ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

_________________________________________________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" вересня 2017 р. Справа № 914/653/17

Львівський апеляційний господарський суд, в складі колегії:

головуючого-судді: Бойко С. М.,

суддів: Матущака О.І.,

Якімець Г.Г.,

при секретарі судового засідання Коростенській О.,

за участю представників сторін:

від позивача: Бондаренко О.В. (довіреність №27/34-606 від 09.03.2017);

від відповідача: не з'явився;

від прокуратури: Каверін С.М. (посвідчення №04712);

розглянувши апеляційну скаргу Головного управління Національної гвардії України б/н від 04.07.2017

на рішення господарського суду Львівської області від 21.06.2017

у справі № 914/653/17, суддя - Галамай О.З.

за позовом Головного управління Національної гвардії України, м. Київ

за участю Військової прокуратури Західного регіону України, м. Львів

до відповідача приватного підприємства "Знаюбудінвест", м. Львів

про спонукання до виконання дій

ВСТАНОВИВ:

рішенням господарського суду Львівської області від 21.06.2017 відмовлено в задоволенні позову Головного управління Національної гвардії України за участю Військової прокуратури Західного регіону України до приватного підприємства «Знаюбудінвест» про спонукання до виконання дій, а саме зобов'язання приватного підприємства «Знаюбудінвест» надати на погодження та підписання Головного управління Національної гвардії України обґрунтовані пропозиції щодо передачі квартир загальною площею 2 351,52 кв. м відповідно до договору № 27 від 11.06.2003, з урахуванням додаткової угоди №3/20/1-029/12 від 23.04.2012 у вигляді переліку житлових квартир у збудованих будинках або таких, що будуються, із зазначенням їх технічних характеристик, адреси розташування, термінів передачі, що підписаний та скріплений печаткою приватного підприємства «Знаюбудінвест».

Вказане рішення місцевого господарського суду мотивоване тим, що в договорі №27 від 11.06.2003 сторонами не обумовлено обов'язку інвестора-підрядника надавати замовнику на погодження та підписання обґрунтованих пропозицій щодо передачі на його користь квартир; що між сторонами відсутнє додаткове погодження до договору № 27 від 11.06.2003 щодо адрес, переліку квартир, їх характеристик та термінів передачі; що ні прокурором, ні позивачем не надано суду інформації щодо наявності чи відсутності інших об'єктів, будівництво яких здійснює інвестор-підрядник; не подано суду клопотання про вихід за межі заявлених позовних вимог для захисту прав і законних інтересів позивача іншим, ніж передбаченим у договорі № 27 від 11.06.2003, чином, в порядку п. 2 ч. 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України; що позивач звернувся із вимогою, що не забезпечить ефективного захисту порушеного права.

В апеляційній скарзі Головне управління Національної гвардії України (позивач) просить скасувати рішення господарського суду Львівської області від 21.06.2017 та прийняти нове, яким задоволити позов.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що виконання відповідачем (боржником) своїх зобов'язань перед позивачем (кредитором) можливо лише у спосіб, який визначений пунктом 4.1. договору № 27 від 11.06.2003, з урахуванням додаткової угоди №3/20/1-029/12 від 23.04.2012, а саме шляхом закупівлі для позивача (Головного управління Національної гвардії України) квартир на вторинному ринку, а також шляхом передачі житлової площі в інших об'єктах, будівництво яких здійснює відповідач (ПП «Знаюбудінвест»). З цих підставі, апелянт вважає безпідставними висновки суду першої інстанції про неефективність обраного способу захисту.

Рішенням господарського суду Львівської області від 31.08.2015 у справі №914/486/15, яке залишене без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 15.12.2015 встановлено неспроможність відповідача виконати свої зобов'язання перед Головним управлінням Національної гвардії України щодо передачі квартир в корпусах №1 та №2 за договором № 27 від 11.06.2003, а тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про неможливість задоволення позову через відсутність між сторонами погодження щодо адрес, переліку квартир, їх характеристик та термінів передачі.

