Придніпровський районний суд м.Черкаси

Справа № 711/5435/17

Провадження № 2/711/1919/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 жовтня 2017 року м. Черкаси

Придніпровський районний суд м. Черкаси в складі:

головуючого – судді Позарецької С.М.,

при секретарі Семиволос І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Азот» про стягнення заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку, -

в с т а н о в и в :

Позивач ОСОБА_1 звернувся у Придніпровський районний суду м. Черкаси з позовом до ПАТ «Азот» про стягнення заборгованості заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку. Свої вимоги мотивує тим, що з 11 червня 2014 року на підставі наказу 79.ВК ПАТ «Азот» від 10 червня 2016 року він працював на посаді слюсаря-ремонтника. Відповідно до наказу 462 ВК ПАТ «Азот» від 03 травня 2017 року був звільнений за угодою сторін, на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України. Крім того, вказує, що при звільненні йому не було виплачено заробітну плату за відпрацьований час.

Таким чином, станом на 03 липня 2017 року, загальна сума заборгованості складає - 8750,27 грн., яку він просить стягнути з ПАТ «Азот» на свою користь та середній заробіток за весь час затримки виплати заробітної плати, тобто з 05 травня 2017 року, виходячи з розміру середньої заробітної плати.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 уточнив позовні вимоги та остаточно просив стягнути з ПАТ «Азот» на свою користь заробітну плату в розмірі 8750 грн. 27 коп., а також середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати за 80 робочих днів, що становить 24024 грн. 00 коп.

В судовому засіданні представник відповідача ПАТ «Азот» за довіреністю – ОСОБА_2 подала письмові заперечення проти позову, які повністю підтримала та просила відмовити у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши доводи позивача та представника відповідача, дослідивши письмові матеріали справи і докази в їх сукупності, на підставі повного, об’єктивного та всебічного дослідження, суд приходить до наступного:

встановлено, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, 11 червня 2014 року був прийнятий на посаду слюсаря-ремонтника 4 розряду бригади 3 служби механіки цеху М-6 на підставі наказу № 79.вк від 10 червня 2014 року.

05 травня 2017 року, згідно із наказом № 462.вк від 03 травня 2017 року ОСОБА_1 звільнено з роботи, згідно п. 1 ст. 36 КЗпП України за згодою сторін.

За даними довідки № 303-6-21/124 від 05 липня 2017 року, виданої керівником ПАТ «Азот», заборгованість підприємства по заробітній платі перед ОСОБА_1, станом на 03 липня 2017 року складає: за лютий 2017 року – 1476 грн. 25 коп., березень 2017 року – 2056 грн. 42 коп., квітень 2017 року – 5217 грн. 60 коп., а всього – 8750 грн. 27 коп.

Крім того, встановлено, що загальна сума доходів ОСОБА_1 за березень 2017 року становить - 3303 грн. 31 коп., середньоденна заробітна плата - 300 грн. 30 коп., що підтверджується даними довідки № 373 від 20 липня 2017 року, виданої ПАТ «Азот», а також визнається позивачем.

Станом на час розгляду справи, встановлено, що ПАТ «Азот» (код ЄДРПОУ: 00203826) не ліквідоване.

Конституційне право громадян на оплату праці розглядається як одне з найбільш важливих та пріоритетних засад становлення і розвитку суспільства, ефективний засіб стимулювання працівників та службовців до належного та якісного виконання службових обов’язків.

Згідно із ст.ст. 21, 43 Конституції України, ст.ст. 94, 115 КЗпП України, ст.ст. 21, 24 Закону України «Про оплату праці» кожна людина має право на заробітну плату за виконану роботу та її своєчасне одержання в повному обсязі.

Відповідно до ст. 55 Конституції України та ст. 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (ст. 4 ЦПК України). Способи захисту визначені ст. 16 ЦК України та КЗпП України.

Справи щодо захисту порушених, оспорюваних або невизнаних прав, свобод чи інтересів, що виникають із трудових відносин, за положеннями ст. 15 ЦПК України розглядаються судами у порядку цивільного судочинства.

