вже після винесення судом остаточного рішення, яким провадження відносно нього за ст. 124 КУпАП закрито за відсутністю в діях складу адміністративного правопорушення. Вважає, що такі дії працівників патрульної поліції суперечать положенням Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, є протиправними і порушують його права, проте суд першої інстанції при вирішенні спору цим доводам належної оцінки не надав. Посилався на те, що рішення службових осіб патрульної поліції про складання другого протоколу було оскаржено ним до Управління патрульної поліції у м. Києві, Департаменту патрульної поліції, Національної поліції України, а також до суду, а тому його не можна вважати винним в дорожньо - транспортній пригоді, що відбулася 16 березня 2016 року. Зазначив, що позивач ОСОБА_5 не пред'являла вимоги про відшкодування заподіяної їй матеріальної шкоди до ПрАТ «СТ «Іллічівське», як до страховика цивільно - правової відповідальності водія транспортного засобу «Шкода Октавія», д.н.з. НОМЕР_2, що спричинив дорожньо - транспортну пригоду.

У судовому засіданні апеляційної інстанції представник позивача ОСОБА_1 підтримав подану ним апеляційну скаргу, просив її задовольнити з викладених в ній підстав. Проти апеляційних скарг ДП «Класифікаційне товариство «Регістр судноплавства України» та ОСОБА_3 заперечував, вважає їх безпідставними та необґрунтованими.

Представник ДП «Класифікаційне товариство «Регістр судноплавства України» ОСОБА_2 в судовому засіданні апеляційної інстанції подану підприємством апеляційну скаргу підтримала, просила її задовольнити з викладених в ній підстав. Заперечувала проти задоволення апеляційної скарги представника позивача ОСОБА_1 Апеляційну скаргу ОСОБА_3 вважала такою, що підлягає задоволенню.

У судовому засіданні апеляційної інстанції представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 підтримала подану ОСОБА_3 апеляційну скаргу, просила її задовольнити з викладених в ній підстав. Апеляційну скаргу ДП «Класифікаційне товариство «Регістр судноплавства України» ОСОБА_2 вважала такою, що підлягає задоволенню. Проти доводів апеляційної скарги представника позивача ОСОБА_1 заперечувала.

Третя особа ПрАТ «СТ «Іллічівське» явку свого представника в судове засідання повторно не забезпечило, про час і місце судового розгляду повідомлялось у відповідності до вимог закону, причини неявки суду не повідомило, будь - яких заяв, клопотань до суду апеляційної інстанції не надходило. За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника Товариства, неявка зазначеної особи в судове засідання не унеможливлює встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 213 ЦПК України, законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги: заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані: (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цю: правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати.

Відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ч.1 ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явились у судове засідання, перевіривши доводи апеляційних скарг, законність та обґрунтованість рішення суду в межах апеляційного оскарження, дійшла висновку, що апеляційні скарги представника позивача ОСОБА_1, ДП» Класифікаційне товариство «Регістр судноплавства України», ОСОБА_3 не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Так, задовольняючи позовні вимоги про стягнення з ДП «Класифікаційне товариство «Регістр судноплавства України» на відшкодування завданої внаслідок дорожньо - транспортної пригоди матеріальної шкоди у розмірі 119170,37 грн., суд першої інстанції виходив з їх доведеності, законності та обґрунтованості, та ухвалював рішення на підставі 1166, 1172 ЦК України.

Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони ґрунтуються на вимогах закону та відповідають зібраним у матеріалах справи доказам, виходячи з наступного.

За змістом ч. 4 ст. 61 ЦПК України постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкова для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої прийнято постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

В пункті 4 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ № 4 від 01 березня 2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» роз'яснено, що в світлі ст. 61 ЦПК України, у разі прийняття судом постанови про закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення, наприклад, через закінчення строків накладення адміністративного стягнення (стаття 38 Кодексу України про адміністративні правопорушення), суд повинен звернути увагу на те, чи містить така постанова суду відповіді на питання про те, чи мала місце дорожньо-транспортна пригода та чи сталася вона з вини відповідача.

Згідно ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

В пункті 6 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ № 4 від 01 березня 2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» зазначається, що особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) із особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим. Така особа може бути притягнута до відповідальності роботодавцем у регресному порядку відповідно до статті 1191 ЦК.

Відповідно до п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27 березня 1992 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо). Не вважається володільцем джерела підвищеної небезпеки і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин з володільцем цього джерела (шофер, машиніст, оператор і т.ін.).

