ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.09.2017Справа №910/2694/16

За позовом Національного антикорупційного бюро України

до відповідачів:1. Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Енергомережа";

2. Публічного акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго";

3. Товариства з обмеженою відповідальністю "Запорізький титано-магнієвий комбінат"

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: 1. Державне підприємство "Енергоринок";

2. Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг

про визнання недійсним договору

Суддя Борисенко І.І.

Представники сторін:

від позивача - Майстренко О.М., Семенчук М.А. за довіреністю;

від відповідача-1 - не з'явився;

від відповідача-2 - Овчинніков М.Б., за довіреністю;

від відповідача-3 - не з'явився;

від третьої особи-1 - Стилик О.Ю., за довіреністю;

Стос В.К., за довіреністю;

від третьої особи-2 - Чеховський А.А., за довіреністю;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У лютому 2016 року Національне антикорупційне бюро України звернулось до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Енергомережа", Відкритого акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго", Товариства з обмеженою відповідальністю "Запорізький титано-магнієвий комбінат" про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 22.12.2014 №651214/42, укладеного між ними.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорюваний договір укладено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави, а тому від не відповідає вимогам ст. 228 ЦК України. Окрім того, даний договір укладено з порушенням вимог ч. 2 ст. 15-1, 26 Закону України "Про електроенергетику", п. 6.3 Правил користування електричною енергією (ПКЕЕ), затверджених Постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України від 31.07.1996р. за №28, оскільки сторонами при укладанні договору було змінено встановлений законом спеціальний порядок проведення розрахунків за електричну енергію. На підставі викладеного позивач просить суд визнати договір про відступлення права вимоги від 22.12.2014 №651214/42 недійсним.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.04.2016 позов задоволено повністю. Визнано недійсним договір про відступлення права вимоги від 22.12.2014 № 651214/42, укладений між Відкритим акціонерним товариством "Запоріжжяобленерго", Приватним акціонерним товариством "Холдингова компанія "Енергомережа" та Державним підприємством "Запорізький титано-магнієвий комбінат". Стягнуто із Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Енергомережа" (01001, м. Київ, вулиця Володимирська, будинок 12, ідентифікаційний код 32113410) на користь Національного антикорупційного бюро України (03035, м. Київ, вулиця Василя Сурикова, будинок 3, ідентифікаційний код 39751280) 459,33 грн. витрат з оплати судового збору. Стягнуто із Відкритого акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" (69035, Запорізька обл., місто Запоріжжя, вулиця Сталеварів, будинок 14, ідентифікаційний код 00130926) на користь Національного антикорупційного бюро України (03035, м. Київ, вулиця Василя Сурикова, будинок 3, ідентифікаційний код 39751280) 459, 33 грн. витрат з оплати судового збору. Стягнуто із Товариства з обмеженою відповідальністю "Запорізький титано-магнієвий комбінат" (69600, Запорізька обл., місто Запоріжжя, вулиця Теплична, будинок 18, ідентифікаційний код 38983006) на користь Національного антикорупційного бюро України (03035, м. Київ, вулиця Василя Сурикова, будинок 3, ідентифікаційний код 39751280) 459,33 грн. витрат з оплати судового збору.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.03.2017 рішення Господарського суду міста Києва від 21.04.2016 у справі № 910/2694/16 залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 03.07.2017 рішення Господарського суду міста Києва від 21.04.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.03.2017 у справі № 910/2694/16 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Розпорядженням від 12.7.2017 призначено повторний автоматичний розподіл справи №910/2694/16.

За результатами повторного автоматичного розподілу справа №910/2694/16 передана для подальшого розгляду судді Борисенко І.І.

Ухвалою суду від 14.07.2017 прийнято справу до провадження судді Борисенко І.І.

Відповідач-1 - ПАТ «Холдингова компанія «Енергомережа» у відзиві на позовну заяву вказує, що норми чинного законодавства не містять обмежень щодо відступлення права вимоги до споживача електричної енергії на іншого суб'єкта господарювання, а також не передбачають будь-яких особливостей укладення таких договорів, а тому у суду відсутні правові підстави для визнання оспорюваного договору недійсним.

Відповідач-2 стверджує, що укладення договору уступки права вимоги не призводить до зміни кредитора в договорі на постачання електричної енергії, а лише змінює кредитора в окремому простроченому зобов'язанні з оплати заборгованості за спожиту електроенергію із збереженням прав та обов'язків за договором про постачання електричної енергії для його сторін. Крім того, на думку відповідача-2, укладення оспорюваного договору не порушує прав третьої особи-1, оскільки не стосується обов'язку ВАТ «Запоріжжяобленерго» здійснити розрахунки за куплену у ДП «Енергоринок» електричну енергію.

