ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

27.09.2017                                                             Справа № 907/533/17

Суддя господарського суду Закарпатської області Андрейчук Л.В., розглянувши матеріали справи

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Консервний завод «Універ», м. Виноградів Закарпатської області

до відповідача: Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», м. Київ

третя особа: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1

про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню

Представники:

від позивача – не з’явився;

від відповідача – ОСОБА_2, представник за довіреністю;

від третьої особи – не з’явився.

Представникам сторін, присутнім в судовому засіданні, роз’яснено їх права та обов’язки відповідно до ст.ст. 20, 22 ГПК України, зокрема, право заявляти відводи.

СУТЬ СПОРУ: Товариством з обмеженою відповідальністю «Консервний завод «Універ» заявлено позов до Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» за участю третьої особи Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 про визнання виконавчого напису №537, вчиненого 15.05.2017 року таким, що не підлягає виконанню.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 10.07.2017 року порушено провадження у справі та призначено справу до розгляду на 19.07.2017 року. Ухвалою суду від 19.07.2017 року розгляд справи у зв’язку із клопотанням третьої особи відкладено до 17.08.2017 року. Ухвалою суду від 17.08.2017 року розгляд справи у зв’язку із клопотанням відповідача відкладено до 07.09.2017 року, а строк розгляду справи продовжено на 15 днів. Ухвалою суду від 07.09.2017 року у зв’язку з неявкою позивача та третьої особи відкладено до 20.09.2017 року.

Представник позивача просить заявлені позовні вимоги задовольнити в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві та поданих суду додаткових поясненнях, посилаючись на їх обґрунтованість наявними у справі матеріалами. Зокрема, просить суд взяти до уваги існування між сторонами беззаперечних відомостей про існування спору з приводу вимог, зазначених у оспорюваному виконавчому написі, про що належним чином було повідомлено відповідача та приватного нотаріуса. Зокрема, до заяви про вчинення напису додано розрахунок станом на 03.06.2016 року, який позивач не отримував, натомість отримував розрахунок станом на 06.04.2016 року (доданий до повідомлення від 22 квітня 2016 року); у наданому відповідачем розрахунку від 06 квітня 2016 року не всі суми враховані, які сплачені позивачем. Зокрема, згідно Додатку № 1 до розрахунку заборгованості ТОВ “Консервний завод “Універ” за кредитним договором №250311 від 25.03.2011 року, зазначено, що 06.05.2014 року позивач здійснив погашення кредиту 9 483,87 доларів США, а згідно банківської виписки позивача від 06.05.2016 року позивач здійснив платіж у розмірі 9583,76 доларів США. Тобто, сума заборгованості станом на момент вчинення виконавчого напису уже не була правильно розрахованою та безспірною; з наданого розрахунку від 06 квітня 2016 року вбачається, що перший прострочений платіж мав місце 01.03.2015 року, а отже, виконавчий напис вчинено з порушенням річного строку з дня виникнення вимоги, як це передбачено ст.88 Закону України “Про нотаріат”.

Також зазначає, що на момент виникнення спірних правовідносин, тобто на момент укладення договору про відкриття кредитної лінії у ст. 26 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" не було передбачено такого позасудового способу звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, як реалізація заставленого майна на підставі виконавчого напису нотаріуса, а тому вчинений виконавчий напис нотаріуса не може підлягати виконанню. Тобто, звернення стягнення на предмет застави на підставі виконавчого напису нотаріуса не відповідає вищезазначеним вимогам Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень".

Представник відповідача заперечує з приводу заявлених позовних вимог в повному обсязі з підстав, викладених у поданих суду письмових поясненнях, посилаючись на їх обґрунтованість наявними у справі матеріалами. Зокрема, зазначає про необґрунтованість доводів позивача щодо наявності у приватного нотаріуса обов’язку проводити перевірку безспірності вимог кредитора з огляду на вимоги чинного законодавства. Окрім того, для вчинення оспорюваного виконавчого напису нотаріусу було надано весь, передбачений Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.99 №1172, обсяг документів. Заперечує спроможність доводів позивача щодо відсутності звернення до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису з огляду на положення Закону України “Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень”, оскільки нормами чинного законодавства України та положеннями договору застави обладнання від 25.03.2011 року передбачено такий вид задоволення вимог обтяжувача, як вчинення виконавчого напису.

Щодо доводів позивача про порушення його прав в частині невиправданих витрат на вчинення виконавчого напису відповідач вказує на те, що дані доводи не є належним способом захисту прав та інтересів позивача.

