Єдиний унікальний номер судової справи 201/13949/15-ц

Номер провадження 2/201/109/2017

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 жовтня 2017 року Жовтневий районний суд міста Дніпропетровська в складі:

головуючого – судді Ходаківського М.П.,

за участі секретаря судового засідання – Пісчанської Т.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в місті Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про визнання недійсним пункту договору, визнання дій неправомірними, визнання розірвання договору недійсним та стягнення грошових коштів,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1С.) 28 серпня 2015 року звернувся до Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська із позовною заявою до Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» (далі – ПАТ КБ «Приватбанк») про визнання недійсним пункту договору, визнання дій неправомірними, визнання розірвання договору недійсним та стягнення грошових коштів.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 з урахуванням уточнень посилався на те, що 29 серпня 2013 року між ним та ПАТ КБ «Приватбанк» було укладено договір № SAMDNWFD0070001800400 Вклад «Депозит Плюс на 12 мес.» на зберігання грошових коштів на рахунку № 26351621228645 та нарахування відсотків за депозитом на цей же рахунок, з якого 17 квітня 2015 року було списано грошові кошти у розмірі 15 513,22 доларів США. Звернувшись до банку за роз’ясненням причин того, що відбулося, ОСОБА_1 було повідомлено про розірвання укладеного між сторонами договору № SAMDNWFD0070001800400 Вклад «Депозит Плюс на 12 мес.» від 29 серпня 2013 року за ініціативою банку, оскільки внаслідок технологічного збою, який мав місце під час проведених позивачем операцій, курс долара США по відношенню до гривні відображався некоректно, що призвело до фактичного проведення операцій за заниженим курсом, у зв’язку із чим та у відповідності до п. 1.1.2.1.11 Умов та правил надання банківських послуг, яким визначений обов’язок клієнта погасити заборгованість, що виникла внаслідок курсової різниці через технологічний збій обладнання, банком було прийнято рішення про розірвання договору банківського вкладу та списання грошових коштів.

При розірванні договору депозитного вкладу відповідачем були порушені умови цього договору щодо повідомлення іншої сторони правочину про намір розірвати договір із зазначенням дати його розірвання, а відповідні пункти Умов та правил надання банківських послуг у ПАТ «Приватбанк» щодо перекладення повної відповідальності на клієнта банку за несправності в роботі обладнання банку, позивач вважає такими, що порушують вимоги Закону України «Про захист прав споживача», що стало причиною для звернення до суду із даними позовом. 16 червня 2017 року відповідач перерахував позивачу частину вкладу у розмірі 196 808,40 грн., що еквівалентно 7 566,64 доларам США. У зв’язку із зазначеним ОСОБА_1 з урахуванням уточнень просив визнати недійсними пункти 1.1.2.9 Умов та правил надання банківський послуг на період з 01 серпня 2013 року по 01 жовтня 2015 року, пункт 1.1.2.9 Умов та правил надання банківський послуг на період з 01 березня 2014 року по 01 травня 2014 року, п. 1.1.2.1.11 Умов та правил надання банківський послуг на 01 червня 2014 року, п. 1.1.2.1.9 Умов та правил надання банківський послуг на період з 01 липня 2014 року по 01 вересня 2014 року, п. 1.1.2.1.11 Умов та правил надання банківський послуг на 01 жовтня 2014 року, п. 1.1.2.1.9 Умов та правил надання банківський послуг на період з 01 листопада 2014 року по 01 березня 2015 року, п. 1.1.2.1.11 Умов та правил надання банківський послуг на період з 01 квітня 2015 року по 01 червня 2015 року, п. 1.1.2.1.11 Умов та правил надання банківський послуг на період з 01 серпня 2015 року по 01 жовтня 2015 року, до яких ОСОБА_1 приєднався при укладенні договору № SAMDNWFD0070001800400 Вклад «Депозит Плюс на 12 мес.» від 29 серпня 2013 року та внаслідок чого з рахунку були списані грошові кошти у розмірі 15 513,22 доларів США; також ОСОБА_1 просив визнати недійсним розірвання договору № SAMDNWFD0070001800400 Вклад «Депозит Плюс на 12 мес.» від 29 серпня 2013 року; стягнути з відповідача на користь позивача вклад у розмірі 16 096,57 доларів США за договором № SAMDNWFD0070001800400 Вклад «Депозит Плюс на 12 мес.» від 29 серпня 2013 року; стягнути з відповідача на користь позивача відсотки за договором № SAMDNWFD0070001800400 Вклад «Депозит Плюс на 12 мес.» від 29 серпня 2013 року за період з 09 квітня 2015 року по 01 вересня 2015 року у розмірі 1 041,18 доларів США, відсотки за період з 02 вересня 2015 року по 16 червня 2017 року у розмірі 4 772,05 доларів США відсотки за період з 17 червня 2017 року по 15 серпня 2017 року у розмірі 295,09 доларів США; стягнути із відповідача на користь позивача суму трьох відсотків річних за користування вкладом у розмірі 23 663,21 доларів США за період з 02 вересня 2015 року по 16 червня 2017 року у розмірі 33 838,08 грн., а також суму трьох відсотків річних за користування вкладом у сумі 16 096,57 доларів США за період з 17 червня 2017 року по 15 серпня 2017 року у розмірі 2 504,00 грн.

