ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

_________________________________________________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" жовтня 2017 р.                                         Справа № 914/3118/16

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії

головуючого-судді Костів Т.С.

суддів Марко Р.І.

ОСОБА_1

при секретарі Кобзар О.

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м.Київ

на рішення господарського суду Львівської області від 09.02.2017р.

у справі № 914/3118/16

за позовом Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м.Київ

до відповідача ОСОБА_2 № 1 Яворівської квартирно-експлуатаційної частини району, м.Яворів

про стягнення 40699,83 грн. заборгованості,

з участю представників:

від скаржника – ОСОБА_3 – головний юрисконсульт на підставі довіреності № 14-63 від 14.04.2017р.

від відповідача – ОСОБА_4 - представник

В судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Львівської області від 09.02.2017р. у справі № 914/3118/16 (суддя Березяк Н.Є.) відмовлено у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м.Київ до ОСОБА_2 № 1 Яворівської картирно-експлуатаційної частини району, м.Яворів про стягненння 40699,83 грн. заборгованості.

Не погоджуючись з даним рішенням позивач – Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м.Київ подав до Львівського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати згадане рішення та прийняти нове рішення, яким позов задоволити повністю посилаючись, зокрема, на те, що воно є незаконне, винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи.

Підставами для скасування оскаржуваного рішення скаржник вважає те, що виходячи з аналізу положень ст.1-3 Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», учасниками процедури врегулювання заборгованості, що включає в себе, у тому числі, і списання заборгованості, є теплопостачальні та теплогенеруючі підприємства, включені до реєстру. Як зазначає скаржник, оскільки на даний час реєстр підприємства, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості не сформований Кабінетом Міністрів України, списання заборгованості є неправомірним, а відмова у задоволенні частини позовних вимог – незаконною.

Наводить скаржник і інші доводи, що є, на його думку, підставою для скасування оскаржуваного рішення.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.09.2017р. справу № 914/3118/16 призначено судді-доповідачу ОСОБА_5 та іншим суддям, які входять до складу колегії, а саме суддям: Марку Р.І., Матущаку О.І.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 11.09.2017р., подані скаржником матеріали визнано достатніми для прийняття їх до провадження в апеляційній інстанції, розгляд справи призначено на 26.09.2017р.

Представник апелянта в судове засідання 26.09.2017р. з»явився, а також подав клопотання через канцелярію суду про продовження строку розгляду справи на 15 днів.

Від відповідача представник в судове засідання 26.09.2017р. не з»явився, проте надіслав на адресу суду клопотання про відкладення розгляду справи у зв»язку із перебуванням останнього у черговій відпустці.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 26.09.2017р. клопотання апелянта про продовження строку розгляду справи на 15 днів задоволено, розгляд апеляційної скарги відкладено на 10.10.2017р.

10.10.2017р. розгляд апеляційної скарги не відбувся у зв»язку із перебуванням у відпустці судді-члена колегії ОСОБА_6, про що складено відповідне повідомлення.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 17.10.2017р. розгляд апеляційної скарги призначено на 24.10.2017р.

В ході судового засідання представникам сторін права і обов”язки, передбачені ст.22 ГПК України роз”яснені. Відводів складу суду в порядку статті 20 Господарського процесуального кодексу України не заявлялось.

В судове засідання 24.10.2017 року представник апелянта з’явився, вимоги апеляційної скарги підтримав в повному обсязі, надав усні пояснення по суті спору.

Представник відповідача вимоги апеляційної скарги заперечив та просив суд рішення залишити без змін.

Колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Згідно ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Укладений сторонами договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань в силу ст. ст. 173, 174, ч. 1 ст. 175 ГК України.

Зобов'язанням на підставі ч. 1 ст. 509 ЦК України є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Договір на підставі ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як встановлено матеріалами справи, на виконання умов Договору № 2104/15-ТЕ-21 купівлі-продажу природного газу від 27 листопада 2014 року, позивач передав у власність покупця природний газ на загальну суму 519 944,59 грн., даний факт підтверджується актами приймання-передачі природного газу, що надані згідно додатку 5 до цього договору та підписані і скріплені мокрими печатками сторін.

Відповідно до п. 6.1 договору, оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100 % поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Однак, як вбачається із позовних вимог та матеріалів справи, свої договірні зобов’язання відповідач виконав з порушенням строку, оплативши вартість спожитого газу 31.12.2015 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Порушенням зобов'язання відповідно до ст. 610 ЦК України є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За приписами ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 7.2 договору у разі невиконання відповідачем п. 6.1 договору, він зобов'язується сплатити позивачу крім суми заборгованості пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Положеннями ст. 230 ГК України визначено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, які учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі неналежного виконання господарського зобов'язання. Цією ж статтею визначено види штрафних санкцій - неустойка, штраф, пеня. При цьому порядок нарахування та розмір санкцій, які можуть бути передбачені договором, встановлені ч. 4 ст. 231 ГК України: у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, в певній визначеній грошовій сумі, у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів.