Відповідач-3 - Товариство з обмеженою відповідальністю «Запорізький титано-магнієвий комбінат» у відзиві на позовну заяву вказує, що оскаржуваний договір про відступлення права вимоги №651214/42 від 22.12.2014 відповідає вимогам законодавства, оскільки оплату грошовими коштами вартості спожитої електричної енергії на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника електричної енергії може здійснювати як споживач електричної енергії, так і будь-який інший суб'єкт господарювання на підставі цивільно-правової угоди. В свою чергу, умовами оспорюваного договору передбачено, що сума, яка буде сплаченою новим кредитором (ПАТ «Холдингова компанія «Енергомережа») первісному кредиторові (ВАТ «Запоріжжяобленерго») за цим договором, є рівною сумі спожитої боржником (ТОВ «Запорізький титано-магнієвий комбінат») електричної енергії та перерахована на рахунок із спеціальним режимом використання.

Третя особа-1 позов підтримує. У поданих суду письмових поясненнях третя особа-1 вказує, що уклавши спірний правочин відповідачі порушили встановлений Національною комісією регулювання електроенергетики України алгоритм розподілу уповноваженим банком коштів, сплачених за електричну енергію на рахунок із спеціальним режимом використання, що має наслідком нанесення шкоди всьому енергетичному сектору України, а також зазначає, що встановлений законодавством порядок розрахунків виключає можливість проведення споживачами електричної енергії розрахунків із постачальником в інших формах та/або сплати коштів на інші рахунки.

Третя особа-2 позов підтримує та зазначає, що положеннями законодавства визначено порядок розрахунків між споживачами електричної енергії та енергопостачальниками, які проводяться виключно коштами шляхом їх перерахування виключно на поточний рахунок із спеціальним режимом використання енергопостачальника в уповноваженому банку та вказує, що грошові кошти за електричну енергію не можуть бути сплачені споживачем на будь-який інший рахунок.

04.09.2017 позивачем подана заява про зміну предмета позову.

Відповідно до п. 3.12 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права. Водночас і посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені у позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог. У зв'язку з цим господарський суд, з'ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Вказана заява прийнята судом до розгляду та розцінена як доповнення до позовної заяви при збереженні первісних обставин. Згідно даної заяви позивач доповнив підстави (при цьому такі підстави були зазначені в позовній заяві) для визнання договору недійним, як-то: укладення договору, що завідомо суперечить інтересам держави (ст. 228 ЦК України); договір суперечить положенням ст. 514 ЦК України; договір суперечить ч.2 ст. 15-1, 26 Закону України «Про електроенергетику».

Відповідачем-3 подано відзив на позовну заяву з урахуванням заяви про доповнення до позовної заяви.

Третьою особою-2 подані письмові пояснення, які долучені судом до матеріалів справи.

У задоволенні заяви про вступ у справу №910/2694/16 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Компанії «Толексіс Трейдинг Лімітед» суд відмовив, за необґрунтованістю підстав та недоведеністю того, що рішення у даній справі вплине на права та обов'язки щодо однієї з сторін.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення проти нього, доладивши обставини, на дослідження яких вказав Виший господарський суд України в постанові від 03.07.2017, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

01.07.2000 між Відкритим акціонерним товариством "Запоріжжяобленерго" (наразі Публічне акціонерне товариство «Запоріжжяобленерго») (постачальник) та Казенним підприємством "Запорізький титано-магнієвий комбінат" (правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю "Запорізький титано-магнієвий комбінат"; споживач) укладено договір на користування електричною енергією №76/199 (надалі - Договір постачання), відповідно до умов якого ВАТ "Запоріжжяобленерго" зобов'язалось відпускати електричну енергію споживачу, а споживач оплачувати постачальнику вартість використаної електричної енергії та виконувати інші умови, визначені вказаним договором.

У відповідності до п. 4.1 Договору поставки розрахунки за електроенергію та інші платежі за розрахунковий період (місяць) здійснюються по діючим тарифам у відповідності до тарифних груп споживачів (додаток 2.1, 2.2).

Пунктом 8.4 Договору поставки встановлено, що з питань розрахунків за електроенергію, не визначених вказаним договором, сторони керуються чинним законодавством, постановами Кабінету Міністрів України, Указами Президента, нормативними актами (роз'ясненнями) Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України (НКРЕ) та іншими законодавчими документами.

Як вбачається з матеріалів справи у зв'язку з неналежним виконанням ТОВ "Запорізький титано-магнієвий комбінат" своїх зобов'язань з оплати спожитої електричної енергії у останнього утворилась заборгованість перед ВАТ "Запоріжжяобленерго" у розмірі 114263595,75 грн.

