УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №289/1996/16-ц Головуючий у 1-й інст. Сіренко Н. С.

Категорія 27 Доповідач Трояновська Г. С.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 жовтня 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого - судді Трояновської Г.С.

суддів: Миніч Т.І., Павицької Т.М.

з участю секретаря судового засідання Ковальської Я.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та зустрічним позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" про визнання кредитного договору недійсним

за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 14 червня 2017 року,

в с т а н о в и л а :

У грудні 2016 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" звернулося до суду з позовом, в якому просило стягнути із ОСОБА_1 48 444,24 грн. заборгованості за кредитним договором, а також понесені судові витрати. В обґрунтування позовних вимог зазначило, що між позивачем і відповідачем було укладено договір № б/н від 16.08.2010 року, згідно якого останній отримав кредит у розмірі 2000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Внаслідок неналежного виконання позичальником зобов'язань, станом на 31.10.2016 року утворилась заборгованість в сумі 48 444,24 гривень, з яких: 5 673,98 грн. - заборгованість за кредитом; 36 989,51 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 2 997,69 грн. заборгованість за пенею та комісією; а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500,00 грн. - штраф (фіксована частина); 2 283,06 грн. - штраф (процентна складова).

У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом, в якому просив визнати недійсним кредитний договір № б/н від 16 серпня 2010 року, укладений між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ним, посилаючись на те, що в момент його укладення він був неповнолітнім та не мав достатнього обсягу дієздатності для його укладення. Окрім того вказав, що умови кредитного договору є несправедливими.

Рішенням Радомишльського районного суду Житомирської області від 14 червня 2017 року в задоволенні первісного позову Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про визнання кредитного договору недійсним задоволено.

Визнано недійсним кредитний договір б/н від 16.08.2010 року укладений між Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк» та ОСОБА_1.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

У поданій апеляційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, просить скасувати оскаржуване рішення і ухвалити нове, яким первісний позов задовольнити, в задоволенні зустрічного відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що до досягнення повноліття відповідач уклав із Банком договір банківського рахунку та отримав картку із кредитним лімітом в 0.00 грн, що не суперечить нормам чинного законодавства, а 01.11.2013 року, тобто після досягнення відповідачем повноліття, останньому було встановлено кредитний ліміт на картку і він почав користуватися кредитними коштами. Враховуючи зазначене, вважає, що суд дійшов помилкового висновку про недійсність укладеного договору.

Розглянувши справу в межах, визначених ст. 303 ЦПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Відмовляючи у задоволенні первісного позову та задовольняючи позовні вимоги за зустрічним позовом, суд першої інстанції виходив з того, що укладення позивачем кредитного договору з неповнолітнім ОСОБА_1 поза межами цивільної дієздатності останнього не відповідає вимогам ч.2 ст.203 ЦК України, а тому має бути визнаний недійним.

Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції виходячи з такого.

Згідно ч.1 ст.61 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

У відповідності до вимог ч.2 ст.30 ЦК України обсяг цивільної дієздатності фізичної особи встановлюється цим Кодексом і може бути обмежений виключно у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно ч.1 ст.31 ЦК України фізична особа, яка не досягла чотирнадцяти років (малолітня особа), має право:

1) самостійно вчиняти дрібні побутові правочини.

Правочин вважається дрібним побутовим, якщо він задовольняє побутові потреби особи, відповідає її фізичному, духовному чи соціальному розвитку та стосується предмета, який має невисоку вартість;

2) здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом.

Відповідно до вимог ч.1,2,4 ст.32 ЦК України окрім правочинів, передбачених статтею 31 цього Кодексу, фізична особа у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років (неповнолітня особа) має право:

1) самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами;

2) самостійно здійснювати права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом;

3) бути учасником (засновником) юридичних осіб, якщо це не заборонено законом або установчими документами юридичної особи;

4) самостійно укладати договір банківського вкладу (рахунку) та розпоряджатися вкладом, внесеним нею на своє ім'я (грошовими коштами на рахунку).

Неповнолітня особа вчиняє інші правочини за згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальників.

Згода на вчинення неповнолітньою особою правочину має бути одержана від батьків (усиновлювачів) або піклувальника та органу опіки та піклування відповідно до закону.

Відповідно до змісту ч.1, 2 ст.33 ЦК України неповнолітня особа особисто несе відповідальність за порушення договору, укладеного нею самостійно відповідно до закону.

Неповнолітня особа особисто несе відповідальність за порушення договору, укладеного за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальника.

