Дата документу 07.12.2023Справа № 761/9160/22

Провадження № 2/554/4722/2023

РІШЕННЯ

Іменем України

07 грудня 2023 року м. Полтава

Октябрський районний суд м.Полтави в складі:

головуючого судді – Гольник Л.В.,

секретаря судового засідання – Михайленко К.О.,

за участю представника позивача – ОСОБА_1 ,

представника відповідача – ОСОБА_2 ,

представника відповідача – Рудак О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Полтаві цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Полтаві, Державного бюро розслідувань, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди,

в с т а н о в и в:

26.05.2022 року до Шевченківського районного суду м. Києва надійшла позовна заява  ОСОБА_3 до  Територіального управління Державного бюро розслідувань, Державного бюро розслідувань, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, ціна позову 650000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що ОСОБА_3 31.08.2021 звернувся до ДБР із заявою про вчинення кримінального правопорушення в рамках кримінальної справи № 04580007, які всупереч ст. 214 КПК України не були внесені до ЄРДР.

Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 11.11.2021 року за скаргою ОСОБА_3 було зобов`язано ДБР внести відомості до ЄРДР та розпочати досудове розслідування.

На адвокатський запит до ДБР щодо невнесення відомостей до ЄРДР за заявою ОСОБА_3 від 31.08.2021 року про вчинення кримінального правопорушення надано відповідь, що ухвала направлена до виконання до ТУ ДБР у м. Полтаві для розгляду у межах чинного законодавства.

Станом на 04.05.2022 року жодної інформації про виконання ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 11.11.2021 року не надано.

Продовж 6 місяців всупереч ст. 214 КПК України відомості за заявою ОСОБА_3 не були внесені, досудове розслідування не було розпочате.

Позивач вважає, що вказаними діями йому заподіяно моральну шкоду, яку він оцінює в розмірі 650 000 грн. Він вказує, що відсутність ефективного засобу юридичного захисту від порушення його прав, інформації щодо ходу досудового розслідування у сукупності спричиняє йому значну моральну шкоду, яка полягає у душевних стражданнях та негативних переживаннях внаслідок порушення його прав, яке триває 6 місяців, тривозі, зниженому настрої, нервозності та дратівливості.

04.07.2022 року суддею Шевченківського районного суду м. Києва Юзьковою О.Л. матеріали позовної заяви направлені за підсудністю до Октябрського районного суду м. Полтави.

21.03.2023 року матеріали позовної заяви надійшли до Октябрського районного суду м. Полтави.

23.03.2023 року суддею Октябрського районного суду м. Полтави Материнко М.О. задоволено самовідвід у даній справі.

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу від 27.03.2023 року справа розподілена на суддю Гольник Л.В.

Ухвалою судді від 04.04.2023 року відкрито провадження в справі та призначена справу до розгляду у загальному позовному провадженні, призначивши підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 30.05.2023 року закрито підготовче провадження та справа призначена до судового розгляду.

18.04.2023 року до суду надійшов відзив відповідача ТУ ДБР, розташованого у м. Полтаві, в якому просили у задоволенні позову відмовити. Вказує, що на виконання ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 11.11.2021 року за заявою ОСОБА_3 від 31.08.2021 відомості до ЄРДР внесені 23.02.2022 року за ч. 1 ст. 365 КК України та приєднані до об`єднаного кримінального провадження № 62022170010000055 за ч. 1 ст. 367 КК України, про що ОСОБА_3 повідомлявся, так само і надавалися відповіді за наслідками розгляду запитів його адвокатів.

Оскарження рішень, дій чи бездіяльності на стадії досудового розслідування перебачено главою 26 КПК України та є важливою гарантією учасників кримінального процесу і відповідно до ст. 7 КПК України, є однією із засад кримінального провадження та сприяє виявленню й усуненню недоліків, допущених при його здійсненні.

ЦПК України не передбачає можливості встановлення судом у порядку цивільного судочинства під час розгляду цієї справи, фактів протиправності дій чи бездіяльності працівників ТУ ДБР у м. Полтаві під час досудового розслідування у кримінальному провадженні, а також визнання судом таких дій протиправними.

