ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

__________________________________________________________________________________________________________________________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" жовтня 2017 р.Справа № 916/2532/15

Господарський суд Одеської області

У складі судді Желєзної С.П.

Секретаря судових засідань ОСОБА_1

За участю представників сторін:

Від позивача: ОСОБА_2 за довіреністю №757 від 16.03.2017р.;

Від відповідача: ОСОБА_3 за довіреністю від 09.10.2017р.

Від третьої особи: не з’явився;.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Ізмаїльської філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України" до Одеської митниці Державної фіскальної служби України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області про стягнення 430,09 грн.., –

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" в особі Ізмаїльської філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (далі по тексту – ДП "Адміністрація морських портів України") звернулось до господарського суду Одеської області із позовом до Одеської митниці Державної фіскальної служби України (далі по тексту – Одеська митниця) про стягнення заборгованості в сумі 2 905,66 грн. В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на факт неналежного виконання відповідачем прийнятих на себе грошових зобов’язань за договором про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та комунальні послуги №33к від 23.05.2011р. щодо здійснення своєчасного та повного відшкодування витрат з утримання орендованого майна.

Справа розглядалась судами неодноразово. Так, рішенням господарського суду Одеської області від 19.12.2016р. по даній справі, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 19.04.2017р., позовні вимоги ДП "Адміністрація морських портів України" було задоволено частково, присуджено до стягнення із Одеської митниці заборгованість у розмірі 2 191, 25 грн., в задоволенні решти позову відмовлено.

Проте, постановою Вищого господарського суду України від 01.08.2017р. по даній справі рішення судів попередніх інстанцій були скасовані в частині відмови у задоволенні позову про стягнення витрат, пов'язаних з використанням електроенергії, у розмірі 430, 09 грн., справу у відповідній частині було передано на новий розгляд до суду першої інстанції, у решті зазначене рішення господарського суду від 19.12.2016р. та постанова Одеського апеляційного господарського суду від 19.04.2017р. були залишені без змін.

Підставою для скасування Вищим господарським судом України судових рішень попередніх інстанцій стало не дослідження судами попередніх інстанції питання щодо наявності чи відсутності заперечень з боку Одеської митниці з приводу обсягів електроенергії, зазначених позивачем у рахунку від 08.04.2015 №15/87 та доданому до нього розрахунку та акті приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 08.04.2015 № 15/87.

За результатами проведеного повторного автоматичного розподілу, дану справу в порядку ст. 2-1 ГПК України було передано на розгляд судді Желєзній С.П., яка ухвалою від 18.08.2017р. прийняла справу до свого провадження.

Під час нового розгляду справи позивачем заявлені ним позовні вимоги про стягнення із відповідача грошових коштів у розмірі 430,09 грн. були підтримані у повному обсязі.

Відповідач під час нового розгляду справи повністю заперечував проти позову, наголошуючи на його необґрунтованості та безпідставності.

Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області не скористалось наданим законом правом на участь представника у судових засіданнях, письмових пояснень по суті заявлених позивачем позовних вимог не надало.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи та пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

23.05.2011р. між державним підприємством „Ізмаїльський морський торговельний порт” (Балансоутримувач) та Південною митницею (Орендар) було укладено договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та комунальні послуги №33к, відповідно до п. 1.1, 1.2 якого Балансоутримувач забезпечує обслуговування, експлуатацію та ремонт будинку морського вокзалу загальною площею 1800,8 кв. м, а також утримання прибудинкової території, а Орендар бере участь у витратах Балансоутримувача на виконання вказаних робіт пропорційно до займаної ним площі в цій будівлі, якщо інше не випливає з характеру послуг, наданих Балансоутримувачем за цим договором. Орендар користується приміщеннями загальною площею 55,98 кв. м, які розміщені на першому поверху будинку морського вокзалу, залишковою вартістю 154 34,64 грн. Орендовані приміщення використовуються для розміщення структурних підрозділів відділу митного оформлення № 3 митного поста “Ізмаїл”, Південної митниці.