Згідно ч.1 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до вимог ч.1-4 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Згідно ч.1, 2 ст. 221 ЦК України правочин, який вчинено малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності, може бути згодом схвалений її батьками (усиновлювачами) або одним з них, з ким вона проживає, або опікуном.

Правочин вважається схваленим, якщо ці особи, дізнавшись про його вчинення, протягом одного місяця не заявили претензії другій стороні.

У разі відсутності схвалення правочину він є нікчемним.

Відповідно до вимог ч.1, 3 ст.222 ЦК України правочин, який неповнолітня особа вчинила за межами її цивільної дієздатності без згоди батьків (усиновлювачів), піклувальника, може бути згодом схвалений ними у порядку, встановленому статтею 221 цього Кодексу.

Згідно положень ч.1,2 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти; до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 ЦК України, якщо інше не встановлено параграфом 2 і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до змісту ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Згідно ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно ст.1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу; якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу; якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У відповідності до ч.1 ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; сплата неустойки.

За ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до положень ч.1,2 ст.614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом; особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання; відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

У відповідності до ч.1 ст.634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Обґрунтовуючи позовні вимоги Банк зазначав, що відповідно до укладеного договору № б/н від 16.08.2010 року ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 2000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою», затвердженими наказом №СП-2010-256 від 06.03.2010 року, та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті, складає між ним та Банком договір, що підтверджується підписом у заяві. При укладанні договору сторони керувались ч. 1 ст. 634 ЦК України (а.с.6).

На підтвердження своїх доводів Банк надав суду першої інстанції копію анкети-заяви ОСОБА_1 про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку від 16.08.2010 року (а.с.6), довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» (а.с. 7), розрахунок заборгованості за договором № б/н від 16.08.2010 року, укладеного між сторонами по справі, станом на 31.10.2016 року (а.с. 4-5), витяг з «Умов та правил надання банківських послуг» (а.с. 8-31). ОСОБА_1 народився 3 січня 1994 року, а тому на момент підписання анкети-заяви (16.08.2010 року) йому було 16 років (а.с.6).

Із розрахунку заборгованості за договором № б/н від 16.08.2010 року, укладеного між ПриватБанком та клієнтом ОСОБА_1 станом на 31.10.2016 року вбачається, що позивач просить стягнути з відповідача заборгованість в сумі 48 444,24 гривень, з яких: 5 673,98 грн. - заборгованість за кредитом; 36 989,51 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 2 997,69 грн. заборгованість за пенею та комісією; а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500,00 грн. - штраф (фіксована частина); 2 283,06 грн. - штраф (процентна складова).

При цьому позивач посилається на те, що кредит ОСОБА_1 було надано 01.11.2013 року у сумі 2000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, а підставою для надання такого кредиту була заява-анкета ОСОБА_1 про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку від 16.08.2010 року.

Встановлено, що 31.08.2011 року ОСОБА_1 отримав кредитну картку "Універсальна" № 5577212713694084 (а.с. 129) на підставі підписаної ним 16.08.2010 року Анкети-Заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг з кредитним лімітом на суму 0,00грн., який в подальшому - 01.11.2013 року було збільшено до 2 тис. грн.

З огляду на встановлені обставини справи, колегія суддів вважає безпідставними доводи ПриватБанку щодо зміни кредитного ліміту з нульового значення до 2000 грн. за заявою ОСОБА_1 та початок використання ним кредитної картки з 01.11.2013 року після досягнення свого повноліття, як відповідної особливості початку перебігу лише із цього часу його відповідальності перед позивачем, оскільки незалежно від часу надання банком кредитних коштів за даним договором, підставою відповідальності за ним є передусім умови письмового правочину, дійсність яких можлива лише від самого початку дії договору, а не внаслідок додержання певної умови, жодної із яких сторонами додатково не передбачено.

В апеляційній скарзі Банк зазначає, що клієнт лише при оформленні першого продукту банку проходить ідентифікацію, а саме заповнює анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, після того вносяться зміни до персональних даних клієнта. На підтвердження подачі заяви на зміну персональних даних клієнта представником Приватбанку до апеляційного суду було додано відповідну заяву клієнта від 31.10.2013 року. Проте внесення змін до персональних даних клієнта не впливає на умови укладеного договору №б/н від 16.08.2010 року.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а зводяться лише до переоцінки доказів по справі.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Керуючись ст.ст. 209, 218, 303, 307, 308, 313, 314, 315, 317, 319, 324, 325 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» відхилити.

Рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 14 червня 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий Судді