Особи
Учасники процесу:
Ім`я Замінене і`мя Особа
Судове рішення #66628959

18.09.2017 Справа № 363/3916/15-ц


РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2017 року Вишгородський районний суд Київської області в складі:

головуючого – судді Чіркова Г.Є.,

при секретарі Гавриленко Ю.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вишгороді цивільну справу за позовом Прокурора Вишгородського відділу Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі ОСОБА_1 обласної державної адміністрації, Вишгородської міської ради Київської області та ПАТ «Укргідроенерго» до Вишгородської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_30, ОСОБА_31, ОСОБА_32, ОСОБА_33, ОСОБА_34, ОСОБА_35, ОСОБА_36, ОСОБА_37, ОСОБА_38, ОСОБА_39, ОСОБА_40, ОСОБА_41, ОСОБА_42, ОСОБА_43, ОСОБА_44, ОСОБА_45, ОСОБА_46, ОСОБА_47, ОСОБА_48, ОСОБА_49, ОСОБА_50, ОСОБА_51, ОСОБА_52, ОСОБА_53 та Громадської організації «Садівницьке товариство «Перлина» про визнання незаконним та скасування розпорядження та визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки,

встановив:

Прокурор Вишгородського відділу Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області звернувся до суду з даним позовом, в якому просить визнати незаконними та скасувати розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації Київської області №814 від 02 листопада 2007 року «Про передачу у власність земельних ділянок членам громадської організації «СТ Перлина» та земель загального користування громадській організації «СТ Перлина» на території Вишгородської міської ради Вишгородського району Київської області (за межами населеного пункту)» та визнати недійсними державні акти про право власності на земельні ділянки відповідачів.

Свої вимоги мотивує тим, що оспорюваним рішенням Вишгородської районної державної адміністрації Київської області всупереч вимог земельного і водного законодавства України, відповідачам передано у власність земельні ділянки загальною площею 8,0093 га для ведення садівництва за рахунок земель водного фонду, які знаходяться в межах прибережної захисної смуги р. Дніпро та не можуть перебувати у приватній власності в силу приписів ст. ст. 59-61, 83 Земельного кодексу України.

Крім того зазначив, що земельні ділянки передані у власність відповідачам, на підставі постанови Господарського суду Київської області від 27 липня 2006 року знаходяться в межах м. Вишгород Київської області, а відтак перебувають в комунальній власності міста, відведення у приватну власність або користування яких повинно було проводитися Вишгородською міською радою Київської області.

Також Вишгородська районна державної адміністрації Київської області при прийнятті оскаржуваного розпорядження в порушення вимог ст. 149 ЗК України не отримала згоди землекористувача ПАТ «Укргідроенерго» на їх вилучення.

В судовому засіданні Прокурор Вишгородського відділу Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області позовні вимоги підтримав у повному обсязі з викладених у позові підстав та просив про їх задоволення.

Представник ОСОБА_1 обласної державної адміністрації, в інтересах якої прокурором подано вказаний позов, подав заяву про розгляд справи за його відсутності. Також зазначив, що саме по собі посилання прокурора в позові на належність вказаних земельних ділянок до водного фонду та невжиття заходів по усуненню порушень інтересів держави вказаними суб’єктами владних повноважень, не може бути достатньою обставиною, яка свідчить про нездійснення або неналежне здійснення ними своїх обов’язків по захисту інтересів держави. Твердження прокурора в позові про наявні факти порушень вважав необґрунтованими і недоведеними. Позов не підтримав.

Представник Вишгородської міської ради Київської області подав заяву про розгляд справи за його відсутності, просив прийняти рішення на підставі наявних в справі документів.

Відповідачка ОСОБА_40 подала до суду заяву про розгляд справи за її відсутності.

Відповідач ОСОБА_16 подав заяву про розгляд справи за його відсутності, проти задоволення позову заперечив.