Військова прокуратура Західного регіону України підтримує апеляційну скаргу позивача просить скасувати рішення господарського суду Львівської області від 21.06.2017 та прийняти нове, яким задоволити позов. В обґрунтуванні зазначає, що місцевий господарський суд відмовляючи в задоволенні позову не врахував, що вимога позивача надати перелік квартир фактично є альтернативним способом виконання відповідачем зобов'язань згідно п. 4.1. укладеного договору № 27 від 11.06.2003, з урахуванням додаткової угоди №3/20/1-029/12 від 23.04.2012. Фактично позивачем заявлено вимогу про передачу позивачу житла в інший спосіб, встановлений договором, а саме шляхом закупівлі відповідачем квартир та відповідно надання пропозицій про їх передачу.

Оскільки відповідач не виконує договірні зобов'язання щодо будівництва об'єкту в обумовлені сторонами терміни (1 квартал 2014 року) та не надає пропозицій про закупівлю з подальшою передачею позивачу частики житла (18%), останній обґрунтовано звернувся до суду з вимогою про спонукання відповідача до виконання зобов'язань.

За своєю правовою природою договір № 27 від 11.06.2003 є змішаним договором, оскільки містить елементи договору будівельного підряду та договору про спільну діяльність.

Апелянт вказує на те, що судом першої інстанції не враховано, що сторони в п. 4.1 договору № 27 від 11.06.2003, з урахуванням додаткової угоди №3/20/1-029/12 від 23.04.2012, досягли домовленості щодо передачі визначеної частки житла у першому корпусі і у випадку неспроможності передати житло в першому корпусі, частка житла в другому корпусі пропорційно збільшується на обсяг недоотриманої площі в першому корпусі або відповідач виконує своєчасно взяті договірні зобов'язання у спосіб, з вимогою про виконання якого звернувся позивач.

Зазначає й те, що місцевим господарським судом не досліджено стан будівництва замовником корпусу №2 житлового будинку та спроможності інвестор-підрядника виконати свої зобов'язання перед замовником щодо передачі 18% від загальної площі житла, а також не досліджено питання проведення обмірів БТІ та наявність укладених відповідачем договорів дольової участі у будівництві корпусу №2, що впливає на спосіб хисту прав позивача.

Чинне законодавство не встановлює загальних вимог щодо порядку внесення змін до договорів виключно у формі складання єдиного документа, а тому судом першої інстанції безпідставно не враховано надані позивачем письмові докази про те, що відповідач листом №20 від 18.05.2016 фактично відмовився від передачі квартир, у строк передбачений договором № 27 від 11.06.2003 та запропонував позивачу в рахунок вказаного договірного зобов'язання інвестувати або придбати житло на первинному ринку житла м. Львова з наданням пропозицій позивачу по закупці квартир для їх узгодження для подальшої передачі.

В судове засідання з'явились представники позивача. Представник відповідача в судове засідання не з'явився, його явка в судове засідання не визнавалась обов'язковою, а тому апеляційний господарський суд його неявку в судове засідання розцінює як без поважних причин, а тому відсутні процесуальні перешкоди в розгляді справи, вважає за можливе розглянути спір за наявних у справі доказів.

Розглянувши наявні в справі матеріали, давши оцінку доводам та запереченням, які містяться в апеляційній скарзі та у відзиві на апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, що з'явились в судовому засіданні, апеляційний господарський суд дійшов висновку про задоволення апеляційної скарги та скасування рішення господарського суду Львівської області від 21.06.2017, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що згідно п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Національну гвардію України", Головне управління Національної гвардії України є правонаступником Головного управління внутрішніх військ МВС України (далі - ГУВВ МВС України).

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про Національну гвардію України» 2 Національна гвардія України є військовим формуванням з правоохоронними функціями, що входить до системи Міністерства внутрішніх справ України (центрального органу виконавчої влади) та призначена для виконання завдань із захисту та охорони прав, свобод і законних інтересів громадян, суспільства і держави від злочинних та інших протиправних посягань, охорони громадського порядку та забезпечення громадської безпеки.

Відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи серії АОО №378197 приватне підприємство "Рекламно-інформаційне агентство "Знаю" (далі - ПП РІА "Знаю") перейменоване на приватне підприємство "Знаюбудінвест" (ПП "Знаюбудінвест").

11.06.2003 між Головним управлінням внутрішніх військ МВС України (правонаступником якого є Головне управління Національної гвардії України (замовник)) та ПП «Рекламно-інформаційним агентством «Знаю» (перейменоване на ПП «Знаюбудінвест» (підрядник)) було укладено договір № 27 щодо інвестування та будівництва житлового будинку на земельній ділянці військової частини 4114 ВВ МВС України (далі - договір).