В судове засідання 27.09.2017 року представник третьої особи не з'явився, про день та час розгляду справи повідомлявся належним чином.

04.09.2017 року третя особа надіслала на електронну адресу суду письмові пояснення відповідно до яких заперечує з приводу заявлених позовних вимог в повному обсязі з підстав, викладених у поданих суду письмових поясненнях, посилаючись на їх обґрунтованість наявними у справі матеріалами. Зокрема, зазначає про необґрунтованість доводів позивача щодо наявності у третьої особи обов’язку проводити перевірку безспірності вимог кредитора з огляду на вимоги чинного законодавства. Окрім того, для вчинення оспорюваного виконавчого напису було надано весь, передбачений Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 року№1172, обсяг документів.

Відповідно до ст. 75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали і документи, подані сторонами, заслухавши пояснення представників сторін, з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступне:

5 березня 2011 року між публічним акціонерним товариством “Державний ощадний банк України” (далі – Банк/АТ “Ощадбанк”) та товариством з обмеженою відповідальністю “Консервний завод “Універ” (далі - Позичальник) укладено Договір кредитної лінії №250311 із змінами та доповненнями, що містяться в Додаткових договорах по Договору кредитної лінії №1 від 02.08.2011 року, №2 від 20.10.2011року, №3 від 30.03.2012 року, №4 від 09.10.2012 року, №5 від 27.08.2013 року(далі - Кредитний договір), згідно з яким Банк надав Позичальнику кредит у розмірі 6837500 доларів США з остаточним терміном повернення не пізніше 31.12.2017 року.

З метою забезпечення виконання зобов’язань за Кредитним договором (по поверненню Кредиту, сплаті процентів за користування ним, комісій, можливих штрафних санкцій, інших платежів, передбачених Кредитним договором) 25 березня 2011 року між АТ “Ощадбанк” та ТОВ “Консервний завод “Універ” було укладено Договір застави обладнання №250311-о, який посвідчений приватним нотаріусом Виноградівського районного нотаріального округу ОСОБА_3 та зареєстрований в реєстрі за №353 (далі – Договір застави).

15 травня 2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 (далі - Нотаріус) вчинено виконавчий напис №537 (далі виконавчий напис) за Договором застави обладнання № 250311-о, що посвідчений приватним нотаріусом Виноградівського районного нотаріального округу Закарпатської області ОСОБА_3 25 березня 2011 року (далі - Договір застави), про стягнення з ТОВ “Консервний завод “Універ” (далі - позивач) суми боргу за Договором кредитної лінії № 250311 від 25.03.2011 року (далі - Договір кредитної лінії), укладеним між ним та ПАТ “Державний ощадний банк України” (далі - відповідач), у розмірі 5 986 500 (п’ять мільйонів дев’ятсот вісімдесят шість тисяч п’ятсот) доларів США 00 центів. Вказаним виконавчим написом Нотаріус запропонував відповідачу частково задовольнити свої вимоги до позивача за рахунок коштів, отриманих від реалізації заставного майна, яким забезпечено його грошове зобов’язання за Договором кредитної лінії і належить йому на праві приватної власності.

Також, станом на час розгляду справи, за заявою відповідача відкрито виконавче провадження за ВП № 54014863. В його межах накладено арешт на таке заставне майно позивача, а також заборону на його відчуження.

Відповідно до п. 19 ст. 34 Закону України "Про нотаріат", нотаріуси вчиняють такі нотаріальні дії, як вчинення виконавчого напису.

Згідно із ст. 87 Закону України "Про нотаріат", для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Частиною 1 ст. 88 Закону України "Про нотаріат" встановлено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.

У відповідності до п.п. 2.1, 2.2, 2.3 Глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року №296/5, для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису. У разі якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача.

Положеннями п. 3 Глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року №296/5, встановлено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи: якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем; за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 року №1172. При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 року №1172.

Тобто, виконавчий напис здійснюється лише за умови безспірності заборгованості.

