Справа № 22ц - 532/2007 рік                      Головуючий першої інстанції Владимирська І.М. Категорія: 21Доповідач: Осипчук О.В.

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

„25" січня 2007 року                        Апеляційний суд Донецької області у складі:

Головуючого: Висоцької B.C. Суддів:   Осипчук О.В., Біляєвої О.М. При секретарі: Севастьяновій Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Селидове про відшкодування моральної шкоди, спричиненої ушкодженням здоров"я, -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 16 листопада 2006 року позов ОСОБА_1. до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Селидове задоволено частково, на його користь стягнуто 15000 грн. в відшкодування моральної шкоди, спричиненої умовами виробництва.

В своїй апеляційній скарзі відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань України в м. Селидове ставить питання про скасування рішення суд і ухвалення нового рішення про відмову в задоволені позову, посилаючись на те, що судом першої інстанції при постановлені рішення порушені норми матеріального та процесуального права, висновки суду ґрунтуються на недоведених та неповно з'ясованих обставинах, що мають суттєве значення для справи, відсутній висновок МСЕК про спричинення позивачу моральної шкоди, а шкода, завдана здоров"ю позивача компенсована чітким виконанням держави щодо сплати тих виплат, які передбачені ст.ст. 21,34 Закону України „Про загальнообов'язкове, державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, що спричинили втрату працездатності". Крім того, відповідно до п.27 ст. 77 Закону України „Про державний бюджет України на 2006 рік" зупинено на 2006 рік дію статті 1 ( в частині відшкодування моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей), підпункту „Є" п. 1 ч. 1 ст. 21, ч.3 ст. 34 Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності".

Представник відповідача в апеляційному суді підтримав доводи скарги в повному обсязі.

Позивач заперечував проти скарги, просив рішення суду залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення представника відповідача та позивача, дослідивши матеріали справи, та перевіривши доводи скарги, апеляційний

суд вважає, що скарга    підлягає частковому задоволенню, а рішення суду підлягає зміні з наступних підстав.

Ухвалюючи дане рішення, суд встановив, що позивач тривалий час працював на підприємствах вугільної промисловості у шкідливих умовах, в зв'язку з чим отримав професійні захворювання - хронічний обструктивний бронхіт пилової етнології другого ступеню, емфізему легенів, легеневу недостатність 1-2 ступеню. Згідно висновку МСЕК від 31.05.2005 року позивачу первинно було встановлено 30% втрати професійної працездатності по професійним захворюванням, а за сукупністю - 65% з урахуванням травм, отриманих ним до 2001 року.

Задовольняючи позовні вимоги позивача, і стягуючи на його користь 15000 грн., у відшкодування моральної шкоди, суд виходив з того, що умовами виробництва ОСОБА_1 спричинена моральна шкода, компенсація якої в грошовому виразі підлягає стягненню з відповідача, але сума у 30000 грн., яку просить стягнути позивач є завеликою.

Розглядаючи справу по суті, суд обгрунтовано виходив з того, що правовідносини, які виникли між сторонами в зв'язку з відшкодуванням моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров"я позивача, регулюються Законом України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" від 23 вересня 1999 року (з наступними змінами).

Згідно частини 1 ст. 9 Закону України „Про охорону праці" від 14 жовтня 1992 року ( з наступними змінами) відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров"я або у разі смерті працівника, здійснюється Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України відповідно до Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності".

Згідно з п/п „е" п.1 частини 1 ст. 21 та частини 3 ст. 28 вищевказаного Закону у разі настання страхового випадку Фонд соціального страхування у встановленому законодавством порядку зобов'язаний виплатити потерпілому грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння йому цієї шкоди. Зазначені норми не містять будь яких інших додаткових умов щодо відшкодування моральної шкоди.

Суд обґрунтовано дійшов висновку про те, що позивачу умовами виробництва заподіяна моральна шкода, яка полягає у моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров"я, що порушило його звичні нормальні зв'язки, які потребують від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Даний висновок суду відповідає роз'ясненням, які дав Пленум Верховного Суду України в постанові від 31 березня 1995 року „Про судову практику в справах про відшкодування моральної шкоди", де зазначено, що під моральною шкодою слід розуміти витрати немайнового характеру внаслідок моральних та фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній або юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема, у моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров"я.

Частиною 3 ст. 34 Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", передбачено, що моральна шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом соціального страхування за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів.

Зазначена норма стосується лише випадків, коли в потерпілого не встановлено втрати професійної працездатності.

Як зазначив Конституційний Суд України в рішенні від 27 січня 2004 року по справі № 1-9/2004 за конституційним зверненням Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Кіровоградській області про офіційне тлумачення положення частини третьої статті 34 Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" треба розуміти як визначення порядку, процедури та розмірів відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків моральної шкоди, заподіяної умовами виробництва, в окремому випадку - лише у разі відсутності втрати потерпілим професійної працездатності.

З обставин справи вбачається, що позивачу встановлено втрату працездатності, у зв'язку з чим суд обгрунтовано, виходячи з положень ст..ст. 21 та 28 Закону, дійшов висновку про наявність факту заподіяння позивачу моральної шкоди у зв"язку з ушкодженням здоров"я і втратою працездатності і стягнув на її відшкодування з відповідача грошову компенсацію.

Між тим, апеляційний суд не може погодитися з розміром моральної шкоди, а також розміром витрат на інформаційно - технічне забезпечення розгляду справи у сумі 4 грн., визначеної судом першої інстанції і вважає, що в цій частині рішення суду підлягає зміні.

Визначаючи розмір моральної шкоди, що підлягає відшкодуванню позивачу в зв'язку з отриманим професійним захворюванням , апеляційний суд враховує конкретні обставини справи, відсоток втрати професійної працездатності -30%, характер та обсяг фізичних та душевних страждань, яких зазнав позивач, їх тривалість, і, виходячи з засад розумності, виваженості та справедливості, визначає розмір заподіяної йому моральної шкоди в сумі 10000 грн.

Відповідно до „Порядку оплати витрат з інформаційно - технічного забезпечення розгляду цивільних справ",, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1258 від 21.12.2005 року розмір вказаних витрат при розгляді цивільної справи за позовом про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров"я або смертю фізичної особи, складає 1 грн. 50 коп.

Таким чином, судом першої інстанції по

Рішення суду першої інстанції відповідає нормам процесуального права та правильно застосовано норми матеріального права, але підлягає зміні лише в частині визначення розміру заподіяної моральної шкоди.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст..ст. 307,309,314,316 ЦПК України, апеляційний суд -

ВИРІШИВ:

Апеляційну скаргу відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Селидове Донецької області задовольнити частково.

Рішення Селидівського міського суду Донецької області від 16 листопада 2006 року змінити в частині стягнення розміру суми у відшкодування моральної шкоди та витрат на інформаційно - технічне забезпечення розгляду справи.

Стягнути з відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Селидове Донецької області на користь ОСОБА_1 в відшкодування моральної шкоди 10000 грн. (десять тисяч грн..).

Стягнути з відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Селидове витрати з інформаційно - технічного забезпечення розгляду цивільних справ у сумі 1 грн. 50 коп. ( одержувач Територіальне управління Державної судової адміністрації в Донецькій області).

В решті частини рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає чинності з моменту проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двох місяців з часу набрання законної сили.