Справа № 2-188/11

п/с 2/407/87/2012

Р І Ш Е Н Н Я

ИМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2012р. Вільногірський міський суд Дніпропетровської області

у складі головуючого судді Болоніної М.Б.

при секретарі Шараповій О.О.

за участю позивача ОСОБА_1

представника позивача адвоката ОСОБА_2

відповідача ОСОБА_3

представника відповідача адвоката ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Вільногірську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 (третя особа –КП «ВО ЖКГ м.Вільногірська») про вселення в жиле приміщення та зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 (третя особа –КП «Жилсервіс») про визнання такою, що втратила право користування жилим приміщенням,

В С Т А Н О В И В:

До суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_3 про вселення в жиле приміщення у АДРЕСА_1 (ар.с.2-3), а в подальшому –з уточненнями до позову (ар.с.22,60), де зазначає наступне.

Сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 19.11.2004р. по 18.08.2010р., від шлюбу мають неповнолітнього сина –ОСОБА_5, 04.02.2005р.н.

Спірна квартира, яка розташована у АДРЕСА_1, була отримана відповідачем, який в березні 2005р. зареєстрував позивача та їх спільного сина у квартирі, як членів своєї родини. Таким чином, відповідно до вимог ст.64 ЖК України вони з сином з березня 2005р. набули рівного з відповідачем права користування квартирою.

Відповідач на протязі довгого часу створював неможливі умови для спільного проживання, а саме –з мотивів особистої неприязні вчиняв скандали, під час яких неодноразово застосовував до неї фізичне насилля, здійснював психологічний тиск, переслідуючи мету вижити її та дитину з квартири. Не витримавши такої зухвалої поведінки, вона з метою збереження душевного спокою її та сина і з метою уникнення побоїв з боку відповідача вимушена була тимчасово залишити житло, сподіваючись, що відповідач змінить своє ставлення до неї. При цьому більшість належних їй речей залишилась у спірній квартирі, інтересу до неї, як до основного та єдиного житла, вона не втрачала. ЇЇ не проживання в квартирі викликано причинами, які вона вважає поважними. Ключі від вхідної двері квартири у неї відсутні, а відповідач відмовляється надати їй їх дублікат і впустити в квартиру для проживання, тобто фактично позивач не може користуватися квартирою за місцем реєстрації по паспортному обліку і вимушена наймати житло у сторонніх осіб.

Іншого житла у м.Вільногірську вона не має, на черзі в Вільногірському міськвиконкомі за місцем роботи на ТОВ «Вільногірське скло»на отримання житла вона не стоїть, грошових коштів для купівлі окремого житла у місті не має. Відповідач не має наміру впускати її в квартиру за місцем реєстрації, чим порушує її житлові права, передбачені ст.64 ЖК України.

У процесі розгляду справи у позивача народився син –ОСОБА_6, 14.06.2011р.н., відносно якого вона має статус одинокої матері, після його народження відповідач добровільно зареєстрував його за паспортним обліком у спірній квартирі, але не бажає, щоб він разом з нею та старшим сином вселився в неї.

На цей час у квартирі зареєстровані за паспортним обліком позивач, відповідач, їх спільний з відповідачем син ОСОБА_5, 04.02.2005р.н. та син позивача ОСОБА_6, 14.06.2011р.н.

Позивач просить вселити її та малолітніх ОСОБА_5 і ОСОБА_6 у спірну квартиру, відшкодувати за рахунок відповідача її судові витрати.

Відповідач позов не визнав, звернувся до суду із зустрічним позовом про визнання позивача такою, що втратила право користування спірним жилим приміщенням (ар.с.38), де зазначає наступне.

Спірна квартира у АДРЕСА_2, була надана йому у 2003р. на підставі рішення виконавчого комітету Вільногірської міської ради, де він й почав проживати, з ним укладено договір найму спірної квартири. У березні 2005р. він зареєстрував за паспортним обліком у спірній квартирі позивача та їх спільного сина, як членів своєї родини, вони всі разом проживали в ній та до теперішнього часу зареєстровані за паспортним обліком.

Причинами розірвання шлюбу з позивачем стало те, що на протязі спільного проживання саме вона, а не він постійно створювала неможливі для спільного проживання умови, а саме –зловживала спиртними напоями, на протязі тижнів могла не з’являтися вдома, перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння вчиняла дебоші та скандали з ним у присутності дитини, а ще до розірвання їх шлюбу позивач забрала дитину та всі особисті речі і добровільно пішла проживати однією сім’єю з іншим чоловіком, без укладання шлюбу. Він же, навпаки, намагався зберегти їх шлюб, неодноразово пропонував позивачу повернутися додому, на що вона відповідала категоричною відмовою.

