АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА[1]

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 вересня 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого-судді Слюсар Т.А.

суддів: Панченка М.М., Волошиної В.М.

при секретарі: Крічфалуши С.С.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 21 червня 2017 року

в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ганчук ЮліяЯрославівна, відділ державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.

Колегія суддів, -

В С Т А Н О В И Л А :

У червні 2016 року ОСОБА_2 звернувся в суд із позовом до ОСОБА_3 та просив визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений 13 червня 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ганчук Ю.Я. та внесений в реєстр за № 1214 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 аліментів на утримання малолітнього сина ОСОБА_6, малолітньої доньки ОСОБА_7, малолітнього сина ОСОБА_8 у розмірі не менше 8100 грн. з розрахунку на одну дитину, а всього на трьох дітей у розмірі не менше 24 300 грн. щомісячно, починаючи з дня звернення за вчиненням виконавчого напису, тобто з 13 червня 2016 року і до досягнення дітьми повноліття, строк виплат яких настав 10 червня 2016 року.

Зазначав, що нині здійснюються судові провадження із розгляду у судовому порядку питання щодо умов укладеного 10 жовтня 2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 договору між батьками про проживання, виховання та фінансове забезпечення дітей, що свідчить про наявний спір між сторонами, зокрема щодо порядку та розміру виконання його умов, в тому числі грошових зобов'язань, що виключає вчинення виконавчого напису. Крім того, в оскаржуваному виконавчому написі в порушення вимог закону зазначено про щомісячне (тобто на майбутні періоди) стягнення, починаючи з 10 червня 2016 року, в той час, як фактично строк виконання таких зобов'язань ще не настав і за умовами договору не може бути наявна заборгованість за наступні місяці, починаючи з липня 2016 року.

Посилаючись на те, що необхідні для вчинення виконавчого напису документи були відсутні, остільки щодо суми боргу існує спір, просив позов задовольнити.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 21 червня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі представник позивача, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення районного суду та постановити нове рішенням, яким позов задовольнити.

Колегія суддів, вислухавши представника ОСОБА_2, який підтримав апеляційну скаргу, представника ОСОБА_3, який просив апеляційну скаргу відхилити, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає задоволенню.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Між тим, вказаним вимогам закону постановлене по справі рішення не відповідає.

Як убачається з матеріалів справи, 10 жовтня 2013 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір між батьками про проживання, виховання та фінансове забезпечення дітей (а.с.8-10).

За умовами п. 1.1, п. 4.3 договору ОСОБА_2 (іменований далі «Батько» або «Платник») взяв на себе зобов'язання здійснювати фінансові виплати (аліменти) на утримання спільних з ОСОБА_3 (іменована далі «Мати» або Одержувач) дітей: сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, малолітньої доньки ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, малолітнього сина ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_3 розмір яких за домовленістю сторін становить на одну дитину не менше 8 100 грн., що еквівалентно по курсу НБУ на момент платежу - 1000 дол. США, які здійснюються щомісячно не пізніше 10 числа поточного місяця на всіх дітей загальною сумою не менше 24 300 грн.

Пунктом 4.6 договору встановлено, що платник зобов'язується сплачувати кошти, а також інші платежі, передбачені цим договором та Сімейним кодексом України, одержувачу своєчасно і в повному розмірі, а також сповіщати одержувача про зміну місця свого проживання.

За п. 5.5 договору, відповідно до п. 2 ст. 189 СК України, у разі невиконання платником свого фінансового зобов'язання за цим договором, одержувач вправі звернутись до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису, а останній є підставою для примусового виконання умов договору.

Згідно виконавчого напису приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Ганчук Ю.Я., який внесений в реєстр за № 1214, запропоновано стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання малолітнього сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, малолітньої доньки ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, малолітнього сина ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_3, у розмірі не менше 8100 грн. з розрахунку на одну дитину, а всього на трьох дітей у розмірі не менше 24 300 грн. щомісячно, починаючи з дня звернення за вчиненням виконавчого напису, тобто з 13 червня 2016 року і до досягнення дітьми повноліття, строк виплат яких настав 10 червня 2016 року (а.с.11).

З матеріалів справи убачається, що ОСОБА_3 приватному нотаріусу для вчинення виконавчого напису в підтвердження наявності відповідальності (невиконання умов договору від 10.10.2013 року), а саме того, що платник не сплачує аліменти були надані: оригінал нотаріально посвідченого договору від 10 жовтня 2013 року, лист попередження від 27 травня 2016 року направлений на адресу платника рекомендованим повідомленням, який отримано останнім 01 червня 2016 року та виписка з банківського рахунку, на який повинні перераховуватись аліменти за договором.