Згідно із протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями указану справу для розгляду автоматизованою системою розподілено судді Черновському Г.В., але у зв’язку із звільненням указаного судді з посади судді Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська розпорядженням керівника апарату призначено повторний автоматизований розподіл справи, яку згідно із протоколом від 03 жовтня 2016 року передано для розгляду судді Ходаківському М.П.

Ухвалою від 04 жовтня 2016 року суддею Ходаківським М.П. прийнято справу до свого провадження.

Від представника позивача до суду надано заяву про розгляд даної справи без її участі, в заяві вона зазначила, що позовні вимоги підтримує, наполягає на задоволенні позову з урахуванням уточнень.

Представник відповідача у судове засідання не з’явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, надіслав на адресу суду чергову заяву про відкладення розгляду справи. При цьому суд вважає за необхідне зазначити, що розгляд даної цивільної справи неодноразово відкладався через неявку саме представника відповідача або за його клопотаннями.

Зважаючи на ці обставини, суд керується ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), яка згідно з частиною першою статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, та яка визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 11 «Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних і справ про адміністративні правопорушення» строки, встановлені Цивільним процесуальним кодексом України, є обов'язковими для судів та учасників судових процесів, оскільки визначають тривалість кожної стадії процесу або час, протягом якого має бути вчинено процесуальну дію (наприклад, строк оскарження судового рішення, строк подачі зауважень щодо журналу судового засідання). Зазначене є завданням цивільного судочинства та кримінального провадження (стаття 1 ЦПК, стаття 2 КПК). Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про дотримання права на справедливий суд, передбаченого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, у контексті оцінки дій сторони в справі, спрямованих на захист свого права, або її бездіяльності, дійшов з урахуванням принципів, що випливають з прецедентної практики Суду, висновків про те, що: одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності; «право на суд» не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави; сторона в розумні інтервали часу має вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їй судового провадження; право на вчинення процесуальних дій стороною або щодо певної сторони не є необмеженим, позаяк обмежується, зокрема, необхідністю дотримання прав іншої сторони в процесі та власне необхідністю забезпечити дотримання права на справедливий суд у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (п.п. 52, 53, 57 та ін.); рішення від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» (п.п. 40, 41, 42 та ін.). У рішенні Європейського Суду з прав людини від 3 квітня 2008 року у справі «Пономарьова проти України» зазначено, що сторони мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження.

Верховний Суд України у постанові від 01 лютого 2017 року у справі № 6-1957цс16, яка є обов’язковою для усіх суб’єктів правозастосування та судів, вказав на те, що розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрідлендер проти Франції»).

Згідно з ч. 5 ст. 74 ЦПК України судова повістка разом із розпискою, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається поштою рекомендованим листом із повідомленням або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншою особою, яка бере участь у справі. У разі відсутності осіб, які беруть участь у справі, за такою адресою, вважається, що судовий виклик або судове повідомлення вручене їм належним чином.

Ураховуючи, що відповідач належним чином повідомлявся про призначені у справі судові засідання, а також приймаючи до уваги, що справа перебуває у провадженні суду з 28 серпня 2015 року та розгляд справи неодноразово відкладався через неявку у судові засідання саме представника відповідача, яким до того ж не було надано суду витребувані ухвалою суду від 24 вересня 2015 року документи, судом визнано за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача на підставі наявних в матеріалах справи доказів.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому їх дослідженні, дійшов наступних висновків.

