Провадження № 2/742/694/17

Єдиний унікальний № 742/1108/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2017 року Прилуцький міськрайонний суд Чернігівської області, в складі головуючого судді Бездідько В.М., за участю секретаря судового засідання Хотінь Ж.О., представників ОСОБА_1, ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Прилуки цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервіс»,третя особа, що не заявляє вимог на предмет спору на стороні відповідача директор Гусак Любов Миколаївна про визнання наказу про звільнення з роботи незаконним, про поновлення на роботі,стягнення середньомісячної заробітної плати та відшкодування моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

Позивачка звернулася до суду з позовом до ТОВ «Сервіс» про визнання наказу про звільнення з роботи незаконним, поновленння на роботі, стягнення середньомісячної заробітної плати та моральної шкоди в ході розгляду якого зменшила позовні вимоги та просила суд стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за весь час затримки розрахунку по заробітній платі за січень 2017 року по день фактичного розрахунку (12 квітня 2017 року), визнати наказ ТОВ «Сервіс» №4 про звільнення за прогул без поважних причин (п.4 ст.40 КЗпП України) від 02 березня 2017 року з посади головного бухгалтера, негайно поновити на роботі на посаді головного бухгалтера, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу з моменту звільнення з 20.01.2017 року по дату поновлення на роботі та стягнути моральну шкоду в результаті заподіяних їй моральних страждань, пов»язаних з незаконним звільненням та невиплати заробітної плати в сумі 3000 грн.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що 02 вересня 2015 року її було прийнято на роботу ТОВ «Сервіс» на посаду головного бухгалтера. 09 березня 2017 року було надано на ознайомлення наказ №4 від 02 березня 2017 року про її звільнення з роботи з 20 січня 2017 року у зв'язку з прогулом без поважних причин, п.4 ст.40 КЗпП України. Вказаним наказом було зобов'язано провести остаточний розрахунок з ОСОБА_3, враховуючи, що останній робочий день є 19.01.2017 року. Підставою для прийняття такого наказу став облік робочого часу та довідки з медичних закладів м. Прилуки. Крім того 09.03.2017 року позивачці також було видано трудову книжку з записом про її звільнення з 20.01.2017 року за прогул.

З таким звільненням позивачка не погоджується та вважає його

незаконним з наступних підстав.

Підстава для звільнення аргументована тим, що 20 січня 2017 року позивачка не перебувала на робочому місці, однак з даними доводами остання категорично не погоджується та заперечує даний факт, так як така інформація є неправдивою, оскільки в зазначений день вона працювала і жодних претензій та наказів їй вручено не було, крім того 23 січня 2017 року виконуючи свої обов'язки подавала відомості до податкового органу.Сам наказ про звільнення містить інформацію, що 02 березня 2017 року позивачку звільнено з 20 січня 2017 року, що суперечить вимогам ст..148 КЗпП України. Також відповідачем було порушено вимоги ст.115 КЗпП України, щодо виплати заробітної плати за січень 2017 рік. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у строки, передбачені статтею 116 КЗпП України, є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. А також оскільки трудову книжку та наказ про її звільнення було видано лише 09.03.2017 року тому позивачка вважає , що в зазначений період вона фактично перебувала у вимушеному

прогулі та не могла працевлаштуватися на іншій роботі та вважає за цей час їй повинно бути сплачено середньомісячна заробітна плата. Крім того, діями відповідача позивачка вважає, що їй було заподіяно моральну шкоду, яку вона оцінює в 3000 грн.

В судовому зсідання позивачка позовні вимоги підтримала та при цьому пояснила, що категорично не погоджується з наказом про звільнення, оскільки вона була на роботі, трудову книжку отримала 09.03.2017 року, зарплату їй пообіцяли лише за рішенням суду. Гусак Л.М. пообіцяла звільнити за згодою сторін. Факт на роботі підтверджується поданими нею звітами. 24.01.2017 року її не було на роботі, оскільки Гусак Л.М. зателефонувала та сказала, що вона може не виходити на робу. З 24.01.2017 рооку по 02.03.2017 року невизнає того факту, що її не було на роботі

В судовому зсіданні представник відповідача позовні вимоги не визнав та при цьому зазначив, що ОСОБА_3 було звільнено в зв»язку прогулом та процедура звільнення була проведена відповідно до вимог чинного законодавства.

В судовому засіданні Гусак Л.М. суду пояснила, що 20.01.2017 року ОСОБА_3 пішла з робочого місця не повідомивши про це керівника. Створивши комісію, склали акт про відсутність ОСОБА_3 на робочому місці. Надалі її також не було на робочому місці, вона навіть не відповідала на телефонні дзвінки. Зробивши запити до медустанов м. Прилуки, після наданих відповідей, ОСОБА_3 була звільнена. Трудова книжка ОСОБА_3 на робочому місці, після проведення інвентаризації не була виявлена. З 20.01.2017 року по 03.03.2017 року ОСОБА_3 не було на робочому місці. Підставою для звільнення була її несистематична відсутність на роботі. Відомості до трудової книжки ОСОБА_3 були внесені 09.03.2017 року, коли вона принесла трудову книжку. Звіти за ОСОБА_3 подавала вона особисто, оскільки їх подача була в електронному вигляді. 23.01.2017 року ОСОБА_3 прийшла до ТОВ Сервіс та принесла скаргу з вимогою про отримання зарплати, але останній заробітну плату не було видано, так як вона не дала пояснень стосовно її відсутності. Заробітна плата ОСОБА_3 була відправлена на початку квітня 2017 року поштовим переказом. 09.03.2017 року ОСОБА_3 пропонувалось отримати заробітну плату, але вона покинула кабінет. 23.02.2017 року ОСОБА_3 відмовилась від отримання заробітної плати, про що був складений відповідний акт.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази по справі, суд приходить до наступного.

Відповідно до ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до п.4 ст. 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більш трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 прийнято на посаду головного бухгалтера ТОВ «Сервіс» з посадовим окладом згідно штатного розпису, що підтверджується наказом № 125-К ТОВ «Сервіс» від 02.09.2015 року та копією трудової книжки БТ-І № НОМЕР_1 (а.с. 4, 6-7).

Відповідно до копії трудової книги (а.с.6-7) позивачка була звільнена за прогул без поважних причин з 20.01.2017 року за п.4 ст.40 КЗпП України, що підтверджується копією наказу № 4 про звільнення за прогул без поважних причин ОСОБА_3 від 02 березня 2017 року.

З акту про відсутність на роботі ОСОБА_3 головного бухгалтера ТОВ "Сервіс" від 20 січня 2017 року час складання акта 17 год 10 хв. вбачається, що комісія в складі головного лікаря медичного центру ТОВ "Сервіс" ОСОБА_5, лікар УЗД ОСОБА_6, учасник ТОВ "Сервіс" ОСОБА_7 склали даний акт про те, що з 14 години 10 хвилин 20 січня 2017 року головний бухгалтер ОСОБА_3 була відсутня на роботі. Причина відсутності на момент складання акту не вияснили. При цьому ОСОБА_3 не повідомляла нікого про свою відсутність. Мобільний телефон не відповідав. Пояснення будуть отримані коли працівник вийде на роботу, в чому і підписались.

З акту про відсутність на роботі ОСОБА_3 головного бухгалтера ТОВ "Сервіс" від 02 березня 2017 року час складання акта 10 год 10 хв. вбачається, що комісія в складі головного лікаря медичного центру ТОВ "Сервіс" ОСОБА_5, лікар УЗД ОСОБА_6, учасник ТОВ "Сервіс" ОСОБА_7 склали даний акт про те, що з 14 години 10 хвилин 20 січня 2017 року по даний час головний бухгалтер ОСОБА_3 була відсутня на роботі. Причина відсутності на момент складання акту не вияснили. При цьому ОСОБА_3 не повідомляла нікого про свою відсутність. Прохання надати пояснення про відсутність було вислано листом за адресою м. Прилуки вул. Воровського 13 також в усній формі за телефоном. Були надані запити до медичних закладів м. Прилуки відносно перебування на лікуванні ОСОБА_3 (а.с. 68)

Як вбачається із повідомлень Прилуцької центральної міської лікарні від 02.03.2017 року № 01-20/162 та Прилуцького міського центру первинної медико-санітарної допомоги від 03.03.2017 року № 01-25/52 ОСОБА_3 в період з 20.01.2017 року по теперішній час на амбулаторному лікуванні та за медичною допомогою до поліклінічного та приймального відділення не зверталася. (а.с.69-70)

У звя"зку з чим директором ТОВ "Сервіс" Гусак Л.М було видано наказ від 02 березня 2017 року № 4 «про звільнення за прогул без поважних причин ОСОБА_3, а саме з 20 січня 2017 року у зв"язку з прогулом без поважних причин, п. 4 ст. 40 КЗпП України. Бухгалтерії провести остаточний розрахунок з ОСОБА_3 враховуючи, що її останннім днем є 19.01.2017 року.

Із наказу № 4 від 02 березня 2017 року "про звільненння за прогул без поважних причин ОСОБА_3." вбачається, що підставами звільнення були табель обліку робочого часу та довідки з медичних закладів м. Прилуки, а не матеріали перевірки, що слугували підставами звільнення, тобто акти про відсутність на роботі головного бухгалтера ТОВ "Сервіс" ОСОБА_3

Акти про відсутність на робочому місці ОСОБА_3 в робочий час суд критично оцінює з огляду на зміст та характер їх складання.

Як вбачається із табелю обліку використовування робочого часу за січень 2017 року ОСОБА_5 та ОСОБА_8, які складали акт про відсутність на роботі головного бухгалтера ОСОБА_3 з 14 год 10 хв. 20 січня 2017 року, були відсутні на робочому місці. (а.с. 80)

Згідно з ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Відповідно до ст. 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Згідно з ст. 5-1 КЗпП України, держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Враховуючи вимоги ч.4 ст. 40 КЗпП України, де передбачена підстава розірвання трудового договору за ініціативою роботодавця, як прогул без поважних причин, де прогулом визнається відсутність працівника на роботі протягом робочого дня, а також відсутність без поважних причин більше трьох годин безперервно або сумарно.

Відповідно до статті 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.

Пояснення порушника трудової дисципліни є однією з важливих форм гарантії, наданих порушнику для захисту своїх законних прав та інтересів, направлених проти безпідставного застосування стягнення.

Разом з тим правова оцінка дисциплінарного проступку проводиться на підставі з'ясування усіх обставин його вчинення, у тому числі з урахуванням письмового пояснення працівника.

Всупереч положенням ст. 149 КЗпП України відповідачем не було дотримано порядку застосування дисциплінарних стягнень. Зокрема, відповідачем від позивачки не було відібрано письмових пояснень з приводу допущених нею порушень трудової дисципліни.

Посилання представника відповідача на те, що письмових пояснень не було відібрано від позивачки в зв"язку з тим, що остання була відсутня на робочомі місці та не виходила на зв"язок суд не може прийняти до уваги, оскільки 23 січня 2017 року до Прилуцької ОДПІ були подані податкова декларація з рентної плати ТОВ "Сервіс", розрахунок з рентної плати за спеціальне використання води та розрахунок суми земельного податку, які заповнені 23.01.2017 року заповнені керівником Гусак Л.М та головним бухгалтером ОСОБА_3 Крім того в судовому засіданні Гусак Л.М. підтвердила той факт, що ОСОБА_3 приходила в ТОВ "Сервіс" з вимогою про отримання заробітної плати.

Як роз"яснено в постанові Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» у справах про поновлення на роботі осіб, звільнення за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з'ясувати в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за п. 3, 4, 7, 8 ст.40 і п.1 ст. 41 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені ст.ст.148-149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок і попередня робота працівника.

Тобто за змістом вказаних норм закону, звільнення є крайньою мірою відповідальності працівника за скоєння дисциплінарних правопорушень.

Відповідно до вимог ст.147 КЗпП України, за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана чи звільнення

Так, на виконання вимог ст.60 ЦПК України, представник відповідача в судовому засіданні не навела суду підстав застосування до позивача ОСОБА_3 саме крайньої міри відповідальності за скоєння дисциплінарного правопорушення, як звільнення, а не застосовано догану.

Крім того відповідно до ст 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці.

Враховуючи вище викладене суд вважає, що на момент звільнення ОСОБА_3 закінчився строк для застосування дисциплінарного стягнення, оскільки з дня виявлення проступку 20 січня 2017 року до дня звільнення 02 березня 2017 року пройшло більше одного місяця.

Таким чином, вирішуючи позовні вимоги позивача та враховуючи, що ОСОБА_3 було звільнено у зв"язку з прогулом на підставі документів, які складені з порушенням трудового законодавства, а також те, що порушено строки для застосування дисциплінарного стягнення, суд приходить до висновку про скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі позивача ОСОБА_3 на посаді головного бухгалтера ТОВ "Сервіс"

Відповідно до вимог ст. 235 КЗпП України, у разі звільнення без законних підстав або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більше як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більш як одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Відповідно до порядку обчислення середньої заробітної плати затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року, у разі вимушеного прогулу середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарних місяці роботи, що передують події, з якою повязана відповідна виплата.

Позивачку ОСОБА_3 було звільнено з 20 січня 2017 року.

Згідно довідки ТОВ "Сервіс" від 30.08.2017 року середньоденна заробітна плата ОСОБА_3 за листопад- грудень 2016 року становила 66 грн. 10 коп.

Враховуючи вище викладене середній заробіток позивача за час вимушеного прогулу є: 66,10 грн. х 172 дні = 11369,20 грн.

Що стосується заявлених вимог позивачки про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд приходить до висновку про задоволення заявлених вимог виходячи із наступного

Відповідно до вимог ст. 116, 117 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства провадиться в день звільнення. В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у зазначені вище строки при відсутності спору про їх розмір підприємство повинно виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до ст. 34 Закону України «Про оплату праці» компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Статтею 27 цього Закону встановлено, що середній заробіток працівника визначається за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою КМУ від 02.02.1995 року №100.

Відповідно до ст. 161 Податкового кодексу Україниподатковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобовязаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в ст. 167 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 16 Податкового кодексу України, розрахунок податкових зобов"язань з оподатковуваного доходу платника податку, нарахованого з джерела його виплати, проводиться податковим агентом (у тому числі роботодавцем).

Судом визначено, що період затримки фактичного розрахунку по заробітній платі із позивачем, за час затримки розрахунку за період з 20.01.2017 року (день звільнення) по 12.04.2017 року (день отриманого розрахунку), складає 57 робочих днів.

Таким чином, середній заробіток за час затримки розрахунку складає 3767,70 грн. (66,10 грн. Х 57 робочих днів за час затримки розрахунку).

Ст.237-1 КЗпП України передбачено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Відповідно до вимог ст.23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Оскільки позивачкою не доведено обгрунтованості моральної шкоди, суд вважає, що позовні вимоги в цій частині не підлягають до задоволення.

Враховуючи, що при звернені позивача до суду її було звільнено від сплати судового збору та враховуючи вимоги ст. 88 ЦПК України, суд вважає необхідним стягнути з відповідача судовий збір в розмірі 1280 грн. на користь держави.

Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, рішення суду про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника та про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більш ніж за один місяць допускається до негайного виконання.

На підставі вище викладеного, керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 88, 209, 212, 214-215 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в :

Позовні вимоги ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервіс»,третя особа, що не заявляє вимог на предмет спору на стороні відповідача директор Гусак Любов Миколаївна про визнання наказу про звільнення з роботи незаконним, про поновлення на роботі,стягнення середньомісячної заробітної плати та відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.

Визнати наказ Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервіс» № 4 від 02 березня 2017 року про звільнення ОСОБА_3 з посади головного бухгалтера ТОВ «Сервіс» з 20 січня 2017 року у зв»язку з прогулом без поважних причин, п 4 ст. 40 КЗпП України - незаконним та скасувати його.

Поновити ОСОБА_3 на посаді головного бухгалтера Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервіс».

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервіс» на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 20.01.2017 року по 12.04.2017 року в сумі 3767 (три тисячі сімсот шістдесят сім ) грн. 70 коп. з відрахуванням із зазначеної суми обов'язкових податків та зборів.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервіс» на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 20.01.2017 року по 28.09.2017 року у розмірі 11369 (одинадцять тисяч триста шістдесят дев»ять ) грн. 20 коп. з відрахуванням із зазначеної суми обов'язкових податків та зборів.

Відповідно до ст. 367 ЦПК України допусти дане рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць до негайного виконання.

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_3 відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервіс» на користь держави судовий збір в сумі 1280 (одна тисяча двісті вісімдесят ) грн.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Чернігівської області через Прилуцький міськрайонний суд Чернігівської області шляхом подачі в 10-денний строк з дня його проголошення апеляційної скарги.

Суддя В.М.Бездідько