Відмовляючи у задоволенні позову районний суд, посилаючись на положення ст.189 СК України, ст.ст. 87, 88, 89 Закону України «Про нотаріат», виходив з відсутності правових підстав для його задоволення.

Між тим, з такими висновками суду першої інстанції погодитися неможливо, враховуючи наступне.

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

При цьому, відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно з частиною першої статті 1 Закону України від 2 вересня 1993 року № 3425-XII «Про нотаріат» (надалі - Закон «Про нотаріат») нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.

Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України (частина перша статті 39 Закону «Про нотаріат»). Цим актом є, зокрема, Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5 та зареєстрований у Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 року за № 282/20595 (далі - Порядок вчинення нотаріальних дій, Порядок).

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (пункт 19 статті 34 Закону України «Про нотаріат»). Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена Глава 14 Закону України «Про нотаріат» та Глава 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій.

Так, згідно зі статтею 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Порядок вчинення нотаріальних дій містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1, 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку).

Згідно з підпунктом 2.1 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.

У разі якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача (підпункт 2.2 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку).

Крім того, підпунктами 3.2, 3.5 пункту 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку передбачено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (далі - Перелік документів). При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів. При цьому цей Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій.

Отже, з урахуванням положень ст.ст. 15, 16, 18 ЦК України, ст.ст. 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача.

Разом з тим, районний суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, обмежився перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур на підтвердження підстав до вчинення нотаріальної дії та не дав оцінки доводам ОСОБА_2 про існування в суді між сторонами спору не лише щодо заборгованості по аліментах, а й самого договору, на підставі та на виконання якого вчинено нотаріальну дію.

Положеннями п. 5.5 договору між батьками про проживання, виховання та фінансове забезпечення дітей сторони визначили, що відповідно до п. 2 ст. 189 СК України, у разі невиконання платником свого фінансового зобов'язання за цим договором, одержувач вправі звернутись до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису, а останній є підставою для примусового виконання умов договору.

Зі справи убачається, що на час вчинення оспорюваного виконавчого напису - 13 червня 2016 року, в провадженні Оболонського районного суду м. Києва перебували:

справа № 756/10962/14-ц щодо зміни розміру аліментів за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 та зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про зміну розміру аліментів;

справа № 756/7006/15-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про розірвання договору між батьками про проживання, виховання та фінансове забезпечення дітей (аліментів та додаткових витрат), посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мазарчук Н.В. 10 жовтня 2013 року, зареєстрованого в реєстрі № 4095

справа № 756/15685/14-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа: ВДВС Подільського РУЮ в м. Києві про зменшення розміру заборгованості по сплаті аліментів, звільнення від сплати пені, зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа: служба в справах дітей Дарницької районної у м. Києві державної адміністрації про стягнення заборгованості по сплаті аліментів.

Отже, виконавчий напис вчинено не лише в період існування між сторонами судових спорів щодо розміру аліментів, заборгованості по аліментах, а й позову про розірвання самого договору, що було безспірною перешкодою до вчинення нотаріусом нотаріальної дії й зобов'язання позивача в позасудовому порядку виконувати умови оспорюваного правочину.

Між тим, районний суд залишив поза увагою зазначенні обставини, підчас вирішення спору не врахував, що призвело до неповного з'ясування дійсних обставин справи, неправильного застосування норм матеріального права.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням по справі нового рішення про задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313 - 316 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 21 червня 2017 року скасувати.

Ухвалити по справі нове рішення, яким позов ОСОБА_2 задовольнити.

Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 аліментів на утримання малолітнього сина ОСОБА_6, малолітньої доньки ОСОБА_7, малолітнього сина ОСОБА_8 у розмірі не менше 8100 грн. з розрахунку на одну дитину, а всього на трьох дітей у розмірі не менше 24 300 грн. щомісячно, починаючи з дня звернення за вчиненням виконавчого напису, тобто з 13 червня 2016 року і до досягнення дітьми повноліття, строк виплат яких настав 10 червня 2016 року, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ганчук Юлією Ярославівною 13 червня 2016 року та внесений в реєстр за №1214.

Рішення набирає чинності негайно, проте може бути оскарженo в касаційному порядку протягом 20 днів з моменту проголошення шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий:

Судді:

Справа № 756/8118/16-ц

№ апеляційного провадження: 22-ц/796/9103/2017

Головуючий у суді першої інстанції: Шевчук A.B.

Доповідач у суді апеляційної інстанції: Слюсар Т.А.