Наявність певних недоліків у процесуальній діяльності посадових осіб органу досудового розслідування сама по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої, й відповідно не може бути підставою для безумовного стягнення відшкодування моральної або матеріальної шкоди.

Відновлення порушеного право позивача шляхом оскарження бездіяльності слідчих в порядку, визначеному КПК України, не тягнене наслідків цивільно-правового характеру і не може бути доказом моральної шкоди.

ОСОБА_3 вже неодноразово звертався до Октябрського районного суду м. Полтави з необґрунтованими, недоведеними та завідомо безпідставними позовами до ТУ ДБР у м. Полтаві та ДКС України про стягнення нібито моральної шкоди стосовно невнесення до ЄРДР відомостей за його заявами, які в свою чергу подаються з метою штучного створення підстав для подання таких позовів. Доводи ОСОБА_3 про завдання йому шкоди є абсолютно необґрунтованими, а матеріали справи не містять жодних належних, достатніх та допустимих доказів порушення його особистих майнових прав, завдання шкоди його здоров`ю та душевних страждань, а отже заподіяння йому моральної шкоди. На переконання ТУ ДБР у м. Полтаві позовні вимоги ОСОБА_3 є необґрунтованими та безпідставними, а позов таким, що не підлягає задоволенню. В зв`язку з чим просили у задоволенні позову відмовити в повному обсязі (а.с. 39-46).

04.05.2023 року до суду надійшов відзив на позовну заяву від відповідача Державного бюро розслідувань, в якому просили у задоволенні позову відмовити. Підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є одночасна наявність інших трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. При цьому, відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду. В спірних деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди (її розмір), протиправність (незаконність) поведінки відповідача та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою полягає у тому, що наслідки у вигляді шкоди настають лише в результаті неправомірної поведінки відповідача. Таким чином, саме позивач повинен довести, що протиправні дії чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи – безумовним наслідком такої протиправної поведінки. Вказаний висновок суду узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду у постанові від 12.03.2019 року у справі № 920/715/17.

ОСОБА_3 , як на підставу для задоволення його позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, посилається на те, що 31.08.2021 він звернувся до ДБР із заявою про вчинення кримінального правопорушення. Однак відомості за даною заявою уповноваженими особами ДБР до ЄРДР внесені не були. Внаслідок вказаних дій на переконання позивача йому завдано моральну шкоду. Однак зазначені позивачем обставини не вказують на наявність в діях ДБР ознак заподіяння позивачу моральної шкоди.

Факт скасування рішення слідчого не є безумовним доказом неправомірності рішення, дій чи бездіяльності органу досудового розслідування саме у розумінні ст.ст.1173, 1174, 1176 ЦК України, не підтверджує заподіяння шкоди позивачу, а також не встановлює наявність причинно-наслідкового зв`язку між діями слідчого та настанням шкоди.

Вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди обґрунтовані виключно загальними абстрактними твердженнями.

За вироком Апеляційного суду Полтавської області від 09.06.2005 у справі №1-13/2005 ОСОБА_3 визнано винним і призначено йому покарання за статтями 115, 152 КК України у вигляді довічного позбавлення волі за вчинення ряду особливо тяжких і жорстоких злочинів відносно ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . Зокрема, судом встановлено, що ОСОБА_3 зґвалтував та умисно вбив з особливою жорстокістю неповнолітню ОСОБА_4 у віці 16 років 8 місяців, а неповнолітню ОСОБА_5 , якій на момент вчинення злочину було 15 років 3 місяці, він намагався вбити, різними способами, що свідчить про його виключну небезпеку для оточуючих та суспільства взагалі. Звідси можна зробити припущення, що якщо ОСОБА_3 дійсно страждає, то це ймовірно пов`язано зі спогадами подій, які відбулися у травні 2004 року та фактом вчинення ОСОБА_3 особливо тяжкого злочину. Також, зі змісту позовної заяви ОСОБА_3 не зазначено та необґрунтовано в чому саме полягає завдана йому моральна шкода, та з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди і якими доказами це підтверджується. Вважають позов ОСОБА_3 безпідставним та необґрунтованим, а доводи на їх обґрунтування об`єктивно неспроможними (а.с.60-65).

