Ухвала

іменем україни

11 жовтня 2017 року м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Ситнік О.М.,

суддів: Євтушенко О.І., Леванчука А.О.,

Маляренка А.В., Ступак О.В.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Ідея Банк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет застави, за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Ідея Банк» на рішення Іванківського районного суду Київської області від 31 травня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 01 листопада 2016 року,

в с т а н о в и л а:

У грудні 2015 року Публічне акціонерне товариство «Ідея Банк» (далі - ПАТ «Ідея Банк») звернулося до суду із указаним позовом, в якому просило стягнути з ОСОБА_3 на свою користь заборгованість за кредитним договором № 910.12316 у сумі 169 379 грн 20 коп.; у рахунок погашення заборгованості ОСОБА_3 звернути стягнення на предмет застави, який належить ОСОБА_4, а саме: автомобіль «Hyundai Elantra», 2011 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_3, державний номерний знак НОМЕР_1, шляхом продажу зазначеного автомобіля ПАТ «Ідея Банк» будь-якій третій особі - покупцю від імені власника за ціною не нижче ринкової, визначеної незалежним суб'єктом оціночної діяльності, для чого надати ПАТ «Ідея Банк» усі права та повноваження на відчуження транспортного засобу, у тому числі, але не виключно: проводити всі необхідні дії в органах МВС України та всіх інших державних та недержавних органах чи установах (отримувати дублікати документів на транспортний засіб, отримувати та виготовляти ключ і їх дублікати, отримувати відомості про транспортний засіб і особу-власника, які пов'язані з продажем автомобіля тощо); вилучити у ОСОБА_4 або в інших осіб, в яких може знаходитись транспортний засіб, який є предметом застави, а саме: автомобіль «Hyundai Elantra», 2011 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_3, державний номерний знак НОМЕР_1, та передати ПАТ «Ідея Банк» на період до його реалізації; вирішити питання щодо судових витрат.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 18 листопада 2011 року між ПАТ «Ідея Банк» та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № 910.12316, згідно з яким остання отримала кредит у сумі 144 280 грн на придбання автомобіля «Hyundai Elantra», 2011 року випуску, синього кольору, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_3. На забезпечення виконання кредитних зобов'язань сторони уклали договір застави транспортного засобу від 09 лютого 2012 року № 910.12316. Оскільки позичальник ОСОБА_3 не виконує належним чином своїх зобов'язань щодо погашення заборгованості за кредитним договором, то станом на 08 червня 2015 року виникла заборгованість у сумі 169 379 грн 20 коп. Станом на час звернення до суду з цим позовом вищевказаний автомобіль перейшов у власність відповідача ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу, укладеного із ОСОБА_3

Рішенням Іванківського районного суду Київської області від 31 травня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 01 листопада 2016 року, позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Ідея Банк» заборгованість за кредитним договором від 18 листопада 2011 року № 910.12316 на загальну суму 169 379 грн 20 коп.

У задоволенні позовних вимог ПАТ «Ідея Банк» щодо звернення стягнення на предмет застави відмовлено.

Вирішено питання щодо судових витрат.

У касаційній скарзі ПАТ «Ідея Банк» просить рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо звернення стягнення на предмет застави та ухвалу апеляційного суду скасувати і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ПАТ «Ідея Банк» задовольнити в повному обсязі, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке.

З урахуванням вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до ст. ст. 303, 304 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Справа розглядається в апеляційному суді за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими законом.

У судовому рішенні апеляційний суд зобов'язаний дати відповіді на всі доводи апеляційної скарги, оскільки інакше буде порушено вимоги ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду в такому його елементі як мотивування судового рішення судом, який має право на дослідження нових доказів та переоцінку доказів.

Проте судове рішення апеляційного суду не відповідає у повному обсязі зазначеним нормам процесуального права.