Представник відповідачки ОСОБА_34 подав суду письмові заперечення проти позову, посилаючись на те, що оспорюване розпорядження Вишгородською районною державною адміністрацією Київської області видано правомірно та в межах своїх повноважень, щодо земель, які знаходяться за межами населеного пункту м. Вишгород. Крім того зазначив, що як ПАТ «Укргідроенерго» так і Вишгородською міською радою Київської області погоджено вилучення земельних ділянок, що вбачається з акту вибору та обстеження земельної ділянки СТ «Перлина».

Представник Вишгородської районної державної адміністрації Київської області проти задоволення позову заперечив, посилаючись на те, що межі м. Вишгорода в натурі, на місцевості, встановлені і закріплені лише після ухвалення Вишгородською міською радою рішення від 09.03.2010 року №32/15 «Про затвердження технічної документації по відновленню меж м. Вишгород», що підтверджує факт розташування земельних ділянок, щодо яких заявлено позовні вимоги, за межами населеного пункту і наявність компетенції адміністрації для прийняття оскаржуваного рішення. Обґрунтовуючи звернення до суду в інтересах позивача ОСОБА_1 обласної державної адміністрації, прокурор зазначив, що власником спірних земель є ОСОБА_1 обласна державна адміністрація, так як земельні ділянки за даними Публічної кадастрової карти належать до земель водного фонду. Таким чином прокурор самостійно спростовує викладені раніше підстави позову щодо порушення інтересів Вишгородської міської ради, як власника земель.Також стверджує, що позивач остаточно не визначився, до якого цільового призначення належать спірні земельні ділянки, який правовий режим цих земель, хто був їх власником та міг приймати рішення щодо розпорядження цими землями. Підстав вважати, що держава, як власник, не була обізнана про факт виділення земельної ділянки немає, отже відсутні підстави для витребування земельних ділянок в добросовісних набувачів. Крім того просив застосувати в цій справі строк позовної давності.

Також зазначив, що доводи позову спрямовані на порушення прав відповідачів мирно володіти своїм майном, передбачених ст. 1 Протоколу 1 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року та практики ЄСПЛ.

Представник відповідачки ОСОБА_7 в суді проти задоволення позову заперечив, посилаючись на те, що землекористувач ПАТ «Укргідроенерго» був обізнаний про вилучення в нього спірних земельних ділянок та надав свою згоду на таке вилучення, що підтверджується актом вибору та обстеження земельної ділянки СТ «Перлина». Крім того вважав, що згадані в позові земельні ділянки знаходяться поза межами населеного пункту м. Вишгород, а тому Вишгородська районна державна адміністрація при прийнятті оскаржуваного розпорядження діяла в межах своїх повноважень. Також просив застосувати до спірних правовідносин строк позовної давності, який вважав пропущеним позивачем.

Інші відповідачі, будучи неодноразово повідомленими про розгляд справи, а деякі з них (ОСОБА_6, ОСОБА_13 та ОСОБА_22С.) в порядку ч. 9 ст. 74 ЦПК України, в судове засідання не прибули.

Оскільки суд позбавлений можливості відкласти розгляд справи на підставі ст. 169 ЦПК України, в межах строку встановленого ст. 157 ЦПК України, дану справу слід розглянути на підставі наявних доказів в загальному порядку.

Заслухавши учасників процесу, дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного.

Судом встановлено, що згідно розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації Київської області №814 від 02 листопада 2007 року «Про передачу у власність земельних ділянок членам громадської організації «СТ Перлина» та земель загального користування громадській організації «СТ Перлина» на території Вишгородської міської ради Вишгородського району Київської області (за межами населеного пункту)» затверджено проект землеустрою щодо відведення у власність на умовах безоплатної приватизації земельних ділянок (площею 0,12 га кожна) для ведення садівництва членам громадської організації «СТ Перлина» в адміністративних межах Вишгородської міської ради Київської області.

Вилучено земельну ділянку загальною площею 8,0093 га із земель ВАТ «ДАК» «Укргідроенерго філії «Каскад ОСОБА_1 ГЕС і ГАЕС», за межами м. Вишгород.

Передано безоплатно у власність членам громадської організації «СТ Перлина» земельні ділянки загальною площею 6,6000 га для ведення садівництва на території Вишгородської міської ради (за межами населеного пункту).

