Харківський окружний адміністративний суд

61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

26 вересня 2017 р.                                                                                 № 820/685/17

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Мар'єнко Л.М.,

при секретарі судового засідання - Принцевській Ю.В.,

за участю: позивача - ОСОБА_1, представника позивача - ОСОБА_2,

розглянувши в місті Харкові в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, третя особа - Відділ Держгеокадастру у Дергачівському районі Харківської області, про визнання дій незаконними та зобов'язання вчинити певні дії ,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, третя особа - Відділ Держгеокадастру у Дергачівському районі Харківської області, в якому просить суд:

- визнати незаконними дії Головного Управління Держгеокадастру у Харківській області, щодо немотивованої відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою для відведення земельної ділянки для ведення садівництва, орієнтовною площею 0,12 га (КОАТУУ: НОМЕР_1, Зона: 00, Квартал:000), яка знаходиться праворуч від земельної ділянка з кадастровим номером 6322083002:00:000:0662;

- зобов'язати Головне Управління Держгеокадастру у Харківській області повторно розглянути заяву про надання дозволу від 06.01.2017 на розробку проекту землеустрою для відведення земельної ділянки для ведення садівництва, орієнтовною площею 0,12 га. (КОАТУУ: НОМЕР_1, Зона: 00, Квартал: 000), яка знаходиться праворуч від земельної ділянка з кадастровим номером 6322083002:00:000:0662.

В обґрунтування позову позивачем зазначено, що дії Головного Управління Держгеокадастру у Харківській області відносно необґрунтованої відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою для відведення земельної ділянки для ведення садівництва є незаконними у зв’язку з чим необхідно зобов'язати Головне Управління Держгеокадастру у Харківській області повторно розглянути заяву про надання дозволу від 06.01.2017 р.

Позивач та представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили суд задовольнити позов.

Представник відповідача у судове засідання не прибув, був повідомлений своєчасно та належним чином, що підтверджується матеріалами справи. Згідно наданих до суду письмових заперечень вказав про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову, оскільки відповідач діяв у відповідності до діючого законодавства України.

Представник третьої особи, Відділ Держгеокадастру у Дергачівському районі Харківської області, у судове засідання не прибув, був повідомлений своєчасно та належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

Вивчивши доводи позову та заперечень проти нього, заслухавши пояснення позивача та представника позивача, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд виходить з таких підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 06.01.2017 року звернувся з заявою до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, в якій просив надати дозвіл на розробку проекту землеустрою для відведення земельної ділянки для ведення садівництва, орієнтовною площею 0,12 га із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташовану за межами населеного пункту на території Черкасько-Лозівської сільської ради Дергачівського району Харківської області та надати йому зазначену земельну ділянку у власність(а.с.7).

Також у вказаній заяві заявник зазначив, що правом на отримання земельної ділянки у власність для ведення садівництва, встановлених ст. 121 Земельного кодексу України, не скористався.

До вказаної вище заяви позивачем додано викопіювання з кадастрової картки, копію паспорту, копію ідентифікаційного коду та копію УБД.

Головним управлінням розглянуто заяву позивача та листом від 19.01.2017 року №І-342/0/6-1020/0/21-17 повідомлено, що згідно інформації Відділу Держгеокадастру у Дергачівському районі від 13.01.2017 р. 22-20.18-0.3-87/2-17 земельна ділянка, яку позивач планує до відведення, відноситься до земель державної власності лісогосподарського призначення – землі колишнього КСП «Харківська птахофабрика», які не підлягають паюванню.

Крім того, вказано, що відповідно до повноважень, визначених статтею 122 Земельного кодексу України, розпорядження такими землями не входить до компетенції Головного управління, у зв’язку з чим, у Головного управління відсутні правові підстави надати позивачу дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність зазначеної земельної ділянки(а.с.8).

Не погоджуючись з позицією відповідача ОСОБА_1 звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовідносини у сфері забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель вирішуються Земельним кодексом України.

Частиною 1 ст. 3 Земельного кодексу України передбачено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Статтею 1 Земельного кодексу України визначено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Відповідно до ст. 2 Земельного кодексу України земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.

Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.

