Ухвала

іменем україни

27 вересня 2017 рокум. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Луспеника Д.Д.,

суддів: Гулька Б.І., Журавель В.І.,

Хопти С.Ф., Штелик С.П.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_3 про стягнення кредитної заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки та визнання права власності на предмет іпотеки та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» про визнання частково недійсним договору за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 липня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 10 листопада 2016 року,

в с т а н о в и л а:

У вересні 2015 року публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк») звернулося до суду із зазначеним вище позовом, у якому просило в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 28 березня 2007 року у розмірі 405 672 грн 56 коп., із яких тіло кредиту - 355 971,99 грн, відсотки - 49 700,58 грн, звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: земельні ділянки загальною площею 0,26 га, з яких 0,25 га - для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель і 0,01 га - для ведення особистого підсобного господарства, розташовані на території АДРЕСА_1, шляхом визнання за банком права власності на предмет іпотеки.

Вимоги обґрунтовані тим, що 28 березня 2007 року між акціонерним комерційним банком «ТАС-Комерцбанк» (далі - АКБ «ТАС-Комерцбанк») та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір, згідно з яким остання отримала кредит у розмірі 35 тис. доларів США з терміном повернення до 28 березня 2027 року та сплатою 13 % річних.

У той же день між АКБ «ТАС-Комерцбанк» та ОСОБА_3 укладено іпотечний договір, за умовами якого іпотекодавець передала в іпотеку земельні ділянки загальною площею 0,26 га, з яких 0,25 га - для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд і 0,01 га - для ведення особистого підсобного господарства, що розташовані у АДРЕСА_1

25 травня 2012 року між публічним акціонерним товариством «Седбанк» (далі - ПАТ «Сведбанк»), яке є правонаступником АКБ «ТАС-Комерцбанк», та ПАТ «Дельта Банк» був укладений договір купівлі-продажу прав вимоги, відповідно до якого ПAT «Дельта Банк» прийняло право вимоги, у тому числі й за кредитним та іпотечним договорами від 28 березня 2007 року, укладеними з ОСОБА_3

08 червня 2012 року ОСОБА_3 було повідомлено про те, що ПАТ «Дельта Банк» є новим кредитором.

Станом на 28 липня 2015 року заборгованість ОСОБА_3 за вказаним вище договором становить 18 387,61 доларів США, що еквівалентно 405 672 грн 56 коп., із них прострочена заборгованість за кредитним договором - 2 097,58 доларів США, що еквівалентно 46 277 грн 39 коп., яку позивач просив стягнути з відповідача шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки та визнання за собою права власності на іпотечне майно.

ОСОБА_3 подала зустрічний позов, у якому просила визнати недійсним договір купівлі-продажу прав вимоги від 25 травня 2012 року, укладений між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк», у частині відступлення ПАТ «Сведбанк» на користь ПАТ «Дельта Банк» прав вимоги за кредитним та іпотечним договорами від 28 березня 2007 року, відносно неї.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 липня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 10 листопада 2016 року, у задоволенні позовів ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_3 відмовлено.

У касаційній скарзі ПАТ «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Дельта Банк», посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить змінити рішення та ухвалу судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні позову та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову.

Отже, судові рішення в частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_3 не оскаржуються, тому в касаційному порядку в силу ч. 1 ст. 335 ЦПК України не переглядаються.

Відповідно до п. 6 розд. XII«Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам закону не відповідають.

Судами встановлено, що 28 березня 2007 року між АКБ «ТАС-Комерцбанк» та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір, відповідно до якого остання отримала кредит у розмірі 35 тис. доларів США для придбання ОСОБА_4 домоволодіння та земельної ділянки площею 0,26 га по АДРЕСА_1 з терміном повернення до 28 березня 2027 року та сплатою 13 % річних.

На забезпечення належного виконання грошових зобов'язань за вказаним кредитним договором у той же день між АКБ «ТАС-Комерцбанк» та ОСОБА_3 укладено іпотечний договір, за умовами якого остання передала в іпотеку банку земельні ділянки загальною площею 0,26 га, з яких 0,25 га - для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд, 0,01 га - для ведення особистого підсобного господарства, що розташовані у АДРЕСА_1

25 травня 2012 року між ПАТ «Сведбанк», яке є правонаступником АКБ «ТАС-Комерцбанк», та ПАТ «Дельта Банк» був укладений договір купівлі-продажу прав вимоги, відповідно до якого ПAT «Дельта Банк» прийняло право вимоги, у тому числі й за кредитним та іпотечним договорами від 28 березня 2007 року, укладеними між ПАТ «Сведбанк» та ОСОБА_3, про що 08 червня 2012 року було повідомлено останню.