Відповідно до частин 1, 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Отже, внаслідок укладення договору № 27 від 11.06.2003 між сторонами виникли взаємні права та обов'язки.

Угодою № 3/20/1-029/14/Д3 від 30.09.2014 про заміну сторони за договором № 27 від 11.06.2003 відповідач надав згоду щодо виконання своїх зобов'язань перед правонаступником Головного управлінням внутрішніх військ МВС України - Головним управлінням Національної гвардії України (далі - Позивач), які прямо передбачені або випливають з договору №27 від 11.06.2003 на інвестування та будівництво житлового будинку (із змінами і доповненнями) в тій частині, в якій зобов'язання не були виконанні перед Головним управлінням внутрішніх військ МВС України.

Предметом договору, відповідно до п.п.1.1, 2.1, 2.2 додаткової угоди № 5/334 від 26.06.2009, є спільна діяльність сторін щодо будівництва на земельній ділянці військової частини 4114 орієнтовною площею 1,1065 га по вул. Науковій у м. Львів двох десятиповерхових житлових будинків: 199-квартирного житлового будинку (корпус № 1) та 110 - квартирного житлового будинку (корпус № 2).

Відповідно до п.4.1. вказаного договору (у редакції додаткової угоди № 3/20/1-029/12 від 23.04.2012) відповідач зобов'язаний збудувати, ввести в експлуатацію та передати позивачу 18% від загальної житлової площі (за обмірами БТІ) у збудованих житлових будинках, у тому числі 5 квартир у місті Києві.

Згідно з 4.1. договору в редакції додаткової угоди № 3/20/1-029/12 від 23.04.2012, при неспроможності відповідача передати позивачу визначений обсяг житла в корпусі № 1 частка позивача в корпусі № 2 підлягає збільшенню на обсяг недоотриманої площі житла.

Рішенням господарського суду Львівської області від 31.08.2015 у справі №914/486/15, яке залишене без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 15.12.2015 встановлено, що згідно з Декларацією про готовність об'єкта до експлуатації, зареєстрованою Інспекцією ДАБК у Львівській області 13.07.2011 за №ЛВ14311015970, 199-квартирний будинок (корпус №1) на вул. Науковій, 2а у м. Львові закінчений будівництвом та готовий до експлуатації. Загальна площа 199 квартир становить 13 156,80 кв. м, житлова площа - 7 528,60 кв. м. За актом приймання-передачі від 15.07.2011 ПП «Знаюбудінвест» передало позивачу в житловому будинку на вул. Науковій,2а у м. Львові 17 квартир загальною площею 1 138,4 кв. м. Решту квартир у 199-квартирному житловому будинку (корпусі №1) відповідач передав у 2011-2013 роках по актах приймання-передачі фізичним особам на виконання договорів дольової участі у будівництві, укладених відповідачем з фізичними особами.

У відповідності до ч. 3 ст. 35 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Також, апеляційним господарським судом встановлено, що відповідно до додаткової угоди №3/141 від 31.12.2004 (а.с.19,т.1) до договору №27 від 11.06.2003, ПП «Знаюбудінвест» передало позивачу 2 квартири в м. Київ загальною площею 177,70 кв. м (88,90 кв. м та 88,80 кв. м).

Пунктом 2.3 додаткової угоди № 3/20/1-029/13/Д1 від 26.06.2013 до договору визначено, що орієнтовним терміном закінчення об'єкту будівництва та введення його експлуатацію є 1 квартал 2014 року.

Згідно із п. 6.1. договір діє до повного виконання його умов.

Пунктом 4.1 договору (в редакції додаткової угоди № 3/20/1-029/12 від 23.04.2012) визначено, що зобов'язання відповідача перед позивачем можуть бути виконанні ним шляхом закупівлі квартир на вторинному ринку, а також шляхом передачі позивачу житлової площі в інших об'єктах, будівництво яких здійснює відповідач.