Як встановлено судом і підтверджено матеріалами справи, 29 серпня 2013 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Приватбанк» було укладено договір № SAMDNWFD0070001800400 Вклад «Депозит Плюс на 12 мес.» на зберігання грошових коштів на рахунку № 26351621228645 та нарахування відсотків за депозитом на цей же рахунок.

З тексту даного договору, роздрукованого 08 квітня 2015 року, копію якого було надано суду (а.с. 13), вбачається, що станом на 08 квітня 2015 року залишок за вкладом становить 23 663,21 доларів США, розмір відсотків на суму вкладу складає 11%, а дія договору припиняється після виплати усієї суми вкладу разом із відсотками, належними відповідно до умов договору (п. 4). Відповідно до пункту 8 договору вкладу у разі якщо банк заперечує проти продовження вкладу, він письмово або через SMS-повідомлення повідомляє вкладника про це не пізніше, ніж за 2 календарних дні до закінчення строку вкладу.

На заяви ОСОБА_1, адресовані керівництву ПАТ КБ «Приватбанк», щодо причин та підстав списання грошових коштів у розмірі 15 513,22 доларів США з депозитного рахунку, відкритого на ім’я позивача за договором № SAMDNWFD0070001800400 Вклад «Депозит Плюс на 12 мес.» від 29 серпня 2013 року, відповідач листом № 20.1.0.0.0/7-20150429/1526 від 13 травня 2015 року повідомив, що таке списання грошових коштів відбулося на підставі п. 1.1.2.1.11 Умов та правил надання банківських послуг у ПАТ КБ «Приватбанк», яким передбачено, що у разі виникнення заборгованості власника по картковому рахунку в результаті курсової різниці, технічних помилок у роботі обладнання та в інших випадках клієнт зобов’язується погасити заборгованість протягом 30 днів з моменту її виникнення, та оскільки внаслідок технологічного збою в системі ПАТ КБ «Приватбанк», який мав місце під час проведення ОСОБА_1 операцій, курс валюти був відображений некоректно, операції фактично були проведені за значно нижчим курсом, що призвело до обґрунтованого списання грошових коштів з депозитного рахунку (а.с. 18, 19-21).

Представником відповідача частково було виконано ухвалу суду від 24 вересня 2015 року та 23 грудня 2015 року надано оригінал анкети-заяви про приєднання ОСОБА_1 до Умов та правил надання банківських послуг у ПАТ КБ «Приватбанк» (а.с. 59), а також 18 квітня 2016 року було надано висновок від 16 січня 2015 року № ZAKL-2015/1-16922 служби безпеки ПАТ КБ «Приватбанк» за фактом виникнення заборгованості за картами клієнтів Дніпропетровського РУ внаслідок p-2p-переказів у Приватбанк (Європа) (а.с. 81-83), згідно із яким внаслідок проведення ОСОБА_1 операцій із застосуванням заниженого курсу долара США по відношенню до гривні, банк зазнав збитків, такі дії позивача в даному висновку названо шахрайськими («шахрайська заборгованість») та зазначено, що відповідно до п. 1.1.2.1.9 Умов та прави надання банківських послуг у разі виникнення заборгованості держателя за картрахунком внаслідок курсової різниці, технічних помилок в роботі обладнання та в інших випадках клієнт зобов’язується погасити заборгованість протягом 30 днів з моменту виникнення.

При цьому суд вважає за можливе звернути увагу на те, що інші запитувані ухвалою суду від 24 вересня 2015 року документи, а саме памятку клієнта про Умови та правила надання банківських послуг, тарифів на момент оформлення та надання платіжних карток ОСОБА_1; інформацію про суми та правові підстави списання грошових коштів з депозитного рахунку № 26351621228645 за договором № SAMDNWFD001800400 «Депозит плюс на 12 мес.»; відомості про наявну заборгованість ОСОБА_1 перед ПАТ КБ «Приватбанк», причини її виникнення, розрахунок заборгованості – суду не були надані навіть після повторного отримання відповідачем відповідної ухвали суду.

Судом було встановлено, що 28 серпня 2015 року ОСОБА_1 звернувся на адресу ПАТ КБ «Приватбанк» із письмовою заявою про видачу суми вкладу за договором № SAMDNWFD0070001800400 Вклад «Депозит Плюс на 12 мес.» від 29 серпня 2013 року у розмірі 23 663,21 доларів США разом із належними до виплати за цим договором відсотками у зв’язку із закінченням 01 вересня 2015 року строку дії договору (а.с. 161).