22.12.2014 між ВАТ "Запоріжжяобленерго" (наразі ПАТ "Запоріжжяобленерго") (первісний кредитор), ПАТ "Холдингова компанія "Енергомережа" (новий кредитор) та ТОВ "Запорізький титано-магнієвий комбінат" (боржник) укладено договір №651214/42 від 22.12.2014 про відступлення права вимоги (надалі - Договір уступки), відповідно до п. 1.1 якого первісний кредитор передає (відступає), а новий кредитор приймає на себе право вимоги до боржника - Державного підприємства "Запорізький титано-магнієвий комбінат" заборгованості за Договором на користування електричною енергією №76/199 від 01.07.2000, яка розстрочена на підставі ухвали Господарського суду Запорізької області від 18.11.2013 по справі №10/339/10, ухвали Господарського суду Запорізької області від 21.11.2013 по справі №13/5009/5894/11-20/5009/5894/11, за договором про самостійне виконання рішення суду №1114 від 03.12.2013, укладеного між боржником та первісним кредитором (основний договір) на загальну суму 114263595,75 грн.

Згідно пункту 1.2 Договору уступки до нового кредитора переходять права первісного кредитора за зобов'язаннями в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав на підставі договорів, рішень та ухвал Господарського суду Запорізької області.

Пунктами 2.1 та 2.5 Договору уступки передбачено, що первісний кредитор зобов'язаний передати новому кредиторові всі документи, які засвідчують право вимоги до боржника, та інформацію, яка є важливою для його здійснення за основним договором, в термін до 3-х календарних днів з моменту підписання цього Договору, а новий кредитор за відступлення права вимоги сплачує суму у розмірі 114363595,75 грн. первісному кредиторові у повному обсязі до 31.12.2018.

Відповідно до п. 2.6. Договору уступки, сума в п. 2.5 цього Договору зазначена з врахуванням винагороди Первісного кредитора у розмірі 100 000,00 грн. Новий кредитор перераховує первісному кредитору плату за відступлення права вимоги (компенсації вартості електричної енергії) в сумі 114 263 595,75 грн. щомісячними платежами в розмірі 2 483 991,21 грн. починаючи з березня 2015 року та останнім платежем за грудень 2018 року в розмірі 2 483 991,30 грн. на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання. Новий кредитор перераховує первісному кредитору винагороду в розмірі 100 000,00 грн. на поточний рахунок протягом 7 робочих днів з моменту укладення договору.

У разі отримання первісним кредитором грошових коштів від боржника в рахунок погашення ним заборгованості за основним договором після набуття новим кредитором права вимоги за цим договором, первісний кредитор зобов'язаний не пізніше наступного дня за днем отримання грошових коштів перерахувати їх на рахунок нового кредитора (п. 2.4 Договору).

У пункті 2.7 Договору уступки сторони погодили, що умови, порядок та строки виконання зобов'язання боржником перед новим кредитором визначаються договором про порядок проведення розрахунків по Договору про відступлення права вимоги.

Відповідно до п. 2.7 Договору уступки між відповідачем-1 та ДП «ЗТМК» укладено договір №43 від 23.12.2014 про порядок проведення розрахунків по Договору про відступлення права вимоги №651214/42 від 22.12.2014.

Пунктом 3.2 Договору №43 від 23.12.2014 про порядок проведення розрахунків передбачено, що ДП «ЗТМК» зобов'язується виконати відповідачу-1 на підставі цього Договору зобов'язання за основним договором в сумі 50 000 000,00 грн.

Порядок виконання ДП «ЗТМК» перед відповідачем-1 грошового зобов'язання, передбаченого в п. 3.2 цього Договору, визначено у п. 3.3 договору, відповідно до якого ДП «ЗТМК» сплачує відповідачу-1 борг у сумі 50 000 000,00 грн. - 23.12.2014.

На виконання п. 3.2, та п. 3.3 цього договору ДП «ЗТМК» на користь відповідача-1 сплачено 50 000 000,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями №65494 від 23.12.2014 та №35496 від 23.12.2014.

Разом з тим, в матеріалах справи відсутні докази виконання відповідачем-1 грошових зобов'язань перед ПАТ «Запоріжжяобленерг» за договором №651214/42 від 22.12.2014.

У постанові Вищого господарського суду України від 03.07.2017 судом вказано, що господарськими судами не з'ясовано природу спірних правовідносин та не встановлено чиї права порушено спірним договором та яким чином такі права має бути поновлено. Господарськими судами не з'ясовано, з яких підстав заявлено позов про визнання недійсним спірного договору, з огляду на те, що в позовній заяві міститься посилання на норми статей 203, 215 та 228 ЦК України, і не надано таким обставинам правової оцінки. При цьому, під час вирішення такого спору необхідно встановлювати, у чому конкретно полягало завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення угоди, якою із сторін і в якій мірі виконано угоду, протиправні наслідки цієї угоди, а також вину сторін у формі умислу.

На виконання вказівок Вищого господарського суду України судом, викладених в постанові від 03.07.2017 та з урахуванням встановлених обставин справи, судом встановлено наступне.