Судом встановлено, що станом на момент вчинення спірного виконавчого напису у провадженні Господарського суду Закарпатської області перебувала справа № 907/467/16 про звернення стягнення на предмет іпотеки та застави у сумі 20763700 грн., шляхом визнання права власності. Предметом спору у вказаній справі є, в тому числі, обладнання, передане в заставу відповідачу за Договором застави обладнання №250311-0 від 25.03.2011 року (з наступними змінами). У межах цієї справи ТОВ «Консервний завод «Універ» 16 вересня 2016 року подано зустрічну позовну заяву, якою позивач просив визнати недійсним Договір застави обладнання №250311-0 від 25.03.2011 року, укладений між Публічним акціонерним товариством Державний ощадний банк України» та Товариством з обмеженою відповідальністю Консервний завод «Універ», посвідчений приватним нотаріусом Виноградівського районного нотаріального округу ОСОБА_3 та зареєстрований в реєстрі за №353. Ухвалою суду від 05 жовтня 2016 року у вказаній справі призначено комплексну судову оціночно-будівельну, судово-земельну та товарознавчу експертизу, на вирішення якої поставлено питання, в тому числі, щодо визначення вартості обладнання, яке є предметом забезпечення за Договором застави обладнання №250311-о від 25.03.2011 року (з наступними змінами). Відтак, наявність вказаного вище спору унеможливлює звернення стягнення на предмет застави за виконавчим написом.

Крім того, станом на момент вчинення спірного виконавчого напису у провадженні Вищого господарського суду України перебувала справа № 907/431/16 за касаційною скаргою ТОВ «Консервний завод «Універ» у справі за позовом ПАТ «Державний ощадний банк України» до ТОВ «Консервний завод «Універ», ТОВ «Європродторг», ТОВ «Виноградівський райагротехсервіс» про стягнення суми 7 603 888,03 доларів США, що еквівалентно 194 016 244,64грн., в тому числі 5 986 500дол.США заборгованість по простроченому кредиту, 1 560 851,25дол.США заборгованості по прострочених відсотках, 55 775,86 доларів США заборгованості по строковим нарахованим процентам, 760,92дол.США заборгованості по простроченій комісії, а також стягнення суми 32 052 138,38грн., в тому числі 21 714 278,14грн. пені за несвоєчасне погашення кредиту, 6 755 149,65грн. пені за несвоєчасну сплату відсотків, 3327,18грн пені за несвоєчасну сплату комісії, 2 220 786,66грн. три відсотки річних за несвоєчасне погашення кредиту, 1 357 521,46грн. три відсотки річних за несвоєчасне погашення відсотків, 1075,29грн три відсотки річних за несвоєчасну сплату комісії, згідно Договору кредиту №250311 від 25.03.2011 року та додаткових угод до нього. Підставою оскарження прийнятих у цій справі попередніх судових рішень є незгода позивача з розміром стягнутої суми заборгованості, неврахування всіх сум, сплачених у рахунок погашення заборгованості та непризначенням судами у межах цієї справи експертизи метою встановлення дійсного розміру заборгованості згідно Договору кредиту №250311 від 25.03.2011року та додаткових угод до нього.

Отже, станом на момент вчинення спірного виконавчого напису у провадженні судів перебувала справа про стягнення спірних сум заборгованості, що спростовує факт їхньої безспірності як умову вчинення виконавчого напису. Та обставина, що на час вчинення виконавчого напису в суді існував спір щодо розміру заборгованості за вищезазначеним кредитним договором та про звернення стягнення на майно, визнання договору застави недійсним (справи №907/467/16, № 907/431/16) спростовує висновок нотаріуса про безспірність заборгованості боржника.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 24 березня 2015 року у справі № 6-27цс15, від 11 березня 2015 року у справі № 6-141цс14.

Той факт, що на час вчинення нотаріусом виконавчого напису в суді розглядається по суті спір щодо розміру цієї заборгованості спростовує безспірність заборгованості боржника (правова позиція Верховного суду України у справі № 6-887цм17 від 05.07.2017 року)

Таким чином, із оскаржуваного виконавчого напису вбачається, що при його вчиненні нотаріусом не було досліджено чи є наявна заборгованість безспірною.

Відповідно до приписів ст.ст. 11, 15 Цивільного кодексу України цивільні права й обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Кожна особа має право на судовий захист.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України.

Положеннями ст. 16 Цивільного кодексу України встановлено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Виконавчий напис - це розпорядження нотаріального органу про примусове стягнення з боржника на користь кредитора грошових сум або передачу чи повернення майна кредитору, вчинене на документах, які підтверджують зобов'язання боржника. В основі вчинення цієї нотаріальної дії лежить факт безспірності певної заборгованості.