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 позов підтримала, прохала задовольнити в повному обсязі. Просила проводити судове засідання без участі позивача ОСОБА_3 .

У судовому засіданні представник відповідача ТУ ДБР, розташованого у м. Полтаві Стороженко А.І. відносно позову заперечував, зазначив, що підстав для задоволення позову і відшкодування шкоди немає, а позовні вимоги є необґрунтованими та безпідставними. А можливі моральні страждання позивач переживає у зв`язку подіями вчинення ОСОБА_3 особливо тяжкого злочину за ст. 115, 152 КК України, за яке він засуджений до довічного позбавлення волі. Наголошував, що ОСОБА_3 звертався з чисельними позовами до Держави України, в тому числі до ТУ ДБР, розташованого у м. Полтаві, зі змісту яких вбачається зловживання процесуальними правами відповідно до ст. 44 ЦПК України.

У судовому засіданні представник відповідача ДБР Рудак О.В. відносно позову заперечувала, зазначила, що позов є необґрунтованим та безпідставним.

В судове засідання представник відповідача ДКС України не з`явився, будучи повідомленим про час та місце судового розгляду, заяв та клопотань до суду не подавав.

Суд, заслухавши представника позивача, представників відповідачів, дослідивши матеріали цивільної справи, приходить до висновку про відмову у задоволенні позову повністю.

Судом встановлено, що 11.11.2021 ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва у справі №761/33484/21 скаргу ОСОБА_3 на бездіяльність уповноваженої особи ДБР, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР задоволено. Зобов`язано уповноважену особу ДБР невідкладно, але не пізніше 24 годин після отримання копії ухвали слідчого судді, внести до ЄРДР відомості про кримінальні правопорушення, викладені у заяві ОСОБА_3 від 31.08.2021, та розпочати досудове розслідування (а.с.6-7).

Заява ОСОБА_3 від 31.08.2021 року про вчинення кримінального правопорушення надійшла до ТУ ДБР, розташованого у м. Полтаві та за результатами її розгляду слідчим ТУ ДБР, розташованого у м. Полтаві, надана відповідь 27.09.2021 за 3 П-8354/п-8355/п-8356/п-8357/п-8358/15-02-1 про відсутність підстав для внесення відомостей до ЄРДР за цією заявою (а.с.47).

ТУ ДБР, розташованого у м. Полтаві, на виконання ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 11.11.2021 у справі №761/33484/21 відомості, викладені у заяві ОСОБА_3 від 31.08.2021, внесені до ЄРДР 23.02.2022 за ч. 1 ст. 365 КК України, 23.02.2022 року внесені до ЄРДР та приєднані до об`єднаного кримінального провадження № 62022170010000055 за ч. 1 ст. 367 КК України, що підтверджується витягом із ЄРДР. Кримінальне провадження за №№ 62022170010000055 перебувало в провадженні ТУ ДБР, розташованого у м. Полтаві, та 22.11.2022 року закрите на підставі п. 9-1 ч. 1 ст. 284 КПК України (а.с.53-56).

За правилом частини другої статті 307 КПК України, ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування може бути про: 1) скасування рішення слідчого, дізнавача чи прокурора; 1-1) скасування повідомлення про підозру; 2) зобов`язання припинити дію; 3) зобов`язання вчинити певну дію; 4) відмову у задоволенні скарги.

Таким чином, в ухвалі слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування реалізується така засада кримінального судочинства, як реалізація особою права на оскарження їх процесуальних рішень, дій чи бездіяльності до суду.

Суд, здійснюючи нагляд за дотриманням верховенства права та законності у процесуальній діяльності слідчого, дізнавача та прокурора, забезпечує дотримання основних прав та інтересів особи та реалізує відповідний судовий контроль за їх діяльністю, що має на меті усунути недоліки у такій діяльності.