Передано у власність ГО «СТ «Перлина» землі загального користування площею 1,4093 га.

На підставі вказаного розпорядження відповідачами 14 та 16 листопада 2007 року отримано державні акти про право власності на спірні земельні ділянки.

Як вбачається з листа Дніпровського басейного управління водних біоресурсів №ІС/01-15/1023 від 04 вересня 2015 року питання визначення категорії земель та визначення типу географічних об’єктів не належить до компетенції Управління. Вказані в запиті земельні ділянки з кадастровими номерами 3221810100:01:295:0001, 3221810100:01:295:0052, 3221810100:01:295:0101, 3221810100:01:295:0102 знаходиться на території, що була штучно утворена при будівництві ОСОБА_1 ГЕС між суднохідним каналом та руслом р. Дніпро.

Згідно акту вибору та обстеження земельної ділянки СТ «Перлина» на території Вишгородської міської ради Київської області (за межами населеного пункту) від 23 жовтня 2006 року комісія у складі, в тому числі директора ВАТ «ДАК» «Укргідроенерго філії «Каскад ОСОБА_1 ГЕС і ГАЕС» ОСОБА_54 та Вишгородського міського голови ОСОБА_55, провели обстеження земельної ділянки площею близько 8 га для розміщення садівницького товариства за рахунок земель ВАТ «ДАК» «Укргідроенерго філії «Каскад ОСОБА_1 ГЕС і ГАЕС», за межами м. Вишгород.

Як вбачається із вказаного акту земельна ділянка площею близько 8 га розташована в нижньому б’єфі ОСОБА_1 ГЕС на відстані 1,3 км на південь від тіла греблі ГЕС. Відстань від ОСОБА_1 ДВС складає близько 500 м. та близько 1300 м. від існуючого водозабору.

Відповідно до листів ВАТ «Укргідроенерго» від 13 листопада 2006 року та Філії «Каскад ОСОБА_1 ГЕС і ГАЕС» від 16 серпня 2007 року останні погодили попереднє місце розташування СТ «Перлина» для ведення колективного садівництва на земельній ділянці, площею близько 8 га, на території Вишгородської міської ради Київської області (за межами населеного пункту), за рахунок земель державної власності, землекористувачем яких є ВАТ «Укргідроенерго».

Згідно висновків ВАТ «Укргідроенерго» 20 вересня 2007 року та Філії «Каскад ОСОБА_1 ГЕС і ГАЕС» 19 вересня 2007 року останні погодили розглянутий проект землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельних ділянок для ведення колективного садівництва членам ГО «СТ «Перлина» та у власність земель загального користування даному садівницькому товариству в адміністративних межах Вишгородської міської ради Київської області (за межами населеного пункту), площею 8,0093 га за рахунок земель ВАТ «Укргідроенерго» Філії «Каскад ОСОБА_1 ГЕС і ГАЕС».

Відповідно до довідки Вишгородського районного відділу земельних ресурсів від 31 серпня 2007 року №578 земельна ділянка площею 8,0000 га, яка надавалася у власність членам ГО «СТ «Перлина» та у власність земель загального користування даному садівницькому товариству за рахунок Каскаду ОСОБА_1 ГЕС та ГАЕС, знаходиться за межами населеного пункту і відноситься до категорії земель промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони ат іншого призначення.

Як вбачається з висновку від 25 жовтня 2007 року №8-225е державної експертизи землевпорядної документації – проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельних ділянок для ведення колективного садівництва членам ГО «СТ «Перлина» та у власність земель загального користування даному садівницькому товариству в адміністративних межах Вишгородської міської ради Вишгородського району Київської області, вказаний висновок погоджений ВАТ «Укргідроенерго» та філією «Каскад ОСОБА_1 ГЕС та ГАЕС» ВАТ «Укргідроенерго».