Суд зазначає, що безспірною заборгованістю є заборгованість боржника, з якою останній погоджується, що, відповідно, виключає можливість спору зі сторони боржника щодо її розміру, строку, за який вона нарахована, тощо, а відтак документи, які підтверджують її безспірність, і на підставі яких нотаріусами здійснюються виконавчі написи, мають бути однозначними, беззаперечними та такими, що містять вираз волі стосовно наявності певної заборгованості не тільки кредитора, а й самого боржника, або ж підтверджують наявність у боржника перед кредитором заборгованості саме в такому розмірі.

В силу приписів ст. ст. 546, 589, 590 Цивільного кодексу України, ст. ст. 1, 19, 20 Закону України "Про заставу", ст. ст. 87, 88 Закону України "Про нотаріат", пунктів 3.2., 3.5. Глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5 (надалі - Порядку), пункту 1 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться в безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 № 1172, відповідно до договору застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами; за рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання; нотаріуси вчиняють виконавчі написи за заявою стягувача на документах, що встановлюють заборгованість; при цьому заборгованість або інша відповідальність боржника визнається безспірною і не потребує додаткового доказування у випадках, якщо для одержання виконавчого напису подаються: оригінал нотаріально посвідченого забезпечувального договору; оригінал чи належним чином засвідчена копія договору, що встановлює основне зобов'язання; засвідчена стягувачем копія письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов'язання, що була надіслана боржнику та майновому поручителю (в разі його наявності), з відміткою стягувача про непогашення заборгованості; оригінали розрахункового документа про надання послуг поштового зв'язку та опису вкладення, що підтверджують надіслання боржнику письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов'язання; довідка фінансової установи про ненадходження платежу.

Судом встановлено, що нотаріусу для вчинення виконавчих написів, відповідачем було подано заяву, в якій було зазначено відомості про найменування і місце реєстрації боржника; номери рахунків у банках; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню; повідомлення Заставодавця щодо наявності невиконаного основного зобов'язання та можливості звернення стягнення на заставлене майно, у разі невиконання даної вимоги.

Однак, станом на дату вчинення виконавчого напису боржник заперечував вказаний кредитором розмір заборгованості, у відповідача були беззаперечні докази, що свідчили про невизнання заборгованості боржником і які потребували з’ясування з боку відповідача.

Зокрема, у тексті Додатку № 1 до розрахунку заборгованості ТОВ “Консервний завод “Універ” за кредитним договором № 250311 від 25.03.2011 року, зазначено, що 06.05.2014 року позивач здійснив погашення кредиту 9 483,87 доларів США, а згідно банківської виписки Позивача від 06.05.2016 року Позивач здійснив платіж у розмірі 9583,76 доларів США.

З наданого розрахунку від 06 квітня 2016 року вбачається, що перший прострочений платіж мав місце 01.03.2015 року, а отже виконавчий напис вчинено з порушенням річного строку з дня виникнення вимоги, як це передбачено ст.88 Закону України “Про нотаріат”.

Згідно з позицією Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про узагальнення судової практики розгляду справ про оскарження нотаріальних дій або відмову в їх вчиненні" від 07.02.2014 року, виконавчий напис на договорі іпотеки/застави може бути вчинений лише у випадку, коли вимоги кредитора є безспірними і з моменту виникнення права на позасудове вирішення спору не минув строк, передбачений законом.

При цьому сам факт подання нотаріусу заперечень боржника чи іпотеко/заставодавця щодо зобов'язання, забезпеченого іпотекою/заставою, а також наявність судової справи про стягнення кредитної заборгованості свідчить про наявність спору між кредитором/заставодержателем і заставодавцем. У зв'язку з цим вчинення нотаріусом виконавчого напису може слугувати підставою для його оскарження.

Окрім того, відповідачем порушено вимоги Закону України “Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень”, що випливає з наступного.

Статтею 1 Закону України "Про заставу", яка кореспондується зі ст.572 Цивільного кодексу України встановлено, що застава - це спосіб забезпечення зобов'язань, якщо інше не встановлено законом. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.

Правовим наслідком невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, відповідно до статті 589 Цивільного кодексу України є звернення стягнення на предмет застави. У ст. 574 Цивільного кодексу України визначено, що застава виникає на підставі договору.

Згідно ст. 3 Закону України "Про заставу", заставою може бути забезпечена будь-яка дійсна існуюча або майбутня вимога, що не суперечить законодавству України, зокрема така, що випливає з договору позики, кредиту, купівлі-продажу, оренди, перевезення вантажу тощо. Положеннями ч. ч. 1, 2 ст. 590 Цивільного кодексу України визначено, що звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави у разі, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.