Згідно з умовами п. п. 2.1, 2.4 договору №33к від 23.05.2011р. Орендар відшкодовує Балансоутримувачу вартість експлуатаційних витрат та комунальних послуг (додаток №1). Ціна договору становить 37 240,10 грн., у тому числі: відшкодування експлуатаційних витрат у розмірі 28 079,54 грн.; відшкодування витрат на опалення орендованих приміщень складає 8 101,44 грн.; відшкодування витрат по водопостачанню та водовідведенню складає 1059,12 грн.

Відповідно до п. п. 3.1-3.3 договору №33к від 23.05.2011р. оплата здійснюється Орендарем згідно з виставленим Балансоутримувачем рахунком-фактурою та актом виконаних робіт. Відшкодування експлуатаційних витрат та комунальних послуг Балансоутримувачу Орендарем оформлюється шляхом підписання сторонами акта виконаних робіт. Підписання сторонами (їх повноважними представниками) акту виконаних робіт є підтвердженням відсутності претензій сторін одна до одної.

Положеннями п. 4.1.2 договору №33к від 23.05.2011р. передбачено, що розмір плати за обслуговування і ремонт будівлі, прибудинкової території, утримання допоміжних приміщень будівлі залежить від розміру витрат і визначається розрахунком щомісячних платежів за обслуговування та ремонт будівлі, комунальні та інші послуги Балансоутримувача. У разі змін цін та тарифів, в тому числі нормативних і централізованих, сума комунальних платежів змінюється на підставі діючих калькуляцій.

Згідно з п. п. 7.1, 8.1, 8.4, 8.5 договору №33к від 23.05.2011р. всі спори, що виникають з цього договору або пов’язані із ним, вирішуються шляхом взаємних переговорів та консультацій між сторонами. Даний договір набирає чинності з дня його підписання уповноваженими представниками сторін і діє з 01.01.2011 року до 31.12.2011 року. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну цього договору до закінчення строку його чинності протягом одного місяця, він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором. Реорганізація Балансоутримувача чи Орендаря або перехід права власності на приміщення чи будівлі до інших осіб не визнається підставою для зміни або припинення чинності цього Договору і зберігає свою чинність для нового власника приміщення та їх правонаступників, якщо інше не передбачено цим Договором або чинним законодавством.

Приймаючи до уваги відсутність в матеріалах справи доказів відмови сторін від пролонгації даного договору на кожний наступний календарний рік, що слідували за роком його укладення, суд доходить висновку, що на теперішній час договір №33к від 23.05.2011р. є діючим.

Відповідно до п. 9.6 договору №33к від 23.05.2011р. додаткові угоди та додатки до цього договору є його невід’ємною частиною і мають юридичну силу у разі, якщо вони викладені у письмовій формі, підписані сторонами та скріплені їх печатками.

Додатком №1 до договору №33к від 23.05.2011р. між державним підприємством „Ізмаїльський морський торговельний порт” та Південною митницею було погоджено, що відшкодування витрат за використану електроенергію здійснюється за показниками електролічильника.

Варто зазначити, що у постанові Вищого господарського суду України від 01.08.2017р. по даній справі було вказано, що державне підприємство "Адміністрація морських портів України" в особі Ізмаїльської філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України" є правонаступником державного підприємства „Ізмаїльський морський торговельний порт” за договором №33к від 23.05.2011р., правонаступником Південної митниці за вказаним договором є Одеська митниця Державної фіскальної служби України.

Листом №14/11/05/40/226 від 14.02.2015р. ДП "Адміністрація морських портів України" було запропоновано Одеській митниці підписати додаткову угоду до договору №33к від 23.05.2011р., у зв’язку з переданням на баланс позивача приміщення, яке орендує відповідач та необхідності внесення змін до договору з огляду на реорганізацію Південної митниці.

