ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

_________________________________________________________________________________________________________

                                                                                                                                                                                                                  ПОСТАНОВА                                                                                                                                                                                                                             

10.05.07                                                                                           Справа  № 6/338

 

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого-судді                                Городечної М.І.

суддів                                           Юркевича М.В.

                                                Кузя В.Л.

розглянувши апеляційну скаргу Державного територіально-галузевого об'єднання “Львівська залізниця” № 87 від 23.02.2007 року (вх. № 302 від 21.03.2007 року)

на рішення господарського суду Івано-Франківської області від 13.02.2007 року у справі №  6/338

за позовом Приватного підприємця ОСОБА_1, м.Долина.

до Державного територіально-галузевого об'єднання “Львівська залізниця” в особі Івано-Франківської дирекції залізничних перевезень, м.Івано-Франківськ.

про зобов'язання продовжити дію договору НОМЕР_1 від 25.05.2003 року оренди нежитлового приміщення площею 144,9 кв.м., що знаходиться за адресою: ст. Долина Львівської залізниці, строком на 1 рік з моменту набрання рішенням законної сили та на тих же умовах, які були передбачені договором.

за участю представників: від позивача: ОСОБА_2., від відповідача: Моцюк В.В.

 

Сторонам роз'яснено права та обов'язки передбачені ст.ст. 20, 22, 28 ГПК України.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області (суддя Грица Ю.І.) від 13.02.2007 року у справі № 6/338 задоволено позов Приватного підприємця ОСОБА_1 до Державного територіально-галузевого об'єднання “Львівська залізниця” в особі Івано-Франківської дирекції залізничних перевезень: зобов'язано відповідача продовжити дію договору НОМЕР_1 від 25.05.2003 року оренди нежитлового приміщення площею 144,9 кв.м., що знаходиться за адресою: ст. Долина Львівської залізниці, строком на 1 рік з моменту набрання рішенням законної сили та на тих же умовах, які були передбачені договором.

Не погоджуючись з даним рішенням місцевого господарського суду, Державне територіально-галузеве об'єднання “Львівська залізниця” (відповідач у справі, надалі Залізниця) оскаржило його в апеляційному порядку. Зокрема в апеляційній скарзі № 87 від 23.02.2007 року (вх. № 302 від 21.03.2007 року) вважає дане рішення незаконним та необгрунтованим, а тому просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовивити, посилаючись на наступне:

- місцевий суд безпідставно застосував положення ч. 3 ст. 17 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” та прийшов до висновку про те, що відповідачем розірвано договір оренди від 25.04.2003 року, оскільки даний договір припинив свою дію 24.04.2004 року в зв'язку з закінченням строку, на який його було укладено;

- судом першої інстанції не враховано, що відповідно до ст. 287 ГК України позивач з 01.01.2004 року не може бути орендодавцем майна, яке було предметом оренди по договору від 25.04.2003 року;

- судом порушено вимоги ст.ст. 1, 21 ГПК України. 

Приватний підприємець ОСОБА_1 (позивач у справі, надалі Підприємець) апеляційну скаргу заперечив з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу № 10/05 від 10.05.2007 року (вх. № 4558 від 10.05.2007 року). Просить апеляційний суд рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 13.02.2007 року у справі № 6/338 залишити без змін.

Колегія суддів апеляційного суду заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги та заперечення другої сторони, розглянувши матеріали справи в порядку ст. 101 ГПК України, дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги. При цьому суд встановив наступні обставини та виходив з таких мотивів.

25.04.2003 року між сторонами укладено договір оренди державного та комунального майна НОМЕР_1. За даним Договором відповідачем передано в оренду позивачу нежитлове приміщення, яке знаходиться за адресою: ст.Долина Львівської залізниці, загальною площею 144,9 кв.м.,  строком до 24.04.2004 року включно (п.п. 1.1, 11.1).

Факт передачі об'єкту оренди в фактичне користування підтверджується актом приймання-передачі від 25.04.2003 року.

Відповідно до п. 11.7 Договору, чинність даного договору припиняється внаслідок закінчення строку на який його було укладено. 

Згідно п.п. 5.7, 10.1 Договору, після закінчення терміну оренди орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві орендоване майно в трьохдобовий термін.

01.04.2004 року відповідач направив позивачу листа НОМЕР_2, в якому зазначив, що в зв'язку з тим, що з 01.01.2004 року згідно Цивільного та господарського кодексів України орендодавцем державного майна може виступати лише Фонд державного майна України, запропоновано відповідачу до 27.04.2004 року звільнити орендоване приміщення, оскільки договір оренди від 25.04.2003 року вважається розірваним з 24.04.2004 року в зв'язку з закінченням терміну його дії згідно п.п. 11.1, 11.7 Договору.  Факт отримання даного листа стверджується самим позивачем в позовній заяві та відзиві на апеляційну скаргу.

