Справа № 266/4230/17

Провадження № 2-о/266/483/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 жовтня 2017 року м. Маріуполь

Приморський районний суд м. Маріуполя Донецької області в складі:

головуючого - судді Дзюба М.В.,

з участю секретаря - Петрухіной Т.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Маріуполі цивільну справу за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту смерті, заінтересовані особи: Приморський районний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області,

ВСТАНОВИВ:

Заявник звернулась до суду із заявою, в якій зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_3 року в місті Макіївка Донецької області помер її син - ОСОБА_2. Лікарське свідоцтво про смерть сина було отримано на тимчасово окупованій території Україні, що унеможливлює реєстрацію факта його смерті в органах ДРАЦС України, тому заявниця вимушена звернутися до суду із заявою про встановлення факту смерті.

Заявниця ОСОБА_1 в судовому засіданні надала заяву, в якій просила встановити факт смерті її сина на тимчасово окупованій території, а справу розглянути за її відсутності.

Представник заінтересованої особи - Приморського районного у місті Маріуполі відділу державної реєстрації актів цивільного стану до суду не з'явився, надавши заяву про розгляд справи без участі представника цього органу.

Суд, дослідивши письмові матеріали справи, дійшов висновку про те, що заява підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Згідно ч.1 ст.256 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту, зокрема, смерті особи в певний час, у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Відповідно до ч. 1 ст. 257-1 ЦПК України заява про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, може бути подана родичами померлого або їхніми представниками до суду за межами такої території України.

Судом встановлено, що заявник ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4, є матір'ю ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, що підтверджується свідоцтвом про народження НОМЕР_1, виданим Червоноградським районним у місті Макіївці відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області. (а.с.5)

На підтвердження своїх доводів та пояснень заявник надала довідку до акту огляду медико-соціальної експертної комісії від 07.02. 2017 року про встановлення ОСОБА_2 другої групи інвалідності з 01.08. 2016 року (безстроково), з якої вбачається, що ОСОБА_2 визнаний інвалідом 2 групи загального захворювання та за висновком МСЕК йому рекомендовано нагляд онколдога та гастроентеролога. (а.с.10) Таким чином, за життя ОСОБА_2 страждав на онкологічне захворювання.

З копії довідки про причину смерті від ІНФОРМАЦІЯ_3 року вбачається, що ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 року, причиною його смерті є рак тіла шлунку. (а.с.6).

Місто Макіївка Донецької області, відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України № 1085 від 07.11.2014 року, входить до переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження.

Даючи оцінку допустимості довідки про причину смерті, як документу, що виданий органом на тимчасово окупованій території України, суд керується ч.2 ст. 19 Конституції України, якою передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України. Крім того, суд враховує норму статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» якою встановлено, що будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.

Оцінюючи довідку про причину смерті, суд виходить з того, що смерть особи є юридичним фактом, що має наслідком припинення, зміну та виникнення багатьох правовідносин, а тому має безпосереднє значення для реалізації різними особами своїх прав.

Відповідно до ст.ст. 3, 8, 9 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини, є головним обов'язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Стосовно окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».

Європейський суд з прав людини послідовно розвиває цей принцип у своїй практиці. Так, якщо у справі «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому, ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим [ЄСПЛ]. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §96). При цьому, за логікою цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою]» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, §142).

З листа про відмову у проведення державної реєстрації народження № 15.5-17-398 від 24.10. 2017 року слід, що ОСОБА_1, відмовлено у державній реєстрації, оскільки на підтвердження факту смерті надано документ форма якого не відповідає формі, визначеній наказом МОЗ України від 08.08.2006 року.

Таким чином, суд вважає за можливе застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів про смерть особи, виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, як доказів, оскільки можливості збору доказів смерті особи на окупованій території може бути істотно обмеженими, у той час як встановлення цього факту має істотне значення для реалізації цілої низки прав людини..

За таких обставин у інший спосіб, крім як за рішенням суду, заявник не зможе реалізувати свої права, а тому суд приходить до висновку про задоволення заяви у повному обсязі та встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 10,11, 60,212,214,215,256-259 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Заяву ОСОБА_1 про встановлення факту смерті, заінтересовані особи: Приморський районний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області задовольнити.

Встановити факт смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 року в м. Макіївка Донецької області Україна, громадянина України ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, який народився в м. Макіївка Донецької області.

Рішення про встановлення факту смерті на тимчасово окупованій території України підлягає негайному виконанню.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, у разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

На рішення суду може бути подано апеляційну скаргу до Апеляційного суду Донецької області в м. Маріуполі через Приморський районний суд м. Маріуполя протягом 10 днів з дня його проголошення, а особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Оскарження рішення не зупиняє його виконання.

Суддя Дзюба М. В.