15.04.2015р. ДП "Адміністрація морських портів України" звернулось до відповідача із вимогою №14/11/22/05/553, відповідно до якої позивач вимагав у Одеської митниці у семиденний термін з дня отримання вимоги оплатити рахунок, виставний відповідачу за період з 13.06.2013р. по 30.06.2013р.

Як вбачається з рахунку №15/87 від 08.04.2015р., додатку до нього та акту приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) №15/87, які були додані позивачем до вимоги від 15.04.2015р., витрати, пов’язані із використанням електроенергії складають 430,09 грн., які були розраховані ДП "Адміністрація морських портів України" виходячи із 520,00 кВт*0,8271 грн. (тариф станом на червень 2013р.).

Оскільки відповідачем не було задоволено вимоги ДП "Адміністрація морських портів України" щодо відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та комунальні послуги у загальному розмірі 2 905,66 грн., в тому числі вартості використаної відповідачем електричної енергії у розмірі 430,09 грн., стягнення якої є предметом розгляду судом, останній звернувся до господарського суду із відповідною позовною заявою.

Вирішуючи питання про обґрунтованість заявлених позовних вимог, суд виходить із наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

У відповідності до ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів. Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Зобов'язання, в свою чергу, згідно вимог ст.ст. 525, 526 ЦК України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

В силу положень ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтями 610, 612 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 902 ЦК України передбачено, що виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Як зазначалось вище по тексту рішення, ДП "Адміністрація морських портів України" та Одеською митницею у договорі №33к від 23.05.2011р. було погоджено, що оплата відповідачем здійснюється згідно з виставленим позивачем рахунком-фактурою та актом виконаних робіт, які, як було встановлено судом, були направлені на адресу Одеської митниці. Проте, акт приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) №15/87 з боку Одеської митниці підписано не було, з приводу чого господарський суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до п. 3.3 договору №33к від 23.05.2011р. підписання сторонами (їх повноважними представниками) акту виконаних робіт є підтвердженням відсутності претензій сторін одна до одної. Наведені положення договору №33к від 23.05.2011р. дозволяють господарському суду дійти висновку, що відмова Орендаря від підписання акту виконаних робіт може свідчити про наявність у сторони за договором №33к від 23.05.2011р. претензій щодо наданих комунальних послуг, у зв’язку з чим, така сторона зобов’язана направити на адресу іншої сторони відповідну претензію.

Виходячи з правового аналізу вищевикладених умов п.3.3. договору №33к від 23.05.2011р., відсутність з боку Орендаря претензій до Балансоутримувача щодо отриманого для підписання акту виконаних робіт, розцінюється судом як погодження Орендаря з обсягом фактично наданих комунальних послуг, що має наслідком настання відповідних правових наслідків для останнього у вигляді обов’язку оплатити надані послуги.

З огляду на викладене вище, господарський суд доходить висновку, що ДП "Адміністрація морських портів України" були виконані зобов’язання, прийняті на себе за договором №33к від 23.05.2011р., проте Одеська митниця без будь-якої правової підстави відмовилась від виконання прийнятих на себе зобов’язань у частині оплати вартості спожитої електричної енергії у розмірі 430,09 грн.

В результаті викладеного, господарський суд доходить висновку, що позовні вимоги ДП "Адміністрація морських портів України" про стягнення із Одеської митниці витрат, пов'язаних з використанням електроенергії, у розмірі 430,09 грн. є законними, обґрунтованими та підлягають задоволенню судом.

Господарський суд відхиляє доводи відповідача в частині посилання на неповідомлення ДП "Адміністрація морських портів України" про тарифи на електроенергію за червень 2013р., які були використані останнім при здійсненні розрахунку вартості спожитої електричної енергії, оскільки положеннями п. 4.1.2 договору №33к від 23.05.2011р. передбачена автоматична зміна вартості комунальних платежів у випадку зміни цін та тарифів. Така правова позиція суду узгоджується з висновком Вищого господарського суду України, викладеним у постанові від 03.08.2016р. по справі №916/3164/14.