Постановою Господарського суду м. Києва від 27 липня 2006 року Вишгородський районний відділ земельних ресурсів зобов’язано внести зміни до земельно-кадастрової документації відповідно до меж, прийнятих до обліку земель території Вишгородської міської ради у складі державного земельного кадастру станом на 01 січня 2001 року – відобразити в земельно-кадастровій документації межі території Вишгородської міської ради сумарною площею 4968 га.

Відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ч. 5 ст. 116 ЗК України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Відповідно до п. б ч. 1 ст. 141 ЗК України  підставою припинення права користування земельною ділянкою є вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом.

Як передбачено ч. 2 ст. 149 ЗК України  вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме акту вибору та обстеження земельної ділянки СТ «Перлина» на території Вишгородської міської ради Київської області (за межами населеного пункту) від 23 жовтня 2006 року та листів ВАТ «Укргідроенерго» від 13 листопада 2006 року та Філії «Каскад ОСОБА_1 ГЕС і ГАЕС» від 16 серпня 2007 року, останні погодили попереднє місце розташування СТ «Перлина» для ведення колективного садівництва на земельній ділянці, площею близько 8 га, на території Вишгородської міської ради Київської області (за межами населеного пункту), за рахунок земель державної власності, землекористувачем яких є ВАТ «Укргідроенерго».

Таким чином суд вважає, що вилучення земельної ділянки проводилося в порядку визначеному ст. 149 ЗК України за згодою землекористувача.

Відповідно до ч. 2 ст. 83 ЗК України у комунальній власності перебувають:

а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності;

б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.

Земельні ділянки державної власності, які передбачається використати для розміщення об'єктів, призначених для обслуговування потреб територіальної громади (комунальних підприємств, установ, організацій, громадських пасовищ, кладовищ, місць знешкодження та утилізації відходів, рекреаційних об'єктів тощо), а також земельні ділянки, які відповідно до затвердженої містобудівної документації передбачається включити у межі населених пунктів, за рішеннями органів виконавчої влади передаються у комунальну власність.

Згідно ч. 1-2 ст. 173 ЗК України  межа району, села, селища, міста, району у місті - це умовна замкнена лінія на поверхні землі, що відокремлює територію району, села, селища, міста, району у місті від інших територій.

Межі району, села, селища, міста, району у місті встановлюються і змінюються за проектами землеустрою щодо встановлення (зміни) меж адміністративно-територіальних одиниць.

Проекти землеустрою щодо зміни меж населених пунктів розробляються з урахуванням генеральних планів населених пунктів.

Згідно зі статтями 19, 20 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі: землі житлової та громадської забудови й землі водного фонду. Віднесення їх до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно їх повноважень.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання, відповідно до статті 21 ЗК України, недійсними рішень про надання земель, угод щодо земельних ділянок, відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною, тощо.

Як передбачено ч. 1 і 3 ст. 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів.

Згідно п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень), до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, та земель, на яких розташовані державні, в тому числі казенні, підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї), об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Згідно із частинами першою і другою статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Відповідно до частин першої та другої статті 83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю.

У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об’єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.

У державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності (стаття 84 ЗК України).

Повноваження органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або користування чітко визначені статтею 122 ЗК України. Так, частиною першою цієї статті передбачено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб, а центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин (Держземагентство) та його територіальні органи відповідно до частини четвертої цієї статті має право розпоряджатися землями сільськогосподарського призначення державної власності за межами населених пунктів.

Таким чином, з аналізу наведених норм законодавства можна зробити висновок, що земельні ділянки перебувають у комунальній власності, тобто належать територіальній громаді, лише у випадку їх розташування в межах населеного пункту, а всіма іншими землями на території країни, які розташовані за межами населених пунктів, розпоряджаються саме органи виконавчої влади (правовий висновок ВСУ України в постанові від 21 грудня 2016 року в справі №6-1755цс16).

Як зазначає прокурор в своєму позові спірні земельні ділянки перебувають в межах м. Вишгород Київської області, що вбачається з постанови Господарського суду м. Києва від 27 липня 2006 року та рішенням Вишгородської міської ради від 09 березня 2010 року №32/15 «Про затвердження технічної документації по відновленню к м. Вишгород» яким затверджено технічну документацію по відновленню зовнішніх меж м. Вишгород сумарною площею 4968 га.

