АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/1616/17Головуючий по 1 інстанції

Категорія : 27 ОСОБА_1

Доповідач в апеляційній інстанції

ОСОБА_2

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 жовтня 2017 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючогоОСОБА_2

суддівОСОБА_3, ОСОБА_4

при секретаріОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Кам‘янського районного суду Черкаської області від 14 червня 2017 року у цивільній справі за позовом ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_6 про звернення стягнення на предмет іпотеки,

в с т а н о в и л а :

ПАТ «Укрсоцбанк» звернулось до суду з позовом, яким просило звернути стягнення на предмет іпотеки - жилий будинок з надвірними спорудами, що знаходиться за адресою: Черкаська обл., м. Кам'янка, вул. Миру, буд. 42, який належить відповідачу, та за рахунок одержаних коштів від його реалізації задовольнити вимоги банку в сумі 384803,62 грн., мотивуючи про те, що відповідно до договору про надання відновлювальної кредитної лінії №905/06-034-433 від 21.06.2007, укладеного між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_6, останній отримав кредит в сумі 20000,00 доларів США, з кінцевим строком повернення не пізніше 20.06.2032. У забезпечення виконання зобов‘язань за цим кредитним договором укладено договір іпотеки від 21.06.2007 № ІД 1-905/06-034-433 з майновим поручителем ОСОБА_6, посвідчений приватним нотаріусом Кам’янського районного нотаріального округу ОСОБА_7 21.06.2007 за реєстровим №2408, відповідно до якого ОСОБА_6 передала в заставу жилий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: Черкаська обл., м. Кам'янка, вул. Миру, буд. 42. Позичальник не виконує умови договору кредиту, порушуючи строки повернення кредиту та сплати процентів, у зв’язку з чим рішенням постійно діючого Третейського суду при Асоціації Українських банків від 18.03.2015 з ОСОБА_6 на користь банку стягнуто заборгованість у розмірі 384803,62 грн. для погашення якої і заявлено позовні вимоги у даній справі.

Рішенням Кам‘янського районного суду Черкаської області від 14.06.2017 позовні вимоги задоволено повністю.

Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, відповідач подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить апеляційний суд скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог банку. В обґрунтування вказано на те, що іпотечний договір є недійсним, оскільки не був погоджений у встановленому законом порядку органом опіки та піклування, а в обтяженому іпотекою будинку на час укладення вказаного договору проживали неповнолітні діти позичальника. Іпотекодавець не надсилав відповідачу досудових вимог про врегулювання спору, що передбачено іпотечним договором. Суд не обґрунтував чому він відхилив докази часткової сплати позичальником коштів по кредиту. Позивач не обґрунтував суму заборгованості у розмірі, актуальному на момент звернення з позовом у даній справі до суду. У справі відсутні докази невиконання позичальником умов кредитного договору. Позичальник має намір співпрацювати з кредитором, що підтверджується внесенням змін у кредитний договір.

Розглядаючи вказану апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_6 колегія суддів визначає межі апеляційного перегляду оспорюваного рішення суду першої інстанції у відповідності до вимог ст.303 ЦПК України, згідно до якої апеляційних суд перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, разом з тим колегія суддів враховує вимоги цієї ж норми права про те, що апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування рішення суду.

Отже, заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з’явилися у судове засідання, вивчивши та обговоривши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав та мотивів.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції керувався тим, що відповідач має перед банком непогашену кредитну заборгованість, розмір якої встановлено рішенням третейського суду, та яка може бути погашена за рахунок реалізації предмета іпотеки шляхом його продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною предмету іпотеки, встановленому на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб’єктом оціночної діяльності \незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Однак повністю погодитися з такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може, виходячи з наступного.

При розгляді справи встановлено, що відповідно до договору про надання відновлювальної кредитної лінії №905/06-034-433 від 21.06.2007 ОСОБА_8 отримав у позивача кредит в сумі 20000,00 доларів США, з кінцевим строком повернення не пізніше 20.06.2032.