Відповідач вважає, що маються підстави для визнання позивача такою, що втратила право користування спірною квартирою на підставах, зазначених в ст.71 ЖК України, оскільки вона добровільно виселилась з квартири для проживання з іншим чоловіком, за період з моменту виселення та до подачі позовної заяви наміру вселитися в квартиру вона не виявляла, мотивуючи це тим, що має намір укласти нову сім’ю з іншим чоловіком. Ніяких особистих речей позивача з моменту її добровільного виселення у спірній квартирі не залишилося. Подальше проживання в спірній квартирі разом з позивачем неможливе також у зв’язку з тим, що за наведених вище підстав вона створює умови, які унеможливлюють проживання з нею в одному житловому приміщенні.

Відповідач просить у зустрічному позові визнати ОСОБА_1 такою, що втратила право користування спірним житловим приміщенням, стягнути з позивача на його користь всі його судові витрати, у тому числі і за надання правової допомоги адвоката.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позов, не визнав зустрічний, суду також пояснив, що позивач є матір’ю-одиначкой, іншого чоловіка не має, знімає житло у с.Биково Криничанського р-ну Дніпропетровської обл. Спірною квартирою до подачі позову до суду вона не користувалась менше 6 місяців, там не проживає з поважних причин, оскільки відповідач створював перешкоди у користуванні житлом, тиснув на неї психологічно, вона вимушена була піти, до правоохоронних органів не зверталась, жаліла його. Спроб вселитися до спірної квартири вона не приймала.

Відповідач позов не визнав, підтримав свої зустрічні позовні вимоги, суду пояснив, що проживав разом з позивачем з 1997р., вона зловживала спиртним, з цього приводу вони часто сварились, розходились, вона мешкала з іншими чоловіками, потім вони примирялись і знову починали проживати разом, у 2002р. припинили свої стосунки. У 2003р. він отримав спірну 1-кімнатну квартиру для себе, мешкав там з жінкою, однак на прохання позивача вони знову почали проживати разом, він їй поставив умови –не пити, не курити, не зраджувати йому. У подальшому вони зареєстрували шлюб, позивач народила дитину, він прописав їх у свою квартиру. Коли позивач перестала кормити дитину груддю, вона почала вживати алкогольні напої, виїжджала до своєї матері у село, тижнями не була вдома, забирала туди дитину, з цього приводу у сім’ї були часті сварки та скандали. Психологічний тиск з його боку виражався у тому, що він заперечував їй вживати спиртне та курити, спілкуватися з подругами, які втягували її до вживання алкогольних напоїв, пропонував «закодіруватись», її це не влаштовувало, вона уходила з дому, залишала дитину одну, зустрічалась з іншими чоловіками. З кінця лютого 2010р. позивач взагалі перестала проживати у квартирі, оскільки почала мешкати з іншим чоловіком, як він потім дізнався –з ОСОБА_7, тобто знову зрадила йому. Відповідач поміг їй вивезти речі та деякі меблі за місцем нового проживання у м.Вільногірську, вона йому повідомила, що утворила нову сім’ю і жити з ним не буде. Після розірвання шлюбу він її з квартири не виписував, у подальшому зареєстрував її дитину, щоб вона могла отримати державну допомогу при народженні дитини, оплачує комунальні послуги за усіх прописаних осіб, позивач ці витрати йому не компенсує. У теперішній час позивач мешкає у сільській місцевості разом зі своїм чоловіком, батьком її дитини, вони мають підсобне господарство, спільна дитина сторін навчається у Водянській школі. Відповідач вважає, що вселення позивача до спірної квартири з двома дітьми неможливе, оскільки умови для проживання 4 осіб в 1-кімнатній квартирі відсутні, до подачі позову до суду позивач не користувалась квартирою близько 8 місяців, тобто право користування житлом втратила.

          Треті особи по справі –КП «ВО ЖКГ м.Вільногірська»та його правонаступник КП «Жилсервіс», наймодавець спірної квартири –своїми листами (ар.с.16,44) просили справу розглядати без участі їх представників, винести рішення на розсуд суду.

          Вислухавши пояснення учасників процесу, показання свідків, дослідивши та оцінивши у сукупності надані по справі докази, суд доходить висновку, що позовні вимоги позивача ОСОБА_1 задоволенню не підлягають, а зустрічний позов відповідача ОСОБА_3 слід задовольнити з наступних підстав.

Згідно ст.ст.10,11 ЦПК України суд розглядає справу в межах заявлених позивачем вимог і на підставі доказів сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У відповідності до ст.ст.57-60 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи; ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів тощо; належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування; доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У підтвердження своїх позовних вимог позивач надала суду типовий договір найму житлового приміщення, укладений між відповідачем та КП «ВО ЖКГ м.Вільногірська»03.11.2003р. (ар.с.6-7), свідоцтво про народження спільної дитини сторін –ОСОБА_5, 04.02.2005р.н. (ар.с.8), свідоцтво про розірвання шлюбу між сторонами, яке було зареєстроване 18.08.2010р. (ар.с.9), довідку житлового органу про паспортну реєстрацію сторін та їх дитини у спірному жилому приміщенні (ар.с.10), свідоцтво про народження дитини позивача –ОСОБА_6, 14.06.2011р.н. (ар.с.61).