Разом з тим, будь-яких належних, допустимих та достатніх доказів того, що спірні земельні ділянки входять до складу сумарної площі 4968 га зовнішніх меж м. Вишгород, а відтак перебувають в межах населеного пункту, в справі відсутні.

Матеріали справи не містять доказів і того, що станом на дату прийняття оскаржуваного розпорядження існували матеріали про розмежування земель державної та комунальної власності та/або матеріали, які підтверджують права Вишгородської міської ради щодо розпоряджання земельною ділянкою.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи межі міста Вишгорода в натурі, на місцевості, встановлені і закріплені лише після ухвалення Вишгородською міською радою рішення від 09.03.2010 року №32/15 «Про затвердження технічної документації по відновленню меж м. Вишгород».

Таким чином Вишгородська районна державна адміністрація, приймаючи оскаржуване розпорядження, діяла у межах своїх повноважень, оскільки земельна ділянка перебувала за межами населеного пункту м. Вишгород.

Обставини позову про знаходження спірних земель в межах м. Вишгорода належними, допустимими та достатніми доказами не доведено.

За положеннями частини першої статті 3 ВК України усі води (водні об'єкти) на території України становлять її водний фонд.

Частина друга статті 3 ВК України визначає, що до водного фонду України належать: поверхневі води: природні водойми (озера), водотоки (річки, струмки), штучні водойми (водосховища, ставки) і канали; інші водні об'єкти; підземні води та джерела; внутрішні морські води та територіальне море.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 ЗК України та ст. 4 ВК України до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами; землі зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Відповідно до п. ґ ч. 3 ст. 83 ЗК України та п. д ч. 4 ст. 84 ЗК України землі водного фонду, які перебувають у державній або комунальній власності взагалі не можуть передаватися у приватну власність, крім випадків передбачених законодавством.

Таким чином, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча і не розташовані об'єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню і належній експлуатації водного фонду, виконують певні захисні функції.

Отже, за змістом зазначених норм права землі під водними об'єктами загальнодержавного значення, зокрема зайняті поверхневими водами: водотоками (річки, струмки), штучні водойми (водосховища, ставки) і канали; іншими водними об'єктами; підземними водами та джерела; внутрішніми морськими водами та територіальним морем, як землі зайняті водним фондом України, а також прибережні захисні смуги вздовж річок (у тому числі струмків та потічків), морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм не можуть передаватись у власність громадян, оскільки є землями водного фонду України.

Крім того, за положеннями ст. 60 ЗК України та ст. 88 ВК України вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.

Правовий режим прибережних смуг визначається статтями 60-62 ЗК України та статтями 1, 88-90 ВК України.

Межі встановлених прибережних захисних смуг і пляжних зон зазначаються в документації з землеустрою, кадастрових планах земельних ділянок, а також у містобудівній документації (частина 3 статті 60 ЗК України).

Прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою.

Проекти землеустрою щодо встановлення меж прибережних захисних смуг (з установленою в них пляжною зоною) розробляються в порядку, передбаченому законом.

Таким чином, землі зайняті поверхневими водами: природними водоймами (озера), водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки), каналами і іншими водними об'єктами та землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на яких знаходиться водний фонд України та на який розповсюджується окремий порядок надання та використання.

Разом з тим, належних, допустимих і достатніх доказів того, що спіні земельні ділянки відносяться до земель водного фонду України, позивачем суду не представлено.

Саме тільки посилання прокурора на встановлення місця розташування спірних земельних ділянок в межах прибережної захисної смуги р. Дніпро шляхом співставлення їх фактичного розташування з даними Публічної кадастрової карти України є необґрунтованим та бездоказовим, яке на матеріалах справи не ґрунтується, є припущенням та не може бути покладено в основу судового рішення.

Таким чином підстав для визнання недійсним вказаного розпорядження судом не встановлено.

