АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 жовтня 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва

в складі: головуючого судді: Махлай Л.Д.,

суддів: Мазурик О.Ф., Кравець В.А.

при секретарі: Борисенко Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1, поданою через представника ОСОБА_2, на заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 16 серпня 2017 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення інфляційних витрат та 3 % річних,

в с т а н о в и л а :

у квітні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, в якому просив стягнути з останньої на свою користь 3 % річних в сумі 531 643, 28 грн. та інфляційні витрати - 4 532 578, 56 грн..

В обґрунтування позову зазначав, що на виконання виконавчого листа № 2-1741/12 виданого Печерським районним судом м. Києва 24.07.2012 року на виконання рішення суду від 21.11.2012 року про стягнення з ОСОБА_3 на його користь грошових коштів було відкрито виконавче провадження. На момент звернення до суду із цим позовом вказане судове рішення залишається не виконаним, що порушує його права власності на присуджені до стягнення грошові кошти.

Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 16.08.2017 року позов залишено без задоволення.

Справа № 759/5039/16-ц Апеляційне провадження № 22-ц-796/10092/2017

Головуючий у суді першої інстанції: Осаулов А.А.

Доповідач у суді апеляційної інстанції: Махлай Л.Д.

Не погоджуючись з даним рішенням суду, ОСОБА_1 через представника подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове про задоволення позову в повному обсязі. Посилається на неправильне застосування норм матеріального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи. А саме, суд не взяв до уваги постанову Верховного Суду України по справі № 6-1946цс15 від 19.07.2016 року, про застосування статті 625 ЦК України. Висновки Верховного Суду України зводяться до того, що на підставі судового рішення між сторонами виникло грошове зобов'язання у зв'язку зі стягненням компенсації частки права власності в нерухомому майні, невиконання такого зобов'язання зумовлює застосування положень ч. 2 ст. 625 ЦК України.

У судовому засіданні представники позивача ОСОБА_2 та ОСОБА_6 підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити.

Відповідач у судове засідання не з`явилася, про день та час розгляду справи повідомлялася у встановленому законом порядку, причини неявки не повідомила, у зв`язку з чим колегія суддів вважає за можливе розгляд справи у її відсутності, за правилами ч. 2 ст. 305 ЦПК України.

Вислухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з`явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Печерського районного суду м. Києва від 21.11.2012 року, що набрало законної сили 30.01.2013 року, задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 про поділ майна подружжя та серед іншого стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 частину вартості спільного майна подружжя в сумі - 5 639 343,14 грн..

На виконання рішення суду державним виконавцем відкрито виконавче провадження 10.09.2013 року про стягнення на користь позивача з відповідача грошових коштів в сумі - 5 639 343,14 грн. в рахунок 1/2 частини вартості спільного майна подружжя.

Згідно листа ГТУЮ в м. Києві від 24.02.2017 року, на даний час у відділі примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби ГТУЮ в м. Києві перебуває вказане виконавче провадження та вказане судове рішення не виконано.

Залишаючи позов без задоволення, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами не було жодних договірних правовідносин або ж грошового зобов'язання до винесення рішення від 21.11.2012 року. Оскільки спірні правовідносини виникли у зв'язку з виконанням судового рішення, то до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання (стаття 625 ЦК України). Правовідносини, які виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України «Про виконавче провадження».

Колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ст.124 Конституції України та ст. 14 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили є обов'язковими для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організації, посадових чи службових осіб, громадян і підлягають виконанню на всій території України.

Грошові зобов'язання охоплюють усі сфери суспільного життя і виникають насамперед у сфері приватноправових (цивільно-правових) відносин.

Відповідно до ч.1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За змістом цієї норми правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана сплатити на користь другої сторони гроші, є грошовим зобов'язанням.

Згідно із ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу, відповідно до частини п'ятої якої у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.

Стаття 625 входить до розділу I «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і її дія поширюється на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.

Відповідно до положень статті 625 ЦК України за невиконання грошового зобов'язання виникають наслідки, передбачені цієї статтею.

Згідно з цією нормою боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора, зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором або законом.

Наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодування матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Частиною 5 ст. 11 ЦК України передбачено можливість виникнення грошового зобов`язання на підставі судового рішення, а відтак і застосування до боржника, що прострочив виконання такого зобов'язання, негативних наслідків, установлених ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Такі правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду України від 05.11.2011 року від 04.11.2011 року, від 30.03.2016 року, від 06.07.2016 року № 6-1946 цс 15.

Відповідно до ч. 1 ст. 360 -7 ЦПК України висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Суд першої інстанції не врахував правові висновки Верховного Суду України та не навів будь - яких мотивів відступу від таких висновків.

За вказаних обставин рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову, оскільки у даному спорі на підставі судового рішення між сторонами виникло грошове зобов'язання та не виконання такого зобов'язання зумовлює застосування положень частини другої статті 625 ЦК України.

Колегією суддів перевірені розрахунки 3 % річних та інфляційних витрат, складені позивачем та встановлено, що такі розрахунки, період з 30.01.2013 року по 21.03.2016 року та суми, відповідно 531 643,28 грн. та 4 532 578,56 грн. є правильними.

Судовий збір підлягає стягненню з відповідачки на користь позивача за правилами ст. 88 ЦПК України: 6 890 грн. (розгляд справи у першій інстанції) + 7 579 грн. (розгляд справи у суді апеляційної інстанції), що разом складає 14 469 грн.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів,

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 16 серпня 2017 року скасувати та ухвалити нове рішення наступного змісту.

Позов ОСОБА_1 задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 3 % річних в сумі 531 643, 28 грн. , інфляційні витрати - 4 532 578, 56 грн. та судовий збір у розмірі 14 469 грн.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржене протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до цього суду.

Головуючий

Судді