ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2017 року Справа № 916/2782/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіГольцової Л.А.(доповідач),

суддів:Владимиренко С.В., Козир Т.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Шевченківський девелопмент"

на рішенняГосподарського суду Одеської області від 22.03.2017

та на постановуОдеського апеляційного господарського суду від 08.06.2017

у справі№ 916/2782/16

Господарського судуОдеської області

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Шевченківський девелопмент"

до1.Публічного акціонерного товариства "Ринок Малиновський", 2.Публічного акціонерного товариства "Сбербанк",

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів Приватне акціонерне товариство "Футбольний клуб "Чорноморець"

провизнання недійсним договору поруки

за участю представників:

позивача - не з'явились

відповідача-1 - не з'явились

відповідача-2 - Крячковська І.М., довір. від 18.05.2017

третя особа - не з'явились

В С Т А Н О В И В :

Рішенням Господарського суду Одеської області від 22.03.2017 у справі № 916/2782/16 (головуючий суддя Власова С.Г., судді: Малярчук І.А., Рога Н.В.) відмовлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Шевченківський девелопмент" (позивач) у задоволені позову. Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 08.06.2017 у даній справі (головуючий суддя Колоколов С.І., судді: Разюк Г.П., Принцевська Н.М.) залишено без змін рішення Господарського суду Одеської області від 22.03.2017 у справі № 916/2782/16.

Не погоджуючись із вказаними судовими актами, Товариство з обмеженою відповідальністю "Шевченківський девелопмент" звернулось з касаційною скаргою, в якій просить Вищий господарський суд України скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 22.03.2017, постанову Одеського апеляційного господарського суду від 08.06.2017 у даній справі та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги позивача.

В касаційній скарзі заявник вказує на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема, статей 92, 203, 215 Цивільного кодексу України, статті 207 Господарського кодексу України.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 Господарського процесуального кодексу України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами під час розгляду справи встановлено, що 15.07.2011 між Публічним акціонерним товариством "Дочірній банк Сбербанку Росії", найменування змінено на ПАТ "Сбербанк", (банк) та Приватним акціонерним товариством "Футбольний клуб "Чорноморець" (позичальник) укладено договір про відкриття кредитної лінії № 14-В/11/44/ЮО, відповідно до якого банк відкриває позичальнику мультивалютну відновлювальну кредитну лінію та на підставі угод до цього договору окремими частинами (траншами) надає позичальнику кредитні кошти у порядку і на умовах, визначених цим договором. Позичальник, у свою чергу, зобов'язується використати кредит з метою, зазначеною у пункті 1.5. цього договору, своєчасно та у повному обсязі виплачувати Банку проценти за користування кредитом, виконати інші умови цього договору та повернути Банку Кредит у терміни, встановлені цим договором та/або додатковими угодами до цього договору.

Згідно з пунктом 1.5 договору кредит надається для фінансування витрат, пов'язаних з проведенням реконструкції центрального стадіону "Чорноморець" за адресою: м. Одеса, вул. Маразліївська, 1/20. Позичальник зобов'язаний використовувати кредит лише за цільовим призначення, зазначеним в цьому пункті договору, а також в будь-якому випадку не може використовувати надані йому за цим договором кошти на цілі, що прямо або опосередковано заборонені законодавством України або його установчими документами.

Між сторонами укладались договори: про внесення змін № 1 від 19.12.2011; про внесення змін № 2 від 19.03.2012; про внесення змін № 3 від 21.06.2012; про внесення змін № 4 від 30.07.2012; про внесення змін № 5 від 26.02.2013; про внесення змін № 6 від 26.04.2013; про внесення змін № 7 від 28.08.2013; про внесення змін № 8 від 29.08.2013; про внесення змін № 9 від 24.09.2013; про внесення змін № 10 від 11.02.2014; про внесення змін № 11 від 31.03.2014; про внесення змін № 13 від 12.12.2014; про внесення змін № 14 від 30.12.2014, якими зокрема змінювались графік погашення, процентна ставка, забезпечення кредитного договору.

Зокрема, підпунктом "ч" пункту 2.1 договору про внесення змін № 6 від 26.04.2013 до договору про відкриття кредитної лінії № 14-В/11/44/ЮО, передбачено, що належне виконання позичальником зобов'язань по цьому договору забезпечується порукою Публічного акціонерного товариства "Ринок Малиноський" на повний розмір зобов'язань позичальника за цим договором.

У пункті 2.1.2 вказаного договору зазначено, що в день укладення цього договору повинен бути укладений договір забезпечення щодо поруки фізичної/юридичної особи, зазначеної в підпункті/ах "ф" - "щ" пункту 2.1 цього договору в письмовій формі.

26.04.2013 між Публічним акціонерним товариством "Дочірній банк Сбербанк Росії" (кредитор) та Публічним акціонерним товариством "Ринок Малиноський" (поручитель) укладено договір поруки, відповідно до якого відповідальність поручителя перед кредитором включає зобов'язання, які були невиконані боржником, та які передбачені основним договором (основне зобов'язання).

Відповідно до статті 1 вказаного договору під основним договором сторони визначили - договір про відкриття кредитної лінії № 14-В/11/44/ЮО від 15.07.2011, з договором про внесення змін № 1 від 19.12.2011, з договором про внесення змін № 2 від 19.03.2012, з договором про внесення змін № 3 від 21.06.2012, з договором про внесення змін № 4 від 30.07.2012, з договором про внесення змін № 5 від 26.02.2013, з договором про внесення змін № 6 від 26.04.2013, укладених між кредитором та боржником з усіма змінами та доповненнями до нього, що укладені на даний момент, або будуть укладені в майбутньому. Боржником у вказаному договорі зазначено Приватне акціонерне товариство "Футбольний клуб "Чорноморець".