Зазначене кореспондується із приписами ст. 549 ЦК України, згідно яких неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення ним зобов'язання, при цьому пенею є неустойка, яка обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Тому період обчислення пені починається з наступного дня після дати, в якій зобов'язання мало бути виконано. На підставі ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, якщо інше не встановлено законом або договором.

Строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку (ч. 3 ст. 254 ЦК України). Якщо закінчення строку, визначеного місяцем, припадає на такий місяць, у якому немає відповідного числа, строк спливає в останній день цього місяця.

Оскільки інший період нарахування пені сторони договором не встановили, нарахування пені має розпочатися з наступного дня після спливу передбаченого договором строку кінцевого розрахунку, та припинитися або в переддень виконання грошового зобов'язання, оскільки день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення пені (пункт 1.9 постанови пленуму ВГСУ від 17.12.2013 № 14) або через шість місяців у відповідне число останнього місяця строку після кінцевого строку оплати.

За таких обставин, позивачем правомірно розраховано пеню по кожному акту з 15 числа наступного місяця і до передодня фактичного виконання грошового зобов'язання, що за кожним актом не виходить за межі встановленого законом шестимісячного строку нарахування пені.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Згідно п. 3.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат.

День фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць. Коли строк виконання зобов'язання настає до 15 числа місяця, - застосовується індекс інфляції за поточний місяць, коли строк виконання зобов'язання настає після 15 числа місяця, - застосовується індекс інфляції за наступний місяць. Отже, поденний індекс інфляції не розраховується.

Враховуючи наведені норми, перевіривши за допомогою програми "Ліга:Закон" перерахунок заявлених до стягнення сум пені, 3% річних та інфляційних втрат, колегія суддів приходить до висновку, що розрахунок позивача є арифметично вірним і таким, що підлягає задоволенню, так пені у розмірі – 29 682,11 грн, 3% річних – 1786,09 грн., інфляційних втрат – 9231,62 грн.

Відмовляючи в задоволенні позову про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат, місцевий господарський суд встановив, що заборгованість за поставлений природний газ за договором, на яку позивачем нарахована пеня, інфляційні втрати та 3% річних була остаточно погашена відповідачем 31.12.2015, тобто до набрання чинності Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних організацій та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожитті енергоносії" (30.11.2016). За приписами ч. 3 ст. 7 цього Закону на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до 30 листопада 2016, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані - підлягають списанню з 30 листопада 2016. Оскільки на момент звернення позивача з даним позовом до суду нараховані пеня, інфляційні втрати та 3% підлягали списанню на підставі згаданого Закону, місцевий суд дійшов висновку про відсутність порушеного права позивача, яке підлягає судовому захисту, відтак відмовив в позові.

Апеляційний господарський суд не погоджується з такими висновками місцевого суду.

Як зазначалось вище, підставою відмови у задоволенні позову стали положення ч. 3 ст. 7 Закон України від 03.11.2016 №1730-VIII "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних організацій та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожитті енергоносії", який набрав чинності 30.11.2016, відповідно до яких на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.

Процедура врегулювання заборгованості на підставі п. 1 ст. 1 Закону України № 1730-VIII це заходи, спрямовані на зменшення, списання та/або реструктуризацію заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиту електричну енергію шляхом проведення взаєморозрахунків, реструктуризації та списання заборгованості.

В свою чергу, преамбулою Закону України № 1730-VIII встановлено, що цей Закон визначає комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення.

Відповідно до ст. 2 Закону України № 1730-VIII дія цього Закону поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії.

Згідно абз. 9 ч. 1 ст. 1 Закону України № 1730-VIII процедура врегулювання заборгованості - заходи, спрямовані на зменшення, списання та/або реструктуризацію заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиту електричну енергію шляхом проведення взаєморозрахунків, реструктуризації та списання заборгованості.

Згаданим Законом України № 1730-VIII (абз. 4 та 5 ч.1 ст.1) визначено, що заборгованість, яка підлягає врегулюванню згідно цього Закону (далі - заборгованість) - кредиторська заборгованість перед постачальником природного газу теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.