Судом установлено, що між ПАТ «Ідея Банк» та ОСОБА_3 укладено кредитний договір від 18 листопада 2011 року № 910.12316, згідно з яким ПАТ «Ідея Банк» надало ОСОБА_3 кредит у сумі 144 280 грн на придбання транспортного засобу - автомобіля марки «Hyundai Elantra», 2011 року випуску, синього кольору, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_3, а також фінансування страхового платежу за страхування життя ОСОБА_3

На забезпечення виконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором 09 лютого 2012 року сторони уклали договір застави транспортного засобу № 910.12316, за яким ОСОБА_3 передала у заставу ПАТ «Ідея Банк» вищевказаний автомобіль.

Згідно з наданим позивачем розрахунком заборгованості за кредитним договором, 18 вересня 2014 року ОСОБА_3 припинила сплату коштів із погашення кредиту, у зв'язку з чим не виконала своїх зобов'язань за вказаним договором, внаслідок чого в неї перед ПАТ «Ідея Банк» виникла заборгованість у сумі 169 379 грн 20 коп., яка складається з наступного: 135 90 грн 80 коп. - прострочений основний борг; 23 140 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом; 1 317 грн 46 коп. - заборгованість за строковими процентами, а також 31 086 грн 10 коп. - пеня, 3 640 грн 73 коп. - дебіторська заборгованість.

Також установлено, що 28 травня 2014 року вищевказаний автомобіль марки «Hyundai Elantra» знято з обліку для реалізації довіреною особою власника та на теперішній час цей автомобіль належить ОСОБА_4

Згідно з поясненнями у судовому засіданні ОСОБА_4 він у серпні 2014 року придбав у сина ОСОБА_3, який мав довіреність, легковий автомобіль марки «Hyundai Elantra», 2011 року випуску, синього кольору, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_3, та передав йому грошові кошти у сумі 15 тис. доларів США. На момент продажу вищевказаний автомобіль був знятий з обліку в МРЕВ ДАІ тодішнім власником ОСОБА_3 Про те, що зазначений автомобіль перебував у заставі ПАТ «Ідея Банк», ОСОБА_4 дізнався, коли у лютому 2016 року отримав ухвалу суду про залучення його до участі у справі як співвідповідача.

Відповідно до листа Територіального сервісного центру № 8047 Регіонального сервісного центру в м. Києві Міністерства внутрішніх справ України, 12 серпня 2014 року ВВНТПРЕД ЦБДР та АС при МВС України було зареєстровано автомобіль марки «Hyundai Elantra», 2011 року випуску, синього кольору, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_3, на ім'я ОСОБА_4, видано номерні знаки НОМЕР_1 та свідоцтво про реєстрації транспортного засобу НОМЕР_4. Згідно з автоматизованою інформаційною системою МВС та матеріалами, на підставі яких проводилася реєстрація вищевказаного транспортного засобу, на момент реєстрації будь-які обмеження чи заборона щодо проведення вказаної процедури були відсутні.

Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення кредитної заборгованості, суд першої інстанції виходив із доведеності та обґрунтованості цих позовних вимог, зазначивши, що позичальник порушив узяті за кредитним договором зобов'язання щодо погашення отриманого кредиту у передбачений договором строк.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог у частині звернення стягнення на предмет застави, місцевий суд виходив із того, що ОСОБА_4 у розумінні ст. 388 ЦК України є добросовісним набувачем і тому вказаний автомобіль не може бути у нього витребуваний.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, апеляційний суд погодився із висновками суду першої інстанції по суті вирішеного спору, вважаючи рішення законним та обґрунтованим.

Однак із вказаними висновками не можна погодитися виходячи з наступного.

Завданням цивільного судочинства є, зокрема, справедливий розгляд і вирішення цивільних справ для захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ст. 1 ЦПК України).

Згідно з ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За змістом ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 179 ЦПК України предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Для встановлення у судовому засіданні фактів, зазначених у частині першій цієї статті, досліджуються показання свідків, письмові та речові докази, висновки експертів.