У відповідь на дану заяву позивача відповідач у вересні, жовтні та листопаді 2015 року надав відповіді із проханням зачекати, оскільки спеціалісти ПАТ КБ «Приватбанк» шукають необхідну інформацію (а.с. 162-164).

За твердженнями сторони позивача, зазначеними в уточненій позовній заяві, 16 червня 2017 року ПАТ КБ «Приватбанк» було перераховано на ім’я позивача частину раніше списаних грошових коштів: 196 808,40 грн., що станом на день перерахування еквівалентно 7 566,64 доларів США. Дані обставини також підтверджуються випискою ПАТ «Альфа-Банк» від 19 червня 2017 року з рахунку ОСОБА_1 № 26255004225711 (а.с. 160) та заявою ОСОБА_1 від 24 лютого 2017 року, адресованою ПАТ КБ «Приватбанк», щодо перерахування належних позивачу грошових коштів на його рахунок № 26255004225711, відкритий у ПАТ «Альфа-Банк» (а.с. 169), копії яких наявні в матеріалах справи.

03 березня 2017 року ПАТ КБ «Приватбанк» було отримано заяву ОСОБА_1 про неможливість отримання грошових коштів та навіть інформації за станом рахунків через заборону ідентифікації клієнта, у зв’язку із чим просив скасувати заборону на ідентифікацію його як клієнта, вказати причини такої заборони та перерахувати залишки грошових коштів на рахунки позивача, вказані в інших заявах (а.с. 168).

Таким чином, після звернення 28 серпня 2015 року позивача до відповідача із заявою про виплату залишків вкладу у розмірі 23 663,21 доларів США та нарахованих за ним відсотків, ОСОБА_1 було видано 196 808,40 грн., що є еквівалентом 7 566,64 доларів США, тобто 16 096,57 доларів США позивачу не були видані, як і нараховані за вкладом відсотки.

Частиною 1 ст. 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до п. 14.8 ст. 14 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» банк та користувач укладають договір щодо порядку та умов використання електронного платіжного засобу. Банк перед укладенням договору зобов'язаний ознайомити користувача з умовами договору про використання електронного платіжного засобу (далі у цій статті – договір), ознайомити з тарифами на обслуговування електронного платіжного засобу та правилами користування електронним платіжним засобом. Банк зобов'язаний забезпечити викладення цієї інформації в доступній формі й розмістити її в доступному для користувача місці, а також надати на його вимогу в письмовій або електронній формі.

Судом встановлено, що умови договору № SAMDNWFD0070001800400 Вклад «Депозит Плюс на 12 мес.» від 29 серпня 2013 року, укладеного між сторонами, окрім іншого передбачено, що ОСОБА_1 підтверджує, що ознайомлений з Умовами та Правилами надання банківських послуг, які розміщені на сайті pb.ua і приєднуються до них.

Відповідно до п. 28.2 ст. 28 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» міжбанківський переказ між банками – учасниками міжнародних платіжних систем за операціями із застосуванням електронних платіжних засобів, здійсненими їх держателями за межами України, а також за операціями, здійсненими в межах України держателями електронних платіжних засобів – нерезидентами України, проводиться у валюті, визначеній у відповідних договорах із платіжними організаціями міжнародних платіжних систем.

Пунктом 28.5. статті 28 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» визначено таке: якщо валюта, в якій проводиться міжбанківський переказ, не збігається з валютою, списаною з рахунка клієнта, емітент може виконати операції з купівлі-продажу необхідної валюти на міжбанківському валютному ринку України в порядку, встановленому Національним банком України, або провести внутрішньобанківський кліринг.

Згідно із п. 2.1.5.26 Умов та Правил надання банківських послуг при здійсненні Клієнтом за межами митної території України операцій з Платіжною картою, Банк здійснює списання з Карткового рахунку Клієнта грошових коштів у сумі, отриманої від Міжнародної Платіжної системи та зконвертовує у валюту карти за курсом, який діяв в Банку для таких операцій в день скоєння її, а також комісію за операцію згідно тарифів для Платіжної картки, за її наявності.

Пунктом 2.1.5.3 Умов та Правил надання банківських послуг у випадку якщо валюта операції відрізняється від валюти Картрахунку, сума операції конвертується у валюту Картрахунку за обмінним курсом ПАТ КБ «Приватбанк», що діє на дату і час проведення ПАТ КБ «ПриватБанк» операції.