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 16 березня 2016 року на перехресті вулиці Саперно - Слобідська, проспекту Науки та вулиці Голосіївська в м. Києві відбулася дорожньо - транспортна пригода за участю автомобіля «Фольксваген Тігуан», д.н.з. НОМЕР_1, який належить ОСОБА_5 та автомобіля «Шкода Октавія», д.н.з. НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_3. Внаслідок події транспортні засоби зазнали механічних пошкоджень.

Постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 28 жовтня 2016 року, яка залишена без змін постановою Апеляційного суду м. Києва від 28 листопада 2016 року та набрала законної сили, ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП, а саме в порушенні п. 8.7.3 Правил дорожнього руху, проте закрито провадження у справі в зв'язку зі спливом строків накладення адміністративного стягнення, передбачених ст. 38 КУпАП.

Як вбачається, автомобіль «Шкода Октавія», д.н.з. НОМЕР_2, водій якого спричинив дорожньо - транспортну пригоду, належить відповідачу ДП «Класифікаційне товариство «Регістр судноплавства України», що підтверджується Свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3

Згідно наказу ДП «Класифікаційне товариство «Регістр судноплавства України» «Про службовий автотранспорт Регістра судноплавства України», раднику генерального директора підприємства ОСОБА_3, у разі виробничої необхідності, дозволено керувати належним підприємству автомобілем «Шкода Октавія», д.н.з. НОМЕР_2.

Оскільки з вищезазначених доказів в сукупності достовірно вбачається, що винуватець дорожньо - транспортної пригоди ОСОБА_3 керував автомобілем «Шкода Октавія», д.н.з. НОМЕР_2 як службова особа відповідача ДП «Класифікаційне товариство «Регістр судноплавства України», колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого і правильного висновку про покладення відповідальності за завдану автомобілю ОСОБА_5 матеріальну шкоду на відповідача ДП «Класифікаційне товариство «Регістр судноплавства України», в порядку ст. 1172 ЦК України.

Згідно статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Як зазначено в п. 4 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ № 4 від 01 березня 2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини. З огляду на презумпцію вини завдавача шкоди відповідач звільняється від обов'язку відшкодувати шкоду (у тому числі і моральну шкоду), якщо доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Потерпілий подає докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також докази того, що відповідач є завдавачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов'язана відшкодувати шкоду.

Як вбачається зі Звіту про оцінку автомобіля №163 від 20 березня 2016 року, що була проведена на замовлення ОСОБА_5 сертифікованими суб'єктами оціночної діяльності ОСОБА_8 та ОСОБА_9, матеріальний збиток, завданий власникові автомобіля «Фольксваген Тігуан», д.н.з. НОМЕР_1, в результаті його пошкодження при ДТП, складає 119170,37 грн..

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано послався при визначенні розміру матеріальної шкоди, яка підлягає стягненню з відповідача в зв'язку з дорожньо - транспортною пригодою, на Звіт про оцінку автомобіля №163 від 20 березня 2016 року, оскільки вказана оцінка була проведена сертифікованими суб'єктами оцінювальної діяльності, у відповідності та на підставі положень Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року № 142/5/2092, одночасно відповідачем ДП «Класифікаційне товариство «Регістр судноплавства України» жодних переконливих та достатніх доказів на спростування висновків оцінювачів і визначеного ними розміру майновї шкоди суду не було надано.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 про те, що дорожньо - транспортна пригода 16 березня 2016 року відбулася не з його вини, так як постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 16 червня 2016 року провадження відносно нього у справі про адміністративне правопорушення було закрито, а протокол, за наслідками розгляду якого його було визнано винним у вчиненні передбаченого ст. 124 КУпАП правопорушення складено через п'ять місяців після дорожньо - транспортної пригоди, не спростовують правильність висновку суду про часткове задоволення позову, з наступних підстав.

Так, за змістом ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Стаття 61 ЦПК України передбачає, що постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, яка набрала законної сили, обов'язкова для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої прийнято таку постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Постанова Голосіївського районного суду м. Києва від 28 жовтня 2016 року, якою ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП, а саме в порушенні п. 8.7.3 Правил дорожнього руху при виїзді 16 березня 2016 року на регульоване перехрестя на заборонений сигнал світлофору, що призвело до зіткнення з належним позивачу автомобілем, набрала законної сили, не скасована і наразі є чинною, а тому, викладені в ній висновки підлягають обов'язковому врахуванню при вирішенні даної справи, у відповідності до положень ст. 61 ЦПК України.

