Справа №2-а-1641  

2009 року  

П О С Т А Н О В А  

І М Е Н Е М     У К Р А Ї Н И  

11 листопада 2009 року                                                      смт Куйбишеве

 Куйбишевський районний суд Запорізької області в складі:

 головуючого судді Скляра С.Ю.,

 розглянувши в порядку письмового провадження в залі Куйбишевського районного суду Запорізької області справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Куйбишевському районі Запорізької області (далі за текстом – Управління ПФУ) про визнання неправомірною бездіяльність Управління ПФУ та зобов’язання здійснити перерахунок та виплату недоплаченої щомісячної суми допомоги «Дітям війни», -

В С Т А Н О В И В :  

 28 жовтня 2009 року ОСОБА_1 звернулась із зазначеним адміністративним позовом до суду. У позові вказала, що має статус дитини війни, а тому відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» (далі за текстом – Закон №2195-IV від 18 листопада 2004 року) має право на підвищення розміру пенсії на 30% мінімальної пенсії за віком. Проте Управлінням ПФУ за період 2006-2008 років така надбавка до пенсії не нараховувалась та не виплачувалась. ОСОБА_1 зазначила, що бездіяльність Управління ПФУ щодо нездійснення перерахунку та невиплати їй у повному обсязі надбавки до пенсії згідно Закону №2195-IV від 18 листопада 2004 року за вказаний період є неправомірною та такою, що суперечить Конституції України та Законам України. За наведених обставин просила зобов’язати відповідача – Управління ПФУ здійснити їй перерахунок та виплату надбавки до пенсії, відновивши строк для звернення до суду за захистом порушених прав, оскільки про факт порушення прав дізналась лише нещодавно з засобів масової інформації.

 Позивачка ОСОБА_1 письмово повідомила судові про підтримання пред'явленого нею адміністративного позову (а.с.10).

 Представник відповідача у письмових запереченнях (а.с.12) вказав про те, що Управління ПФУ адміністративний позов не визнає, посилаючись на те, що хоча ОСОБА_1 має статус дитини війни і відповідно до положень ст.6 Закону №2195-IV від 18 листопада 2004 року має право на підвищення пенсії в певному розмірі, проте Управління ПФУ за період 2006-2008 років могло діяти лише в межах фінансового забезпечення державних соціальних гарантій, які здійснюються за рахунок коштів державного бюджету України. Законодавством до 01 січня 2008 року не було встановлено величини, з якої мало обчислюватися вказане підвищення, що не давало можливості визначити його розмір. З огляду на це відповідач вважає, що з його боку не було допущено бездіяльності, про яку вказано в позові. У запереченнях відповідач зазначив, що Управління ПФУ діяло у межах повноважень, у порядку та у спосіб, що передбачені Конституцією України та Законами України, і не погоджується на поновлення пропущеного ОСОБА_1 строку для звернення до адміністративного суду з даним позовом.

 Позивачка ОСОБА_1 та представник відповідача були повідомлені належним чином про час і місце розгляду справи (а.с.10,11), в судове засідання не з’явились. Судом в порядку ч.3 ст.122 КАС України задоволені клопотання позивачки та відповідача про розгляд справи без їхньої участі (а.с.10,13).

Виходячи з наведеного, суд вважає, що рішення у справі можливо постановити при проведенні судового засідання в порядку письмового провадження.

 Відповідно до ч.3 ст.122 КАС України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.

 Суд, з'ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши та оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, прийшов до наступних висновків.

 З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Управлінні ПФУ та має правовий статус дитини війни, що надає їй права на отримання пільг та державної соціальної підтримки, встановлених Законом №2195-IV від 18 листопада 2004 року (а.с.6,7,14).

 Право позивачки ОСОБА_1 на оскарження рішень, дій чи бездіяльності відповідача – Управління ПФУ, який згідно змісту п.7 ст.3 КАС України є суб’єктом владних повноважень, уповноважений державою на надання визначених Законом №2195-IV від 18 листопада 2004 року пільг, безпосередньо передбачено ст.10 вказаного Закону та визначено ст.ст.4,6, п.1 ч.1 ст.17 КАС України.

 Предметом спору в даній справі є бездіяльність відповідача щодо реалізації права позивачки на отримання державної соціальної підтримки у відповідності до вимог ст.6 Закону №2195-IV від 18 листопада 2004 року, якою визначено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30% мінімальної пенсії за віком.

Відповідно до ст.22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.  

Відповідно до вимог ст.110 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» від 20 грудня 2005 року №3235-IV (зі змінами, внесеними 19 січня 2006 року) пільги дітям війни, передбачені ст.6 Закону №2195-IV від 18 листопада 2004 року, повинні були запроваджуватись у 2006 році поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.

Оскільки Кабінет Міністрів України в 2006 році так і не визначив порядку виплати 30% надбавки до пенсії «дітям війни», то суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача, які стосуються 2006 року, задоволенню не підлягають.

Дію ст.6 Закону №2195-IV від 18 листопада 2004 року було зупинено ст.111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» від 19 грудня 2006 року (з урахуванням положень п.12 ст.71 цього Закону) та визначено, що у 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до ст.6 Закону №2195-IV від 18 листопада 2004 року виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), у розмірі 50 відсотків від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.

Рішенням Конституційного Суду України №6-рп від 09 липня 2007 року визнано неконституційними п.12 ст.71 та ст.111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», що призупиняли дію ст.6 Закону №2195-IV від 18 листопада 2004 року.

Законом України від 28 грудня 2007 року №107-VI текст статті 6 Закону №2195-IV від 18 листопада 2004 року було змінено та встановлено, зокрема у частині першій, що дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни.

