УКРАЇНА
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ
УХВАЛА
Іменем України
18 листопада 2009 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Житомирської області
в складі: головуючої судді Косигіної Л.М.
суддів: Жигановської О.С., Котік Т.С.
при секретарі Порохня М.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третьої особи – органу опіки і піклування про усунення перешкод у спілкуванні з дітьми та їх вихованні, визначення способу щодо участі у вихованні та спілкуванні з дітьми, визначення заборгованості по витратах на дітей
за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 03 вересня 2009 року, -
в с т а н о в и л а :
У лютому 2008 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, вимоги якого неодноразово змінював та остаточно просив: усунути перешкоди у спілкуванні з дітьми та їх вихованні; визначити дні і години для спілкування з дітьми поза межами їх проживання та в межах навчального закладу і прилеглої території; встановити не менше 14 діб спільного відпочинку \проживання з дітьми в період канікул з визначенням конкретних днів; встановити заборгованість ОСОБА_2 перед дітьми щодо витрачання на них 1\3 частини своїх доходів, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку \а.с. 1-2, 40, 65-66, 87\. В обґрунтування заявлених вимог зазначив, що він є батьком двох неповнолітніх дітей: дочки ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 та дочки ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 Після розлучення діти залишились проживати із матір‘ю. Рішенням опікунської ради від 22.03.2007 року № 246 йому встановлені дні для спілкування з дітьми, однак ОСОБА_2 перешкоджає цьому. У лютому 2000 року відповідачка ОСОБА_3 \мати ОСОБА_2 без відповідного рішення суду чи опікунської ради самовільно змінила місце проживання дітей та перевезла їх з м. Житомира до с. Рижів Чуднівського району, чим порушила вимоги ст.ст. 151, 160 СК України. Крім того, посилаючись на ст. 141 СК України позивач вважає, що відповідачка також зобов‘язана витрачати на кожну дитину не менше 30% прожиткового мінімуму щомісячно. Оскільки він не виключає можливості, що ОСОБА_2 цього не робить, тому необхідно проаналізувати її довідку про заробітну плату та інформацію про місячні витрачання нею коштів на дітей.
Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 03 вересня 2009 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на неповне з‘ясування обставин справи та невідповідність висновків суду встановленим обставинам. Позивач просить судове рішення скасувати, позовні вимоги про визначення способу його участі у вихованні та спілкуванні з дітьми залишити без розгляду, а справу в частині встановлення заборгованості по витратах на дітей – направити на новий розгляд. Зазначив, що суд взагалі не розглянув дані вимоги.
_______________________________________________________________________________________
Справа № 22ц-2473 Головуючий у суді першої інстанції Грибан І.А.
Категорія 46 Доповідач Косигіна Л.М.
Розглянувши справу в межах, визначених ст. 303 ЦПК України, колегія суддів приходить до висновку, що скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 310 ЦПК України рішення суду підлягає скасуванню в апеляційному порядку із закриттям провадження у справі або залишенням заяви без розгляду з підстав, визначених ст.ст. 205 і 207 цього Кодексу. Зокрема, п. 5 ч. 1 ст. 297 ЦПК України передбачено залишення заяви без розгляду, якщо позивач подав відповідну заяву.
З поданої ОСОБА_1 апеляційної скарги вбачається, що він просить залишити без розгляду його позов в частині встановлення днів і годин спілкування з дітьми та участі у їх вихованні \а.с. 104\.
Під час апеляційного розгляду від ОСОБА_1 надійшла заява, в якій він, посилаючись на ст. ст. 207, 310 ЦПК України, просить залишити без розгляду позовні вимоги про усунення перешкод у спілкуванні з дітьми та їх вихованні, визначення способу щодо участі у вихованні та спілкуванні з дітьми.
Згідно зі ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених ними вимог і на підставі наданих доказів. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд \принцип диспозитивності цивільного судочинства. Тому суд зобов‘язаний залишити заяву без розгляду, якщо позивач звернувся з таким клопотанням.
За таких обставин, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині відмови у задоволенні вимог про усунення перешкод у спілкуванні з дітьми та їх вихованні, визначення способу щодо участі у вихованні та спілкуванні з дітьми, а позовна заява ОСОБА_1 в цій частині залишається без розгляду на підставі п. 5 ч. 1 ст. 207 ЦПК України.
Що стосується вимог ОСОБА_1 щодо визначення заборгованості ОСОБА_2 по витратах на дітей, колегія суддів приходить до наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 \а.с. 3\. Після розлучення діти залишились проживати з матір‘ю \а.с. 5, 68\. На підставі рішення суду ОСОБА_1 сплачує аліменти на утримання дітей в розмірі 1\3 частини всіх видів доходу, що підтвердили сторони під час судового розгляду \а.с. 24, 32-33\.
Статтею 186 СК України передбачено, що за заявою платника аліментів або за власною ініціативою орган опіки та піклування перевіряє цільове витрачання аліментів.
У разі нецільового витрачання аліментів платник має право звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів або про внесення частини аліментів на особистий рахунок дитини у відділенні Державного ощадного банку України.
ОСОБА_1 не звертався з такою заявою до органу опіки та піклування та не заявляв таких вимог до суду.
З матеріалів справи вбачається, що позивач просить встановити наявність заборгованості у ОСОБА_2 щодо витрачання нею власних коштів на утримання дітей, розмір яких повинен становити 1\3 частину всіх її доходів щомісячно, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Проте, звернення із такими вимогами не передбачено чинним законодавством України, порушення прав дітей щодо неналежного їх утримання з боку матері є припущеннями позивача. Вимоги, заявлені без визначення конкретного періоду та фактів невиконання ОСОБА_2 свого обов‘язку щодо утримання дітей, не ґрунтуються на жодних доказах.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про безпідставність заявленого ОСОБА_1 позову в цій частині та правильно відмовив у його задоволенні. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, підстав для скасування судового рішення немає.
Керуючись ст. ст. 209, 218, п. 5 ч. 1 ст. 207, ст.ст. 303, 307, 308, 310, 313 - 315, 317, 319, 324, 325 ЦПК України, колегія суддів, -
у х в а л и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Скасувати рішення Богунського районного суду м. Житомира від 03 вересня 2009 року в частині відмови у задоволенні позову про усунення перешкод у спілкуванні з дітьми та їх вихованні, визначення способу щодо участі у вихованні та спілкуванні з дітьми та залишити без розгляду позовну заяву ОСОБА_1 в цій частині.
Рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 щодо визначення заборгованості по витратах на дітей – залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.
Головуюча Судді