Посилання ОСОБА_3 на те, що ним було оскаржено дії співробітників патрульної поліції до Управління патрульної поліції у м. Києві, Департаменту патрульної поліції, Національної поліції України, а також до суду, не мають правового значення при вирішенні даного спору, оскільки не спростовують того факту, що за наслідками розгляду протоколу про адміністративне правопорушення суд дійшов висновку про наявність в діях ОСОБА_3 складу правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, за наслідками розгляду поданих ОСОБА_3 скарг будь-яких рішень, якими б дії співробітників патрульної поліції по складанню протоколу АП2 №037431 визнавалися неправомірними, не ухвалювалося, а адміністративний позов ОСОБА_3 про скасування даного протоколу залишено без розгляду на підставі ч. 1 ст. 100 КАС України, в зв'язку з пропуском встановлених законом строків на його подання.

Доводи апеляційних скарг ОСОБА_3 та ДП «Класифікаційне товариство «Регістр судноплавства України» про те, що позов ОСОБА_5 не підлягає задоволенню, оскільки вона не зверталася за виплатою страхового відшкодування до ПрАТ «Страхове товариство «Іллічівське», яким застраховано цивільно - правову відповідальність водія автомобіля «Шкода Октавія», д.н.з. НОМЕР_2, колегія суддів відхиляє, з наступних підстав.

Так, завдання потерпілому шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди породжує деліктне зобов'язання, в якому праву потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується відповідний обов'язок боржника (особи, яка завдала шкоди).

Таке деліктне зобов'язання є первісним і основним зобов'язанням між учасниками дорожньо - транспортної пригоди, і в ньому діє загальний принцип відшкодування шкоди в повному обсязі, підставою виникнення якого є факт заподіяння шкоди.

При цьому, право потерпілого на відшкодування шкоди за рахунок особи, яка її завдала, є абсолютним і не може бути припинене чи обмежене договором страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, стороною якого потерпілий не був, хоч цей договір і укладений на користь третіх осіб.

Таким чином, оскільки в силу положень ст.ст. 12, 14 ЦК України особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд та не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї, звернення потерпілого за отриманням відшкодування безпосередньо до відповідальної за заподіяну шкоду особи, а не до страховика цивільно - правової відповідальності, не може бути підставою для відмови у задоволенні таких вимог.

Відповідної правової позиції притримується Верховний Суд України, виклавши її в постанові від 20 січня 2016 року у справі № 6-2808цс15, та, згідно положень ст. 360-7 ЦПК України, такі висновки про застосування норм права є обов'язковими для врахування судами при застосуванні цих норм.

При цьому колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що висновки, викладені в постанові № 6-2808цс15 не можуть бути застосовані при вирішенні цього спору, оскільки має місце суттєва відмінність в обставинах справи та в правовій природі існуючих між сторонами правовідносин, з наступних підстав.

Так, у справі, що була предметом перегляду Верховним Судом України, володілець транспортного засобу та заподіювач шкоди поєднувалися в одній особі, а страхове відшкодування потерпілому було виплачено, проте в меншому розмірі ніж фактично заподіяна шкода, тобто обставини справи є дійсно відмінними від цього спору.

Проте, аналізуючи зміст постанови Верховного Суду України у справі № 6-2808цс15 апелянт Державне підприємство «Класифікаційне товариство «Регістр судноплавства України» невірно трактує викладені в ній висновки суду, оскілки вбачається, що Верховний Суд України надає оцінку, в першу чергу, обсягу прав постраждалої внаслідок дорожньо - транспортної пригоди особи, а саме її абсолютне і необмежене право на отримання відшкодування завданої їй шкоди за рахунок винної особи, за загальними принципами деліктного законодавства.

На такий обсяг прав не впливає факт того, чи поєднується володілець транспортного засобу та заподіювач шкоди в одній особі, так як підставою для виникнення цих прав є сам факт заподіяння шкоди, а особа, яка повинна нести відповідальність за завдані збитки, визначається згідно з законом, в даному випадку, на підставі ст. 1172 ЦК України.

Колегія суддів погоджується також з висновком суду першої інстанції про те, що в порядку відшкодування завданої моральної шкоди з ДП «Класифікаційне товариство «Регістр судноплавства України» на користь ОСОБА_5 підлягає стягненню 1 000,00 грн.

