У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 жовтня 2017 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Рівненської області в складі:

головуючого судді – Ковальчук Н.М.,

суддів – Григоренка М.П., Шеремет А.М.,

секретар судового засідання – Демчук Ю.Ю.,

з участю представника позивачки – ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «ОСОБА_2 ОСОБА_3» на рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 13 липня 2017 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «ОСОБА_2 ОСОБА_3» до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про дострокове солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и л а :

Рішенням Костопільського районного суду Рівненської області від 13 липня 2017 року відмовлено у задоволенні вказаного позову за безпідставністю вимог.

Вважаючи рішення суду незаконним, необґрунтованим, ухваленим за неповного з’ясування всіх обставин справи, ПАТ «ОСОБА_2 ОСОБА_3» оскаржило його в апеляційному порядку. В поданій апеляційній скарзі заперечує покладений в основу рішення висновок місцевого суду про те, що оскільки ухвалою Костопільського районного суду від 04.05.2017 року у справі № 564/944/15-ц за результатами розгляду заяви ОСОБА_4 про роз’яснення заочного рішення Костопільського районного суду від 10.03.2016 року було встановлено, що кредитний договір № 014/53-05/61107 від 05.06.2007р. є неукладеним і не породжує прав і обов’язків, тому у даному позові слід відмовити. Зазначає, що у відповідності до ст. 16 ЦК України такого способу захисту права, як визнання правочину неукладеним законодавством України не передбачено. При цьому власник порушеного права повинен скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Додає, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін чи інша заінтересована особа заперечує його дійсність, то такий правочин може бути визнаний недійсним, проте не таким, що неукладений. Звертає увагу на п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», яким роз’яснено, що суди зобов’язані відмовляти в позові за вимогою про визнання правочину (договору) неукладеним, оскільки така вимога не відповідає можливим способам захисту, передбаченим законом. Вказує, що ухвалою про роз’яснення рішення, згідно ст. 221 ЦПК України, суд лише більш повно та зрозуміло викладає ті частини рішення, які є незрозумілими, не торкаючись питань, котрі не були предметом судового розгляду, не змінюючи при цьому змісту самого рішення. Зауважує, що заочним рішенням Костопільського районного суду від 10.03.2016 року

________________________________________________________________________________________________________________________

Справа № 564/253/17 Головуючий в суді І інстанції – ОСОБА_8

Провадження № 22-ц 787/1444/2017 Суддя-доповідач – ОСОБА_9

відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_4 до ПАТ «ОСОБА_2 ОСОБА_3» у визнанні недійсним кредитного договору у повному обсязі. Додає,що спірний договір підписаний сторонами, які досягли усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним та відповідало внутрішній волі, при цьому позивач на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного договору. З наведених міркувань просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Згідно ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Судом встановлено, що 05 червня 2007 року, між ОСОБА_4 та ВАТ «ОСОБА_2 ОСОБА_3»  (найменування якого в подальшому змінено на Публічне акціонерне товариство «ОСОБА_2 ОСОБА_3»), було укладено кредитний договір № 014/53-05/61107, за умовами якого ОСОБА_2 взяв на себе зобов'язання надати позичальнику грошові кошти в сумі 21420,00 доларів США, зі сплатою 13,5 % річних з кінцевим терміном повернення до 02 червня 2017 року на умовах,визначених цим Договором.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором кредитодавець зобов'язується надати грошові кошти позичальнику в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки.

На забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_4 за вказаним кредитним договором було укладено договори поруки № 014/53-05/61107-П від 05 червня 2007 року, № 014/53-05/61107-П/1 від 05 червня 2017 року, № 014/53-05/61107-П/2 від 05 червня 2017 року, за якими ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 виступили поручителями ОСОБА_4.

Згідно зі ст. 553-554 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Звертаючись до суду з даним позовом, ПАТ «ОСОБА_2 ОСОБА_3» обґрунтовував свої вимоги тим, що відповідачка не виконала своїх зобов’язань за кредитним договором, не здійснювала погашення заборгованості у встановленому договором порядку та строки, у зв’язку з чим у неї виникла заборгованість, розмір якої станом на 17 січня 2017 року склав у розмірі 22 088,29 доларів США.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що судовим рішенням, яке набрало законної сили, встановлено, що кредитний договір № 014/53-05/61107 від 05 червня 2007 року між ОСОБА_4 та ПАТ «ОСОБА_2 ОСОБА_3» є неукладеним, а відтак не може породжувати у сторін жодних взаємних прав та обов’язків.

На підтвердження даних висновків у рішенні суду містяться необхідні доводи та обґрунтування, з якими погоджується і колегія суддів апеляційної інстанції.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 1055 ЦК України передбачено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 3 частини першої статті 3 ЦК України).

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 цього Кодексу).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 ЦК України).

Правовідносини з надання кредиту за своєю правовою природою є договірними правовідносинами.

Отже, якщо сторони досягли домовленості згідно з положеннями статей 207, 640 ЦК України та уклали кредитний договір, у якому передбачили умови його виконання, то ці умови мають виконуватись і свідчать про те, що момент досягнення домовленості настав.

За змістом статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Разом з тим, заочним рішенням Костопільського районного суду Рівненської області від 10 березня 2016 року у справі № 564/944/15-ц за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ПАТ «ОСОБА_2 ОСОБА_3» про захист порушеного права споживача фінансових послуг, визнання недійсним кредитного договору № 014/53-05/61107 від 05 червня 2007 року, яке набрало законної сили, відмовлено в задоволенні вищевказаного позову.

В ухвалі Костопільського районного суду № 564/944/15-ц від 04 травня 2017 року за результатами розгляду заяви ОСОБА_4 про роз’яснення вказаного рішення зазначено, що при винесенні заочного рішення суду від 10 березня 2016 року, у справі №564/944/15-ц, за позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «ОСОБА_2 ОСОБА_3», про захист порушеного права споживача фінансових послуг, визнання недійсним Кредитного Договору №014/53-05/61107 від 05 червня 2007 року в мотивувальній частині рішення було встановлено та доведено належними і допустимими доказами те, що  кредитний договір №014/53-05/61107 від 05 червня 2007 року є неукладеним.

Відповідно до частини третьої статті 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказується при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи, або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в позові, оскільки кредитний договір №014/53-05/61107 від 05 червня 2007 року є неукладеним, тобто не породжує для його сторін жодних правових наслідків, що свідчить про відсутність правових підстав для стягнення будь якої заборгованості з відповідача на користь позивача.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 16 серпня 2017 року у справі № 6-490цс17.

Доводи апеляційної скарги не спростовують законних висновків місцевого суду та були предметом його дослідження.

Процесуальне законодавство передбачає, що обставини цивільних справ з’ясовуються судом на засадах змагальності, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Щодо обов’язку доказування і подання доказів, то кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Однак, будь-яких доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, особою, яка подала апеляційну скаргу, не надано.

Таким чином, колегія суддів приходить до переконання, що судом першої інстанції були правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору, в зв’язку із чим рішення підлягає залишенню без змін, як ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 303, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «ОСОБА_2 ОСОБА_3» відхилити.

Рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 13 липня 2017 року залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня її проголошення.

Головуючий суддя підпис ОСОБА_9

Судді: підпис ОСОБА_10

підпис ОСОБА_3

Копія вірна: суддя-доповідач ОСОБА_9