При цьому, слід зазначити, що невиконання позивачем передбаченого умовами договору обов’язку Балансоутримувача з інформування Орендаря про зміну цін та тарифів не може мати наслідком незастосування змінених тарифів при здійсненні розрахунку вартості комунальних платежів.

Окрім того, господарський суд критично оцінює доводи відповідача про не підтвердження позивачем факту споживання Одеською митницею електроенергії саме у обсязі 520 кВт, оскільки жодного документу, як то: відомості щодо кількості електричних приладів, які були розміщені у орендованому приміщенні, можливого обсягу споживання електричної енергії, виходячи із кількості робочих годин, акти наданих послуг за аналогічні періоди, які б підтверджувати споживання Одеською митницею електроенергії, відмінної від обсягу, вказаного позивачем у акті приймання-передачі виконаних робіт №15/87, відповідачем суду надано не було.

Враховуючи вищевикладене, факт існування заборгованості Одеської митниці в загальній сумі 430,09 грн. витікає з умов укладеної між сторонами по справі угоди, положень чинного законодавства та підтверджується матеріалами справи. Доказів, спростовуючих викладене, відповідачем суду надано не було.

Згідно вимог ст.ст. 32, 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. В свою чергу, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Разом з тим, ст. 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Відповідно до ч. 2 ст. 617 ЦК України особа, не звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання у разі відсутності у боржника необхідних коштів. Крім того, згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Підсумовуючи вищезазначене, суд доходить висновку щодо необхідності задоволення заявлених державним підприємством "Адміністрація морських портів України" в особі Ізмаїльської філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України" позовних вимог шляхом присудження до стягнення із Одеської митниці Державної фіскальної служби України витрат, пов'язаних з використанням електроенергії, у розмірі 430, 09 грн., відповідно до ст. ст. 11, 509, 525, 526, 530, 546-549, 610 – 612, 615, 617, 625, 901-903 Цивільного кодексу України, ст. ст. 175, 193 Господарського кодексу України.

Розподіл сплачених сум судового збору між сторонами здійснюється господарським судом за загальними правилами ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, зважаючи на результати розгляду спору по суті.

При цьому, п. в п. 4.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" №7 від 21.02.2013 р. роз'яснено, що у випадках скасування рішення господарського суду і передачі справи на новий розгляд розподіл судового збору у справі, в тому числі й сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги або заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Отже, з аналізу чинного процесуального законодавства, вбачається, що розподіл судових витрат здійснюється тим судом, який вирішує спір по суті за результатами нового розгляду, тобто, місцевим господарським судом або апеляційним господарським судом.

Підсумовуючи вище наведені приписи чинного законодавства, а також враховуючи сплачені позивачем суми судового збору за подання апеляційної та касаційної скарги, з Одеської митниці Державної фіскальної служби України підлягає стягненню на користь позивача судовий збір у розмірі 1 154,1 грн.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1.          Позов задовольнити.

2.          Стягнути з Одеської митниці Державної фіскальної служби /65078, м. Одеса, вул. Гайдара, 21-а, код ЄДРПОУ 39441717/ на користь Державного підприємства “Адміністрація морських портів України” /01135, м. Киїів, проспект Перемоги, буд. 14, код ЄДРПОУ 38727770/ в особі Ізмаїльської філії державного підприємства “Адміністрація морських портів України” /68609, Одеська обл., м. Ізмаїл, вул. Набережна Лукі Капікраяна, 4, ЄДРПОУ 38728402/ витрати, пов'язані з використанням електроенергії, у розмірі 430, 09 грн. /чотириста тридцять грн. 09 коп./, судовий збір у розмірі 1 154 грн. 01 коп. /одна тисяча сто п’ятдесят чотири грн. 01 коп./. Наказ видати.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 85 ГПК України.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. ст. 91, 93 ГПК України сторони у справі, прокурор, треті особи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили. Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів, а на ухвалу місцевого господарського суду - протягом п'яти днів з дня їх оголошення місцевим господарським судом. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

Повне рішення складено 17 жовтня 2017 р.

Суддя                      С.П. Желєзна