Звертаючись до суду з даним позовом, Національне антикорупційне бюро України вказує на те, що спірний договір укладений з метою, що завідомо суперечить інтересам держави, оскільки держава є акціонером ПАТ "Запоріжжяобленерго", однак внаслідок укладення грошові кошти, які мали бути сплачені ПАТ «Енергомережа» на користь ПАТ "Запоріжжяобленерго" сплачені не були, а право вимоги фактично втрачено до боржника, який був спроможний виконати зобов'язання з оплати поставленої електричної енергії; договір уступки суперечить положенням ст. 514 ЦК України, статті 15-1 Закону України "Про електроенергетику", п. 6.3 Правил користування електричною енергією (ПКЕЕ), затверджених постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України № 28 від 31.07.1996р., оскільки цим договором був змінений встановлений законом спеціальний порядок проведення розрахунків за електричну енергію.

Отже, позивач вказує, що договір про переведення уступки підлягає визнанню недійним з наступних підстав:

- договір суперечить інтересам держави і суспільства (стаття 228 ЦК України);

- договір суперечить положенням статті 514 ЦК України;

- договір суперечить встановленому порядку проведення розрахунків за поставлену

електричну енергію (статті 15-1, 26 Закону України «Про електроенергетику»),

Суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом між ВАТ «Запоріжжяобленерго» (наразі ПАТ«Запоріжжяобленерго») (Первісний кредитор) та ПАТ "Холдингова компанія "Енергомережа" (новий кредитор) та ТОВ "Запорізький титано-магнієвий комбінат" (боржник) укладено договір №651214/42 про відступлення права вимоги від 22.12.2014.

Оцінивши зміст договору, з якого виникли цивільні права та обов'язки сторін, суд дійшов до висновку, що укладений між сторонами правочин за своїм змістом і правовою природою є договором заміни кредитора у зобов'язанні, який підпадає під правове регулювання ст.512 - ст.519 ЦК України.

Відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно з ч. 1 ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 2 ст. 16 ЦК України визначено, що одним із способів захисту цивільного права може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Статтею 203 ЦК України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Стаття 204 ЦК України визначає, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У відповідності до пункту 2 постанови пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Статтями 1, 8 Конституції України також визначено, що зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України.

У відповідності до постанови пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

В пункті 2.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" роз'яснено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Однією із підстав в обґрунтування позовних вимог Національне антикорупційне бюро України зазначає, що спірний договір укладений з метою, що завідомо суперечить інтересам держави, оскільки держава є акціонером ПАТ "Запоріжжяобленерго", однак внаслідок укладення спірного договору уступки, грошові кошти, які мали бути сплачені ПАТ «ХК «Енергомережа» на користь ПАТ "Запоріжжяобленерго" сплачені не були, а право вимоги фактично втрачено до боржника, який був спроможний виконати зобов'язання з оплати поставленої електричної енергії.

Статтею 228 ЦК України визначено, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

У п. 3.7 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" зазначено, що необхідною умовою для визнання господарського договору недійсним як такого, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, є наявність наміру хоча б у однієї з сторін щодо настання відповідних наслідків. Для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення господарського договору, якою із сторін і в якій мірі виконано зобов'язання, а також наявність наміру у кожної із сторін.

Отже, для визнання недійсним спірного договору на підставі ст. 228 ЦК України позивач повинен довести, в чому саме полягає невідповідність цього правочину інтересам держави і суспільства, наявність умислу сторін або однієї сторони на укладення правочину, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наявність вини, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією із сторін.

Обґрунтовуючи свої вимоги щодо невідповідності договору вимогам ст. 228 ЦК України, позивач зазначає, що частка державної власності у статутному капіталі ПАТ "Запоріжжяобленерго" складає 60,2475% . Таким чином держава володіє контрольним пакетом акцій ПАТ "Запоріжжяобленерго". При цьому, на момент укладення договору про відступлення права вимоги та на момент настання строків виконання грошових зобов'язань за ним фінансовий стан ПАТ "ХК "Енергомережа" не дозволяв виконати зобов'язання з оплати на користь ПАТ «Запоріжжяобленерго» 114 263 595,75 грн., що свідчить про невідповідність правочину інтересам держави.

Частина перша ст. 32 Господарського процесуального кодексу України визначає, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Проте, суд зазначає, що позивачем не доведено, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення угоди, наявність протиправних наслідків цієї угоди, а також вину сторін у формі умислу, як і не надано доказів фінансової неспроможності ПАТ "ХК "Енергомережа" виконати зобов'язання зі сплати на користь ПАТ «Запоріжжяобленерго» 114 263 595,75 грн.

Окрім того, позивачем не доведено наявності та розміру заподіяних державі внаслідок укладення оспорюваного правочину збитків.

Наявність істотної частки держави у статутному капіталі ПАТ «Запоріжжяобленерго» та надання згоди на укладення спірного договору про переведення боргу не є безумовним доказом того, що укладений між відповідачами оспорюваний договір суперечить інтересам держави.

Позивачем також не обґрунтовано спрямованість та відповідність оспорюваного договору про переведення боргу переліченим вище ознакам, які би свідчили про посягання на суспільні, економічні та соціальні основи держави і суспільства.

