ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 41/658 13.11.09
За позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафтогазтранскарт»
про стягнення 3 817,95 грн.
Суддя Спичак О.М.
Представники сторін:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: не з’явився;
Обставини справи:
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафтогазтранскарт»про стягнення 3 817,95 грн.
Крім того, позивач просить стягнути з відповідача сплачене державне мито та витрати за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем не виконані в повному обсязі зобов’язання щодо обслуговування автотранспортних засобів позивача.
Ухвалою від 02.10.2009 року було порушено провадження по справі та призначено її розгляд на 19.10.2009 року.
В судовому засіданні 19.10.2009 року, представник позивача подав документи на вимогу ухвали суду про порушення провадження у справі та надав усні пояснення по суті спору, відповідно до яких просив суд позов задовольнити.
Представник відповідача в судове засідання 19.10.2009 року не з'явився, вимоги ухвали про порушення провадження у справі не виконав, про причину неявки суд не повідомив, про час та дату проведення судового засідання був повідомлений належним чином.
Ухвалою від 19.10.2009 року розгляд справи було відкладено на 13.11.2009 року.
В судове засідання 13.11.2009 року представник позивача не з'явився, проте подав заяву в якій просив в подальшому розглядати справу без його участі.
Представник відповідача в судове засідання 13.11.2009 року вдруге не з’явився, вимоги ухвали не виконав, про причину неявки суд не повідомив, про час та дату проведення судового засідання був повідомлений належним чином.
Відповідно до положень статті 75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.
В судовому засіданні 13.11.2009 року на підставі ст. 85 ГПК України було оголошено рішення суду.
Розглянувши та дослідивши матеріали справи, Господарський суд міста Києва, -
ВСТАНОВИВ:
28 січня 2008 року між Фізичною особою –підприємцем ОСОБА_1, іменоване надалі «Клієнт»(позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Нафтогазтранскарт», іменоване надалі «Компанія»(відповідач) був укладений договір № К 02731 (далі –Договір), відповідно до пункту 2.1 якого компанія від свого імені, за дорученням та за рахунок клієнта, за винагороду закуповує в торгових точках стиснений природний газ, нафтопродукти, інші товари та надає послуги для обслуговування автотранспортних засобів клієнта згідно отриманих платіжних карток.
Відповідно до пункту 2.2 Договору компанія надає послуги з обслуговування ПК клієнта згідно з пунктом 1.7 Договору, за кошторисом затвердженим директором торгового центру.
Згідно з пунктами 4.1, 4.2 та 4.3 при укладанні Договору клієнт перераховує на розрахунковий рахунок компанії впродовж 3-х банківських днів кошти в розмірі та за умов обумовлених сторонами в Додатку 2 до Договору. Вартість отриманих клієнтом товарів та послуг по ПК списується компанією на підставі отриманої від торгових точок інформації, у відповідності до здійснених операцій по ПК, із авансів клієнта, внесених на р/рахунок компанії. Ціни на встановлений природний газ, нафтопродукти й інші товари та послуги встановлюється власником АГНКС, АЗС та інших торгових точок самостійно. При проведені взаєморозрахунків сторони керуються цінами, вказаними на чеках.
На виконання умов Договору позивач перерахував на розрахунковий рахунок відповідача передплату за природного газу, однак відповідач свої зобов’язання щодо обслуговування автотранспорту позивача виконав частково, внаслідок чого у відповідача перед позивачем утворилася заборгованість в сумі 2 749,22 грн. з урахуванням проведення персоніфікації та обслуговування платіжних карток в сумі 949,54 грн., що підтверджується актом звірки взаєморозрахунків № НОМЕР_1 від 02.03.2009 року.
Відповідно до частини 2 пункту 10.2 договору, маючи намір розірвати договір, клієнт повинен подати письмову заяву, підписану уповноваженими особами і засвідчену печаткою та здати платіжні картки. Через 21 банківський день, з моменту подання заяви та повернення платіжних карток, проводиться звірка взаєморозрахунків та впродовж 3-х банківських днів між сторонами проводиться повний взаєморозрахунок.
26 березня 2009 року відповідач направив на адресу позивача лист –вимогу, яким повернув пластикові картки у кількості чотирьох штук.
Як вбачається з матеріалів справи та вищезазначених правових норм, вищевказаний договір є змішаним, оскільки поєднує договір поставки та договір про надання послуг.
Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно до статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 527 Цивільного кодексу України визначено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Відповідно до статті 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до 193 Господарського кодексу України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
За умовами ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Стаття 525 Цивільного кодексу України встановлює, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Таким чином, зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, розміру позовних вимог не оспорив, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню повністю в сумі 2 749,22 грн.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позивач на підставі статті 625 Цивільного кодексу України нарахував та просить стягнути з відповідача 68,73 грн. інфляційних втрат.
Здійснивши перерахунок інфляційних витрат господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню повністю, відповідно до обґрунтованого розрахунку позивача.
Також, позивач просить стягнути з відповідача окрім витрат на сплату держаного мита та на інформаційно-технічне забезпечення, витрати на правову допомогу в сумі 1000,00 грн.
Відповідно до ст. 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи призначеної господарським судом, витрат, пов’язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов’язаних з розглядом справи.
Відповідно до частини третьої статті 48 Господарського процесуального кодексу України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України “Про адвокатуру”.
Згідно з ст. 12 Закону України "Про адвокатуру”, оплата праці адвоката здійснюється на підставі угоди між громадянином чи юридичною особою і адвокатським об'єднанням чи адвокатом.
В обґрунтування стягнення витрат у розмірі 1 000,00 грн. позивач посилається на Договір про надання юридичних послуг від 15 вересня 2009 року.
Як вбачається з тексту зазначеного договору, він укладений між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2, який не є адвокатом, а тому сплачені кошти в сумі 1000,00 грн. не є адвокатськими витратами в розумінні ст. 44 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до пункту 1 статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків та моральної шкоди.
Статтею 623 ЦК України передбачено, що боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.
Статтею 224 ГК України встановлено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Відповідно до статті 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Пунктом 1 статті 225 ЦК України передбачено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються, зокрема, вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, зокрема наявність протиправної поведінки, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.
Чинним законодавством обов’язок по доведенню перших трьох складових цивільного правопорушення покладено на кредитора.
Однак позивач в порушення ст. 33 ГПК України, належним чином не довів та не обґрунтував наявність всіх необхідних елементів, для застосування такого виду відповідальності, як відшкодування збитків.
Зважаючи на те, що сплачені кошти в сумі 1 000,00 грн. як адвокатські витрати та збитки не доведені, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати підлягають стягненню пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись, ст.ст. 32, 33, 49, 82-85 ГПК України, суд, –
В И Р І Ш И В:
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафтогазтранскарт»( місцезнаходження : 03115, м. Київ, пл. Святошинська, 1, кв. 272; фактична адреса: 02660, м. Київ, вул. Марина Раскової, 19, пов.10, оф. 1-2, код ЄДРПОУ 34483710) на користь Фізичної особи –підприємця ОСОБА_1 ( місцезнаходження: АДРЕСА_2; фактична адреса: АДРЕСА_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_2) 2 749 (дві тисячі сімсот сорок дев'ять) грн. 22 коп. - основного боргу, 68 (шістдесят вісім) грн. 73 коп. –інфляційних втрат, 75 (сімдесят п’ять) грн. 29 коп. - державного мита та 174 (сто сімдесят чотири) грн. 19 коп. –витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
3. В задоволенні інших позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України.
Суддя О.М. Спичак
Дата підписання рішення
17.11.2009 року