Як вбачається з наявних у справі матеріалів, листом №3/20/1-7126 від 13.10.2015 (а.с.59-60,т.1) позивач звернувся до відповідача з проханням повідомити про обставини, які перешкоджають завершенню будівництва корпуса №2, а також надати обґрунтовані пропозиції щодо виконання договірних зобов'язань шляхом закупівлі квартир на вторинному ринку або шляхом передачі житлової площі в інших об'єктах.

Листом №27/34/1-1903 від 22.03.2016 (а.с.61,т.1) позивач повторно звернувся до відповідача з вищезазначеним проханням. Надіслання вказаного листа підтверджується описами вкладення цінного листа за №0304801971295 на ім'я ПП «Знаюбудінвест» за адресою: м. Львів, вул. Володимира Великого, 63, кв. 257 та за №0304801971309 на ім'я ПП «Знаюбудінвест» за адресою: м. Львів, вул. Водогінна, 2, кім. 223 (а.с.62,т.1).

Апеляційним господарським судом встановлено, що відповідач листом №21 від 18.05.2016 (а.с.67,71,т.1) відмовився від передачі квартир в корпусі №2 готовність якого 95%, з огляду на неможливість виконання такого зобов'язання у зв'язку з фінансовою кризою та зобов'язався перед позивачем, в рахунок вказаного договірного зобов'язання, підготувати пропозиції по закупівлі квартир на первинному ринку житла у м. Львові, яка буде надана для ознайомлення та погодження замовнику (позивачу).

Також, листом №20 від 18.05.2016 (а.с.68-70,т.1) відповідач просить позивача підтвердити та відобразити це у доданому акті звірки, викладені в даному листі розрахунки щодо загальної площі житла, яка підлягає відповідачем до передачі позивачу в рахунок невиконаних зобов'язань за договором інвестування та будівництва житлових будинків №27 від 11.06.2003.

Листом №30/27/1-3797 від 06.06.2016 (а.с.63,т.1) позивач повідомив відповідача про розгляд листа останнього про внесення змін до договору інвестування та будівництва житлових будинків №27 від 11.06.2003 та повідомив відповідача, що для погодження або відхилення пропозицій стосовно внесення змін у договір необхідно надати первинні документи, які підтверджують витрати ПП «Знаюбудінвест» за договором, оскільки відсутність згаданих документів позбавляє можливості підписати надісланий проект додаткової угоди та акт звірки (а.с.28,т.2).

Листом №27/34/1-365 від 17.01.2017 (а.с.64-65,т.1) позивач звернувся до відповідача з претензією невідкладно надати обґрунтовані пропозиції щодо передачі на користь позивача 2351,52 кв. м. загальної площі житла у вигляді переліку квартир у збудованих будинках або таких, що будуються, із зазначенням їх технічних характеристик, адрес розташування, термінів передачі, підписаного та скріпленого печаткою ПП «Знаюбудінвест». Надіслання вказаного листа підтверджується описом вкладення цінного листа за №0304803030285 на ім'я ПП «Знаюбудінвест» за адресою: м. Львів, вул. Володимира Великого, 63, кв. 257 (а.с.66,т.1).

Таким чином, позивач, листами за №30/27/1-3797 від 06.06.2016 та за №27/34/1-365 від 17.01.2017 прийняв пропозицію відповідача щодо зміни умов договірних зобов'язань останнього у вказаній частині, у зв'язку з чим у відповідача виник обов'язок надати конкретний перелік квартир із зазначенням їх характеристики, адреси, термінів передачі на погодження позивачу.

Однак, з вищезазначених листів, вбачається, що сторони не дійшли згоди щодо загальної площі житла, яка підлягає відповідачем до передачі позивачу в рахунок невиконаних зобов'язань (неспроможності завершення будівництва корпусу №2 та передачі частки житла позивача в ньому) за договором інвестування та будівництва житлових будинків №27 від 11.06.2003.