Щодо обґрунтування позивача на наявність наміру сторін на укладення завідомо суперечного інтересам держави договору в частині здійснення Національним антикорупційним бюро України досудового розслідування у кримінальному провадженні №52015000000000001, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, а внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань та початок досудового розслідування щодо службових осіб ПАТ " Запоріжжяобленерго" та ПрАТ "Холдингова Компанія "Енергомережа" свідчить про виявлення ознак вчинення кримінального правопорушення та підтверджує наявність умислу в їх діяннях та, відповідно, недійсність оспорюваного правочину на підставі ч. 3 ст. 228 ЦК України.

Господарський суд відхиляє зазначені доводи з огляду на наступне.

Згідно з ч. 3 ст. 228 ЦК України, у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

При кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо (п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.2009р. за № 9).

Разом із цим, як вбачається з матеріалів справи та пояснень представників сторін, відсутній вирок суду, що був би доказом наявності умислу сторін оспорюваного правочину на вчинення цього правочину з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Наразі, вищезазначене кримінальне провадження перебуває лише на стадії досудового розслідування, а враховуючи, що закінчення досудового розслідування не має безумовним наслідком встановлення вини особи, щодо якої воно провадилось, посилання позивача в цьому випадку на здійснення досудового розслідування не може бути підтвердженням умислу вказаних осіб в укладенні правочину, що не відповідає ч. 3 ст. 228 ЦК України.

Щодо підстав недійсності договору про відступлення права вимоги №651214/42 від 22.12.2014 в частині невідповідності положенням статті 15-1 Закону України "Про електроенергетику", п. 6.3 Правил користування електричною енергією (ПКЕЕ), затверджених постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України №28 від 31.07.1996р. та ст. 514 ЦК України, суд вказує наступне.

У преамбулі Закону України "Про електроенергетику" визначено, що цей Закон визначає правові, економічні та організаційні засади діяльності в електроенергетиці і регулює відносини, пов'язані з виробництвом, передачею, розподілом, постачанням і використанням енергії, забезпеченням енергетичної безпеки України, конкуренцією та захистом прав споживачів і працівників галузі.

Закон України "Про електроенергетику" регулює відносини, що виникають у зв'язку з виробництвом, передачею, розподілом, постачанням і використанням енергії, державним власності, безпечною експлуатацією енергетичного обладнання і державним наглядом за режимами споживання електричної і теплової енергії, а також з централізованим диспетчерським (оперативно-технологічним) управлінням (стаття 1 цього Закону).

Тобто, приписи Закону України "Про електроенергетику" є спеціальними нормами по відношенню до приписів Цивільного кодексу України, які підлягають до застосування у даних правовідносинах.

Статтею 5 Закону України "Про електроенергетику" визначено основні принципи державної політики в електроенергетиці, зокрема, відповідно до пункту 4 частини 1 цієї статті, таким принципом є додержання єдиних державних норм, правил і стандартів всіма суб'єктами відносин, пов'язаних з виробництвом, передачею, постачанням, розподілом і використанням енергії.

Отже, приписи Закону України "Про електроенергетику" є спеціальними нормами по відношенню до приписів Цивільного кодексу України, які підлягають до застосування у даних правовідносинах.

Відповідно до ч. 2 ст. 15-1 Закону України "Про електроенергетику" споживачі, які купують електричну енергію у енергопостачальників, що здійснюють господарську діяльність з постачання електричної енергії на закріпленій території, вносять плату за поставлену їм електричну енергію виключно на поточний рахунок із спеціальним режимом використання енергопостачальника в уповноваженому банку. У разі перерахування споживачами коштів за електричну енергію на інші рахунки отримувачі повинні повернути ці кошти за заявою споживача або за власною ініціативою в триденний термін з моменту їх отримання. У разі неповернення споживачу у цей термін коштів, сплачених на інші, не на поточні рахунки із спеціальним режимом використання, ці суми підлягають вилученню до Державного бюджету України як санкція за вчинене правопорушення і не зараховуються як оплата електричної енергії. Зарахування коштів до Державного бюджету України не звільняє їх отримувача від повернення цих коштів споживачу електричної енергії.

Частиною 8 статті 26 Закону України "Про електроенергетику" встановлено, що споживач, якому електрична енергія постачається енергопостачальником, що здійснює господарську діяльність з постачання електричної енергії на закріпленій території, зобов'язаний оплачувати її вартість виключно коштами шляхом їх перерахування на поточний рахунок із спеціальним режимом використання енергопостачальника. У разі проведення споживачем розрахунків в інших формах та/або сплати коштів на інші рахунки такі кошти не враховуються як оплата спожитої електричної енергії.

Пунктом 1 Положення про порядок проведення розрахунків за електричну енергію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України за №1136 від 19.07.2000р., визначено, що споживачі, яким електрична енергія постачається енергопостачальником, що провадить підприємницьку діяльність з постачання електричної енергії за регульованим тарифом та купує електричну енергію в оптового постачальника, зобов'язані оплачувати її вартість виключно коштами шляхом їх перерахування на поточній рахунок із спеціальним режимом використання такого енергопостачальника (його структурного підрозділу), відкритий в уповноваженому банку.