Оскілки ОСОБА_3 належним чином не виконувала умови кредитного договору, станом на 28 липня 2015 року утворилася заборгованість у розмірі 18 387,61 доларів США, що еквівалентно 405 672 грн 56 коп.

Звертаючись до суду із позовом, ПАТ «Дельта Банк» посилалось на те, що у результаті неналежного виконання умов кредитного договору утворилася заборгованість, яку позичальник, незважаючи на вимоги, не погасив, що є підставою для звернення стягнення на предмет іпотеки. При цьому, предметом позову було звернення стягнення у спосіб визнання права власності за банком на іпотечне майно.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за банком права власності на земельні ділянки вирішується у позасудовий спосіб згідно із застереженням, що міститься в іпотечному договорі.

Із такими висновками повністю погодитися не можна.

Згідно п. п. 11,12 іпотечного договору, укладеного між банком та ОСОБА_3, іпотекодержатель набуває право звернути стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання іпотекодавцем основного зобов'язання повністю або частково.

За вибором іпотекодержателя застосовується один із способів звернення стягнення на предмет іпотеки та задоволення вимог іпотекодержателя за рішенням суду (п. 12.1), у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса (п. 12.2) та згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя, яким вважається застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, викладене в п. п. 12.3.1 та 12.3.2.

Підпунктом 12.3.1 передбачено, що задоволення вимог здійснюється шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому ст. 37 Закону України «Про іпотеку», відповідно до якої у випадку задоволення вимог іпотекодержателя шляхом використання процедури, передбаченої в підпункті 12.3.1 договору, договір про задоволення вимог іпотекодержателя, укладений шляхом здійснення цього застереження, є підставою для реєстрації права власності шотекодержателя на предмет іпотеки.

Частиною 2 ст. 16 ЦК України передбачено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, в тому числі права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 37 Закону України «Про іпотеку» правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності.

Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульовано ст. 39 цього Закону, якою передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону.

Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачає лише у статтях 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (ч. 1 ст. 328 ЦК України).

Стаття 392 ЦК України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Отже, аналіз ст. ст. 36, 37, 38, 39 Закону України «Про іпотеку» та ст. ст. 328, 335, 376, 392 ЦК України дає підстави для висновку про те, що законодавцем визначено три способи захисту задоволення забезпечених іпотекою вимог кредиторашляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий (на підставі рішення суду) та два позасудові (на підставі виконавчого напису нотаріуса і згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя). У свою чергу позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу.

При цьому договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження, зокрема пункт 12 в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно (ч. 1 ст. 37 Закону України «Про іпотеку»).

Зазначена правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 24 травня 2017 року № 6-1388цс16, від 9 серпня 2017 року № 6-2213цс16, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

Разом з тим, суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про відмову у позові, не звернув уваги на те, що позичальник неналежним чином виконує умови кредитного договору, внаслідок чого утворилася заборгованість у розмірі 18 387,61 доларів США, що еквівалентно 405 672 грн 56 коп., а положеннями іпотечного договору передбачено право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки відповідно до застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом передачі останньому права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому ст. 37 Закону України «Про іпотеку».

Встановивши факт невиконання позичальником грошових зобов'язань за кредитним договором, суд на порушення ст. ст. 3, 4 ЦПК України не захистив порушені права кредитора щодо виконання позичальником забезпечених іпотекою грошових зобов'язань та передчасно відмовив у зверненні стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на обтяжене іпотекою майно в рахунок задоволення вимог кредитора.

Суд апеляційної інстанції на порушення вимог ст. ст. 303, 315 ЦПК України на вищевказане уваги також не звернув, залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, дійшов помилкового висновку про те, що рішення місцевого суду ухвалено з дотриманням норм матеріального процесуального права.

За таких обставин судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, щов силу ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування ухвалених судових рішень в оскарженій частині із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, у процесі якого суду слід урахувати наведене.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» задовольнити частково.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 липня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 10 листопада 2016 року в частині позовних вимог публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_3 про стягнення кредитної заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки та визнання права власності на предмет іпотеки скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий Д.Д. Луспеник

Судді: Б.І. Гулько

В.І. Журавель

С.Ф. Хопта

С.П. Штелик