Так, стаття 1167 ЦК України передбачає, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року за №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», підставами задоволення судом позову про відшкодування заподіяної фізичній особі моральної шкоди є наявність моральної (немайнової) шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Пунктом 9 постанови встановлено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

З урахуванням того, що при розгляді справи встановлено склад цивільного правопорушення за наявності якого наступає відповідальність за заподіяну шкоду, в тому числі й моральну, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість вимог позивача ОСОБА_5 про відшкодування моральної шкоди.

Оскільки судом першої інстанції було встановлено та не заперечувалося позивачем, що автомобіль вона відремонтувала в червні 2016 року, що свідчить про нетривалий період вимушених змін в організації її звичного укладу життя, зумовлених неможливістю користуватися транспортним засобом, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції на те, що, виходячи з засад розумності, виваженості та справедливості, вимоги про відшкодування завданої моральної шкоди підлягають задоволенню частково, в розмірі 1000,00 грн..

Доводи апеляційної скарги представника позивача ОСОБА_1 про те, що при визначенні розміру компенсації понесеної моральної шкоди варто виходити з Висновку експертного психологічного дослідження № 107/04 від 07 квітня 2017 року, згідно якого орієнтований розмір відшкодування моральної шкоди становить 48 мінімальних заробітних плат, колегія судів відхиляє, з огляду на таке.

Так, за правилом ст.212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Таким чином, поданий позивачем Висновок експертного психологічного дослідження № 107/04 від 07 квітня 2017 року підлягає оцінці судом у взаємному зв'язку з іншими, наявними у справі доказами, та не має наперед встановленого значення.

Визначаючи належний до стягнення розмір відшкодування моральної шкоди суд першої інстанції не заперечував проти викладених в Висновку експертного психологічного дослідження № 107/04 від 07 квітня 2017 року доводів щодо заподіяння ОСОБА_5 внаслідок дорожньо - транспортної пригоди, що мала місце 16 березня 2016 року, моральних страждань і переживань, проте не погодився з твердженням про їх тривалий характер, з урахуванням факту швидкого відновлення пошкодженого автомобіля.

Крім того, оскільки матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження погіршення стану здоров'я позивача, зокрема і її психоемоційного стану, відсутні підстави вважати, що дорожньо - транспортна пригоди спричинила для неї тяжкі психотравмуючі наслідки.

Колегія суддів також звертає увагу, що датою проведення психологічного обстеження ОСОБА_5, згідно висновку експертного психологічного дослідження №107/04 від 07 квітня 2017 року, є 31 березня 2017 року, тобто таке обстеження відбулося за спливом року після дорожньо - трансопртної пригоди.

Враховуючи все вищевикладене в сукупності, оскільки результати експертного психологічного дослідження не мають для суду наперед встановленого значення та є орієнтованими, про що зазначено в самому висновку, одночасно проведене дослідження не є судовою експертизою, призначеною в порядку ст. 143 - 144 ЦПК України із попередженням експерта про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок, колегія судів вважає, що доводи апеляційної скарги про те, що відшкодування моральної шкоди повинно відбуватися в розмірі 48 мінімальних заробітних плат, що становить 66 144,00 грн. є безпідставними, а при визначенні розміру відшкодування варто виходити з зазначених в законодавстві засад розумності і справедливості.

Таким чином, доводи апеляційної скарги представника ОСОБА_5 - ОСОБА_1, апеляційної скарги ДП «Класифікаційне товариство «Регістр судноплавства України», та апеляційної скарги ОСОБА_3 не знайшли свого підтвердження при апеляційному перегляді оскаржуваного рішення, є безпідставними та такими, що не можуть вплинути на правильність висновків суду по суті спору.

Відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Інші доводи зазначених апеляційних скарг висновків суду першої інстанції не спростовують. Справу було розглянуто судом на підставі встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та належних письмових доказів.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам матеріального та процесуального закону. Підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційних скаргах, колегія не знаходить.

Керуючись ст.ст. 303, 304, п.1 ч.1 ст.307, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 - ОСОБА_1 відхилити.

Апеляційну скаргу Державного підприємства «Класифікаційне товариство «Регістр судноплавства України», подану представником ОСОБА_2 відхилити.

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Подільського районного суду міста Києва від 13 липня 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили шляхом подання до цього суду касаційної скарги.

Головуючий:

Судді: