Справа № 545/1663/17

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"31" серпня 2017 р. Полтавський районний суд Полтавської області в складі :

головуючого судді - Гальченко О.О.,

при секретарі - Корба Р.В.,

розглянувши в відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Полтава цивільну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Куликівської сільської ради Полтавського району про визнання незаконним та скасування рішення Куликівської сільської ради Полтавського району Полтавської області від 25 травня 2017 року, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач 07.07.2017 року звернувся до суду із позовом до відповідача про визнання незаконним та скасування рішення Куликівської сільської ради Полтавського району Полтавської області від 25 травня 2017 року, посилаючись на те, що 24 травня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Куликівської сільської ради Полтавського району про надання дозволу про розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства.

24травня 2017 року на чотирнадцятій сесії сільської ради сьомого скликання Куликівська сільська рада прийняла рішення «Про відмову у наданні гр. ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства».

Зі змісту рішення взагалі не вбачається навіть підстав відмови, проте «запропоновано гр. ОСОБА_1 взяти, згідно ст.377 ЦКУ в оренду земельну ділянку під будівлями автопарку та пожежного депо».

Ч. 1 ст. 116 ЗК України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування ( ч.2 цієї статті ). Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених Кодексом, проводиться один раз по кожному виду використання ( ч.4 цієї статті ).

Згідно п. «б» ч.1 ст.121 ЗК України, громадяни України мають право на безоплатну передачу земельних ділянок із земель державної та комунальної власності в розмірах, зокрема, для ведення особистого селянського господарства не більше 2,0 га.

Ст. 118 ЗК України визначений порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами. Відповідно до ч. 6, 7 цієї статті, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки, зокрема, із земель комунальної власності, для ведення особистого селянського господарства, подають клопотання до відповідного органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки.

Відповідний орган місцевого самоврядування у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише

невідповідність місця розташування об»єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обгрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів. затверджених у встановленому законом порядку.

Отже, вищевказаними положеннями ЗК України визначено виключні підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

ОСОБА_1 не використав своє право, як громадяна України на отримання земельної ділянки із земель державної та комунальної власності в розмірах, зокрема, для ведення особистого селянського господарства не більше 2,0 гектара. Будівлі на спірній земельній ділянці перебувають у його власності та використовуються для особистого селянського господарства, а саме вирощування свиней та виробництва олії.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 122 ЗК України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Ч. 1 ст.6 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб»єкта владних повноважень порушені її права, свободі або інтереси. Аналіз даної процесуальної норми свідчить про те, що особа може звернутись до суду за захистом своїх порушених прав, свобод або інтересів зі сторони суб»єкта владній повноважень, які можуть проявлятися у формі рішень, дій або бездіяльності.

Розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засада змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом - їх переконливості ( ч.І ст.11 КАС України ).

Відповідно до загального правила ч.2 ст. 11 КАС України, суд розгляді адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно д; цього Кодексу і не може виходити за межі позовних вимог. Вихід за межі позовних вимог можливий лише у виключних випадках.

Згідно ч.2 ст.69 КАС України докази суду надають особи, які беруть участь у справі.

Згідно ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її позовні вимоги та заперечення.

Між цим, за нормою ч.2 цієї статті, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб»єкта владних повноважень обов»язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов»язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов»язковими до виконання на відповідній території.

Відповідно до п.34 ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях, зокрема, міської ради вирішуються питання регулювання земельних відносин.

Конституційний Суд України у Рішенні від 16.04.2009 року № 7-рп/2009 у справі за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень ч.2 ст.19, ст.144 Конституції України, ст.25, ч.14 ст.46, частин 1, 10 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» ( справа про скасування актів органів місцевого самоврядування ) вирішив, що орган місцевого самоврядування має право приймати рішення, вносити до них зміни та/чи скасовувати їх на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, ч. 10 ст.59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Крім того, у п. 5 Рішення № 7-рп/2009 від 16.04.2009 року Конституційний Суд України зазначив, що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов»язані з реалізацією певних суб»єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб»єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Ненормативні правові акти місцевого самоврядування є актами одноразового

застосування, вони вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, а тому не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

Відповідно до змісту ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», при розгляді справ українські суди повинні застосовувати Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Також, у п.12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» зазначено, що «в мотивувальній частині кожного рішення у разі необхідності мають бути посилання на Конвенцію та рішення Європейського суду, які згідно з Законом № 3477 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права і підлягають застосуванню в такій справі».

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та Протоколи до неї є складовою національного законодавства України.

Рішення Європейського суду є офіційною формою роз»яснення основних ( невідчужуваних ) прав кожної людини, закріплених і гарантованих Конвенцією, яка є частиною національного законодавства, та у зв»язку з цим джерелом з законодавчого правового регулювання і правозастосування в Україні.

Так, у Рішенні «Руїз Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 Європейський Суд з прав людини нагадав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються; межі такого обов»язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватись в світлі обставин кожної справи. Також, у Рішенні «Артіко проти Італії» від 13 травня 1980 Європейський Суд з прав людини зазначив, що Конвенція не гарантує захист теоретичних та ілюзорних прав, а гарантує захист прав конкретних та ефективних.

Положеннями ст. 116, 118, 121, 122 ЗК України визнаються повноваження відповідний органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування, порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами та норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам.

Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб»єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті ( вчинені ) вони : 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо ( неупереджено ); 5 добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення ( дія ); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Пленум Вищого адміністративного суду України у п.1 постанови №2 від 06.03.2008 року «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ» вказав про те, що з огляду на зазначену норму (ч.3 ст.2 КАС України) під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб»єктів владних повноважень суди незалежно від підстав, наведених у позовній заяві, повинні перевіряти їх відповідність усім зазначеним вимогам.

В цьому контексті слід зазначити про те, що по суті на цьому також наголошується і в Рекомендації Комітету Ради Європи № R ( 2004 ) 20 щодо судового перегляду адміністративних актів, згідно якої суди повинні мати можливість здійснювати контроль будь-якого порушення закону, включаючи недотримання органом влади процедурних норм і зловживання повноваженнями ( принцип 1 Рекомендації ). Також, за практикою ЄСПЛ суди мають перевіряти не лише факти перевищення повноважень суб»єктами влади, а й усувати несправедливість в їх роботі ( порушення принципів верховенства права, пропорційності та забезпечення рівноваги інтересів, раціональності, дотримання вимог управлінських процедур, права особи на взяття участі в ухваленні рішення щодо неї тощо ).

Таким чином, в п. 1 ч.1 ст. 17 КАС України передбачено, що компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб»єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень ( нормативно-правових актів правових актів індивідуальної дії ) дій чи бездіяльності.

Відповідний висновок міститься у Рішенні Конституційного Суду України № 10-рп/2010 від 01 квітня 2010 року у справі за конституційним поданням Вищого адміністративного суду України щодо офіційного тлумачення положень ч. 1 ст.143 Конституції України, пунктів «а», «б», «в», «г» статті 12 Земельного кодексу України, п.1 ч.1 ст. 17 КАС України, у якому визначено, що вирішення земельних

спорів фізичних та юридичних осіб з органом місцевого самоврядування як суб»єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень ( нормативно-правових актів чи актів індивідуальної дії ), дій чи бездіяльності належить до юрисдикції адміністративних судів.

Прохав : Визнати протиправним та скасування рішення чотирнадцятої сесії сьомого скликання Куликівської сільської ради Полтавського району Полтавської області від 25 травня 2017 року про відмову Вовку 1.1., в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства та зобов'язати Куликівську сільську раду Полтавського району Полтавської області ( с. Коломацьке Полтавського району Полтавської області ) надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства в розмірах, 0,692 гектара. Зобов»язати відповідача подати до суду звіт про виконання постанови суду, ухваленої за наслідками розгляду даного адміністративного позову у місячний термін з дня набрання постановою суду законної сили. Судові витрати пов»язані з розглядом судової справи покласти на відповідача.

31.08.2017 року позивач надав клопотання щодо стягнення з відповідача судових витрат, а саме витрат по сплаті судового збору в сумі 640 грн. та витрат на правову допомогу в розмірі 6 000 грн., всього в сумі 6 640 грн., надавши відповідні докази ( а. с. 42 - 44 ).

В судове засідання сторони не з»явилися, надавши суду заяви про розгляд справи в їх відсутності. Позивач та представник позивача - адвокат Ярошенко С.М. ( а. с. 18 -19 ) позов підтримали та прохали задовольнити ( а. с. 38, 39 ). Представник відповідача - Куликівської сільської ради Полтавського району не висловив заперечень щодо позову, надавши листа з відповідними доказами ( а. с. 34 - 37 ). Тому, суд вважає за можливе, розгляд справи по суті у відсутності не з»явившихся, належно повідомлених сторін по наявним матеріалам справи та за наявності від них відповідних заяв.

Судом встановлено всі обставини на які послався в позові позивач і вони підтверджуються матеріалами справи на а. с. 5, 12 - 13, 41.

Суд, дослідивши докази, якими обґрунтовується позов, вважає, що позов підлягає задоволенню відповідно до ст. 116, 118, 121 ЗК, ст. 16,24, 26, 77 Закону України «Про місцеве самоврядування», оскільки кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб»єкта владних повноважень порушені її права, свободі або інтереси. Аналіз даної процесуальної норми свідчить про те, що особа може звернутись до суду за захистом своїх порушених прав, свобод або інтересів зі сторони суб»єкта владній повноважень, які можуть проявлятися у формі рішень, дій або бездіяльності.

На підставі викладеного, керуючись ст. 6-14, 71, 79, 94-98, 159-163, 167, 185-186 Кодексу адміністративного судочинства України, ст.116, 118, 121 Земельного кодексу, ст. 16,24, 26, 77 Закону України «Про місцеве самоврядування», суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасування рішення чотирнадцятої сесії сьомого скликання Куликівської сільської ради Полтавського району Полтавської області від 25 травня 2017 року про відмову Вовку 1.1, в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства та зобов»язати Куликівську сільську раду Полтавського району Полтавської області ( село Коломацьке Полтавського району Полтавської області ) надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства в розмірах 0,692 гектара.

Зобов»язати відповідача подати до суду звіт про виконання постанови суду, ухваленої за наслідками розгляду даного адміністративного позову у місячний термін з дня набрання постановою суду законної сили.

Стягнути з Куликівської сільської ради Полтавського району на користь ОСОБА_1 судові витрати, а саме витрати по сплаті судового збору в сумі 640 гривень та витрати на правову допомогу в розмірі 6 000 гривень, всього в сумі 6 640 гривень.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного

адміністративного суду протягом 10 днів з дня її проголошення, в разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова надрукована суддею в нарадчій кімнаті та є оригіналом.

Суддя О. О. Гальченко