ПОСТАНОВА  

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ  

09 листопада 2009 року справа  № 2а-696/09

Колегія суддів Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді:        Поплавського В.Ю.

суддів:                         Уханенка С.А., Сафронової С.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Мелітопольському районі Запорізької області на постанову Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 04 березня 2009 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Мелітопольському районі Запорізької області про визнання дій неправомірними, стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги "Дітям війни", -

в с т а н о в и л а :  

У лютому 2009 року позивач звернувся до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Мелітопольському районі Запорізької області та просив поновити пропущений строк для звернення до суду за захистом порушених прав, стягнути з відповідача на його користь, недоплачену державну соціальну допомогу, за період з 01 січня 2006 року по 01 січня 2009 року в сумі 3887,10 грн., стягнути з відповідача витрати на сплату державного мита.

Постановою Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 04 березня 2009 року позовні вимоги задоволенні частково: поновлено строк звернення до суду; визнано дії відповідача щодо нарахування та виплати щомісячної державної соціальної допомоги неправомірними; зобов’язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року, та з 22 травня 2008 року по 01 січня 2009 року в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, відповідно до ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”. Стягнуто з відповідача на користь позивача витрати зі сплати судового збору в розмірі 3,40 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.  

Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів дійшла  висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.  

Судом встановлено, що позивач  є особою, на яку поширюється дія абзацу 1 статті 1 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”№2195-ІV від 18 листопада 2004 року, та має статус “дитини війни”, що підтверджується відміткою в пенсійному посвідчені.

Згідно статті 6 Закону №2195-ІV дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. Редакція цієї статті набрала чинності з 1 січня 2006 року.

Дію статті 6 цього Закону було зупинено на 2006 рік  відповідно п.17 ст.77 Закону України  “Про Державний бюджет України на 2006 рік” від 20 грудня 2005 року № 3235-IV.

Проте, Законом України від 22 березня 2006 року №3367-IV “Про внесення змін до ЗУ “Про державний бюджет України на 2006 рік” було внесено зміни та виключено п.17 ст.77 зазначеного закону.

Ці зміни набули законної сили через 10 днів після опублікування 22 березня, тобто 2 квітня 2006 року було відновлено дію ст. 6 в редакції від 1 січня 2006 року.

Разом з тим, відповідно до вимог ст. 110 Закону України “Про Державний бюджет України на 2006 рік” від 20 грудня 2005 року (із змінами, внесеними 19 січня 2006 року) зазначене підвищення в 2006 році повинно було запроваджуватись поетапно за результатами виконання бюджету у першому півріччі згідно з порядком, який мав бути визначений Кабінетом Міністрів України та погоджений Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.

Але Кабінет Міністрів України у 2006 році так і не визначив порядку виплати 30% надбавки до пенсії “дітям війни”, що у свою чергу виключало можливість збільшення пенсії “дітям війни”.

На підставі викладеного колегія судів приходить до висновку про те, що вимоги позивача, які стосуються вимог про донарахування та виплату надбавки до пенсії у 2006 року задоволенню не підлягають,  оскільки не ґрунтуються на законі.

Відносно задоволених позовних вимог по виплатам за 2007 рік, колегія суддів виходила з наступного.

Судом першої інстанції необґрунтовано було поновлено позивачу строк для звернення до суду, оскільки в позовній заяві ОСОБА_1 просила відновити строк звернення до суду за захистом порушених прав свобод та інтересів, посилаючись на те, що її не було повідомлено про належні їй як дитині війни виплати, тому про факт порушення прав їй стало відомо лише після висвітлення даних подій у засобах масової інформації. Проте, ці обставини не можна вважати поважною причиною пропуску строку звернення до суду, оскільки рішення Конституційного суду України № 6-рп від 09 липня 2007 року, на яке посилається позивач, було опубліковано в офіційному періодичному виданні «Вісник Конституційного суду України» № 4 від 07.11.2007 року., за захистом своїх прав позивач звернувся до суду лише 03 лютого 2009 року тобто більше ніж за рік після того як вона повинна була дізнатися про порушення своїх прав.  

Так відповідно до ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 100 Кодексу адміністративного судочинства України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна зі сторін.

Враховуючи вищевикладене колегія суддів вважає за необхідне, скасувати постанову суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року за пропуском строку.

Відносно вимог по виплатам за 2008 рік колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.

Підпунктом 2 пункту 41 розділу II Закону України №107-VІ «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» текст статті 6 Закону України №2195-ІV викладено в наступній редакції: дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Ветеранам війни, які мають право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до цього Закону та Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" дане підвищення провадиться за їх вибором згідно з одним із законів.

Відповідно до частини 4 статті 14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасникам війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 10 відсотків від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Підстави для підвищення пенсії за період з січня по 22 травня 2008 року – були відсутні, оскільки позивачу пенсія виплачувалася у збільшеному розмірі у січні – березні 2008 року на 47 грн., щомісячно (10% від 470 грн. - прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність), а в квітні на 48,10 грн., тому позовні вимоги за цей період - не підлягають задоволенню.