У забезпечення виконання кредитного договору був укладений іпотечний договір від 21.06.2007 №ІД 1-905/06-034-433 між ПАТ «Уксоцбанк» та ОСОБА_6 (іпотекодавець), посвідчений приватним нотаріусом Кам’янського районного нотаріального округу ОСОБА_7 21.06.2007 за реєстровим №2408, відповідно до якого ОСОБА_6 є майновим поручителем за зобов’язанням ОСОБА_6 за договором кредиту №905/06-034-433 від 21.06.2007, та передала в іпотеку наступне майно: жилий будинок з надвірними будівлями, а саме жилий будинок (літера А2 за планом земельної ділянки) загальною площею 179,0 кв. м., веранда (літера а) прибудова (літера а 1), ґанок з навісом (літера а 2), ґанок з навісом (літера а 3), гараж-літня кухня-сарай (літера Б), погріб (літера пд), огорожа (літера № 1-5), кран дворовий (літера к), що знаходиться за адресою: Черкаська обл., м. Кам'янка, вул. Миру, буд. 42.

Позичальник ОСОБА_6 не виконує належним чином свої зобов‘язання за умовами договору кредиту, порушуючи строки повернення кредиту та сплати процентів, у зв’язку з чим рішенням Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 18.03.2015 з нього на користь банку стягнуто кредитну заборгованість станом на 31.12.2014 у розмірі 384803,62 грн.

Дане рішення третейського суду позичальником не оспорюється.

Також договором про внесення змін №3 від 18.11.2015 до договору кредиту №905/06-034-433 від 21.06.2007 сторони кредитного договору погодили, що заборгованість за кредитом становить 18075,86 доларів США, а за відсотками – 7990,39 доларів США.

Згідно заяви від 18.11.2015 та квитанції від 18.11.2015 (а.с.58, 59) ОСОБА_6 сплатив банку 3000,00 доларів США на погашення кредитної заборгованості у редакції договору про внесення змін №3 до договору кредиту №905/06-034-433 від 21.06.2007. При цьому п.3.2 договору про внесення змін передбачено, що сплачені кошти йдуть для погашення кредитної заборгованості позичальника.

Відповідно до п.2.4.3 договору іпотеки у разі невиконання чи неналежного виконання позичальником основного зобов’язання позивач має право задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до положень ст.ст.526, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установленні строки відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства. Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до укладеного між сторонами іпотечного договору та ст.12 ЗУ «Про іпотеку» позивач має право на звернення до суду з вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки. Згідно ч.1 ст.33 ЗУ «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених ст.12 цього Закону.

Положеннями частини першої статті 39 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Суть іпотеки як засобу забезпечення виконання цивільно-правових зобов’язань полягає у тому, що кредитор (іпотекодержатель) набуває право в разі невиконання боржником зобов’язання, забезпеченого іпотекою, одержати задоволення з вартості іпотечного майна переважно перед іншими кредиторами іпотекодавця. Це право відповідно до Закону України «Про іпотеку» підлягає підтвердженню з боку суду.

За змістом частини першої статті 39 цього Закону в разі звернення стягнення на предмет іпотеки початкова ціна іпотечного майна, з якої починаються торги, встановлюється рішенням суду.

Виходячи зі змісту поняття ціни як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо, беручи до уваги аналіз норм статей 38, 39 Закону України «Про іпотеку», Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла правового висновку, що в розумінні норми статті 39 Закону України «Про іпотеку» встановлення початкової ціни предмета іпотеки у грошовому вираженні визначається за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 цього Закону.

Оскільки рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки дає право на примусовий продаж іпотечного майна, то, викладаючи резолютивну частину рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, суд повинен обов’язково врахувати вимоги зазначеної норми, тобто встановити у грошовому вираженні початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації, визначену за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 Закону України «Про іпотеку».