Положеннями п. 1.1.2.1.11 Умов та Правил надання банківських послуг актуальних станом на 17 квітня 2015 року, та п. 1.1.2.9. Умов та Правил надання банківських послуг актуальних станом на 29 серпня 2013 року передбачено, що у разі виникнення заборгованості власника за картрахунком в результаті курсової різниці, технічних помилок у роботі обладнання та в інших випадках клієнт зобов'язується погасити заборгованість протягом 30 днів з моменту її виникнення.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першої-третьої, п’ятої та шостої ст. 203 цього Кодексу, зокрема зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Відповідно до п. 3 розділу ХІ Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затверджених постановою Національного банку України № 705 від 05 листопада 2014 року «Про здійснення операцій з використанням електронних платіжних засобів», емітент зобов'язаний у разі виконання користувачем платіжної операції з використанням електронного платіжного засобу у валюті, яка відрізняється від валюти рахунку, здійснювати перерахунок суми за операцією в порядку, визначеному договором.

Банк самостійно визначає курс, за яким здійснюється перерахунок розрахункової суми, що здійснюється за картковим рахунком. При цьому, клієнт здійснюючи розрахункову операцію в оперативному режимі, не в змозі проконтролювати курс конвертації.

Пунктом 12 укладеного між сторонами договору № SAMDNWFD0070001800400 Вклад «Депозит Плюс на 12 мес.» від 29 серпня 2013 року визначені умови, за яких у ПАТ КБ «Приватбанк» наявне право на списання грошових коштів з депозитного рахунку або для розірвання договору, а також процедура розірвання договору. До таких умов не належить списання грошових коштів на погашення заборгованості, яка виникла внаслідок різниці курсу через технологічний збій обладнання банку.

Законодавством та нормативно-правовими актами Національного банку України, які регулюють даний вид правовідносин, не передбачена можливість зміни валютного курсу, який було встановлено на час проведення операції через певний проміжок часу, що було здійснено ПАТ КБ «Приватбанк» у взаємовідносинах з позивачем.

Здійснення контролю за курсом валют при здійсненні банківських операцій та технологічною роботою банківських комп’ютерних систем відноситься до компетенції працівників Банку.

Згідно із ч. 1 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Ураховуючи вищевикладене, а також те, що частину списаних грошових коштів відповідачем було повернуто позивачу, що є свідченням визнання неправомірності дії зі списання грошових коштів з депозитного рахунку в рахунок погашення заборгованості, що виникла через технологічний збій у роботі обладнання відповідача, суд дійшов висновків про можливість визнання недійсним пункту 1.1.2.9. актуальних станом на 29 серпня 2013 року (день укладання договору) Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, пункту п. 1.1.2.1.9 актуальних станом на 16 січня 2015 року (дата складання висновку за результатами проведення службового розслідування) Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку та пункт 1.1.2.1.11 актуальних станом на 17 квітня 2015 року (день списання грошових коштів) Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку щодо обов'язку клієнта у разі виникнення заборгованості держателя по картковому рахунку в результаті технічних помилок у роботі обладнання та в інших випадках погасити її протягом 30 днів з моменту виникнення, оскільки фактично такі умови перекладають на споживача обов'язок погасити заборгованість по картковому рахунку, яка виникла не з його вини, та у випадках з якими він не був ознайомлений при укладенні договору, а тому такі умови порушують права позивача як споживача банківських послуг.

Щодо визнання недійсними інших пунктів Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, актуальних на різні дати та періоди часу, суд вважає за необхідне відмовити у їх задоволенні з огляду на не зазначення стороною позивача змісту цих пунктів, а також з урахуванням відсутності обґрунтування підстав для визнання їх недійсними.

Суд вважає за можливе зазначити, що у відповідях на заяви позивача про причини списання грошових коштів, відповідач повідомляв про технологічний збій обладнання, а у висновках службового розслідування йдеться про «шахрайську заборгованість» позивача, при цьому доказів звернення відповідача до правоохоронних органів із заявою про шахрайство суду надано не було.