Судом встановлено, що 25 березня 2011 року між АТ “Ощадбанк” та ТОВ “Консервний завод “Універ” було укладено Договір застави обладнання №250311-о, який посвідчений приватним нотаріусом Виноградівського районного нотаріального округу ОСОБА_3 та зареєстрований в реєстрі за №353, відповідно до умов якого в забезпечення виконання зобов'язань Товариства з обмеженою відповідальністю “Консервний завод “Універ” (боржник), які випливають із договору про відкриття кредитної лінії №250311 від 25.03.2011 року, укладеного між заставодержателем та боржником, з усіма змінами і доповненнями до нього, укладеними протягом строку його дії (надалі - "Основний договір").

Основним договором, як встановлено судом та вбачається зі змісту договору застави від 25.03.2011 року є кредитний договір про відкриття кредитної лінії №250311 від 25.03.2011 року, укладений між публічним акціонерним товариством “Державний ощадний банк України” та товариством з обмеженою відповідальністю “Консервний завод “Універ”, з усіма змінами і доповненнями до нього.

У відповідності до пункту 1.2. Договору застави, предметом застави за цим договором є обладнання, згідно Додатку №1 до цього Договору.

Згідно із пунктом 1.4. Договору застави, загальна заставна вартість предмету застави складає 9118154,00 грн.

У п.6.1. Договору застави сторонами погоджено випадки, коли заставодержатель (відповідач) наділяється правом вимагати дострокового виконання зобов'язань позивачем як заставодавцем та майновим поручителем боржника за вищевказаним Договором про відкриття кредитної лінії.

Разом з тим, у п.6.4. Договору застави сторони погодили, що звернення стягнення на предмет застави може бути здійснено на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Як встановлено судом, повідомленням-вимогою №55/2-08/631-4194 від 22.04.2016 року, направленим на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю “Консервний завод “Універ”, Банк звернувся з вимогою про погашення протягом тридцятиденного строку заборгованості за Основним договором у розмірі 2143093,75 доларів США та повідомив про те, що у випадку невиконання даної вимоги розмір заборгованості, що підлягає поверненню складатиме 7218854,67 доларів США та 8880729,96грн. Також, у разі не виконання зазначеної вимоги, Банк буде змушений звернути стягнення на предмет застави за Договором застави шляхом вчинення виконавчого напису нотаріуса.

15 травня 2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 вчинено виконавчий напис №537 (далі виконавчий напис) за Договором застави обладнання № 250311-о, що посвідчений приватним нотаріусом Виноградівського районного нотаріального округу Закарпатської області ОСОБА_3 25 березня 2011 року (далі - Договір застави), про стягнення з ТОВ “Консервний завод “Універ” суми боргу за Договором кредитної лінії № 250311 від 25.03.2011 року, укладеним між ним та ПАТ “Державний ощадний банк України”, у розмірі 5 986 500 (п’ять мільйонів дев’ятсот вісімдесят шість тисяч п’ятсот) доларів США 00 центів. Вказаним виконавчим написом Нотаріус запропонував відповідачу частково задовольнити свої вимоги до позивача за рахунок коштів, отриманих від реалізації заставного майна, яким забезпечено його грошове зобов’язання за Договором кредитної лінії і належить йому на праві приватної власності.

Вчинення даного виконавчого напису і стало підставою для виникнення спору у даній справі, оскільки за твердженням позивача, що міститься у позовні заяві, спірний напис не відповідає вимогам чинного законодавства України, а відтак, просив визнати його таким, що не підлягає виконанню.

Відповідно до статей 87, 88 Закону України "Про нотаріат", для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.

Згідно з пунктами 1, 2 глави 12 Розділу І Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (надалі - Порядок), затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року за № 296/5 захист цивільних прав здійснюється нотаріусом шляхом вчинення виконавчого напису. Виконавчі написи вчиняються нотаріусами на документах, які встановлюють заборгованість або передбачають повернення майна.

У підпункті 1.1 пункту 1 глави 16 Розділу ІІ Порядку зазначено, що для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість, або на правочинах, що передбачають звернення стягнення на майно на підставі виконавчих написів.

Частиною 6 ст. 20 Закону України "Про заставу" від 02.10.1992 року №2654-XII встановлено, що звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачено законом або договором застави.