Об'єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

За приписами ч. 1, 2 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно з ч. 6 ст. 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до ОСОБА_3 міністрів Автономної Республіки Крим. ОСОБА_3 Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Водночас згідно ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

          Таким чином, законом унормовано виключні підстави, за наявності яких заявникові може бути відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Однак, відповідачем порушено вимоги ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України, оскільки, як вбачається з заяви позивача від 06.01.2017 р. останній просив надати дозвіл на розробку проекту землеустрою для відведення земельної ділянки для ведення садівництва, орієнтовною площею 0,12 га, тоді як Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області надано відповідь щодо 2,0 га.

Крім того, Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області у листі від 19.01.2017 р. №І-342/0/6-1020/0/21-17 вказується про розгляд заяви позивача стосовно надання йому дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства.

При цьому, суд зазначає, що ОСОБА_1 звертаючись до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області просив надати дозвіл на розробку проекту землеустрою для відведення земельної ділянки для ведення садівництва.

Таким чином, заяву позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою для відведення земельної ділянки для ведення садівництва, орієнтовною площею 0,12 га відповідачем було розглянуто формально, у зв'язку з чим, суд дійшов висновку про те, що з метою відновлення прав позивача, належить визнати неправомірним рішення Головного управління Держгеокадастру у Харківській області щодо відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за межами населеного пункту на території Черкасько - Лозівської сільської ради Дергачівського району Харківської області орієнтованою площею 0,12 га для ведення садівництва, яке викладено в листі від 19.01.2017 р. №І-342/0/6-1020/0/21-17.

Також, судом встановлено, що відповідачем відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою для відведення земельної ділянки для ведення садівництва з огляду на те, що земельна ділянка відноситься до земель державної власності лісогосподарського призначення – землі колишнього КСП «Харківська птахофабрика», які не підлягають паюванню.

Згідно ч. 1 ст. 19 Земельного кодексу України, землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Відповідно до ч. 1, 2, 3 ст. 22 Земельного кодексу України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

До земель сільськогосподарського призначення належать:

а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги);

б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).

Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування:

а) громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства;

б) сільськогосподарським підприємствам - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва;

в) сільськогосподарським науково-дослідним установам та навчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам та загальноосвітнім школам - для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства;

г) несільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям, релігійним організаціям і об'єднанням громадян - для ведення підсобного сільського господарства;

ґ) оптовим ринкам сільськогосподарської продукції - для розміщення власної інфраструктури.

Приписами ч. 1 ст. 55 Земельного кодексу України встановлено, що до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

Суд вважає за необхідне вказати, що матеріали адміністративної справи місять докази, з урахуванням яких неможливо встановити цільове призначення спірної земельної ділянки з огляду на протилежні дані, що в них містяться.

До того ж, відповідно до ч. 1 ст. 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної ОСОБА_3 Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Враховуючи той факт, що наведені відповідачем підстави відмови позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за межами населеного пункту на території Черкасько - Лозівської сільської ради Дергачівського району Харківської області орієнтованою площею 0,12 га для ведення садівництва, суперечать приписам Земельного кодексу України, суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1, про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за межами населеного пункту на території Черкасько - Лозівської сільської ради Дергачівського району Харківської області орієнтованою площею 0,12 га для ведення садівництва для подальшої передачі у власність.

Відповідно до частини першої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Статтею 86 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч. 1 ст. 86); ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили (ч. 2 ст. 86); суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ч. 3 ст. 86).

Згідно з ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Будь-яке рішення чи дії суб’єкта владних повноважень мають бути законними та обґрунтованими, прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні об’єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку. Також рішення суб’єкта владних повноважень не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Розподіл судових витрат здійснити в порядку ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст. ст. 2, 8-14, 71, 94, 128, 160-163, 167, 186 КАС України, суд –

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, третя особа - Відділ Держгеокадастру у Дергачівському районі Харківської області, про визнання дій незаконними та зобов'язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати неправомірним рішення Головного управління Держгеокадастру у Харківській області щодо відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за межами населеного пункту на території Черкасько - Лозівської сільської ради Дергачівського району Харківської області орієнтованою площею 0,12 га для ведення садівництва, яке викладено в листі від 19.01.2017 №І-342/0/6-1020/0/21-17.

Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1, про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за межами населеного пункту на території Черкасько - Лозівської сільської ради Дергачівського району Харківської області орієнтованою площею 0,12 га для ведення садівництва для подальшої передачі у власність.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Повний текст постанови виготовлено 03 жовтня 2017 року.

Суддя                                                    Мар'єнко Л.М.