Відповідно до приписів ч.1 ст.3 Закону України № 1730-VIII для участі у процедурі врегулювання заборгованості теплопостачальні та теплогенеруючі організації, підприємства централізованого водопостачання та водовідведення включаються до реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державної політики у сфері житлово-комунального господарства (далі - реєстр).

Вказана норма кореспондується з абз. 12 ч.1 ст.1 Закону України № 1730-VIII, яким визначено, що учасники процедури врегулювання заборгованості - підприємства та організації, включені до реєстру, постачальники природного газу та/або електричної енергії, оптовий постачальник електричної енергії, розпорядники коштів державного та місцевих бюджетів, органи, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2017 № 93 затверджено Порядок ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємства централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь в процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії та користування зазначеним реєстром, відповідно до п. 4 якого формування та ведення реєстру здійснюється Мінрегіоном шляхом: збирання та оброблення інформації про підприємства; внесення даних до реєстру та змін до них, а також виключення таких даних з реєстру.

З огляду на аналіз зазначених положень Закону України № 1730-VIII для участі в процедурі врегулювання заборгованості шляхом її списання, теплопостачальні та теплогенеруючі організації повинні бути включені до відповідного реєстру. Так, для участі у процедурі врегулювання заборгованості теплопостачальні та теплогенеруючі організації, підприємства централізованого водопостачання та водовідведення включаються до реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства, а саме Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства.

Як встановлено апеляційним судом, матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів на підтвердження факту вчинення сторонами після набрання чинності Законом України № 1730-VIII будь-яких дій щодо проведення списання нарахованої пені, 3% річних, інфляційних втрат, зокрема погодження сторонами такого списання шляхом обміну листами або проведення взаєморозрахунків тощо.

Оскільки на даний час відповідач не є учасником процедури врегулювання заборгованості, його не включено до реєстру підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, теплопостачальних і теплогенеруючих організацій, відповідно передбачений ч. 3 ст. 7 Закону № 1730-VIII порядок списання неустойки (штрафу, пені), інфляційних нарахувань та 3% річних не може бути застосований до відповідача.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Вищого господарського суду України від 20.04.2017 у справі № 912/3303/16, 16.05.2017 у справі № 927/1442/15, від 15.05.2017 у справі № 910/15873/13, від 10.05.2017 у справі № 917/348/16.

З огляду на наведене, апеляційний суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача пені, 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих за прострочене зобов'язання з оплати за договором та додаткових угод до нього, які підлягають задоволенню, а саме за розрахунком суду з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня у розмірі – 29682,11 грн, 3% річних – 1786,09 грн, інфляційні втрати – 9231,62 грн.

Відповідно до ст.43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст.34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

У відповідності до ч. 1 ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обгрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Згідно пункту 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Колегія суддів також зазначає, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального закону, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми; а обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню.

Зважаючи на викладене, рішення господарського суду не відповідає вимогам закону до судового рішення, в якому необхідно повно відобразити обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і їх правові наслідки повинні бути вичерпними, відповідати дійсності та підтверджуватися достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що зазначені в апеляційній скарзі позивача – Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» доводи відповідають матеріалам справи, документально обґрунтовані та базуються на нормах чинного законодавства. Відтак, існують достатні підстави для скасування оскаржуваного рішення в частині відмови у задоволенні позову.

Судовий збір за перегляд рішення господарського суду Львівської області від 09.02.2017 року у даній справі в апеляційному порядку слід покласти на відповідача в порядку, передбаченому ст. 49 ГПК України.

На підставі наведеного та відповідно до вимог ст.ст.1,21,22,33,34,43,49,91,99,101-105 ГПК України,-

Львівський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

           1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» задоволити.

          Рішення господарського суду Львівської області від 09.02.2017р. у справі № 914/3118/16 скасувати.

          Приняти нове рішення, яким позов задоволити.

          Стягнути з ОСОБА_2 № 1 Яворівської квартирно-експлуатаційної частини району (81000, Львівська область, Яворівський район, м.Яворів, вул.Івана-Хрестителя, 53 код 24298033) на користь Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01001, м.Київ, вул.Б.Хмельницького, 6 код 20077720) 29 682,11 грн. пені, 1 786,09 грн. – 3% річних, 9 231,62 грн. – інфляційних втрат, 1 378,00 грн. судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції та 1 760,00 грн. за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

2. Видачу наказу доручити господарському суду Львівської області.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

4. Матеріали справи повернути господарському суду Львівської області.

           Повний текст постанови оформлено і підписано відповідно до вимог ст.105 ГПК України 27 жовтня 2017р.

Головуючий суддя Костів Т.С.

суддя Марко Р.І.

суддя Матущак О.І.