Аналогічний правовий висновок Верховний Суд України вже сформулював у постанові від 8 червня 2016 року (справа № 6-1239цс16) та в постановах від 13 травня 2015 року (№ 6-53цс15, 6-63цс15), 16 вересня 2015 року (№ 6-495цс15 та 6-1193цс15), 27 травня 2015 року (№ 6-332цс15), 10 червня 2015 року (№ 6-449цс15), 7 жовтня 2015 року (№ 6-1935цс15), 21 жовтня 2015 року (№ 6-1561цс15), 4 листопада 2015 року (№ 6-340цс15), 3 лютого 2016 року (№ 6-2026цс15).

У справі, яка переглядається, суд першої інстанції, ухваливши рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом його реалізації на прилюдних торгах за ціною, не нижчою за визначену в процесі виконавчого провадження згідно із Законом України «Про виконавче провадження», не зазначив початкової ціни предмета іпотеки для його подальшої реалізації, визначеної відповідно до частини шостої статті 38 Закону України «Про іпотеку».

Посилання суду першої інстанції у резолютивній частині рішення на визначення початкової ціни предмета іпотеки під час здійснення виконавчого провадження суперечить вимогам статей 39 та 43 Закону України «Про іпотеку».

Виходячи з викладеного суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що позовні вимоги ПАТ «Укрсоцбанк» про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною предмету іпотеки, встановленому на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб’єктом оціночної діяльності / незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих є такими, що не відповідають викладеним вище вимогам чинного законодавства України та правовим позиціям Верховного Суду України, тому до задоволення не підлягають.

Таким чином, суд першої інстанції при прийнятті рішення про задоволення позовних вимог банку не врахував вказаних вище вимог закону та обставин справи, тому прийшов до помилкового висновку про задоволення позову в повному обсязі.

При цьому, колегія суддів відхиляє апеляційні доводи про те, що іпотечний договір є недійсним, так як мав бути погоджений органом опіки та піклування у зв‘язку з проживанням у житлі, обтяженому іпотекою, неповнолітніх дітей іпотекодавця, оскільки вказані вимоги не входять до предмету доказування у даній справі, а згідно ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У даній справі сторони не ставили перед судом питання про визнання недійсним договору іпотеки.

Також слід відхилити апеляційні доводи про те, що іпотекодавець не надсилав відповідачу досудових вимог про врегулювання спору, що передбачено іпотечним договором, адже у п. 37 постанови пленуму ВССУ «Про практику застосування судами законодавства при вирішення спорів, що виникають із кредитних правовідносин» роз'яснено, що невиконання вимог частини першої статті 35 ЗУ «Про іпотеку» про надіслання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги про усунення порушення зобов'язання не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду (на відміну від інших способів звернення стягнення (частина третя статті 33 цього Закону), оскільки іпотекодавець у судовому засіданні має можливість заперечувати проти вимог іпотекодержателя, що відповідає положенням статті 124 Конституції України.

Згідно ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, отже слід оцінити критично апеляційні доводи про те, що у справі відсутні докази невиконання позичальником умов кредитного договору, оскільки позичальник не надав суду доказів повного погашення свого боргу перед банком.

Також декларування позичальником свого наміру співпрацювати з кредитором, про що вказано в апеляційні скарзі, не свідчить про відсутність у нього кредитної заборгованості чи про відсутність у іпотекодержателя права на звернення стягнення на предмет іпотеки для її погашення.

Згідно ст.309 ЦПК України підставою для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції є невідповідність висновків суду обставинам справи, недоведеність обставин, що мають значення по справі, які суд вважав доведеними, порушення або неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Отже, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення Кам‘янського районного суду Черкаської області від 14 червня 2017 року у даній справі підлягає до скасування з винесенням нового, яким в задоволенні позову ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_6В про звернення стягнення на предмет іпотеки має бути відмовлено за безпідставністю вимог.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів,

в и р і ш и л а :

апеляційну скаргу – задовольнити частково.

Рішення Кам‘янського районного суду Черкаської області від 14 червня 2017 року у цивільній справі за позовом ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_6 про звернення стягнення на предмет іпотеки - скасувати.

В задоволенні позову ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_6 про звернення стягнення на предмет іпотеки - відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає чинності з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом 20 днів з дня проголошення.

Головуючий :

Судді :