Зокрема, відповідач не погоджується з кількістю квадратних метрів житла, які позивач просить передати йому на виконання договору, обґрунтовуючи тим, що за час дії договору, з урахуванням внесених змін до нього, ПП «Знаюбудінвест» частково виконало свої зобов'язання перед замовником (позивачем) шляхом передачі житла в корпусі №1 за актом приймання-передачі від 15.07.2011 на загальну площу 1 138,40 кв. м. та 177,70 кв. м. у м. Києві, згідно додаткової угоди №3/141 від 31.12.2004 й рішення господарського суду Львівської області від 02.08.2005 у справі №1/480-26/260, а також частково шляхом виконання інших договірних зобов'язань, що зменшує загальну площу житла на 569,18 кв. м., яка підлягає передачі позивачу, а саме:

1) 98,49 кв. м. житла в рахунок погашення внаслідок здійснення ПП «Знаюбудінвест» відповідно до п. 4.7. договору (в редакції додаткової угоди №1 від 11.06.2003) у 2005-2006 роках ремонту казарменно-житлового фонду військової частини 4114, загальною вартістю 224 902,00 грн., який виходячи з існуючої на той час опосередкованої вартості житла, був зарахована замовником згідно листа №3/23/3-2729 від 04.07.2013 (а.с.30,т.2);

2) 369,39 кв. м. житла, які, виходячи з існуючої на той час опосередкованої вартості житла, зараховані внаслідок понесення ПП «Знаюбудінвест» витрат в розмірі 8 130 800,00 грн., які згідно з п. 4.2. договору мав здійснити позивач на спорудження інженерних мереж в розмірі пропорційному до його частки, а саме 18% від загальної площі житла в збудованому будинку за договором;

3) 101,30 кв. м. житла, внаслідок здійсненого за рахунок ПП «Знаюбудінвест» компенсації внеску на розвиток інфраструктури міста в розмірі 284 060,00 грн., який виходячи з існуючої на той час опосередкованої вартості житла, був погоджений замовником згідно листа №3/23/3-2729 від 04.07.2013 (а.с.30,т.2);

Отже, на думку відповідача, площа недоотриманого замовником (позивачем) житла за договором інвестування та будівництво житла №27 від 11.06.2003 становить 1 782,34 кв. м. (в т.ч. 3 квартири у м. Києві), а не 2 351,52 кв. м. як вказується позивачем.

З вищенаведеного вбачається, що відповідач визначає розмір зменшення загальної площі житла, яке підлягає передачі позивачу шляхом ділення загальної суми понесених витрат замість позивача ПП «Знаюбудінвест» на опосередковану вартість спорудження житла в розрахунку на один квадратний метр по Львівській області станом на дату понесення вказаних витрат, яка визначається відповідним наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України.

Застосована відповідачем опосередкована вартість житла включає в себе безпосередні витрати з будівництва, а саме: витрати, пов'язані з проектуванням та затвердженням проекту будівництва житлового будинку, організацією процесу будівництва, виконанням загально будівельних робіт, улаштуванням внутрішньо будинкових інженерних систем, монтажем та придбанням інженерного обладнання, електромеханічного та іншого устаткування, благоустроєм та спорудженням внутрішньо майданчикових інженерних мереж, уключаючи адміністративні витрати та прибуток підрядних організацій, що компенсуються замовником, податки, збори та інші обов'язкові платежі, встановлені законодавством, що передбачено п. 1.2. Порядку визначення та застосування показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, який затверджений наказом Держбуду України за № 174 від 27.09.2005 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 12.10.2005.

Таким чином, безпідставними є посилання відповідача при обчисленні розміру зменшення загальної площі житла, яке підлягає передачі позивачу на Порядок визначення та застосування показників опосередкованої вартості житла за регіонами України, який затверджений наказом Держбуду України за № 174 від 27.09.2005, оскільки згідно з даним Порядком показники опосередкованої вартості спорудження житла застосовуються при визначенні у поточному періоді обсягів державних інвестицій, що спрямовуються на будівництво житла для громадян, які потребують поліпшення житлових умов та державної підтримки відповідно до законодавчих актів України, визначенні розміру пайової участі державних інвестицій у спорудженні житла для таких громадян, а також розміру пільгових кредитів, що надаються відповідно до законодавства окремим категоріям громадян із зазначеною метою.

З наявних в справі матеріалів та встановлених судом в засіданні обставин по справі не вбачається чи технічний стан квартир, що підлягали передачі включав внутрішньо оздоблювальних робіт (побілки стін та стель, підлог, міжкімнатних дверей, облицювальної плитки), сантехнічних приладів (унітазів, умивальників, ванн), системи опалення, водопровідної, каналізаційної, електророзводок, електричних приладів (розеток, вимикачів). За такого технічного стану квартир, встановлювати їх вартість рівну опосередкованій вартості спорудження житла є неправильним, оскільки фінансування будівництва будинку відбувалось за фактичними витратами, а не за опосередкованою вартістю спорудження житла.