Відповідач своїх заперечення проти позову та зустрічні позовні вимоги обґрунтовував ордером серії К №100, виданим йому 03.11.2003р. на право вселення до спірного жилого приміщення (ар.с.17), та показаннями свідків, з яких виходить наступне.

Так, свідок ОСОБА_8 показав, що позивач у спірній квартирі не проживає з зими 2010р., мешкає з іншим чоловіком, має з ним дитину. Під час спільного проживання з відповідачем вона часто з’являлась у нетверезому стані, нецензурно висловлювалась, влаштовувала сварки.

Свідок ОСОБА_9 показала суду, що з кінця лютого 2010р. позивач у спрій квартирі не проживає, оскільки утворила сім’ю з чоловіком на ім’я ОСОБА_9, вони разом забирали дитину з дитсадка, позивач повідомила вихователям нову адресу дитини. Під час проживання у спірній квартирі позивач зловживала спиртним, мала неадекватну поведінку, траплялись випадки, коли вона не забирала дитину з дитсадка, приходила за дитиною у нетверезому стані.

З показань свідка ОСОБА_10 виходить, що на час дня народження відповідача, тобто 07.03.2010р., позивач вже з ним не проживала, спроб вселятися до квартири не здійснювала.

Аналізуючи обставини справи, підтверджені відповідними доказами, та надаючи їм юридичну оцінку, суд доходить наступних висновків.

На думку суду, позовні вимоги позивача свого підтвердження під час судового розгляду справи не знайшли, а зустрічні позовні вимоги відповідача виявились обґрунтованими та такими, що відповідають доказам, зібраним по справі.

Ст.64 ЖК України, на яку позивач посилається у своєму позові, регламентує права і обов’язки членів сім’ї наймача і передбачає, що члени сім’ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов’язки, що випливають з договору найму жилого приміщення; до членів сім’ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки; членами сім’ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство; якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім’ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов’язки, як наймач і члени його сім’ї.

У відповідності до ст.ст.71,72 ЖК України, якими відповідач обґрунтовує зустрічні позовні вимоги, при тимчасовій відсутності членів сім’ї наймача за ними зберігається жиле приміщення протягом 6 місяців, цей строк може бути продовжено при відсутності з поважних причин. У випадку відсутності особи понад встановлені строки ця особа може бути в судовому порядку визнана такою, що втратила право користування жилим приміщенням.

У своєму позові та уточненні до нього позивач не зазначає конкретної дати, з якої вона не користується спірним житлом. У судових засіданнях при розгляді справи з пояснень відповідача, які були підтверджені показаннями усіх свідків, встановлено, що позивач у спірній квартирі не проживає з кінця лютого 2010р., залишила житло добровільно, при виселенні забрала свої речі та речі дитини, дещо з меблів та предметів домашнього вжитку. З цього ж часу вона мешкає однією сім’єю без укладення шлюбу з ОСОБА_7, вони мають спільну дитину, проживають разом у ІНФОРМАЦІЯ_1, ведуть спільне господарство, дитина сторін відвідує сільську школу.

Таким чином, на час подання позову до суду про своє вселення, а саме –07.10.2010р., позивач не користувалась спірним жилим приміщенням більше 6 місяців, поважності причин її відсутності судом не встановлено.

Посилання позивача на утворення неможливих умов для спільного проживання, здійснення психологічного тиску з боку відповідача та застосування фізичної сили жодним чином не доведено. З пояснень відповідача, знову ж підтверджених показаннями свідків, встановлено, що позивач під час спільного проживання з ним зловживала спиртними напоями, не бажала дотримуватися принципів сімейного життя, які він пропонував як її чоловік та квартиронаймач, що й зумовило утворення нею сім’ї з іншим чоловіком та добровільного залишення спірної квартири.

За таких обставин суд вважає, що позивач відсутня за місцем її паспортної реєстрації більше 6 місяців без поважних причин, тобто втратила право користування спірним житлом, підстави для її вселення до квартири відсутні.

Судові витрати позивача відшкодуванню за рахунок відповідача не підлягають, оскільки їй у позові відмовляється.

Від відшкодування своїх судових витрат за рахунок позивача відповідач відмовився.

Керуючись ст.ст.10,11,58-60,209,212,213,215,218, ЦПК України, ст.71,72 ЖК України, суд

В И Р І Ш И В:

          У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про вселення в жиле приміщення відмовити.

          Зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання такою, що втратила право користування жилим приміщенням, задовольнити.

Визнати ОСОБА_1, 16.07.1979р.н., уродженку ІНФОРМАЦІЯ_2, такою, що втратила право користування жилим приміщенням у АДРЕСА_3.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного суду Дніпропетровської області через Вільногірський міський суд протягом 10 днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

          Копію повного рішення в порядку ст.222 ЦПК України направити особам, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення.

СУДДЯ М.Б. БОЛОНІНА