Разом із тим, наявність певних недоліків у процесуальній діяльності зазначених посадових осіб саме по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої і, відповідно, не може бути підставою для безумовного відшкодування моральної шкоди.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 641/2328/17 (провадження № 61-7053зпв18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 646/5224/17 (провадження № 61-7478св18), від 23 січня 2019 року у справі № 638/1413/17 (провадження № 61-42619св18), від 01 квітня 2020 року у справі №641/7772/17 (провадження № 61-40338св18), від 30 червня 2020 року у справі №641/7984/17 (провадження № 61-36602св18).

Разом з цим, реалізація особою її права на оскарження рішення, дії чи бездіяльності слідчого або прокурора під час досудового розслідування у порядку, встановленому кримінальним процесуальним законом та у разі задоволення таких скарг, становить достатньо справедливу сатисфакцію з відшкодування шкоди, яку зазнав позивач.

На підставі викладеного, рішенням суду від 11.11.2021 не встановлено протиправної бездіяльності посадових осіб ДБР.

Відповідно до ст.56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Згідно із ст.23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами статті 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини, крім випадків, встановлених ч.2 цієї статті.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України).

Згідно зі статтею 1174 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Таким чином, ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як зазначені органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

При цьому з урахуванням положень п.10 ч.2 ст.16, ст.ст.21, 1173 та 1174 ЦК України шкода, завдана зазначеними органами чи (та) особами відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування лише у випадках визнання зазначених рішень незаконними та їх подальшого скасування або визнання дій або бездіяльності таких органів чи (та) осіб незаконними.

При розгляді справи позивач повинен надати докази, що свідчать про протиправність дій заподіювача шкоди, наявність причинно-наслідкового зв`язку між цими діями та заподіяною шкодою.

Зазначений вище правовий висновок висловлений в постанові Верховного Суду України від 25.05.2016 у № 6-440цс16, постановах Верховного Суду від 11.04.2018 у справі №554/741/16-ц, від 25.04.2018 у №520/3307/16-ц.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають : наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Правовідносини, що склалися між ОСОБА_3 та ТУ ДБР у м. Полтаві, ДБР врегульовані кримінальним процесуальним законодавством.

У рішенні Конституційного Суду України № 6-рп/2001 від 23.05.2001 зазначено, що кримінальне судочинство визначено як врегульований нормами Кримінально-процесуального кодексу України порядок діяльності органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду (судді) щодо порушення, розслідування, розгляду і вирішення кримінальних справ, а також діяльність інших учасників кримінального процесу - підозрюваних, обвинувачених, підсудних, потерпілих, цивільних позивачів і відповідачів, їх представників та інших осіб з метою захисту своїх конституційних прав, свобод та законних інтересів.

Пунктом 4.2 зазначеного рішення передбачено, що захист прав і свобод людини не може бути надійним без надання їй можливості при розслідуванні кримінальної справи оскаржити до суду окремі процесуальні дії чи бездіяльність органів дізнання, попереднього слідства і прокуратури. Але таке оскарження окремих процесуальних актів, дій чи бездіяльності органів дізнання, попереднього слідства і прокуратури до суду може здійснюватися у порядку, встановленому КПК України, оскільки діяльність посадових осіб, як і діяльність суду, має свої особливості, не належить до сфери управлінської діяльності та не може бути предметом оскарження в порядку цивільного судочинства.

Таким чином, сам факт звернення позивача з заявою до правоохоронних органів чи до суду не може свідчити про реальне порушення його прав, а не погоджуючись з рішеннями слідчого чи прокурора, він у повному обсязі реалізує своє конституційне право на доступ до правосуддя шляхом звернення до слідчого судді, який згідно п. 18 ч. 1 ст. 3 КПК України здійснює судовий контроль за додержанням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні.

На підставі викладеного, у спірних правовідносинах посадові особи ТУ ДБР у м. Полтаві, ДБР з огляду на положення КПК України, виконують не владні управлінські функції, а процесуальні функції, то положення статті 1174 ЦК України не підлягають застосуванню.