Згідно ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до статті 32 Конвенції про захист прав людини і основоположних с 1950 року, зі змінами, внесеними Протоколом № 11, питання тлумачення й застосування цієї Конвенції та протоколів до неї підпадають під юрисдикцію Європейського суду з прав людини. Обов'язковість цієї юрисдикції визнана Україною під час ратифікації Конвенції, що закріплено в Законі України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про з прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2 та 11 до Конвенції". Крім того, Законом України від 22 лютого 2000 року № 1484-ІІІ «Про ратифікацію Протоколу № 6 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод який стосується скасування смертної кари» було ратифіковано відповідний Протокол №6 до Конвенції, який набрав чинності для України 01 травня 2000 року; Законом України в 09 лютого 2006 року № 3435-ІУ "Про ратифікацію Протоколів № 12 та № 14 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод" було ратифіковано згадані протоколи. При цьому Протокол №14 змінює контрольну систему Конвенції і вносить до неї відповідні зміни і зазначені протоколи набрали чинності для України 01 липня 2006 року та 01 червня 2010 відповідно.

Також згідно зі статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-ІУ "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди повинні застосовувати при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Враховуючи, що Україна визнає юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції, то застосування судами цієї Конвенції має здійснюватися з обов'язковим урахуванням практики Європейського суду з прав людини не тільки щодо України, а й щодо інших держав.

Таку позицію висловлює й Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних та кримінальних справ в постанові пленуму від 19.12.2014 № 13 «Про застосування судами міжнародних договорів України при здійсненні правосуддя».

Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року., Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» №475/97-ВР від 17 липня 1997 року ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Перший протокол та протоколи №2, 4, 7, 11 до Конвенції.

Згідно із статтею 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У справі «Рисовський проти України» від 20.10.2011 року, заява №29979/04 ЄСПЛ визнав низку порушень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статті 1 Протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції, зокрема державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливості отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип «належного урядування» може не лише покладати на державні органи обов’язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку, а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові.

Пунктом 21 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Федоренко проти України» від 30 червня 2006 року визначено, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути «існуючим майном» або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

Виходячи зі змісту пунктів 32 - 35 рішення Європейського суду з прав людини «Стретч проти Сполученого Королівства» від 24 червня 2003 року майном у значенні статті 1 Протоколу 1 до Конвенції вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади. У рішенні Європейський суд з прав людини зазначив: «наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила».

У цій справі Європейський суд дійшов висновку, що оскільки особу позбавили права на «його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, в такому випадку мало місце «непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції»

Верховний Суд України у постанові від 14 березня 2007 року, на підставі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосував рішення Європейського суду з прав людини «Стретч проти Сполученого Королівства» та зазначив, що самі по собі допущені органами публічної влади порушення при визначенні умов та порядку приватизації не можуть бути безумовною підставою для визнання приватизаційних договорів недійсними, повернення приватизованого майна державі в порушення права власності покупця, якщо вони не допущені внаслідок винної протиправної поведінки самого покупця.

В позовній заяві відсутні будь-які посилання на порушення, вчиненні громадянами в процесі приватизації, коли позов обґрунтовано виключно припущеннями щодо порушень з боку державних органів та посадових осіб, які і повинні згідно законодавства нести відповідальність у разі заподіяння державі майнової шкоди.

Підсумовуючи викладене, доводи позову підставою для визнання недійсними державних актів про право власності на земельні ділянки відповідачів та розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації Київської області №814 від 02 листопада 2007 року бути не можуть.

Крім того не надано позивачем і доказів того, що права та обов’язки ВАТ «Укргідроенерго» не перейшли до ПАТ «Укргідроенерго».

З урахуванням викладених обставин, підстав для задоволення позову судом не встановлено, який є недоведеним та не обґрунтованим.

На підставі викладеного та керуючись статтями 209-215 ЦПК України,

вирішив:

в задоволенні позову відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Київської області протягом 10 днів з дня його проголошення шляхом подання в зазначений строк апеляційної скарги через Вишгородський районний суд.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.