Крім того, матеріали справи не містять, а сторонами не було надано доказів на підтвердження повідомлення відповідачем позивача про намір розірвати договір із зазначенням дати розірвання договору № SAMDNWFD0070001800400 Вклад «Депозит Плюс на 12 мес.» від 29 серпня 2013 року як це передбачено його умовами, у зв’язку із чим задоволенню також підлягають й позовні вимоги в частині визнання недійсним розірвання вказаного договору за ініціативою ПАТ КБ «Приватбанк».

Вирішуючи позовні вимоги про стягнення решти залишків суми вкладу у розмірі 16 096,57 доларів США та ураховуючи те, що відповідач не заперечував факт укладення між сторонами договору № SAMDNWFD0070001800400 Вклад «Депозит Плюс на 12 мес.» від 29 серпня 2013 року, суд вважає за можливе наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

З огляду на визначення договору банківського вкладу, що закріплене в ЦК України та інших нормативно-правових актах, банківський вклад (депозит) – це кошти в готівковій або безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку, які підлягають виплаті вкладнику відповідно до законів України та умов договору (ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність»).

Позивачем на підтвердження своїх позовних вимог відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України було надано договір № SAMDNWFD0070001800400 Вклад «Депозит Плюс на 12 мес.» від 29 серпня 2013 року, роздрукований 08 квітня 2015 року із зазначенням залишку на вкладі у розмірі 23 663,21 доларів США, заяви, адресовані ПАТ КБ «Приватбанк», в яких ОСОБА_1 просив повернути суму вкладу та нараховані за ним відсотки, та відповіді ПАТ КБ «Приватбанк» щодо розірвання цього договору та обґрунтованого, на думку останнього, списання грошових коштів, а відповідач не надав доказів того, що кошти за договором банківського вкладу було повернуто вкладнику у повному обсязі.

Суд вважає за можливе зазначити, що, розглядаючи справу «Золотас проти Греції», Європейський суд з прав людини вказав, що особа, яка розмістила грошову суму в банку, передала йому право використання цієї суми, банк був зобов'язаний зберігати її, й у разі використання з метою одержання прибутку мав повернути еквівалентну суму вкладникові після припинення дії угоди. Отже, власник рахунку міг уважати, що його вклад у банку в безпеці, особливо при отриманні відсотків.

Відмовляючись повернути кошти, що належать клієнтові, банк порушує також і положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також Першого протоколу, ратифікованих Україною, в абзаці 1 ст. 1 якого вказано, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Таким чином, стягненню з відповідача на користь позивача підлягають грошові кошти у розмірі 16 096,57 доларів США з можливістю конвертації цієї суми в національну валюту на день здійснення платежу, що становить різницю між залишком за вкладом у розмірі 23 663,21 доларів США станом на 08 квітня 2015 року та сумою повернутих позивачу 16 червня 2017 року грошових коштів у розмірі 7 566,64 доларів США.

Положеннями ч. 1 ст. 1061 ЦК України визначено, що банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу.

Згідно з ч. 3 ст. 1061 ЦК України встановлений договором розмір процентів на строковий вклад або на вклад, внесений на умовах його повернення у разі настання визначених договором обставин, не може бути односторонньо зменшений банком, якщо інше не встановлено законом, а відповідно до ч. ч. 5, 6 ст. 1061 ЦК України проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав. Проценти на банківський вклад виплачуються вкладникові на його вимогу зі спливом кожного кварталу окремо від суми вкладу, а невитребувані у цей строк проценти збільшують суму вкладу, на яку нараховуються проценти, якщо інше не встановлено договором банківського вкладу.