Разом з тим, Закон України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" від 18 листопада 2003 року №1255-IV, який визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов'язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна, містить інші норми. Прикінцевими і перехідними положеннями цього Закону передбачено, що законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Тобто, Закон України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" є спеціальним законом з питань правового регулювання обтяжень рухомого майна, а положення Закону України "Про заставу" та ст.590 Цивільного кодексу України застосовуються лише в тій частині, що не суперечить йому.

Аналогічний правовий висновок щодо такого застосування норм права міститься в постанові Верховного суду України від 28.02.2012 року у справі №28/55 (№3-10гс12).

Так, відповідно до ст. 26 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" у редакції від 01.01.2011 року (чинній на момент укладення договору про відкриття кредитної лінії) до внесення змін згідно Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг" від 22.09.2011 року, який набув чинності з 16.10.2011 року, було наведено вичерпний перелік позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, а саме: передача рухомого майна, що є предметом забезпечувального обтяження, у власність обтяжувача в рахунок виконання забезпеченого обтяженням зобов'язання в порядку, встановленому цим Законом; продаж обтяжувачем предмета забезпечувального обтяження шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем або на публічних торгах; відступлення обтяжувачу права задоволення забезпеченої обтяженням вимоги у разі, якщо предметом забезпечувального обтяження є право грошової вимоги; переказ обтяжувачу відповідної грошової суми, у тому числі в порядку договірного списання, у разі, якщо предметом забезпечувального обтяження є гроші або цінні папери.

Звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження на підставі виконавчого напису нотаріуса Законом України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" (у редакції, яка була чинною на момент укладення договору про відкриття кредитної лінії) не передбачено.

Пункт 5 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", яким передбачено позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження шляхом реалізації заставленого майна на підставі виконавчого напису нотаріуса було доповнено на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг", який набрав чинності 16 жовтня 2011 року.

У пункті 2 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг" зазначено, що дія цього Закону не поширюється на кредитні договори, укладені до набрання ним чинності.

Отже, положення Закону України "Про заставу" у частині здійснення звернення стягнення на предмет застави на підставі виконавчого напису нотаріуса не підлягають застосуванню до правовідносин, що виникли з договору про відкриття кредитної лінії, як такі, що суперечать нормам Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" (у редакції, яка була чинною на момент укладення договору про відкриття кредитної лінії) щодо позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження.

Отже, судом встановлено, що на момент виникнення спірних правовідносин, тобто на момент укладення договору про відкриття кредитної лінії (25.03.2011 року) у ст. 26 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" не було передбачено такого позасудового способу звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, як реалізація заставленого майна на підставі виконавчого напису нотаріуса, а тому вчинений виконавчий напис нотаріуса не може підлягати виконанню. Тобто, звернення стягнення на предмет застави на підставі виконавчого напису нотаріуса не відповідає вищезазначеним вимогам Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень". Аналогічної правової позиції дотримується і Верховний суд України у своїй постанові від 09.07.2014 року у справі №6-89цс14. Даної позиції також притримується і Вищий господарський суд України (постанова від 17 серпня 2016 року у справі № 910/29732/15). Тоді як згідно положень ст.111-28 Господарського процесуального кодексу України, висновок Верховного Суду України щодо застосування норм права, викладений у його постанові, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

У відповідності до ст. 124, п. п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ст. ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому, суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З огляду на вищенаведене, заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

За таких обставин, витрати з оплати судового збору згідно з статтею 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 4-3, 22, 32, 33, 34, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задоволити повністю.

2. Визнати виконавчий напис, вчинений 15.05.2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 та зареєстрований в реєстрі за №537 на договорі застави обладнання №250311-о, посвідченим приватним нотаріусом Виноградівського районного нотаріального округу ОСОБА_3 25.03.2011року та зареєстрованим в реєстрі за №353, таким, що не підлягає виконанню.

3. Стягнути з Публічного акціонерного товариства “Державний ощадний банк України” (01001, м. Київ, вул. Госпітальна, 12-г, код ЄДРПОУ 00032129) на користь товариства з обмеженою відповідальністю “Консервний завод “Універ” (90300,м. Виноградів, вул. Промислова, 1, код ЄДРПОУ 32218536) суму 1600,00 грн. (Одна тисяча шістсот грн. 00 коп.) у відшкодування витрат по сплаті судового збору.

4. Видати наказ.

Дане рішення набирає законної сили в порядку ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст рішення виготовлено та підписано 28.09.2017 року.

Суддя Андрейчук Л.В.