У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 жовтня 2017 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Рівненської області в складі:

головуючого судді - Ковальчук Н.М.,

суддів - Григоренка М.П., Шеремет А.М.,

секретар судового засідання - Демчук Ю.Ю.,

з участю представника відповідача - Поляк І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Рівнеазот» на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 21 липня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства «Рівнеазот» про стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку,

в с т а н о в и л а :

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 21 липня 2017 року задоволено вказаний позов. Стягнуто з ПрАТ «Рівнеазот» на користь ОСОБА_2 59 673,33 грн. нарахованої, але не виплаченої заробітної плати та 41 125,50 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Стягнуто з ПрАТ «Рівнеазот» на користь держави витрати по оплаті судового збору в розмірі 1 009,99 грн..

Не погодившись з рішенням суду в частині стягнення 41 125,50 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та вважаючи його в цій частині незаконним, необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповним з'ясуванням фактичних обставин справи, ПрАТ «Рівнеазот» оскаржило його в апеляційному порядку. В поданій апеляційній скарзі пояснює, що згідно наказу № 293 від 10.04.2017 року було повністю припинено виробничу діяльність структурних підрозділів підприємства і оголошено вимушений простій. Додає, що ці обставини потягли за собою затримку у виплаті нарахованої заробітної плати і вихідної допомоги позивачу і заподіяння йому таким чином шкоди. Натомість ця шкода завдана особі у зв'язку із вчиненням дій, спрямованих на усунення небезпеки, що загрожує цивільним правам та інтересам ПрАТ «Рівнеазот», і цю небезпеку за даних умов неможливо усунути іншими засобами, тобто ПрАТ «Рівнеазот», порушуючи строки розрахунку із звільненими працівниками діє у стані крайньої необхідності. Покликається на ч.2 ст. 117 ЦК України, яка передбачає можливість звільнення від відшкодування шкоди повністю або частково з огляду на обставини, за яких ця шкода була заподіяна. Звертає увагу, що підприємство є платником єдиного внеску, який в тому числі розподіляється на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття. Додає, що ОСОБА_2 перебував на обліку у Центрі зайнятості та отримував допомогу по безробіттю, а тому за цей період не підлягає виплаті середній заробіток. Вказує на наявність поважних причин та об'єктивних обставин, які мають істотне значення та підтверджують відсутність вини щодо несвоєчасного виконання відповідачем своїх зобов'язань по виплаті заробітної плати перед позивачем, зокрема:

________________________________________________________________________________________________________________________

Справа № 569/8041/17 Головуючий в суді І інстанції - Харечко С.П.

Провадження № 22-ц 787/1447/2017 Суддя-доповідач - Ковальчук Н.М.

наявність перед підприємством непогашеної заборгованості за утримання очисних споруд з боку РОВКП «Рівнеоболводоканал», призупинення дії антидемпінгових мит на імпорт російських добрив, а також вжиття заходів для оплати заборгованості за газ, відновлення виробництва та збереження 2712 робочих місць у стані крайньої необхідності.

З наведених підстав просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ПрАТ «Рівнеазот» на користь ОСОБА_2 41 125,50 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в позові.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Згідно ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_2 перебував у трудових відносинах з відповідачемПрАТ «Рівнеазот» з 02 грудня 2004 року.

Наказом №781 від 31.03.2017 року позивач був звільнений з роботи за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України, у зв'язку з невиконанням власником законодавства про працю.

Спірні відносини між сторонами виникли з приводу невиплати відповідачем позивачу належних при звільненні сум, а саме: нарахованої, але не виплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_2 обґрунтовував свої вимоги тим, що у зв'язку із тривалою невиплатою заробітної плати він вирішив припинити трудові відносини, при цьому при звільненні відповідач не провів з ним розрахунку у встановленому законом порядку. Просив стягнути на його користь нараховану та невиплачену заробітну плату в розмірі та середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Задовольняючи позовні вимоги про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, суд першої інстанції керувався передбаченим законом обов'язком в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок, та виходив з того, що цей обов'язок відповідачем дотриманий не був.

На підтвердження даних висновків у рішенні суду містяться необхідні доводи та обґрунтування, з якими погоджується і колегія суддів апеляційної інстанції.

Статтею 47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, встановлені ст. 116 КЗпП України.

В свою чергу, ст. 116 КЗпП України встановлює, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Як вбачається із довідки ПрАТ «Рівнеазот» №1533 від 14.07.2017 року, ОСОБА_2, звільненому 31 березня 2017 року, до виплати належить заробітна плата в сумі 59673,33 грн., куди включено і вихідну допомогу в сумі 30868,95 грн. та компенсацію за невикористану відпустку в сумі 2701,57 грн..

Задовольняючи позов в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд першої інстанції керувався положеннями ст.117 КЗпП України та виходив з того, що відповідачем не доведено відсутності вини у порушенні строків виплати належних працівникові сум при звільненні.

Такий висновок місцевого суду підтримує і колегія суддів апеляційної інстанції.

Згідно ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначені в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. №100 ( Порядок) середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Згідно п. 8 Порядку, середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Із довідки ПрАТ «Рівнеазот» від 14.07.2017 р. № 1534 вбачається, що середньогодинна заробітна плата ОСОБА_2 становить 69,4684 грн. (а.с.26).

Виходячи з наведеного та враховуючи, що кількість робочих днів за період з 03.04.2017 року по день ухвалення судом рішення по суті спору становить 74 при кількості відпрацьованих робочих годин 8 в день, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03.04.2017 р. по 21.07.2017 р. складає 41 125,50 грн..

Колегія суддів відхиляє посилання апеляційної скарги на відсутність вини відповідача у затримці розрахунку як на підставу звільнення його від виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

За положеннями ст. 117 КЗпП України, підставою відповідальності власника (підприємства) є склад правопорушення, який включає два юридичних факти - порушення власником строків розрахунку при звільненні (ст. 116 КЗпП) та вина власника. Затримка розрахунку з працівником за відсутності спору про розмір належних працівникові сум тягне обов'язок власника провести на користь працівника виплату середнього заробітку за весь час затримки розрахунку. Пред'являючи таку вимогу до власника, працівник не зобов'язаний доводити наявність будь-яких шкідливих наслідків затримки розрахунку при звільненні. Що ж стосується вини, то за аналогією із ст. 614 Цивільного кодексу України обов'язок доведення її відсутності лежить на власникові.

Колегія суддів приходить до переконання, що відповідачем не наведено доказів, які б свідчили про відсутність вини власника чи уповноваженого ним органу у затримці виплати належних ОСОБА_2 сум в день звільнення та відхиляє доводи апеляційної скарги в цій частині.

Процесуальне законодавство передбачає, що обставини цивільних справ з'ясовуються судом на засадах змагальності, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Щодо обов'язку доказування і подання доказів, то кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Однак, будь-яких доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, особою, яка подала апеляційну скаргу, не надано.

Таким чином, колегія суддів приходить до переконання, що судом першої інстанції були правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору, в зв'язку із чим рішення підлягає залишенню без змін, як ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 303, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Рівнеазот» відхилити.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 21 липня 2017 року залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня її проголошення.

Головуючий суддя підпис Ковальчук Н.М.

Судді: підпис Григоренко М.П.

підпис Шеремет А.М.

Копія вірна: суддя-доповідач Ковальчук Н.М.