Щодо позовних вимог про стягнення 11% річних за вкладом у розмірі 23 663,21 доларів США за період з 09 квітня 2015 року по 01 вересня 2015 року, що становить 1 041,18 доларів США, 11% річних за вкладом у розмірі 23 663,21 доларів США за період з 02 вересня 2015 року по 16 червня 2017 року, що складає 4 772,05 доларів США, 11% річних за вкладом у розмірі 16 096,57 доларів США за період з 17 червня 2017 року по 15 серпня 2017 року, що дорівнює 295,09 доларам США, суд також вважає за можливе їх задовольнити, виходячи із встановленої та погодженою сторонами договору процентної ставки у розмірі 11% річних. При цьому суд не враховує положення п. 7 договору, яким встановлено: якщо після закінчення 3-х календарних днів після надходження грошей на вклад «до запитання» вкладник не затребував суму вкладу або її частину, він доручає банку перераховувати всю суму коштів з вкладу «до запитання» на даний депозит; при цьому процентна ставка по вкладу на новий термін відповідає ставці, яка діє в банку для знову оформлених вкладів даного найменування та строку на дату нарахування коштів на депозитний рахунок, який можна дізнатися у відділенні або сайті банку; новий термін вкладу обчислюється з дати надходження грошей на депозит з вкладу «до запитання» - оскільки стороною відповідача не надано жодних відомостей про стан відповідного рахунку, наявності на ньому грошових коштів, їхнього розміру, розміру процентної ставки та іншої інформації щодо договору № SAMDNWFD0070001800400 Вклад «Депозит Плюс на 12 мес.» від 29 серпня 2013 року; відповідач взагалі обрав правову позицію не визнавати та не заперечувати жодних фактів, щодо яких заявлено позовні вимоги, не надавати запитувані судом докази.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Вирішуючи позовні вимоги про стягнення суми трьох відсотків річних за порушення грошового зобов’язання у відповідності з ч. 2 ст. 625 ЦК України за період з 02 вересня 2015 року по 15 серпня 2017 року у розмірі 36 342,08 грн., суд вважає за можливе їх задовольнити із того розрахунку, що розмір простроченого зобов’язання за період з 02 вересня 2017 року по 16 червня 2017 року становить 23 663,21 доларів США, за період з 17 червня 2017 року складає 16 096,57 доларів США.

Аналогічна правова позиція виловлена Верховним Судом України у постанові від 29 травня 2013 року у справі № 6-39цс13, яка відповідно до вимог ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для застосування для всіх судів України.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, на підставі ст. 88 ЦПК України та приймаючи до уваги результат вирішення справи, суд вважає необхідним судові витрати покласти на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 8, 10, 11, 60, 74-76, 88, 169, 197, 212, 213, 214, 215 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про визнання недійсним пункту договору, визнання дій неправомірними, визнання розірвання договору недійсним та стягнення грошових коштів задовольнити частково.

Визнати недійсними пункт 1.1.2.9. актуальних станом на 29 серпня 2013 року Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, пункт п. 1.1.2.1.9 актуальних станом на 16 січня 2015 року Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку та пункт 1.1.2.1.11 актуальних станом на 17 квітня 2015 року Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку щодо обов'язку клієнта у разі виникнення заборгованості держателя по картковому рахунку в результаті технічних помилок у роботі обладнання та в інших випадках погасити її протягом 30 днів з моменту виникнення.

Визнати недійсним розірвання договору № SAMDNWFD0070001800400 Вклад «Депозит Плюс на 12 мес.» від 29 серпня 2013 року за ініціативою Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк».

Стягнути із Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» (код ЄРПОУ 14360570) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) залишок вкладу за договором № SAMDNWFD0070001800400 Вклад «Депозит Плюс на 12 мес.» від 29 серпня 2013 року у розмірі 16 096 (шістнадцять тисяч дев’яносто шість) доларів США 57 центів з можливістю конвертації цієї суми в національну валюту на день здійснення платежу.

Стягнути із Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» (код ЄРПОУ 14360570) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) відсотки за договором № SAMDNWFD0070001800400 Вклад «Депозит Плюс на 12 мес.» від 29 серпня 2013 року у розмірі 6 108 (шість тисяч сто вісім) доларів США 32 цента з можливістю конвертації цієї суми в національну валюту на день здійснення платежу, з яких: за період з 09 квітня 2015 року по 01 вересня 2015 року – 1 041,18 доларів США, за період з 02 вересня 2015 року по 16 червня 2017 року – 4 772,05 доларів США, за період з 17 червня 2017 року по 15 серпня 2017 року – 295,09 доларів США.

Стягнути із Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» (код ЄРПОУ 14360570) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) 36 342 (тридцять шість тисяч триста сорок два) грн. 08 коп. в якості трьох відсотків річних за порушення грошового зобов’язання із повернення вкладу за договором № SAMDNWFD0070001800400 Вклад «Депозит Плюс на 12 мес.» від 29 серпня 2013 року.

У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про визнання недійсним пункту договору, визнання дій неправомірними, визнання розірвання договору недійсним та стягнення грошових коштів відмовити.

Стягнути із Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» (код ЄРПОУ 14360570) на користь держави судовий збір у розмірі 6 136 (шість тисяч сто тридцять шість) грн. 69 коп.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Дніпропетровської області протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя М.П. Ходаківський