Апеляційний суд Житомирської області

м. Житомир, вул. 1-го Травня, 24, 10008, (0412) 47-26-44

Рішення

Іменем України

14 жовтня 2010 року

Колегія судців судової палати у цивільних справах апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого судді: Худякова А.М.,

суддів : Франовської К.С.,

ОСОБА_1,

при секретарі судового засідання Назаренко К.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Житомирі апеляційні скарги ОСОБА_2, ОСОБА_3 на рішення Романівського районного суду Житомирської області від 31 травня 2010 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням, усунення перешкод в користуванні квартирою шляхом виселення та зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням,

встановила:

У січні 2009 року ОСОБА_2 звернувся в суд з даним позовом. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що рішенням виконкому Дзержинської районної ради №57 від 06.04.1989 року йому на склад сім’ї з трьох осіб була надана квартира АДРЕСА_1, яка є спірною по справі. Посилаючись на те, що шлюб з дружиною був розірваний у 1991 році і з цього часу ОСОБА_3 перейшла проживати до ОСОБА_4 за адресою: смт.Биківка, вул.Польова 3, позивач, уточнивши позовні вимоги, просив визнати ОСОБА_3 такою, що втратила право на користування житловим приміщенням на підставі ст.107 ЖК України. Крім того, позивач просив усунути перешкоди в користуванні спірною квартирою шляхом виселення ОСОБА_4 з цієї квартири без надання іншого жилого приміщення.

У лютому 2009 року ОСОБА_3 звернулась до суду із зустрічним позовом, в якому зазначила, що ОСОБА_2 з 1996 року не проживає у спірній квартирі, будь-якого інтересу не проявляє до цієї квартири, не сплачує

комунальні послуги, оскільки створив нову сім’ю та перевіз свої особисті речі до смт.Мар’янівка, де постійно проживає до теперішнього часу. Посилаючись на вказані обставини, позивач, уточнивши позовні вимоги, просила визнати відповідача таким, що втратив право на користування житловим приміщенням на підставі ст. 107 ЖК України.

Рішенням Романівського районного суду Житомирської області від 31 травня 2010 року в задоволені позову ОСОБА_2 та в задоволені зустрічного позову ОСОБА_3 відмовлено.

У апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постановлене рішення в частині відмови в його позові та ухвалити нове, яким задовольнити первісний позов. Зокрема, апелянт вказує на те, що суд не дав оцінку показам свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6, які свідчили про перехід відповідачки ОСОБА_3 з 1992 року проживати до свого чоловіка ОСОБА_4 за адресою: смт.Биківка, вул.Польова 3. Крім того, на думку апелянта, суд неправильно застосував ст.116 ЖК України, оскільки, як свідчать матеріали справи, ОСОБА_4 самоправно вселився у спірну квартиру.

У апеляційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постановлене по рішення в частині відмови у задоволенні зустрічного позову та ухвалити нове про задоволення її позову, а в позові ОСОБА_2 відмовити. Зокрема, апелянт вказує на те, що суд не вірно дав оцінку показам свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 які свідчили про значний термін не проживання відповідача у спірній квартирі.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню, а апеляційна скарга ОСОБА_3 підлягає відхиленню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що в 1989 році квартира АДРЕСА_1 була надана ОСОБА_2 на склад сім’ї з трьох осіб: йому, дружині та дочці.

У 1991 році позивач розірвав шлюб з ОСОБА_8, а з 1992 року відповідачка ОСОБА_3 перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4, який зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка не довела факт обрання ОСОБА_2 з 1996 року постійного місця проживання.

Даний висновок суду є правильним, оскільки як роз’яснив Пленум Верховного Суду України в п.11 постанови «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» №2 від 12.04.1985 року, з наступними змінами, для визнання особи втратившою право користування житлом з підстав передбачених ст. 107 ЖК України, слід з’ясувати не факт не проживання та його термін, а обрання іншого постійного місця проживання.

Так, як вбачається із змісту уточненої позовної заяви, поданої до суду в травні 2010 року, ОСОБА_2 вказував на те, що він не втратив інтерес до спірної квартири, регулярно в ній не проживав через характер своєї роботи, оскільки працевлаштувався у сусідньому населеному пункті. Крім того, позивач вказував, що постійного місця проживання він взагалі не мав, у спірній квартирі знаходяться його речі, проте після розірвання шлюбу з колишньою дружиною, остання разом з ОСОБА_4 почали чинити йому перешкодив користуванні цією квартирою. За вказаних обставин суд першої інстанції правильно не взяв до уваги покази свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7, оскільки їх свідчення стосуються лише терміну не проживання ОСОБА_2 у спірній квартирі.

Також, правильним є висновок суду про те, що відсутні підстави для задоволення позову ОСОБА_2 в частині визнання ОСОБА_3 такою, що втратила право на користування житловим приміщенням, оскільки (доказів на підтвердження вимог в цій частині позову позивач не подав.

Разом з тим, відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_2 в частині усунення перешкод в користуванні квартирою шляхом виселення

ОСОБА_4 суд першої інстанції неправильно застосував ст.116 ЖК України і постановив рішення з підстав, передбачених ч.І ст.116 ЖК України, яка регулює підстави виселення у випадку систематичного порушення правил з співжиття. Між тим, позовні вимоги позивача ґрунтуються на ч.З ст.116 ЖК України, згідно якої особи, які самоправно зайняли жиле приміщення, підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_4 в спірній квартирі не зареєстрований, вселився в цю квартиру за відсутності згоди ОСОБА_2, як наймача квартири, а відтак, оскільки права на користування нею у встановленому законом порядку не набув, він підлягає виселенню на підставі ч.З ст.116 ЖК України без надання іншого жилого приміщення.

За таких обставин ухвалене рішення в частині відмови в позові ОСОБА_2 в частині усунення перешкод в користуванні квартирою шляхом виселення ОСОБА_4 підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про часткове задоволення первісного позову.

Керуючись ст.ст.ЗОЗ,304,307,309,314-316 ЦПК України, колегія суддів, -

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Романівського районного суду Житомирської області від 31 травня 2010 року в частині відмови в позові ОСОБА_2 в частині усунення перешкод в користуванні квартирою шляхом виселення - скасувати, ухваливши в цій частині нове рішення, яким позов ОСОБА_2 задовольнити частково.

Усунути перешкоди в користуванні квартирою №14 по вул.Леніна 19 в смт.Биківка шляхом виселення ОСОБА_4 з цієї квартири без надання іншого жилого приміщення.

В решті рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_3 без задоволення. Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено до суду касаційної інстанції на протязі двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Суддя