Рішенням Конституційного Суду України №10-рп від 22 травня 2008 року визнано неконституційними пп.2 п.41 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік», що призупиняли дію статті 6 Закону №2195-IV від 18 листопада 2004 року.

З матеріалів справи вбачається, що Управління ПФУ виплачувало щомісячно позивачеві ОСОБА_1, як дитині війни, підвищення до пенсії з 01 січня 2008 року – 47 грн., з 01 квітня 2008 року по 22 травня 2008 року – 48 грн. 10 коп., а починаючи з 22 травня 2008 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року №530 в розмірі 48 грн. 10 коп., з 01 липня 2008 року – 48 грн. 20 коп. та з 01 жовтня 2008 року по 31 грудня 2008 року – 49 грн. 80 коп. (а.с.14).

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про проявлення відповідачем бездіяльності щодо невиконання законодавчо визначеного обов’язку здійснити за періоди з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року перерахунок надбавки до пенсії ОСОБА_1 та виплатити їй пенсію у розмірі, встановленому ст.6 Закону №2195-IV від 18 листопада 2004 року.

Доводи відповідача, викладені у запереченнях проти адміністративного позову, не можуть бути прийняті до уваги та слугувати підставою для відмови в задоволенні у повному обсязі вимог ОСОБА_1, оскільки особливий статус «дітей війни» та обумовлені цим Законом державні соціальні гарантії дітям війни, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами (ч.2 ст.3 Закону №2195-IV від 18 листопада 2004 року).

Оскільки функції з призначення, виплати пенсій, надбавок, підвищень та доплат діючим законодавством покладено на органи Пенсійного фонду України, тому відповідач по справі, заперечуючи проти адміністративного позову, у відповідності до вимог ч.2 ст.71 КАС України, повинен був доказати правомірність своєї бездіяльності стосовно позивачки ОСОБА_1.

Проте відповідачем не було надано будь-яких доказів щодо правомірності його бездіяльності, також як і не наведено підстав не застосування у виниклих правовідносинах належним чином положень ст.7 Закону №2195-IV від 18 листопада 2004 року, якою визначено, що фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Що стосується доводів відповідача про те, що поняття «мінімальна пенсія за віком», про яке йдеться в ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09 липня  2003 року (далі - Закон №1058-ІV), застосовується виключно для визначення пенсій, що призначаються лише за цим Законом і не стосується «дітей війни» відповідно до ст.6 Закону  №2195-IV від 18 листопада 2004 року , то вони є безпідставними. Положення ч.3 ст.28 Закону №1058-IV не є перешкодою для застосування зазначеної величини (мінімального розміру пенсії за віком) для розрахунку інших пов'язаних із нею пенсій чи доплат, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого мінімального розміру пенсії за віком, крім передбаченого ч.1 цієї статті.

У письмових запереченнях відповідач наполягав на застосуванні судом наслідків пропуску строку звернення  ОСОБА_1  до суду, передбачених ст.ст. 99,100 КАС України.

Згідно ч.2 ст. 99 КАС України для звернення за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Як вказувалось раніше, з позовом до суду  ОСОБА_1  звернулася 28 жовтня 2009 року, в той час як Рішення Конституційного Суду України №6-рп було прийнято 09 липня 2007 року, а Рішення Конституційного Суду України №10-рп було прийнято 22 травня 2008 року, та оприлюднені у передбаченому законодавством порядку (надруковані в Офіційному віснику України 27 липня 2007 року №52 та 06 червня 2008 року №38 відповідно).

ОСОБА_1  зазначила у позові, що про порушення свого права дізналася нещодавно з засобів масової інформації. Разом з тим, якщо вона вважала своє право порушеним, то повинна була дізнатися про це при виплаті їй відповідачем щомісячно пенсії.

Юридична необізнаність позивачки не може бути визнана поважною причиною для поновлення їй строку звернення до суду.

Закони, інші нормативно-правові акти, судові рішення є доступними для ознайомлення всіма громадянами, і можливість обізнаності людини про те чи інше положення законодавства залежить виключно від бажання такої людини.

Будь-яких інших підстав для поновлення строку звернення до суду позивачем не наведено та не доведено.

Тобто, суд зазначає, що позивачкою пропущено річний строк звернення до адміністративного суду з цим позовом і поважних причин пропуску такого строку не вбачає.

Згідно ч.1 ст.100 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного строку за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін. 

Враховуючи викладене,  суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача, які стосуються 2007 року та періоду з 01 січня 2008 року по 27 жовтня 2008 року, задоволенню не підлягають.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивачки ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст.22 Конституції України, ст.ст.3,4,6,7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», ст.ст.11,69-71,99,100,160-163 КАС України, суд –

П О С Т А Н О В И В :  

Адміністративний позов ОСОБА_1, - задовольнити частково.  

Визнати неправомірною бездіяльність  Управління Пенсійного фонду України в Куйбишевському районі Запорізької області щодо невиконання законодавчо визначеного обов’язку здійснити за період з 28 жовтня 2008 року по 31 грудня 2008 року перерахунок та виплату надбавки до пенсії ОСОБА_1 у розмірі, встановленому ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Куйбишевському районі Запорізької області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 надбавки до пенсії згідно ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період з 28 жовтня 2008 року по 31 грудня 2008 року з врахуванням раніше проведених підвищень до пенсії «Дітям війни» за відповідні періоди.  

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 в іншій частині, - відмовити.  

Постанова відповідно до частини 1 статті 254 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Постанова може бути оскаржена   до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими статтями 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції – Куйбишевський районний суд Запорізької області заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

  Суддя:           С.Ю.Скляр