Аналогічний припис міститься у п. 6.2 Правил користування електричною енергією, затверджених постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України №28 від 31.07.1996, відповідно до якого для проведення розрахунків за електричну енергію постачальник електричної енергії за регульованим тарифом або його відокремлений підрозділ відкривають в установі уповноваженого банку поточний рахунок із спеціальним режимом використання, номер якого зазначається у договорі про постачання електричної енергії.

Пунктом 6.3 Правил користування електричною енергією, затверджених постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України №28 від 31.07.1996 встановлено, що оплата вартості електричної енергії постачальнику електричної енергії за регульованим тарифом, у тому числі на підставі визнаної претензії, здійснюється виключно коштами в уповноваженому банку на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника електричної енергії за регульованим тарифом.

З наведених приписів законодавства вбачається, що законодавцем в імперативному порядку визначено обов'язок споживача сплачувати за спожиту електроенергію постачальнику виключно на поточний рахунок із спеціальним режимом використання, номер якого зазначається у договорі про постачання електричної енергії.

У пункті 10 Договору поставки визначено розрахункові рахунки для оплати активної електроенергії, для оплати реактивної енергії та для оплати підвищеної плати за перевищення договірних величин споживання електричної енергії та потужності, пені, прихованої потужності.

Таким чином, як нормами законодавства, так і положеннями Договору поставки передбачалось отримання постачальником (відповідачем-2) оплати спожитої електричної енергії безпосередньо від споживача (відповідача-3) шляхом їх перерахунку на рахунок із спеціальним режимом використання, вказаним у п. 10 Договору поставки.

Отже, підсумовуючи викладене вище, плата, виходячи з приписів ч. 2 статті 15-1 Закону України «Про електроенергетику» за поставлену електричну енергію повинна вноситися споживачем виключно на поточний рахунок із спеціальним режимом використання енергопостачальника.

Тобто, кошти в рахунок оплати поставленої ПАТ «Запоріжжяобленерго» електричної енергії державному підприємству «Запорізький титано-магнієвий комбінат» повинні перераховуватися виключно ТОВ «ЗТМК» на поточний рахунок із спеціальним режимом використання № 260363141401 у ОПЕРВ філії - Запорізьке ОУ AT «Ощадбанк».

В той же час, умовами Договору уступки (п. 2.7) та договору №43 про порядок проведення розрахунків по Договору про відступлення права вимоги №651214/42 від 22.12.2014 визначено зобов'язання споживача - ТОВ "Запорізький титано-магнієвий комбінат" сплатити заборгованість за поставлену ПАТ "Запоріжжяобленерго" електричну енергію не постачальнику, а іншій особі - ПАТ "Холдингова компанія "Енергомережа". Більш того, за умовами вказаного договору зобов'язання з оплати частини заборгованості (у розмірі 64263595,75 грн) припиняється прощенням боргу.

Суд відзначає, що виконання споживачем свого зобов'язання за Договором №651214/42 від 22.12.2014 не є тотожним виконанню зобов'язання за Договором поставки, оскільки метою встановлення законодавцем алгоритму розрахунків є саме отримання постачальником електричної енергії коштів безпосередньо від споживача (за відсутності будь-яких посередників) на рахунок із спеціальним режимом використання.

Статтею 514 ЦК України визначено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Однак права ПАТ «Запоріжжяобленерго» не могли перейти до ПАТ «ХК «Енергомережа» на умовах, передбачених договором про постачання електричної енергії, оскільки:

- станом на момент укладення Договору про відступлення права вимоги ПАТ «ХК «Енергомережа» не мало та не могло мати поточного рахунку із спеціальним режимом використання, відкритого в установі уповноваженого банку, а тому не могло бути одержувачем плати за електричну енергію;

- Договором про відступлення права вимоги визначено рахунок ПАТ «ХК «Енергомережа», на який повинна бути внесена плата за електричну енергію, а саме поточний рахунок № 26005052732638, відкритий у ПАТ КБ «Приватбанк», який не є поточним рахунком із спеціальним режимом використання;

- плата за електричну енергію мала бути внесена споживачем (ТОВ «ЗТМК») на рахунок ПАТ «ХК «Енергомережа», яке не є постачальником такої електричної енергії;

