Лисичанський міський суд Луганської області
м. Лисичанськ, вул. Штейгерська, 38, 93100, (06451) 7-30-92
2/1214/483/2012
ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 лютого 2012 року м.Лисичанськ
Лисичанський міський суд Луганської області у складі:
головуючого судді Калитки О.М.,
при секретарі судових засідань ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа - Орган опіки та піклування Лисичанської міської ради про надання дозволу на виїзд дитини за межі України із матір’ю без згоди та супроводу батька,
встановив:
Позивач звернулося до відповідача з позовом про надання дозволу на виїзд дитини за межі України із матір’ю без згоди та супроводу батька, посилаючись на те, що перебувала у шлюбі з відповідачем з 14.10.2006 року по 27.09.2010 року. Від шлюбу мають сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1. Рішенням Лисичанського міського суду від 27.09.2010 року шлюб між сторонами розірвано. Син мешкає разом з позивачем та знаходиться у неї на утриманні. Відповідач допомоги на утримання сина ОСОБА_5 не надає. В теперішній час вона має намір виїхати до Російської Федерації до рідного брата з сім’єю, але оскільки проживають вони у різних державах, то за діючими правилами на виїзд сина разом з нею потрібен дозвіл батька дитини, відповідача по справі, ОСОБА_3. Відповідач нотаріально завірений дозвіл на тимчасовий багаторазовий виїзд за межі України на протязі 2010-2011р.р. сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 надавав, але у теперішній час відмовляється надати таку згоду. Вона самостійно виховує дитину з моменту припинення сумісного проживання, піклується про її фізичний та духовний розвиток, доглядає за дитиною, не збирається порушувати права відповідача. Згідно до ст.. 4 Закону України "Про порядок виїзду з України та в’їзд в Україну громадян ОСОБА_6 відсутності згоди одного з батьків виїзд неповнолітнього громадянина України за кордон може бути дозволено на підставі рішення суду. Тому просить надати дозвіл на виїзд малолітнього сина ОСОБА_4, 15.04.2007 року за межі України у супроводі своєї матері без згоди батька, ОСОБА_3, до досягнення дитиною шістнадцятирічного віку.
У судовому засіданні позивач позов підтримала, просила його задовольнити. У своїх поясненнях посилалась на обставини, викладені у позовній заяві, про що надала суду відповідні докази.
Відповідач у судове засідання не з’явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про причини нез’явлення не повідомив, клопотань про розгляд справи за його відсутності до суду не надходили.
Відповідно до абз. 3 ч.5 ст.74 ЦПК України у разі відсутності осіб, які беруть участь у справі, за такою адресою, вважається, що судовий виклик або судове повідомлення вручене їм належним чином. Тому суд зі згоди позивача ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає вимогам ст. 224 ЦПК України.
Представник третьої особи ОСОБА_7 у судове засідання не з’явилася, просила справу розглядати без її участі, не заперечувала проти задоволення позову.
Судом досліджені докази: копія свідоцтва про народження дитини, копія рішення Лисичанського міського суду про розірвання шлюбу, довідка про знаходження дитини на утриманні позивача, заява відповідача про надання дозволу на виїзд дитини на 2010-2011р.р.. копія паспорта позивача, довідка з адресного столу.
Суд, заслухавши пояснення позивача, дослідивши матеріали справи, вважає позов таким, що підлягає задоволенню.
Судом встановлено, що сторони перебували у шлюбі, який було розірвано рішенням Лисичанського міського суду від 27.09.2010 року. Від шлюбу мають сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, батьками якого у свідоцтві про народження вказані позивач та відповідач ( а. с. 6), який проживає з позивачем та знаходиться на її утриманні ( а.с.8). В теперішній час позивач має намір виїхати до Російської Федерації до рідного брата з сім’єю для чого потрібно виїжджати за межі України разом з малолітнім сином ОСОБА_5.
Згідно із ст.. 10 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 року № 789-ХІІ і набула чинності для України 27.09.1991 року ), держави-учасниці зобов’язалися поважати право дитини та її батьків залишати будь-яку країну, включаючи власну, і повертатися в свою країну. Щодо права залишати будь-яку країну діють лише такі обмеження, які встановлені Законом і необхідні для охорони державної безпеки, громадського порядку ( order public), здоров’я чи моралі населення або прав і свобод інших осіб і сумісні з визнаними в цій Конвенції іншими правами.
Відповідно до ч.1 ст. З Конвенції про права дитини при вирішенні будь-яких питань щодо дітей суд повинен керуватися в першу чергу максимальним забезпеченням інтересів дітей.
Відповідно до ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України , гарантується право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом. У відповідності до п.7 Сімейного кодексу України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав , установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до ст. 4 ч.2 Закону України "Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну громадян ОСОБА_8 проїзного документа дитини провадиться на підставі нотаріально засвідченого клопотання батьків або законних представників. Проїзний документ видається органами внутрішніх справ за місцем проживання дитини терміном та три роки або досягнення 18-річсного віку. Для перетинання державного кордону України неповнолітньої дитини відповідно до Постанови КМУ від 27.01.1995 року № 57 '' Про затвердження перетинання державного кордону громадянами ОСОБА_9 отримати нотаріально завірену згоду одного з батьків на виїзд за кордон. Небажання відповідача дати згоду суд вважає необґрунтованим і вважає, що сукупність доказів про справі підтверджує, що позов позивача є законним та обґрунтованим, оскільки виїзд їх малолітнього сина ОСОБА_5, 15 квітня 2007 за кордон до Росії, не суперечить інтересам дитини.
Керуючись ст.. 33 Конституції України, ст..ст. 3, 10 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року, ст..ст.7. 159 Сімейного кодексу України, ст.. 4 Закону України "Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну громадян України", Постановою Кабінету Міністрів України № 57 від 27.01.1995 року "Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України", ст.ст. 10,11,209, 212-215,218, 224-226 ЦПК України, суд,
вирішив:
Позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа - Орган опіки та піклування Лисичанської міської ради про надання дозволу на виїзд дитини за межі України із матір’ю без згоди та супроводу батька задовольнити.
Надати дозвіл на виїзд малолітнього ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 за межі України без згоди батька, ОСОБА_3 у супроводі матері ОСОБА_2, до досягнення дитиною 16-ти річного віку.
Копію заочного рішення направити відповідачу.
Заочне рішення може бути переглянуте Лисичанським міським судом за письмовою заявою відповідача, яка може бути подана протягом десяти днів з дня отримання копії заочного рішення.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку.
Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Луганської області шляхом подання апеляційної скарги через Лисичанський міський суд протягом десяти днів з дня його проголошення, а для осіб, які не були присутні у судовому засіданні - протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, або у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним судом, якщо рішення не скасоване.
Суддя: