Справа № 446/212/16-к

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.02.2016 року Кам'янка-Бузький районний суд Львівської області

в складі: головуючого - судді Котормус Т. І.

за участі секретаря судового засідання Коваль В.А.;

прокурора Костишин Д.Б.;

обвинуваченого ОСОБА_1;

захисників ОСОБА_2, ОСОБА_3;

потерпілих ОСОБА_4, ОСОБА_5;

представника потерпілої ОСОБА_6;

при розгляді у відкритому судовому засіданні кримінального провадження внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12015140220000863 від 24 жовтня 2015 року за обвинуваченням,

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, який проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3,

у скоєнні злочину, передбачено ч. 2 ст. 121 КК України,

ВСТАНОВИВ:

28 січня 2016 року до Кам‘янка-Бузького районного суду Львівської області надійшов обвинувальний акт внесений до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12015140220000863 від 24 жовтня 2015 року, за обвинуваченням ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 121 КК України.

В судовому засіданні прокурор заявив клопотання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_1 на 60 днів без визначення застави.

В обґрунтування свого клопотання посилається на те, що відносно обвинуваченого обрано запобіжний захід тримання під вартою на підставі ухвали суду. Вказує, що на даний час існують ризики, які існували на момент обрання запобіжного заходу, вони не зменшились і обвинувачений може переховуватись від органів досудового розслідування і суду, незаконно впливати на потерпілих, свідків, експертів з метою уникнення від кримінальної відповідальності, вчиняти інші злочини.

Потерпілі ОСОБА_4, ОСОБА_5 та їх представник ОСОБА_6 підтримали заявлене прокурором клопотання.

Обвинувачений ОСОБА_1 заперечив проти задоволення такого клопотання, так як вважає, що він не буде переховуватись від суду і слідства та впливати на будь-кого.

Захисник ОСОБА_3 в судовому засіданні заперечив проти задоволення клопотання прокурора, зіславшись на те, що клопотання є формальним та не обґрунтованим. Також просив суд визначити обвинуваченому розмір застави при вирішенні питання щодо запобіжного заходу.

Захисник ОСОБА_2 в судовому засіданні також заперечив проти задоволення такого клопотання, та вказав, що у клопотанні зазначена відмінна кримінально-правова кваліфікація від тієї, за якою обвинувачується його підзахисний. Крім того, наголосив на відсутності підстав для висновку про виправдану мету запобіжного заходу та вказав про винятковість такого заходу як тримання під вартою.

Заслухавши пояснення сторін кримінального провадження, розглянувши заявлене клопотання, суд встановив наступні обставини справи та виходить з наступних мотивів.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 обвинувачується у тому, що він, вчинив тяжкі тілесні ушкодження, що спричинили смерть ОСОБА_7, тобто у вчиненні злочину передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України.

Ухвалою Кам‘янка-Бузького районного суду Львівської області від 31.10.2015р. до ОСОБА_1 було застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 31.12.2015р. В подальшому ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 25.12.2015р. строк тримання під вартою ОСОБА_1 було продовжено до 27.02.2016р.

28 січня 2016 року до Кам‘янка-Бузького районного суду Львівської області надійшов обвинувальний акт за обвинуваченням ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 121 КК України.

Як зазначено у ч. 1 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. Частина 3 цієї статті визначає, що незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.

Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.

Розглянувши клопотання прокурора, оцінивши доводи всіх учасників процесу, суд дійшов до висновку про існування на даний час ризиків, які передбачені ст. 177 КПК України, зокрема: 1. Ризик переховування від органів досудового розслідування та суду, так як суд вважає, що обвинувачений ОСОБА_1 може спробувати переховуватися від органів досудового розслідування та суду, оскільки суворість покарання за тяжке кримінальне правопорушення у виді позбавлення волі на строк до 10-ти років, може бути визнане ОСОБА_1 більш небезпечними, ніж переховування та втеча. 2. Ризик незаконного впливу на свідків та експертів у цьому ж кримінальному провадженні. Так, як видно із обставин справи, у рамках досудового розслідування допитано ряд свідків, здійснено ряд експертиз, допитано експертів. Оскільки частина таких свідків перебувають у тісних дружніх відносинах із обвинуваченим, то він може незаконно впливати на них, чим перешкоджати встановленню істини по справі. Також, не виключена можливість вплив обвинуваченого на експертів.

Інших названих прокурором ризиків судом не встановлено.

Також, суд вирішуючи питання щодо запобіжного заходу враховує, відповідно до ст. 178 КПК України, що тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він обвинувачується становить виключно позбавлення волі від 7-ми до 10-ти років, його молодий вік та задовільний стан здоров‘я, відсутність у обвинуваченого стійких соціальних зв’язків (не одружений, дітей немає, є студентом).

За таких обставин, суд дійшов до висновку, що обвинуваченому слід продовжити строк тримання під вартою, так як за наявності вищенаведених ризиків та особи обвинуваченого, а також з врахуванням стадії кримінального провадження, таке продовження є виправданим та доцільним.

Посилання захисника ОСОБА_2 на наявність помилок у клопотанні прокурора не спростовує обставини необхідності продовження строку тримання під вартою обвинуваченого. Щодо посилань захисника ОСОБА_2 на необхідність подання такого клопотання за 5 днів до закінчення дії попередньої ухвали, то суд відзначає, що таке правило міститься у ст. 197 КПК України, яка регулює питання продовження строку тримання під вартою на стадії досудового розслідування, натомість на стадії судового розгляду процедура розгляду такого питання врегульована ст. 331 КПК України і яка не містить такої вимоги до клопотання про продовження строку тримання під вартою.

Інші посилання сторони захисту також не спростовують необхідності продовження строку тримання під вартою.

Щодо питання визначення обвинуваченому застави, на яке посилався захисник ОСОБА_3 та яке відповідно до закону повинен врахувати суд, то слід відзначити, що оскільки ОСОБА_1 обвинувачується у вчиненні злочину, який спричинив загибель людини, то визначення застави є також недоцільним відповідно до п. 2 ч. 4 ст. 183 КПК України.

Тому, клопотання прокурора слід задовольнити і продовжити обвинуваченому ОСОБА_1 строк тримання під вартою на 60 днів.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 176, 177, 178, 183, 331 КПК України,

УХВАЛИВ :

Клопотання прокурора про продовження строку застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_1 – задовольнити.

Відносно обвинуваченого ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, обвинуваченого за ч. 2 ст. 121 КК України, продовжити застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на строк 60 днів, тобто до 22 квітня 2016 року.

Копію ухвали вручити обвинуваченому, захисникам, прокурору, потерпілим та представнику потерпілих, а також направити уповноваженій службовій особі Львівського слідчого ізолятора УДПтС України для виконання.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя Котормус Т.І.