- у зв'язку з відсутністю у ПАТ «ХК «Енергомережа» поточного рахунку із спеціальним режимом використання не могло бути дотримано алгоритму розподілу коштів за спожиту електричну енергію, встановленого частиною третьою статті 15-1 Закону України «Про електроенергетику». Так, статтею 1 вказаного Закону визначено, що алгоритм оптового ринку електричної енергії - порядок розподілу уповноваженим банком коштів з поточних рахунків із спеціальним режимом використання без платіжних доручень, який встановлюється Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг. Згідно з частиною третьою статті 15-1 Закону України «Про електроенергетику» визначено, що кошти з поточних рахунків із спеціальним режимом використання енергопостачальників, що здійснюють господарську діяльність з постачання електричної енергії на закріпленій території, перераховуються згідно з алгоритмом оптового ринку електричної енергії виключно на: поточний рахунок із спеціальним режимом використання оптового постачальника електричної енергії; поточний рахунок підприємства, яке здійснює розподіл електричної енергії місцевими (локальними) електричними мережами; поточний рахунок енергопостачальника; поточний рахунок із спеціальним режимом використання для погашення заборгованості оптового постачальника електричної енергії. Таким чином, положеннями згаданого Закону встановлено особливий порядок розрахунків та розподілу коштів між учасниками оптового ринку електричної енергії України за поставлену електричну енергію.

Відтак, в даному випадку фактично кошти за спожиту електроенергію отримуються третьою особою, яка не є постачальником, проте яка взяла на себе зобов'язання зі сплати коштів за відступлене право вимоги за Договором уступки, тобто з іншої підстави (інше цільове призначення коштів), ніж підлягають сплаті постачальнику відповідно до вимог законодавства.

У зв'язку з наведеними обставинами, відповідачами шляхом укладення спірного правочину було порушено наведені приписи законодавства як в частині обов'язку боржника сплатити заборгованість за спожиту електричну енергію постачальнику, так в частині обов'язку сплатити кошти на рахунок, номер якого зазначається у договорі про постачання електричної енергії.

Враховуючи те, що до нового кредитора (ПАТ «ХК «Енергомережа») не могло перейти право вимоги за договором на користування електричною енергією від 01.07.2000 № 76/199 (у сумі 114 263 595,75 грн.) на тих самих умовах, що існували на момент укладення спірного договору, Договір про відступлення права вимоги суперечить положенням статті 514 ЦК України, приписам ст. 15-1, 26 Закону України "Про електроенергетику", п. 1 Положення про порядок проведення розрахунків за електричну енергію та п. 6.3 Правил користування електричною енергією.

Частиною 1 статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Отже, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання договору №651214/42 від 22.12.2014 про відступлення права вимоги недійсним.

Враховуючи вищенаведене, позовні вимоги Національного антикорупційного бюро України є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

При цьому відсутність у чинному законодавстві заборони відчуження права вимоги, яке виникає в зобов'язаннях з постачання електричної енергії, не є єдиною та достатньою умовою правомірності такого правочину відчуження, у зв'язку з чим твердження відповідачів в ці частині визнаються судом необґрунтованими.

Щодо посилань відповідачів на відсутність порушення приписів законодавства в частині зміни встановленого законодавством порядку розрахунків за поставлену електричну енергію, оскільки умовами Договору уступки передбачено сплату відповідачем-1 на рахунок із спеціальним режимом використання відповідача-2 суми у розмірі 114363595,75 грн (яка дорівнює розміру заборгованості відповідача-3 перед відповідачем-2), суд зазначає таке.

З огляду на встановлені законодавством обмеження щодо кола осіб, які повинні сплачувати та отримувати оплату спожитої електроенергії та порядку проведення розрахунків за електричну енергію, а також приймаючи до уваги відмінність підстави перерахунку спірних коштів встановленій законодавством, то виконання відповідачем-1 свого грошового зобов'язання за Договором уступки перед відповідачем-2 у сумі рівній заборгованості відповідача-3 не спростовує наявність правопорушення, яке полягає у зміні алгоритму розрахунків за електричну енергію між відповідачем-3 та відповідачем-1, оскільки наслідком такої сплати є припинення обов'язку відповідача-3 перед відповідачем-2, проте не має наслідком отримання відповідачем-2 коштів за спожиту відповідачем-3 електроенергію.

Відповідно до ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оскільки судом встановлено та відповідачами не спростовано, що спірний Договір уступки змінює встановлений законодавством порядок (алгоритм) розрахунків за електричну енергію, що суперечить положенням ст.ст. 15-1, 26 Закону України "Про електроенергетику", п.1 Положення про порядок проведення розрахунків за електричну енергію та п. 6.3 Правил користування електричною енергією, а також ст. 514 ЦК України, то з огляду на положення ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України є підстави для визнання даного правочину недійсним.

Судом також не беруться до уваги доводи відповідача-1 та відповідача-2, що Національним антикорупційним бюро України не доведено порушення його цивільних прав та інтересів, а тому в нього відсутні підстави для звернення з даним позовом. А також доводи, що нормами Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України" не передбачено права НАБУ на звернення до суду з позовом про визнання угод недійсними в інтересах держави.

Відповідно до ч. 2 ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, у випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.

Статтею 2 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд порушує справи за позовними заявами державних та інших органів, які звертаються до господарського суду у випадках, передбачених законодавчими актами України.

Статтею 1 Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України" визначено, що Національне антикорупційне бюро України є державним правоохоронним органом, на який покладається попередження, виявлення, припинення, розслідування та розкриття корупційних правопорушень, віднесених до його підслідності, а також запобігання вчиненню нових.

