АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

__________________________________________________________________

Провадження № 22ц/790/5531/17 Головуючий 1 інст. – Семіряд І.В.

Справа № 638/4420/16-ц Доповідач – Бурлака І.В.

Категорія: договірні

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«17» жовтня 2017 року м. Харків

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області в складі:

Головуючого судді: Бурлака І.В.,

Суддів: Карімової Л.В., Яцини В.Б.,

за участю секретаря: Баранкової В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 12 липня 2017 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки,

в с т а н о в и л а:

У березні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з зазначеним та у подальшому уточненим позовом до ОСОБА_1. В обґрунтування свого позову посилався на те, що 08 жовтня 2010 року між ним та ОСОБА_1 укладено договір позики грошей № 3186 та договір № 1 про внесення змін та доповнень до договору позики грошей від 28 вересня 2011 року № 3005, відповідно до умов якого він передав ОСОБА_1 у власність строком до 28 березня 2012 року грошові кошти у розмірі 148800,00 грн., що на момент укладення договору складало за згодою сторін в еквіваленті 18600,00 доларів США.

Зазначив, що в забезпечення своєчасного повернення отриманої за договором позики суми, а також відшкодування можливих збитків 08 жовтня 2010 року між ними укладено договір іпотеки № 3188, відповідно до умов якого іпотекодавець передав в іпотеку іпотекодержателю належну йому на праві приватної власності однокімнатну квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 30,4 кв. м., житловою площею 15,7 кв. м.

Вказав, що 20 березня 2013 року відповідач здійснив платіж у рахунок погашення боргу за договором позики грошей у розмірі 3500,00 доларів США, тому станом на 26 січня 2017 року сума заборгованості відповідача складає 410720,00 грн., що еквівалентно 15100,00 доларів США.

Зазначив, що відповідно до звіту про незалежну оцінку майна, виконану Товариством з обмеженою відповідальністю «Харківська інвестиційна агенція нерухомості» вартість предмета іпотеки становить 398240,00 грн.

Вказав, що на виконання вимог чинного законодавства він надіслав відповідачу письмову вимогу від 03 лютого 2015 року про усунення порушення та виконання порушених зобов’язань за договором позики та договором іпотеки, однак відповідачем не здійснено усунення порушень у встановлений законом 30-денний строк.

Просив у рахунок погашення заборгованості за договором позики грошей № 3186 від 08 жовтня 2010 року зі змінами від 28 вересня 2011 року № 3005 у розмірі 410720,00 грн., укладеного між ним та ОСОБА_1, звернути стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 08 жовтня 2010 року № 3188 зі змінами від 28 вересня 2011 року № 3007, укладеного між ним та ОСОБА_1, а саме: однокімнатну квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 30,4 кв. м., житловою площею 15,7 кв. м. шляхом надання йому права на продаж зазначеної квартири будь-якій особі-покупцеві; встановити початкову ціну для подальшої реалізації предмета іпотеки – однокімнатної квартири АДРЕСА_2 у розмірі 398240,00 грн.; стягнути з відповідача понесені судові витрати.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 12 липня 2017 року позов ОСОБА_2 – задоволено частково, в рахунок погашення заборгованості за договором позики грошей № 3186 від 08 жовтня 2010 року зі змінами від 28 вересня 2011 року № 3005 у розмірі 410720,00 грн., укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, звернуто стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 08 жовтня 2010 року № 3188 зі змінами від 28 вересня 2011 року № 3007, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, а саме: однокімнатну квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 30,4 кв. м., житловою площею 15,7 кв. м. шляхом надання ОСОБА_2 права на продаж зазначеної квартири будь-якій особі-покупцеві, встановлено початкову ціну для подальшої реалізації предмета іпотеки у розмірі 398240,00 грн.; у задоволенні позовних вимог щодо стягнення судового збору у розмірі 3982,41 грн. – відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду – скасувати і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовної заяви.

При цьому посилався на неповне з’ясування судом обставин справи, що мають значення для справи, на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права. Вважав, що суд не надав належної оцінки доказам у справі, не звернув уваги на те, що він повністю повернув грошові кошти позивачу у встановлені договором позики строки; що з моменту укладення договору позики минуло більше шести років, а з моменту закінчення строку дії договору минуло більше п’яти років, тобто позивачем було пропущено строки позовної давності; що позивачем не надано доказів здійснення ним платежу 20 березня 2013 року у рахунок погашення заборгованості, хоча в умовах договору передбачено, що повернення грошей засвідчується нотаріально; що невідомі йому особи примусили його написати розписку від 10 січня 2015 року про те, що він начебто визнає договір іпотеки та за цим фактом відкрито кримінальне провадження; що зазначену розписку долучено до матеріалів справи із порушенням процесуальних норм, а саме її долучено після початку розгляду справи по суті; що розглядати та виносити рішення у справі до вирішення кримінальної справи неможливо, оскільки розписку, яка є основним доказом в даній справі отримано в результаті кримінального злочину і вона не відповідає дійсності.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення з’явившихся осіб, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно задовольнити, рішення суду – скасувати.

При цьому судова колегія виходить з наступного.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що строк позовної давності звернення до суду за захистом своїх прав позивач не пропустив.

Проте, з таким висновком суду погодитися не можна, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України). Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю в три роки (стаття 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов’язано його початок. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов’язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п’ята статті 261 ЦК України). Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов’язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про поверненя кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Як вбачається з матеріалів справи 08 жовтня 2010 року між сторонами укладено нотаріально посвідчені договір позики, в який 28 вересня 2011року внесено зміни та доповнення, та договір іпотеки, в який 28 вересня 2011 року внесено зміни та доповнення строком до 28 березня 2012 року.

До суду позивач звернувся 22 березня 2016 року, тобто з пропуском строку позовної давності.

Частиною 4 статті 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі є підставою для відмови у позові.

Матеріали справи свідчать про те, що відповідач в суді першої інстанції заявляв письмове клопотання про застосування позовної давності.

Посилання представника відповідача на розписку від 10 січня 2015 року, якою він зобов’язався виконати договір позики та іпотеки від 08 жовтня 2010 року до 31 грудня 2016 року не є підставою у розумінні статті 264 ЦК України для переривання перебігу позовної давності, оскільки до написання цієї розписки строк позовної давності сплив.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції на зазначене та вимоги закону уваги не звернув та дійшов помилкового висновку щодо задоволення позову.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених дослідженими в судовому засіданні доказами.

Згідно ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущений строк позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Оскільки ухвалене судом першої інстанції у справі рішення не відповідає зазначеним вимогам матеріального та процесуального права, що є підставою відповідно до пункту 4 частини 1 статті 309 ЦПК України для його скасування, воно підлягає скасуванню з відмовою в задоволенні позову позивачу.

Керуючись ст. ст. 303, 304, п.3 ч.1 ст.307, п.3 ч.1 ст.309, ст.313, ч.2.ст.314, ст. ст. 316, 317, 319 ЦПК України судова колегія

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити.

Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 12 липня 2017 року – скасувати і в задоволенні позову ОСОБА_2 – відмовити.

Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів з дня набрання законної сили.

Головуючий суддя Судді колегії