7/2-2004/06
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
1 лютого 2007 року Вишгородський районний суд Київської області в складі головуючого - судді Чірхова. Г.Є.,
при секретарі Замно Н.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вишгороді цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права спільної сумісної власності та усунення перешкод у користуванні житлом,
встановив:
ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом, посилаючись на те, що її чоловік - відповідач ОСОБА_2, перешкоджає спільному користуванню житлом, що набуте ними за час шлюбу й просить визнати за нею право спільної сумісної власності на 1/2 частину квартири та усунути перешкоди в користуванні й розпорядженні таким майном.
У судовому засіданні позивачка підтримала висунуті вимоги й просила про їх задоволення, обґрунтовуючи викладеними в позові доводами.
Відповідач у судове засідання не прибув і причини такого не повідомив, хоча про розгляд справи був належно сповіщений, з огляду на що, позивачка просила розглянути справу на підставі наявних доказів у загальному порядку.
Заслухавши пояснення позивачки і допитавши її як свідка, а також дослідивши представлені докази, суд вважає, що висунуті позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з такого.
Про зазначені позивачкою обставини йдеться в представлених суду доказах.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач є чоловіком позивачки, шлюб з якою, згідно свідоцтва, укладено 1 вересня 1990 року.
За час шлюбу, в 2004 році подружжя придбали квартиру АДРЕСА_1, право власності щодо якої оформлено на відповідача.
Допитна як свідок ОСОБА_1 ствердила, що згадане майно придбано за спільні кошти під час шлюбу з відповідачем.
Як убачається з договору НОМЕР_1 від 13 жовтня 2004 року на пайову участь в будівництві житлового будинку на згадану три кімнатну квартиру, її придбано ОСОБА_2 за 193 581 грн. 50 коп., у зв'язку з чим ЗО травня 2006 року рішенням виконавчого комітету № 255 право власності на таку квартиру оформлено на відповідача.
Предметом спору є право спільної сумісної власності на згадану квартиру, яка відповідно до технічного паспорту знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.
Таким чином в справі наявні дані про те, що зазначене нерухоме майно набуто подружжям ІНФОРМАЦІЯ_1 та ІНФОРМАЦІЯ_2 за час шлюбу й тому відповідно до вимог ст. 60 СК України належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності, якою вважається кожна річ набута подружжям в згаданий час.
У той же час, згідно тверджень позивачки та її звернень до кооперативу ОСББ, відповідач за нею такого права не визнає й чинить перешкоди в здійсненні спільного користування й розпорядження квартирою.
Порушене право власності підлягає захистові, відповідно до ст. 391 ЦК України, згідно з якою власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Таким чином, права позивачки щодо спільної сумісної власності подружжя порушені й підлягають захистові.
Що стосується тверджень позивачки про визнання за нею права власності на 1/2 частку згаданої квартири, то зазначене, відповідно до статей 70-71 СК України, задоволенню не підлягає, оскільки виділення частки із спільного сумісного майна нерозривно пов'язано з його поділом, а питання про таке перед судом у цій справі не порушувалося й доводами позову не обґрунтовується.
На підставі викладеного і керуючись статтями 209-215 ЦПК України,
вирішив:
позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати за ОСОБА_1 право спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1 й зобов'язати ОСОБА_2 усунути перешкоди в здійсненні ОСОБА_1 права користування та розпорядження цією квартирою.
В решті позовних вимог, стосовно визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частину згаданої квартири, відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави судові витрати, що складаються з судового збору в розмірі 1 700 грн., від сплати якого ОСОБА_1 звільнити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати, що складаються з оплати витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі ЗО грн.
Рішення набирає законної сили протягом 10 днів з дня його проголошення і може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання в зазначений строк заяви про її оскарження та протягом 20 днів після цього апеляційної скарги або в порядку ч. 4 ст. 295 ЦПК України.