Відповідно до положень ст.ст. 11, 60 ЦПК України, кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Докази надаються сторонами та іншими особами, що беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч.ч. 2, 3 ст. 58 ЦПК України). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 59 ЦПК України).

Відповідно до статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Відносини, які виникають між працівником і роботодавцем із приводу оплати праці, у тому числі й у зв’язку з порушенням строків виплати заробітної плати, регулюються трудовим законодавством, а саме: КЗпП України, Законом України «Про оплату праці» та інш.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Заробітна плата – це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та інш. нормативно-правовими актами (ст. 94 КЗпП України).

Заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавцем, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів – представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує 16 календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата (ч. 1 ст. 115 КЗпП України).

Частиною першою ст. 233 КЗпП України визначено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позивачем не порушені строки звернення до суду, передбачені ст. 233 КЗпП України (позовна заява надійшла до суду 06 липня 2017 року) з врахуванням положень рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року по справі №4-рп/2012.

При розгляді трудових спорів у питаннях про грошові вимоги, крім вимог про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, орган, який розглядає спір, має право винести рішення про виплату працівникові належних сум без обмеження будь-яким строком (ст. 238 КЗпП України).

Як передбачено ст. 116 згаданого Кодексу, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред’явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівнику при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (ст. 117 КЗпП України).

Крім того, відповідно до п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв’язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Таким чином, під час судового розгляду справи, знайшли своє підтвердження доводи позивача щодо заборгованості по нарахованій, але не виплаченій заробітній платі при звільненні в сумі 8750 грн. 27 коп., яка підлягає до стягнення з відповідача ПАТ «Азот» на користь позивача. При цьому, сам по собі факт відсутності коштів на підприємстві чи блокування арешт рахунків не є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. До того ж, під час розгляду справи судом не встановлено вини ОСОБА_1, як працівника підприємства, у виникненні становища, яке призвело до затримки розрахунку по заробітній платі.

Що стосується позовних вимог про стягнення середнього заробітку за весь час затримки виплати заробітної плати, то суд вважає, що до стягнення підлягає нарахування, яке уточнене позивачем в судовому засіданні, і яке має намір позивач стягнути з відповідача, тобто у розмірі 24024 грн. 00 коп. (за період затримки 80 робочих днів (середньоденна заробітна плата 300 грн. 30 коп. х 80 робочих днів затримки розрахунку = 24024 грн. 00 коп.). Крім того, суд враховує ту обставину, що відповідач не оспорює і не спростовує такі розрахунки.

Отже, вирішення даного спору узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду України, що викладені у постанові від 03.07.2013 справа №6-60-цс13, від 16.01.2012 справа №6-54цс11, від 25.04.2012 справа №6-23цс12, від 29.01.2014 справа №6-144цс13, від 27.04.2016 №6-113цс16, які відповідно до статті 360-7 ЦПК України є обов’язковими для всіх судів України.

На основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які посилався позивач, як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв’язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Крім того, відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України та Закону України «Про судовий збір» необхідно стягнути з відповідача в дохід держави судовий збір в сумі 640 грн. 00 коп.

На підставі викладеного та керуючись Конституцією України, Законом України «Про оплату праці», Законом України «Про судовий збір», ст.ст. 3, 4, 94, 115, 116, 117, 232, 233, 238 КЗпП України, правовими позиціями ВСУ, рішенням КСУ від 15.10.2013 № 9- рп/2013, ст.ст. 3, 4, 10, 11, 15, 57-61, 79, 88, 174, 209 -223, 360-7 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в :

Позов задовольнити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Азот»на користь ОСОБА_1 заробітну плату в розмірі 8750грн. 27коп.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Азот»на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати в сумі 24024грн. 00коп. з відрахуванням обов’язкових платежів, передбачених законодавством.

Рішення про заробітної плати в частині виплати за один місяць підлягає до негайного виконання.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Азот» судовий збір в дохід держави в сумі 640грн. 00коп.

На рішення може бути подано апеляційну скаргу через суд першої інстанції протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.

Головуючий: ОСОБА_3