Такі дії відповідача, апеляційний суд вважає такими, що відповідають змісту Договору, положенням ст.ст. 763-764, ч. 4 ст. 284, ч. 1 ст. 291 ГК України, ч. 2 ст. 26 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” і свідчать про те, що відповідач висловив свою позицію щодо припинення договору оренди в зв'язку з закінченням встановленого в договорі строку його дії та правових наслідків припинення договору у вигляді повернення орендованого майна.

Таким чином, безпідставним є висновок суду про те, що відповідач направивши такого листа позивачу порушив вимоги ч. 3 ст. 26 Закону України “Про оренду державного та комунального майна”, оскільки в даному випадку позивач висловив своє волевиявлення щодо не продовження дії договору та його припинення в строк, передбачений договором, в зв'язку з закінченням строку, на який його було укладено, а не про розірвання договору оренди, оскільки розірваним може бути з певного числа лише діючий договір, а не той, який з цього числа є припиненим, в зв'язку з закінченням строку, на який його було укладено.

Відповідно до ст. 764 ЦК України, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму (оренди), то, за відсутності заперечень наймодавця протягом  одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

     Аналогічна норма міститься в ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", згідно якої у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору він вважається продовженим на той самий  термін і на тих самих умовах, які були передбачені договром.

     Зі змісту зазначених правових норм  випливає, що після закінчення строку  договору оренди, він може бути продовжений на такий самий строк, на який був укладений, при умові, що орендар висловить свої наміри про продовження оренди і проти цього не буде заперечувати орендодавець.

     Як встановлено судом вище, відповідач повідомляв позивача про закінчення строку дії договору від 25.04.2003 року та про небажання продовжити дію даного договору.

Згідно з ч. 1 ст. 285 ГК України орендар має переважне право перед іншими суб'єктами господарювання на продовження строку дії договору оренди.    

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актом цивільного законодавства. Частинами 1 та 2 ст. 14 ЦК України передбачено, що цивільні обов'язки  виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим  для неї.

Згідно ч. 2 статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

У відповідності до ч. 4 ст. 129 Конституції України, ч. 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Позивач, як вбачається з матеріалів справи, не представив ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції доказів в підтвердження того, що відповідач не використовує орендоване майно для власних потреб, передав його в оренду іншим суб'єктам господарювання, доказів фактичного користування майном іншими суб'єктами господарювання, в порушення його переважного права на продовження строку дії договору оренди та відповідно користування зазначеним майном.

Також апеляційний суд вважає, що не може бути доказом прологації Договору на новий строк факт виставляння відповідачем позивачу рахунків на оплату орендної плати після 24.04.2004 року та сплати відповідачем орендних платежів після даного терміну. Таким чином, в разі перерахування позивачем коштів як орендних платежів, і їх прийняття відповідачем, останній приймав дані кошти безпідставно -  без відповідної правої підстави, оскільки договір оренди державного майна від 25.04.2003 року НОМЕР_1 є припиненим з 24.04.2004 року.

В той же час, позивач відповідно до ст. 1212 ЦК України не позбавлений можливості вимагати від відповідача повернення зазначених коштів як безпідставно сплачених за умови доведення даного факту в загальному порядку.

За наведеного вище, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову Приватного підприємця ОСОБА_1 до Державного територіально-галузевого об'єднання “Львівська залізниця” про продовження строку дії договору НОМЕР_1 від 25.05.2003 року.

Щодо наведених апелянтом доводів щодо порушень судом першої інстанції норм процесуального права, то на думку апеляційного суду, дані доводи не заслуговують на увагу, оскільки місцевим судом правильно застосовано положення ст. 17 ГПК України.

За наведеного вище, рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 13.02.2007 року у справі № 6/338 слід скасувати як незаконне та необгрунтоване, та у відповідності до наданих ст. 103 ГПК України повноважень, прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

Судові витрати по розгляду апеляційної скарги відповідно до ст.ст. 49, 105 ГПК України покласти позивача.

Керуючись ст.ст. 49, 101, 103, 104, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд, -

 

                П О С Т А Н О В И В :

 

1. Апеляційну скаргу Державного територіально-галузевого об'єднання “Львівська залізниця” задоволити.

2. Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 13.02.2007 року у справі № 6/338 скасувати.

3. Прийняти нове рішення. В позові відмовити.

4. Стягнути з Приватного підприємця ОСОБА_1 на користь Державного територіально-галузевого об'єднання “Львівська залізниця” - 42 грн. 50 коп. витрат по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги.

5. Доручити господарському суду Івано-Франківської області у відповідності до ст. 116 ГПК України видати наказ на виконання даної постанови.

6. Постанова набирає законої сили з дня її прийняття.

7. Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку.

8. Справу повернути в господарський суд Івано-Франківської області.

 

Головуючий суддя                           М.І.Городечна

 

Судді                                      М.В.Юркевич

 

                                                В.Л.Кузь