Пунктом 13 статті 17 Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України" встановлено, що за наявності підстав, передбачених законом, Національному бюро та його працівникам для виконання покладених на них обов'язків надано право подавати до суду позови про визнання недійсними угод у порядку, встановленому законодавством України.

Статтею 16 Закону України "Про національне антикорупційне бюро" визначені обов'язки Національного антикорупційного бюро, зокрема, щодо:

- здійснення оперативно - розшукових заходів з метою попередження, виявлення, припинення та розкриття кримінальних правопорушень, віднесених законом до його підслідності, а також в оперативно - розшукових справах, витребуваних від інших правоохоронних органів;

- здійснення досудового розслідування кримінальних правопорушень, віднесених законом до його підслідності, а також проведення досудового розслідування інших кримінальних правопорушень у випадках, визначених законом.

Отже, зважаючи на обов'язки Національного антикорупційного бюро України, передбачені ст. 16 Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України" вказаний орган в силу покладених на нього обов'язків та визначеної законом компетенції вживає заходів (в тому числі, шляхом подання відповідного позову до суду) у випадках виявлення в діях інших осіб ознак корупційного правопорушення.

За Конвенцією ООН проти корупції (ратифікована Законом України від 18.10.2006 №251-V), зокрема, в частині забезпечення проведення ефективної скоординованої політики протидії корупції (ч.1 ст.5), надання такому органу (створеному з метою протидії корупції) можливості виконувати свої функції ефективно (ч.2 ст.6), запобігання зловживанню процедурами, які регулюють діяльність приватних юридичних осіб (п.d ч.2 ст.12), то попередження, припинення, розслідування та розкриття корупційних правопорушень в публічній і приватній сферах суспільних відносин є пріоритетним завданням держави України, а відтак наявність ознак такого правопорушення у відповідному правочині є порушенням інтересів держави.

Отже, в пункті 13 частини 1 статті 17 "Права Національного бюро" Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України" міститься пряма вказівка щодо права за наявності підстав, передбачених законом, подавати Національним антикорупційним бюро України до суду позови про визнання недійсними угод у порядку, встановленому законодавством України, в межах прав, які надано йому статтею 17 цього Закону, для виконання покладених на нього обов'язків.

Відтак, Національному антикорупційному бюро України надане вищезазначеними положеннями Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України" право звернутись з позовом в даному спорі про визнання недійсним договору уступки права вимоги, який за змістом є господарським.

Аналогічної позиції дотримується і Вищий господарський суд України у Інформаційному листі №01-06/680/17 від 27.03.2017 "Про деякі питання застосування положень пункту 13 частини першої статті 17 Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України", зокрема абзаці 4 п. 1 зазначено, що у разі звернення Національного бюро з відповідними позовами про визнання угод недійсними, за умови, що такий спір пов'язаний зі здійсненням суб'єктами господарювання господарської діяльності, та з урахуванням дотримання суб'єктного складу сторін, визначеного статтями 1, 2, 21 ГПК України, такі спори підлягають розгляду господарськими судами.

Враховуючи викладене вище, приписи статті 17 Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України", Конвенції ООН проти корупції та Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-06/680/17 від 27.03.2017р., господарський суд дійшов до висновку щодо наявності правових підстав для звернення позивача з даним позовом до суду.

У відповідності до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового покладаються на відповідачів.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати недійсним договір про відступлення права вимоги від 22.12.2014 №651214/42, укладений між Відкритим акціонерним товариством "Запоріжжяобленерго", Приватним акціонерним товариством "Холдингова компанія "Енергомережа" та Державним підприємством "Запорізький титано-магнієвий комбінат".

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Енергомережа" (01001, м. Київ, вулиця Володимирська, будинок 12, ідентифікаційний код 32113410) на користь Національного антикорупційного бюро України (03035, м. Київ, вулиця Василя Сурикова, будинок 3, ідентифікаційний код 39751280) судовий збір у розмірі 459 (чотириста п'ятдесят дев'ять) грн. 33 коп.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" (69035, Запорізька обл., місто Запоріжжя, вулиця Сталеварів, будинок 14, ідентифікаційний код 00130926) на користь Національного антикорупційного бюро України (03035, м. Київ, вулиця Василя Сурикова, будинок 3, ідентифікаційний код 39751280) судовий збір у розмірі 459 (чотириста п'ятдесят дев'ять) грн. 33 коп.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Запорізький титано-магнієвий комбінат" (69600, Запорізька обл., місто Запоріжжя, вулиця Теплична, будинок 18, ідентифікаційний код 38983006) на користь Національного антикорупційного бюро України (03035, м. Київ, вулиця Василя Сурикова, будинок 3, ідентифікаційний код 39751280) судовий збір у розмірі 459 (чотириста п'ятдесят дев'ять) грн.. 33 коп.

Повне рішення складено 09.10.2017

Суддя І.І. Борисенко