Згідно зі ст. 526 ЦК Українизобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 599 ЦК Українизобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Частиною 2 ст. 586 ЦК України установлено, що заставодавець має право відчужувати предмет застави, передавати його в користування іншій особі або іншим чином розпоряджатися ним лише за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено договором.

Аналогічна за змістом норма міститься в ч. 2 ст. 17 Закону України «Про заставу».

Змістом ч. ч. 1, 2 ст. 590 ЦК Українивизначено порядок дій заставодержателя (іпотекодержателя) щодо захисту свого права у разі, коли основне зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін). У такому разі заставодержатель набуває право звернення до суду з позовною заявою про звернення стягнення на предмет застави.

За положеннями ч. ч. 1, 2 ст. 12 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» взаємні права та обов'язки за правочином, на підставі якого виникло обтяження, виникають у відносинах між обтяжувачем і боржником з моменту набрання чинності цим правочином, якщо інше не встановлено законом. Реєстрація обтяження надає відповідному обтяженню чинності у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом.

Відповідно до ст. 9 вказаного Закону предмет обтяження, право власності на який належить боржнику, може бути відчужений останнім, якщо інше не встановлено законом або договором. Якщо законом або договором передбачена згода обтяжувача на відчуження боржником рухомого майна, яке є предметом обтяження, така згода не вимагається в разі переходу права власності на рухоме майно в порядку спадкування, правонаступництва або виділення частки у спільному майні.

Згідно з п. 2 параграфу 2 вищевказаного договору застави від 09 лютого 2012 року № 910.12316, укладеного між ПАТ «Ідея Банк» та ОСОБА_3, наступні застави, відчуження, заміна, обтяження предмета застави будь-яким зобов'язанням (оренда, лізинг, найм, безоплатне користування, спільна діяльність тощо), передача права керування ТЗ третім особам, переміщення ТЗ за межі території України здійснюється заставодавцем за письмовою згодою заставодержателя (а. с. 18).

На а. с. 22-23 міститься копія витягу про реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна від 06 березня 2012 року № 35162357, згідно з яким: об'єкт обтяження - автомобіль марки «Hyundai Elantra», 2011 року випуску, синього кольору, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_3, державний номерний знак НОМЕР_2; обтяжувач - ПАТ «Ідея Банк»; боржник - ОСОБА_3; підстава обтяження - договір застави транспортного засобу від 09 лютого 2012 року.

Таким чином, усупереч положенням ч. 2 ст. 586 ЦК України, ч. 2 ст. 17 Закону України «Про заставу» та умовам договору застави боржник відчужив майно, яке перебувало в заставі банку й обтяження якого на час відчуження було зареєстровано відповідно до закону, не повідомивши про це заставодержателя та не отримавши його згоди.

Однак вищевказані обставини справи та відповідні їм правовідносини залишилися поза увагою й відповідною правовою оцінкою суду, який не встановив достатньо повно обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, не визначився належним чином із характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд на порушення положень ст. ст. 212, 303, 304, 315 ЦПК України не перевірив доводів апеляційної скарги позивача (а. с. 194-201) та, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, не зазначив конкретних мотивів відхилення апеляційної скарги, обставин і фактів на спростування всіх доводів апеляційної скарги, у результаті чого допустив порушення норм процесуального права, що унеможливлює встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; ухвала апеляційного суду не відповідає вищевказаним нормам процесуального права щодо законності та обґрунтованості.

Виходячи з викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, а постановлена у справі ухвала апеляційного суду у частині позовних вимог щодо звернення стягнення на предмет застави - скасуванню з передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з підстав, передбачених ч. ч. 2, 3 ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 337, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справах

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Ідея Банк» задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Київської області від 01 листопада 2016 року скасувати у частині позовних вимог щодо звернення стягнення на предмет застави, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий О.М. Ситнік

Судді: О.І. Євтушенко

А.О. Леванчук

А.В.Маляренко

О.В.Ступак