Окрім того, зарахування 98,49 кв. м. житла в рахунок погашення внаслідок здійснення ПП «Знаюбудінвест» відповідно до п. 4.7. договору (в редакції додаткової угоди №1 від 11.06.2003) у 2005-2006 роках ремонту казарменно-житлового фонду військової частини 4114, загальною вартістю 224 902,00 грн. не береться судом до уваги, оскільки такий ремонт здійснений на виконання п. 4.6. договору та за рахунок зменшення частки позивача в спільній діяльності з 19,25% до 18%.

Отже, здійснивши перевірку вищезазначеного шляхом арифметичних розрахунків та застосуванням опосередкованої вартості житла, що затверджена відповідним наказом Мінрегіонбуду, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що у відповідача виник обов'язок надати конкретний перелік квартир на загальну площу 2351,52 кв. м. (в т.ч. 3 квартири у м. Києві) із зазначенням їх характеристики, адреси, термінів передачі на погодження позивачу.

Судом встановлено, що п. 6.4. договору №27 від 11.06.2003 сторони погодили, що всі зміни, пов'язані з виконанням договору, а також його розірвання, можливі при письмовій згоді обох сторін або за рішенням господарського суду.

Також пунктом 3 додаткової угоди №3/20/1-029/12 від 23.04.2012 до договору №27 від 11.06.2003 (а.с.23-24,т.1) внесено зміни до пункту 4.1., яким передбачено право ПП «Знаюбудінвест» (відповідач) виконувати свої зобов'язання перед замовником - Головним управлінням внутрішніх військ МВС України за цим договором шляхом закупівлі квартир на вторинному ринку, а також шляхом будівництва та передачі замовнику житлової площі на інших об'єктах, будівництво яких здійснює ПП «Знаюбудінвест».

Однак, чинне законодавство не передбачає лише внесення змін до договорів виключно у формі складання єдиного документа.

Так, відповідно до ч. 1. ст. 181 ГК України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. Згідно ч.ч. 2, 3 ст. 188 ГК України сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.

У свою чергу, відповідно до ст. 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту. Як встановлено апеляційним судом зміна умов договору між сторонами відбулася у письмовій формі, в тій самій, що і укладався договір.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, що і мало місце в цій справі.

Таким чином, якщо згідно з угодою сторін зміни до договору повинні бути здійснені в письмовій формі, вони можуть бути здійснені як шляхом складання єдиного документа, підписаного сторонами, так і шляхом обміну листами, підписаними стороною, яка їх надсилає.

Проте, застосовуючи до спірних правовідносин положення окремих з наведених вище норм матеріально права, суд попередньої інстанції вказав, що наявні у справі листи не можна розглядати як внесення змін до договору в цій частині у письмовій формі у спрощений спосіб у розумінні ст. 654 ЦК України та ст. 188 ГК України, оскільки вони не містять конкретних пропозицій щодо внесення відповідних змін до договору, а сторони не досягли згоди щодо внесення таких змін.

Зазначені висновки є помилковими, оскільки суперечать встановленим апеляційним господарським судом обставинам відмови відповідача від виконання визначеного договором зобов'язання з передачі квартир у корпусі №2, який має бути збудований в м. Львів по вул. Наукова, 2а, наданням ним пропозиції щодо передачі (закупівлі) переліку інших квартир (житлових площ) на первинному ринку житла у м. Львові із зазначенням їх характеристики, адреси, термінів передачі на погодження позивачу та прийняття даної пропозиції позивачем, що відображено у листуванні сторін.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання-відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Враховуючи наведені положення чинного законодавства, а також приписи ст.ст. 181, 188 ГК України, ст. 207 ЦК України та з огляду на те, що позивач неодноразово направляв на адресу відповідача листи з вимогою виконати вказані вище зобов'язання та надати для узгодження відповідний адресний перелік квартир, тоді як, відповідач, такого адресного переліку в позивачу не надав, тим самим порушив свої договірні зобов'язання,-необхідно дійти висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог та безпідставність прийнятого у справі оскаржуваного судового рішення.