До договору поруки сторонами вносились зміни договорами: № 1 від 28.08.2013, № 2 від 31.03.2014, № 3 від 30.04.2014, № 4 від 30.12.2014.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Шевченківський девелопмент" звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Ринок Малиновський" та Публічного акціонерного товариства "Сбербанк", про визнання недійсним з моменту укладення правочину, а саме: договору поруки від 26.04.2013, укладеного між Публічним акціонерним товариством "Ринок Малиновський" та Публічним акціонерним товариством "Сбербанк", із наступними змінами та доповненнями внесеними договором № 1 про внесення змін 28.08.2013, договором № 2 про внесення змін від 31.03.2014, договором № 3 про внесення змін від 30.04.2014, договором № 4 про внесення змін від 30.12.2014.

Позовні вимоги мотивовані порушенням сторонами при укладені оспорюваного правочину вимог статей 33, 70 Закону України "Про акціонерні товариства".

Крім того, позивач вказує на те, що він є акціонером ПАТ "Ринок Малиновський" з 29.02.2016. оспорюваний договір порушує корпоративні права позивача, зокрема, щодо отримання дивідендів.

Суд першої інстанції, з позицією якого погодився апеляційний господарський суд, відмовляючи позивачеві в задоволенні позовних вимог, вказав на необґрунтованість, недоведеність заявлених позивачем позовних вимог щодо наявності порушених його прав та охоронюваних законом інтересів спірним договором та невідповідність даного договору вимогам чинного законодавства.

Колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України є, зокрема, договори. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначити в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Згідно з пунктом 2.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" якщо чинне законодавство прямо не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, господарському суду для вирішення питання про прийняття позовної заяви слід керуватися правилами статей 1 і 2 ГПК. Отже, крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.

Згідно зі статтею 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Абзацом 5 пункту 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.2009 № 9 передбачено, що відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Позивач, звертаючись з позовом вказує на те, що він є акціонером Публічного акціонерного товариства "Ринок Малиновський" з 29.02.2016. Виконання ПАТ "Ринок Малиновський" договору поруки від 26.04.2013 може погіршити фінансовий стан ПАТ "Ринок Малиновський", що призведе до унеможливлення отримання дивідендів від діяльності ПАТ "Ринок Малиновський". Позивач вважає порушеними його корпоративні права в результаті укладення співного договору, що й зумовило звернення останнього до суду із вказаним позовом.

Пунктом 2.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 25.02.2016 № 4 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних правовідносин" встановлено, що під час вирішення корпоративних спорів господарським судам слід виходити з того,

що особа стає носієм корпоративних прав з моменту набуття права власності на акції АТ або вступу до інших юридичних осіб. Тому рішення органів юридичної особи, прийняті до вступу позивача до складу її учасників або придбання ним акцій, не можуть бути визнані такими, що порушують його корпоративні права.

Тобто, на момент укладення договору купівлі-продажу цінних паперів № БВ-26-02/16-02 від 26.02.2016 договір поруки був укладений сторонами (26.04.2013) та нього сторонами вносились неодноразово зміни до нього.

Крім того, 26.02.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Шевченківський девелопмент" (заставодавець) і Публічним акціонерним товариством "Дочірній банк Сбербанку Росії" (заставодержатель) укладено договір застави від 26.02.2013, в забезпечення договору про відкриття кредитної лінії № 14-В/11/44/ЮО від 15.07.2011, з усіма змінами і доповненнями до нього, укладеними протягом терміну дії цього договору.

Відтак, укладаючи договір купівлі-продажу цінних паперів "Шевченківський девелопмент" було обізнане про розмір зобов'язань Приватного акціонерного товариства "Футбольний клуб "Чорноморець" та майнових поручителів, крім того мало пересвідчитись, щодо фінансового стану юридичної особи акції, якої купує.

У відзиві на позовну заяву ПАТ "Ринок Малиновський" вказує на те, що ним та ПАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії" при укладенні договору поруки від 26.04.2013 були додержані всі вимоги чинного законодавства.

Оскільки судами попередніх інстанцій встановлено відсутність порушених прав та охоронюваних законом інтересів позивача оспорюваним договором, судами правомірно відмовлено позивачеві у задоволенні позовних вимог.

Виходячи із встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, з урахуванням того, що господарські суди у порядку статті 43 Господарського процесуального кодексу України всебічно і повно дослідили подані сторонами докази, усім доводам надали обґрунтовану та належну правову оцінку, проаналізували відносини сторін та правильно застосували до спірних правовідносин норми матеріального і процесуального права, відсутні підстави для зміни або скасування рішень судів попередніх інстанцій.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильного висновку судів попередніх інстанцій, зводяться передусім до переоцінки доказів у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, передбачених статтями 111-5, 111-7 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Шевченківський девелопмент" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Одеської області від 22.03.2017 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 08.06.2017 у справі № 916/2782/16 залишити без змін.

Головуючий суддя Л.А. ГОЛЬЦОВА

Судді С.В. ВЛАДИМИРЕНКО

Т.П. КОЗИР