Аналогічну позицію викладено в постановах Верховного Суду від 28.11.2018 у справі №638/9055/15, від 31.10.2018 у справі № 646/5224/17, від 10.10.2018 у справі №640/3837/17, від 04.07.2018 у справах №№ 641/2328/17, 638/14260/16, від 13.03.2019 у справі № 638/12193/16, від 11.09.2019 у справі №336/5519/18.

Як встановлено, позивач, як на підставу своїх позовних вимог, посилається щодо невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР за заявою ОСОБА_3 від 31.08.2021 протягом тривалого часу. Зазначені обставини, на думку позивача, викликають у нього моральні страждання, зокрема, порушення його прав.

При цьому, такі твердження позивача про наявність у нього моральних страждань не ґрунтуються на вимогах ст. 82 ЦПК України та підлягають доведенню позивачем на загально визначених підставах згідно зі статтею 81 ЦПК України.

Так, згідно з ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

З положень ст. 82 ЦПК України вбачається, що звільнення від доказування не має абсолютного характеру і не може сприйматися судами як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні. Суди не повинні сприймати як обов`язкові висновки щодо фактичних обставин справи, наведені у чинних судових рішеннях за інших адміністративних, цивільних, господарських чи кримінальних справ.

Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Таким чином, позивачем не надано до позовної заяви жодного доказу в підтвердження своєї позиції та тверджень, а висновки зроблені з власних суб`єктивних міркувань, що в черговий раз вказує на не доведеність та необґрунтованість його доводів та позовної заяви в цілому. Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів обставин, вказаних позивачем у позові про спричинення йому моральних страждань саме діями (бездіяльністю) слідчого ТУ ДБР у м. Полтаві, ДБР, та в саме такому розмірі.

Згідно ст. 19 Конституції України, ст.307 КПК України слідчий суддя не уповноважений у порядку судового контролю визнавати рішення чи бездіяльність слідчого, прокурора незаконними або протиправними. Такі ухвали підтверджують лише факт реалізації особою свого права на оскарження дій чи бездіяльності органів досудового розслідування, яке передбачено кримінально-процесуальним законодавством.

На даний час відсутні будь-які судові рішення або висновки компетентних органів, якими б було встановлено факт невиконання або неналежного виконання своїх службових обов`язків уповноваженими особами ТУ ДБР, розташованого у м. Полтаві, ДБР, щодо невнесення відомостей до ЄРДР за заявою ОСОБА_3 .

Суд вважає, що позивачем не доведено та не надано доказів того, що йому завдано моральної шкоди працівниками ТУ ДБР, розташованого у м. Полтаві, ДБР, а також доказів того, що їх діяння були протиправними внаслідок неналежного виконання ними покладених на них трудових чи службових обов`язків.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 про стягнення моральної шкоди в розмірі 650 000 грн. відмовити повністю.

Відповідно до п. 13 ч.2 ст. 3 ЗУ «Про судовий збір» ОСОБА_3 від сплати судового збору під час розгляду страви звільнений.

Відповідно до ст.141 ЦПК України судові витрати компенсувати за рахунок держави.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 12, 81, 83, 141, 259, 354 ЦПК України, суд, –

в и р і ш и в:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовити.

Судовий витрати покласти на державу.

Рішення суду може бути оскаржено до Полтавського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду набирає законної сили після спливу строку на подачу апеляційної скарги,  якщо така скарга не буде подана.

Повний текст рішення складено 18 грудня 2023 року.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце перебування: Державна установа «Закарпатська установа виконання покарань №9», адреса: 88000, Закарпатська область, місто Ужгород, вулиця Довженка,8 А.

Відповідач 1: Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Полтаві, код ЄДРПОУ 42334163, адреса місцезнаходження: 36000, м. Полтава, вул. Гоголя, 24.

Відповідач 2: Державне бюро розслідувань, код ЄДРПОУ 41760289, адреса місцезнаходження: 01032, м. Київ, вул. С. Петлюри, 15.

Відповідач 3: Державне казначейство України, код ЄДРПОУ 37567646, адреса місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул. Бастіонна, буд.6.

Суддя Л.В.Гольник