Суддя


  • Номер: 2/363/1671/15
  • Опис: про визнання незаконним та скасування розпорядження Вишгородської РДА та визнання недійсними державних актів на право власності на земельну ділянку
  • Тип справи: на цивільну справу (позовне провадження)
  • Номер справи: 363/3916/15-ц
  • Суд: Вишгородський районний суд Київської області
  • Суддя: Чірков Г. Є.
  • Результати справи: ухвалу суду першої інстанції скасувати та направити справу для продовження її розгляду до суду першої інстанції
  • Етап діла: Розглянуто у апеляційній інстанції
  • Департамент справи:
  • Дата реєстрації: 31.08.2015
  • Дата етапу: 28.01.2016
  • Номер: 22-ц/780/5629/15
  • Опис: Прокурора Вишгородського району Київської області до Вишгородської районної державної адміністрації про визнання незаконним та скасування розпорядження та визнання недійсними
  • Тип справи: на цивільну справу за апеляційною скаргою (а)
  • Номер справи: 363/3916/15-ц
  • Суд: Апеляційний суд Київської області
  • Суддя: Чірков Г. Є.
  • Результати справи:
  • Етап діла: Повернуто
  • Департамент справи:
  • Дата реєстрації: 15.09.2015
  • Дата етапу: 01.10.2015
  • Номер: 22-ц/780/6351/15
  • Опис: Прокурора Вишгородського району Київської області до Вишгородської районної державної адміністрації Київської області про визнання незаконним та скасування розпорядження та визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки
  • Тип справи: на цивільну справу за апеляційною скаргою (а)
  • Номер справи: 363/3916/15-ц
  • Суд: Апеляційний суд Київської області
  • Суддя: Чірков Г. Є.
  • Результати справи:
  • Етап діла: Повернуто
  • Департамент справи:
  • Дата реєстрації: 29.10.2015
  • Дата етапу: 16.11.2015
  • Номер: 22-ц/780/1089/16
  • Опис: Прокурор Вишгородського району Київської області до Вишгородської РДА, Станєвої В.В., Циби А.М., Тофель Н.В. та ін. про визнання незаконними та скасування розпорядження, визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки
  • Тип справи: на цивільну справу за апеляційною скаргою (а)
  • Номер справи: 363/3916/15-ц
  • Суд: Апеляційний суд Київської області
  • Суддя: Чірков Г. Є.
  • Результати справи: повернуто; Скасовано ухвалу і передано питання на розгляд суду першої інстанції
  • Етап діла: Розглянуто
  • Департамент справи:
  • Дата реєстрації: 13.01.2016
  • Дата етапу: 28.01.2016
  • Номер: 2/363/59/17
  • Опис: про визнання незаконним та скасування розпорядження Вишгородської РДА та визнання недійсними державних актів на право власності на земельну ділянку
  • Тип справи: на цивільну справу (позовне провадження)
  • Номер справи: 363/3916/15-ц
  • Суд: Вишгородський районний суд Київської області
  • Суддя: Чірков Г. Є.
  • Результати справи:
  • Етап діла: Подано апеляційну скаргу
  • Департамент справи:
  • Дата реєстрації: 09.02.2016
  • Дата етапу: 12.10.2017
  • Номер: 22-ц/780/110/18
  • Опис: Прокурора Вишгородського райну Київ. області до Вишгородської РДА Київ області, Денисенко Н.А., Данільченка Є.Г. та ГО "Садтовариство Перлина"
  • Тип справи: на цивільну справу за апеляційною скаргою (а)
  • Номер справи: 363/3916/15-ц
  • Суд: Апеляційний суд Київської області
  • Суддя: Чірков Г. Є.
  • Результати справи: в позові відмовлено; Постановлено ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення без зміни рішення суду першої інстанції
  • Етап діла: Розглянуто
  • Департамент справи:
  • Дата реєстрації: 18.10.2017
  • Дата етапу: 07.02.2018
Коментарі
Коментарі відсутні
Потрібна автентифікація

Потріблно залогінитись, щоб коментувати

Логін Реєстрація