Центральний районний суд м. Миколаєва

м. Миколаїв, вул. Декабристів, 41/12, 54020, (0512) 58-39-01

справа № 2-3-2359/10

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2010 року Центральний районний суд міста Миколаєва у складі

головуючого судді Батченка О.В. при секретарі Яценко JI.B. з участю представника позивачки Самолюк J1.A., представників відповідачів - Управління охорони здоров’я Миколаївської облдержадміністрації ОСОБА_1, Жовтневої ЦРЛ - ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Миколаєві цивільну справу за позовом

ОСОБА_3 до Управління охорони здоров’я Миколаївської облдержадміністрації, Жовтневої центральної районної лікарні про стягнення середнього заробітку, -

ВСТАНОВИВ:

В лютому 2010 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до Управління іхорони здоров’я Миколаївської облдержадміністрації (далі - Управління) просила тягнути неотриману середню заробітну плату лікаря акушер-гінеколога, як молодого спеціаліста, починаючи з 20 березня 2006 року за три роки в сумі 38664 грн. 00 коп. В обрунтування позовних вимог позивачка послалась на ті обставини, що вона по цільовому направленню Управління та клопотанню Жовтневої ЦРЛ навчалась на бюджетному відділенні Дніпропетровської медичної академії, яку закінчила в 2004 році, огримавши спеціальність «лікарська справа». 31 січня 2003 року головний лікар Жовтневої ЦРЛ звернувся з клопотанням до ректора Дніпропетровської медичної академії про розподіл позивача за спеціальністю акушер-гінеколог з наступним працевлаштуванням в Жовтневій ЦРЛ, дане клопотання підтримало Управління своїм листом № 9-06-15 від 21 лютого 2003 року і з серпня 2004 року по лютий 2006 року вона (ОСОБА_4) навчалась в інтернатурі та одержала сертифікат лікаря акушер-гінеколога. Після закінчення навчання була направлена Управлінням на посаду лікаря акушер- гіеколога до Жовтневої ЦРЛ, до якої звернулась 14 березня 2006 року, проте у працевлаштуванні їй було відмовлено з підстав вагітності. Не погодившись з таким рішенням, вона оскаржила його до суду, і 16 травня 2007 року рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва зобов’язано Управління працевлаштувати її за спеціальністю акушерство та гінекологія, а також стягнуто неотриману середню заробітну плату з 20 березня 2006 року. Оскільки у задоволенні її заяви про ухвалення додаткового рішення в справі їй було відмовлено, вона звернулась до суду про стягнення певної суми середнього заробітку.

Судом до участі в справі в якості співвідповідача притягнута Жовтнева центральна районна лікарня.

Протягом розгляду справи, позивачка 23 червня 2010 року уточнила позовні вимоги, стягнення просила провести з 20 березня 2006 року за три роки, або до 08 грудня 2009 року - дня її фактичного працевлаштування.

В судовому засіданні представник позивачки позов підтримала, суду пояснила, в теперішній час її довіритель працевлаштована Жовтневою ЦРЛ та працює з 9 грудня 2009 року на посаді лікаря-гінеколога в Шевченківській дільничній лікарні. З дня набрання рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва законної сили та до серпня 2009 року за примусовим його виконанням не зверталась, оскільки не бажала

сваритись з Управлінням та керівництвом Жовтневої ЦРЛ, як і не оскаржувала останову підрозділу примусового виконання рішень відділу ДВС Головного правління юстиції Миколаївської області про відмову у відкритті провадження про гягнення середнього заробітку. Крім того, представник суду повідомила, що її довіритель 4 червня 2006 року народила дитину.

Представники відповідачів проти задоволення позову заперечували, посилаючись а ті обставини, що по-перше судом вже було вирішено питання про стягнення середнього заробітку на користь позивачки, за примусовим виконанням якого вона протягом двох років з дня набрання рішенням суду законної сили не зверталась, а по-друге протягом цього ж строку їй неодноразово пропонувались різні посади для працевлаштування, проте позивачка бажала працювати лише в місті і не погоджувалась на інше, а за такого відсутня вина роботодавця у невиплаті заробітної плати протягом цього терміну.

