Апеляційний суд Житомирської області

м. Житомир, вул. 1-го Травня, 24, 10008, (0412) 47-26-44

УХВАЛА

Іменем України

22 червня 2010 року

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого судді: Худякова А.М.,

суддів : Франовської К.С.,

ОСОБА_1,

при секретарі судового засідання Назаренко К.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Житомирі апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Печерської районної у м.Києві державної адміністрації на постанову Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 24 березня -2010 року по адміністративній справі-за позовом ОСОБА_2 до Управління праці та соціального захисту населення Печерської районної у м.Києві державної адміністрації (далі - Управління праці) про визнання дій неправомірними та стягнення невиплачених коштів, передбачених Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи",

встановила:

У грудні 2009 року ОСОБА_2 звернувся до суду із вищезазначеним позовом, посилаючись на неправильне нарахування та виплату відповідачем йому соціальної допомоги.

Постановою Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 24 березня 2010 року визнано дії Управління праці неправомірними. Стягнуто з Управління праці на користь ОСОБА_2 12307 грн.50 коп. недовиплачені кошти, передбачені ст.39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закону). Врешті позову відмовлено.

У апеляційній скарзі відповідач порушує питання про скасування вказаної постанови в частині задоволеного позову та направлення справи на новий судовий розгляд, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвідомчості справ, пов'язаних із соціальними виплатами", який набрав чинності з 10 березня 2010 року, апеляційним судом здійснюється розгляд вказаної категорії справ у порядку цивільного судочинства.

Розглянувши справу в межах, визначених ст.ЗОЗ ЦПК України, колегія судців вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач є потерпілим від Чорнобильської катастрофи та проживає в м.Коростень, яке віднесено до зони радіоактивного забруднення та гарантованого добровільного відселення.

Відповідно до ст.37 Закону громадянам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, виплачується щомісячна грошова допомога у зв’язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства - у зоні посиленого радіологічного контролю - в розмірі 30% від мінімальної заробітної плати.

Статтею 39 Закону визначено, що громадянам, які працюють у зоні посиленого радіоактивного контролю, виплачується доплата в розмірі однієї мінімальної заробітної плати.

Всупереч вимогам Закону позивачу за спірний період нараховувалась та виплачувалась щомісячно допомога не відповідно до вищезазначеного Закону, а відповідно до Постанови КМ України №836 від 26.07.1996 року (а.с.З).

Із змісту законів України про встановлення розмірів мінімальних заробітних плат на 1999-2009 роки не вбачається будь-яких обмежень щодо можливостей застосування мінімальної зарплати з метою реалізації норм ст.ст.37,39 Закону.

Встановлений Постановою КМ України №836 у 1996 році розмір щорічної допомоги громадянам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, у зв’язку з обмеженим споживанням продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства та допомога громадянам, які працюють на території радіоактивного забруднення - протягом тривалих років не змінювався і не відповідає розміру, встановленому іншими законами України.

Оскільки ні Верховна Рада, ні Кабінет Міністрів в наступному будь- яких рішень із цих питань не приймали, то виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами при вирішені даного спору, застосуванню підлягають саме ст.ст.37,39 Закону та законодавство щодо розмірів мінімальних заробітних плат, а не Постанова КМ України №836 від 26.07.1996 року, яка істотно звужує обсяг встановлених Законом прав громадян.

На підставі наведеного, висновки суду першої інстанції щодо застосування норм матеріального права, є правильними.

Що стосується доводів відповідача про відсутність бюджетних асигнувань на виплату коштів, визначених Законом, то слід мати на увазі наступне.

Статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року N 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі Конвенцію) та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до ст. 1 Протоколу 1 Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. В рішеннях у справах Кечко проти України, 2005 рік Broniowski v. Poland, 1996 рік Azinas v Cyprus, 2002 Європейський Суд з прав людини прийшов до висновку, що поняття “власності”, яке міститься в першій частині статті 1 Протоколу № 1, має автономне значення, яке не обмежене власністю на фізичні речі і не залежить від формальної класифікації в національному законодавстві. До “майнових прав” і „власності” може бути прирівняно право заявника на матеріальний інтерес, зокрема щодо отримання пенсії чи надбавки до заробітної плати.

В рішенні у справі Кечко проти України, 2005 рік суд зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними. Суд не прийняв аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань (рішення у справі Бурдов проти Росії 2000 рік). Таким чином, реалізація прав громадян та соціальні виплати, визначені Законом, не може залежати від бюджетних асигнувань. Доводів щодо правильності обрахування суми заборгованих коштів та періоду нарахування апеляційна скарга не містить, тому в цій частині законність та обґрунтованість постанови не перевіряється. За вказаних обставин, постанова ухвалена із дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстави для скасування якої відсутні. Керуючись ст.ст.303,304,307,308,313-315 ЦПК України, колегія суддів -

ухвалила:

Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Печерської районної у м.Киеві державної адміністрації - відхилити. Постанову Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 24 березня 2010 року залишити без змін. Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.

Суддя:

Судді: