ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

_________________________________________________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" жовтня 2017 р. Справа № 914/556/17

Львівський апеляційний господарський суд у складі:

Головуючого судді: Марка Р.І.

Суддів: Костів Т.С.

Матущак О.І.

при секретарі судового засідання Кобзар О.В.

від позивача: Мартиняк Р.М. - представник (довіреність №2302-вих-94 від 11.01.2017р.);

від відповідача: ОСОБА_3 (договір про надання правової допомоги б/н від 14.08.2017р.);

розглянувши апеляційну скаргу Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, м. Львів, вих. № 2302-вих-4658 від 31.08.2017 року

на рішення Господарського суду Львівської області від 16.08.2017 року (повний текст складено та підписано 21.08.2017 року)

у справі №914/556/17, головуючий-суддя Манюк П.Т., судді Пазичев В.М., Фартушок Т.Б.

за позовом: Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, м. Львів

до відповідача: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, с. Ямпіль

про стягнення 67 030, 48 грн.,

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду Львівської області від 16.08.2017р. у справі № 914/556/17 позовні вимоги задовольнити частково.

Присуджено до стягнення фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради (79008, м. Львів, пл. Галицька, 15, код ЄДРПОУ 25558625) суму в розмірі 2 767, 16 грн, з яких:

- 2 702, 65 грн - заборгованості з орендної плати та неустойки;

- 64, 51 грн - судового збору.

Не погодившись з рішенням Господарського суду Львівської області від 16.08.2017р. у справі № 914/556/17, відповідач звернувся до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою вих. № 2302-вих-4658 від 31.08.2017 року, в якій просить рішення Господарського суду Львівської області від 16.08.2017р. у даній справі скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволені позову відмовити.

Свої доводи скаржник аргументує, зокрема тим, що судом першої інстанції неправомірно відхилено довідку про заборгованість № 4-2302-813 від 22.06.2017р. згідно якої заборгованість складає 67030,48 грн. Крім того, апелянт зазначає, що відповідачем було сплачено 22.06.2016р. - 95 000, 00грн., з яких 54 116, 35 грн. було зараховано в оплату за рішенням Господарського суду Львівської області від 18.01.2016р., а не за наявний борг по даній справі.

Згідно автоматизованого розподілу судової справи між суддями КП "Документообіг господарських судів", 07.09.2017р. справу за № 914/556/17 розподілено до розгляду судді - доповідачу Марку Р.І., у складі колегії суддів Матущак О.І. та Костів Т.С.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 11.09.2017р. апеляційну скаргу Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, м. Львів, вих. № 2302-вих-4658 від 31.08.2017 року прийнято до провадження та справу № 914/556/17 призначено до розгляду на 02.10.2017р.

Позивачем до суду подано відзив на апеляційну скаргу б/н від 26.09.2017р. (вх. № 01-04/6440/17 від 26.09.17) в якому просить рішення Господарського суду Львівської області від 16.08.2017р. у даній справі залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

В судовому засіданні 02.10.2017р. в порядку ст.77 ГПК України оголошувалася перерва до 03.10.2017р.

На адресу суду від відповідача надійшло клопотання про доручення до матеріалів справи акта звірки взаємних розрахунків станом на 29.08.2017. Колегія суддів порадившись на місці задоволила подане клопотання та долучила поданий акт до матеріалів справи.

В судовому засіданні 03.10.2017р представник позивача (скаржника) підтримав доводи та заперечення, викладені в апеляційні скарзі висловили свої міркування з питань, що виникли в процесі розгляду справи.

Представник відповідача в судовому засіданні надав пояснення по суті спору, просив рішення місцевого господарського суду залишити без змін.

Відповідно до ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст. 99 ГПК України у судовому засіданні 03.10.2017р. оголошено вступну та резолютивну частини постанови Львівського апеляційного господарського суду.

Суд, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, які підтримали свою позицію, розглянувши доводи апеляційної скарги та дослідивши наявні докази по справі, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Дослідивши матеріали справи судами встановлено, що 05.09.2013 між сторонами був укладений договір оренди нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) № Ш-8769-13, відповідно до умов якого позивач передав, а відповідач прийняв у строкове платне користування нерухоме майно, що перебуває на балансі ЛКП "Тополя-406" - приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 272, 5 кв.м.

Частинами 1 та 3 ст. 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються у договорі.

18.01.2016 Господарським судом Львівської області було прийнято рішення у справі № 914/3983/15, яким з ФОП ОСОБА_4 на користь позивача було стягнено заборгованість в сумі 54 116, 35 грн за договором оренди від 05.09.2013 № Ш-8769-13 за період з 01.01.2015р. по 30.10.2015р., розірвано договір та виселено відповідача з об'єкта оренди.

Відповідно до ст. 35 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідно до п. 9.1. договору передбачено, що повернення орендодавцю об'єкта оренди здійснюється після закінчення терміну дії цього договору, або дострокового його припинення чи розірвання, а згідно з п. 9.3. договору, об'єкт оренди повинен бути переданий орендарем та прийнятий орендодавцем (чи за його дорученням балансоутримувачем) протягом 15 днів з часу настання подій, вказаних в п. 9.1. договору.

Відповідно до ч. 5 ст. 254 ЦК України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Як правомірно встановлено судом першої інстанції, рішення у господарській справі № 914/3983/15 набрало законної сили 05.02.2016, після чого з врахуванням п. 9.3 договору та ч. 5 ст. 254 ЦК України, відповідач повинен був повернути об'єкт оренди не пізніше 22.02.2016 включно.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, сторони не заперечують, що

всупереч умовам договору відповідач не передав приміщення позивачу протягом 15 днів, а фактично продовжував в позадоговірному порядку ним користуватися.

Постановою державного виконавця від 29.07.2016 встановлено, що боржника лише 27.07.2016 було виселено з нежитлових приміщень по АДРЕСА_2 площею 272, 5 кв.м.

Статтею 11 Цивільного кодексу України унормовано, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За приписами статей 627, 628 та 629 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (стаття 759 Цивільного кодексу України).

Статтею 762 Цивільного кодексу України встановлено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення. Плата за користування майном може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за користування майном встановлюється договором найму. Договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за користування майном. Наймач має право вимагати зменшення плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, можливість користування майном істотно зменшилася. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором. Наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

За приписами статті 785 названого Кодексу у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

В силу приписів ч. 2 ст. 785 ЦК України, у разі невиконання наймачем обов'язку щодо повернення речі наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Неустойка, стягнення якої передбачено ч. 2 ст. 785 ЦК України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається законодавцем як подвійна плата за користування річчю за час прострочення.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що нарахування неустойки слід проводити за період з 23.02.2016 до фактичної передачі об'єкта оренди - 27.07.2016.

Враховуючи вищенаведене та здійснивши перерахунок суду першої інстанції, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що сума неустойки за відповідний період становила 120 178, 96 грн (5 477, 36 грн - за лютий та 114 701, 60 грн - за період з 01 березня 2016 по 26.07.2016) .

Крім того, у відповідача був обов'язок сплачувати орендну плату згідно з умовами договору також із моменту розірвання договору в судовому порядку до набрання законної сили рішенням у справі № 914/3983/15, та додатково 15 днів обумовлених п. 9.1. договору.

Отже, заборгованість по сплаті орендної плати слід обраховувати за період з 01.11.2015 - по 22.02.2016.

Разом з цим, щодо стягнення заборгованості за період з 01.10.2015 по 18.01.2016р., необхідно зазначити, що позивачем при розрахунку суми боргу зі сплати орендної плати не враховано, що рішенням Господарського суду Львівської області у справі № 914/3983/15 вже було стягнуто суму боргу за період з 01.01.2015 по 30.10.2015.

Долучені до матеріалів справи докази свідчать, що відповідачем в червні, липні та листопаді 2016 року в рахунок сплати орендної плати згідно договору № Ш-8769-13 оплачено 159 976, 75 грн. (що підтверджується наявними в матеріалах справи квитанцій про оплату орендної плати).

Крім того, твердження апелянта, щодо оплати відповідачем 22.06.2016р. - 95 000, 00грн., з яких 54 116, 35 грн. було зараховано в оплату за рішенням Господарського суду Львівської області від 18.01.2016р., а не за наявний борг по даній справі, є безпідставними з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, призначення платежу в платіжному доручені від 22.06.2016 р. визначене, як орендна плата згідно договору Ш-8769-13 від 05.09.2013р., а не на виконання рішення Господарського суду Львівської області у справі № 914/3983/15, як це стверджує апелянт.

Також необхідно зазначити, що колегія суддів погоджується з правомірним висновком місцевого господарського суду, що з поданої заяви про збільшення позовних вимог, судом було неможливо встановити підставність збільшення позовних вимог, оскільки у заяві про збільшення позовних вимог належним чином не обгрунтував підстави для збільшення суми боргу, яка підлягає до стягнення з відповідача, також ним не подано належного розрахунку стягуваної суми.

В долученій до заяви про збільшення позовних вимог довідці про заборгованість від 22.06.2017 № 4-2302-813 не зазначено підстав, з яких позивач не врахував суми в розмірі 39 951, 55 грн., яка була сплачена відповідачем в рахунок погашення боргу (159 976, 75 грн (загальна сума проплат проведених відповідачем, визнана сторонами, зокрема позивачем у довідці від 17.02.2017 № 4-2302-202, що була долучена до позовної заяви) за мінусом 120 025, 20 грн (сума проплат відповідача згідно з довідкою позивача про заборгованість відповідача від 22.06.2017 № 4-2302-813).

Пунктами 1, 3 частини 1 статті 129 Конституції України одними з основних засад судочинства визначають рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом та змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з вимогами ст. ст. 4-2, 4-3 ГПК України, сторони мають рівні процесуальні можливості у захисті їхніх процесуальних прав і законних інтересів, у наданні доказів, заявлені клопотань та здійсненні інших процесуальних прав.

Згідно з п. 2.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18, якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Частина 2 статті 34 ГПК України визначає, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Колегія суддів вважає, що позивач у заяві про збільшення позовних вимог належним чином не обґрунтував підстави для збільшення суми боргу, яка підлягає до стягнення з відповідача, також ним не подано належного розрахунку стягуваної суми. В долученій до заяви про збільшення позовних вимог довідці про заборгованість від 22.06.2017 № 4-2302-813 не зазначено підстав, з яких позивач не врахував суми в розмірі 39 951, 55 грн, яка була сплачена відповідачем в рахунок погашення боргу (159 976, 75 грн. - загальна сума проплат проведених відповідачем, визнана сторонами, зокрема позивачем у довідці від 17.02.2017 № 4-2302-202, що була долучена до позовної заяви) за мінусом 120 025, 20 грн. (сума проплат відповідача згідно з довідкою позивача про заборгованість відповідача від 22.06.2017 № 4-2302-813).

Враховуючи вищенаведене колегія суддів приходить до висновку, що підставними є стягнення з відповідача орендної плати з 01.11.2015р. по 22.02.2016р. та стягнення з відповідача неустойки з 23.02.2016р. по 27.07.2016р.

Здійснивши перерахунок нарахованого боргу за орендну плату та неустойки, колегія суддів дійшла до висновку, що з відповідача на користь позивача слід стягнути суму у загальному розмірі 2 702, 65 грн. (з якого орендна плата 11 211, 53 - за листопад місяць + 11 290,01 грн. - за грудень місяць + 11 391, 62 - за січень місяць + 8 607, 28 грн - за лютий місяць = 42 500, 44 грн.; неустойка за 23.02.2016-27.07.2016р. в сумі 120 178, 96 грн.; враховуючи орендну плату та неустойку сума загальної заборгованості становить 162 678, 40 грн. ; враховуючу здійснені проплати відповідачем на користь позивача за червень, липень та листопад 2016 р. в сумі 159 976, 75 грн. = 2 702, 65 грн.)

Таким чином судова колегія погоджується з правомірним висновком суду першої інстанції, що з відповідача на користь позивача підлягає стягнення боргу в загальній сумі 2 702, 65 грн.

Інші твердження апелянта, які викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки вони не доведені належними та допустимими доказами та спростовуються матеріалами даної справи.

Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.ст. 33 та 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Отже, з огляду на викладене вище, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Львівської області від 16.08.2017р. відповідає матеріалам справи, ґрунтується на чинному законодавстві і підстав для його скасування немає, а інші зазначені в апеляційній скарзі доводи скаржника не відповідають матеріалам справи, документально не обґрунтовані, не базуються на законодавстві, що регулює спірні правовідносини, а тому не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст. 104 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Судовий збір за перегляд рішення в апеляційному порядку, відповідно до вимог ст.49 ГПК України покласти на скаржника.

Керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 49, 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд, -

п о с т а н о в и в:

1. Рішення господарського суду Львівської області від 16.08.2017р. в справі за номером 914/556/17 залишити без змін.

2. Апеляційну скаргу Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, м. Львів, вих. № 2302-вих-4658 від 31.08.2017 року залишити без задоволення.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в до ВГС України в порядку і строки встановлені ст.ст.109,110 ГПК України.

Матеріали справи повернути в місцевий господарський суд.

Повний текст постанови виготовлений 04.10.2017р.

Головуючий-суддя Марко Р.І.

Суддя Костів Т.С.

Суддя Матущак О.І.