Проти такого представник позивача заперечувала та пояснила, що жодного повідомлення від відповідачів про наявність певних вакансій її довіритель не отримувала, а внаслідок хворобливого стану малолітньої дитини позивачки вона не могла б погодитись на працевлаштування у «віддалених районах» від місця власного проживання.

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 07 жовтня 2010 року закрито провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_4 про стягнення середнього заробітку лікаря акушер-гінеколога з 20 березня 2006 року по 14 серпня 2007 року - часу набрання законної сили рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 16 травня 2007 року. Розгляд справи продовжено в частині вимог ОСОБА_5 про стягнення середнього заробітку з 15 серпня 2007 року по 08 грудня 2009 року.

Вислухавши пояснення учасників процесу, дослідивши докази, суд встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 16 травня 2007 року встановлено порушення Управлінням трудових прав позивачки, що полягають в безпідставній відмові у працевлаштуванні її як молодого спеціаліста. Вирішено зобов’язати Управління працевлаштувати ОСОБА_4 за спеціальністю акушерство та гінекологія згідно вільних вакансій лікарів акушера-гінеколога чи лікаря-гінеколога за штатним розкладом. Стягнуто з Управління на користь позивачки не отриману середню заробітну плату, починаючи з 20 березня 2006 року. Ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 14 серпня 2007 року рішення суду першої інстанції залишено змін та набрало законної сили.

Як слідує з матеріалів справи, ще під час розгляду справи Корабельним районним судом м. Миколаєва, що знайшло своє підтвердження в рішенні, позивачці Управлінням планувалось працевлаштування у травні 2007 року на посаді лікаря-гінеколога в Шевченківській дільничній лікарні, де у 2007 році була введена така посада, а також лікаря-акушера-гінеколога в Братській ЦРЛ.

Проте позивачка ні під час розгляду справи, ні після ухвалення та набрання законної сили рішенням суду на таку пропозицію не погодилась.

Більш того, протягом двох років з часу набрання рішенням суду законної сили, позивачка за його примусовим виконанням не зверталась, хоча як свідчать матеріали справи протягом цього часу вона неодноразово повідомлялась простими поштовими відравленнями про наявність вакантних посад для її працевлаштування.

Пояснення представника позивачки про те, шо ОСОБА_4 не зверталась до виконавчої служби про примусове виконання рішення суду від 16 травня 2007 року, оскільки не бажала конфліктів, суд вважає надуманими. Разом з тим, наведені обставини дають суду підстави вважати, що позивачка не зверталась за примусовим виконанням рішення суду через те, що була зайнята доглядом за малолітньою дитиною, яка має обливий стан, як про це повідомила суду представник позивача. Такі висновки суду підтверджуються також листами позивачки на ім’я Управління від 26 січня 2009 року

(a.c. № 49) згідно якого вона знову виявила бажання працевлаштуватись у зв’язку із

досягненням дитиною «майже» трирічного віку та від 11 березня 2009 року (а.с. 52)

згідно якого ОСОБА_4 відмовляється від запропонованих посад внаслідок хвороби

дитини та власних інтересів і просить про працевлаштування в одній з лікарень м.

Миколаєва.

Таким чином, з 15 серпня 2007 року по 08 грудня 2009 року ОСОБА_4 не була

працевлаштована та не отримувала заробітну плату не з вини роботодавця, а з власної

ініціативи, а за такого покласти на відповідача обов’язок компенсувати позивачці

середній заробіток за цей час в суду відсутні правові підстави.

Не спростовує висновків суду у справі і та обставина, що після звернення до

виконавчої служби, постановою від 04 серпня 2009 року у відкритті провадження за

виконавчим листом про стягнення з Управління не отриманої середньої заробітної плати

з 20 березня 2006 року підрозділом примусового виконання рішень ВДВС було

відмовлено і така відмова позивачкою не оскаржувалась. А факт звернення позивачки за

примусовим виконання рішення суду в серпні 2009 року лише підтверджує висновки

суду про відсутність вини Управління в невиплаті ОСОБА_4 середнього заробітку

протягом спірного проміжку часу.

За такого у задоволенні позову слід відмовити.

Керуючись ст. 10, 60, 88, 212-215 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_3 - відмовити.

Апеляційну скаргу на рішення може бути подано до Апеляційного суду Миколаївської області через Центральний районний суд м. Миколаєва протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя О.В. Батченко