Висновки суду першої інстанції про неефективність способу захисту спростовуються наступним.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Отже, указана норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Згідно з ч. 1 ст. 111-28 ГПК України, висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111-16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

В постанові Верховного Суду України від 12 червня 2013 року в справі №6-32цс13 висловлено правову позицію, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст. ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (ст. ст. 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема ст. 16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Неправильне тлумачення ст. 16 ЦК України суперечить зазначеним положенням і призвело до неправомірної відмови позивачам у реалізації їхнього права на судовий захист.

Отже, вищенаведена правова позиція Верховного Суду України підлягає обов'язковому застосуванню в даній справі.

При цьому апеляційний господарський суд зазначає, що судовому захисту підлягають лише порушене право або інтерес особи, при чому такі порушення мають полягати у відповідних правових наслідках у вигляді зміни стану прав та обов'язків позивача або створення об'єктивних перешкод у реалізації законного інтересу відповідної особи, що унеможливлюють одержання особою того, на що вона вправі розраховувати в разі належної поведінки зобов'язаної особи. Лише в такому разі позовні вимоги можуть бути задоволені.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, аналізуючи вищенаведене, можна дійти висновку, що позивач під час звернення до суду обрав правильний спосіб захисту порушеного права.

Таким чином, обраний позивачем спосіб захисту, а саме про зобов'язання приватного підприємство «Знаюбудінвест» надати на погодження та підписання Головного управління Національної гвардії України обґрунтовані пропозиції щодо передачі квартир загальною площею 2351,52 кв. м. відповідно до договору № 27 від 11.06.2003, з урахуванням додаткової угоди №3/20/1-029/12 від 23.04.2012 у вигляді переліку житлових квартир у збудованих будинках або таких, що будуються, із зазначенням їх технічних характеристик, адреси розташування, термінів передачі, що підписаний та скріплений печаткою приватного підприємства «Знаюбудінвест» - захистить права позивача, оскільки, як встановлено вище апеляційним судом, передбачений змінами, які внесені в договір, та може бути виконане у примусовому порядку.

Метою правосуддя є забезпечення ефективного поновлення порушеного права. Ця ж мета залишиться не досягнутою у випадку відмови в задоволенні позову, що свідчить про безпідставність висновків місцевого господарського суду в цій частині.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Таким чином, доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції, а відтак така апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського суду підлягає скасуванню.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, з урахуванням вищенаведеного, апеляційний господарський суд прийшов до висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача (апелянта) 3360,00 грн. (1600,00 грн. + 1760,00 грн.) судового збору.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

апеляційну скаргу Головного управління Національної гвардії України б/н від 04.07.2017 задоволити.

Рішення господарського суду Львівської області від 21.06.2017 у справі №914/653/17 про відмову в задоволенні позову - скасувати.

Задоволити позов Головного управління Національної гвардії України за участю Військової прокуратури Західного регіону України до приватного підприємства «Знаюбудінвест» про спонукання до виконання дій.

Зобов'язати приватне підприємство «Знаюбудінвест» надати на погодження та підписання Головного управління Національної гвардії України обґрунтовані пропозиції щодо передачі квартир загальною площею 2351,52 кв. м. відповідно до договору № 27 від 11.06.2003, з урахуванням додаткової угоди №3/20/1-029/12 від 23.04.2012 у вигляді переліку житлових квартир у збудованих будинках або таких, що будуються, із зазначенням їх технічних характеристик, адреси розташування, термінів передачі, що підписаний та скріплений печаткою приватного підприємства «Знаюбудінвест».

Стягнути з приватного підприємства «Знаюбудінвест» (вул. Героїв УПА, 73, м. Львів, 79041, код ЄДРПОУ:22369421) на користь Головного управління Національної гвардії України (вул. Народного Ополчення, 9А, м. Київ 151, 03151, код ЄДРПОУ: 08803498) 3360,00 грн. у відшкодування витрат по сплаті судового збору.

Місцевому господарському суду видати наказ в порядку ст. 116 ГПК України.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Справу скерувати на адресу місцевого господарського суду.

Головуючий суддя: С.М. Бойко

Судді: О.І. Матущак

Г.Г. Якімець

Повний текст постанови виготовлено 02.10.2017.