Проте, Рішенням Конституційного суду України № 10-рп від 22 травня 2008 року визнано неконституційним положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік» N 107-VI від 28 грудня 2007 року щодо викладення положень ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» №2195-ІV в новій редакції. Таким чином, відновлено дію ст. 6 Закону України №2195-ІV.

Ст. 58 ЗУ «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність на 2008 рік затверджений у наступному розмірі з 1 січня - 470 грн., з 1 квітня - 481 грн., з 1 липня – 482 грн., з 1 жовтня - 498 грн.

Згідно з частиною 1 статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003, №1058-IV мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Колегія суддів вважає за необхідне прийняти у своїх висновках поняття «мінімальна пенсія за віком», про яке йдеться в ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки саме це правове визначення застосовується виключно в діях відповідача під час визначення пенсій громадянам та їх призначення.  

Положення ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не є перешкодою для застосування даної величини (мінімального розміру пенсії за віком) до обрахування інших пенсій чи доплат пов'язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого частиною першою статті, мінімального розміру пенсії за віком.

Доводи апеляційної скарги відповідача стосовно того, що відповідно до вимог ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсії за віком як розрахункова величина застосовується лише до правовідносин, що регулюються цим законом, і до такої категорії громадян як «діти війни» не застосовується, а згідно ст. 7 Закону фінансове забезпечення державних соціальних гарантій «дітей війни» здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, і Пенсійний фонд України не повинен нести відповідальність за позовами вказаної категорії громадян – є хибними та спростовані вищенаведеними висновками.  

Суд зауважує, що реалізація особою права, яке пов'язане з отриманням бюджетних коштів, котра базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань судом не приймається до уваги.  

Таким чином, колегія суддів вважає, що відповідач починаючи з 22 травня 2008 року неправомірно застосовує п. 8 Постанови Кабінету Міністрів України №530 від 28 травня 2008 року, якою встановлено, що «дітям війни» (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та «Про жертви нацистських переслідувань») до пенсії виплачується підвищення у розмірах : з 22 травня - 48,1 гри., з 01 липня - 48,2 грн., з 01 жовтня - 49,8 грн., бо ці положення протирічать Закону України «Про соціальний захист дітей війни» та рішенню Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року.

Вищенаведені висновки свідчать, що відповідач діяв не у спосіб передбачений чинним законодавством на певний період часу, рішення Конституційного суду не виконував, що стало причиною звернення позивача до суду.  

Проте, суд першої інстанції не з'ясував, які суми управлінням Пенсійного фонду було перераховано на користь позивача, та який розмір складає різниця між виплаченими та невиплаченими сумами.

Разом з тим, колегія суддів вважає за можливе вирішити спір по суті з метою захисту прав позивача, їх відновлення, недопущення судової тяганини та зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплати позивачу надбавку до пенсії, згідно ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» та частини 1 статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003, в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком з урахуванням різниці яка була виплачена позивачу у меншому розмірі ніж передбачено зазначеними нормами закону або не виплачена.

Колегія суддів не враховує посилання відповідача на відсутність коштів для забезпечення виплат зазначеної доплати до пенсії позивачу, оскільки органи державної влади не можуть посилатись па відсутність коштів, як на підставу невиконаний своїх зобов'язань, які встановлені ст. 46 Конституції України та ст. 6 Закону.

Крім того, Пенсійний фонд України діє у відповідності до Положення «Про Пенсійний фонд України» і здійснює свої повноваження па підставі п. 15 зазначеного положення через створені в установленому порядку територіальні управління. Відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» рішення щодо призначення, донарахування перерахунок пенсії приймаються територіальними органами Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів.

Таким чином, обов'язок по нарахуванню та виплаті доплати до пенсії позивача, передбаченої ст. 6 Закону покладено па відповідні територіальні управління за місцем проживання позивача.

Разом з тим, оскільки суд першої інстанції помилково визначив необхідність нарахування сум соціальної допомоги, а позивач фактично отримує пенсію, розмір якої і необхідно підвищити, колегія суддів вважає за необхідне в резолютивній частині постанови слова «державна соціальна допомога» замінити на «підвищення до пенсії».

Крім того, постанову суду першої інстанції необхідно змінити в частині стягнення з управління Пенсійного фонду України в Мелітопольському районі Запорізької області на користь позивача судового збору у розмірі 3,40 грн., оскільки відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись  п. 3 ч. 1 ст. 198,  ст. 202, ст. 207 КАС України  колегія суддів, -

п с т а н о в и л а:  

Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Мелітопольському районі Запорізької області задовольнити частково.

Постанову Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 04 березня 2009 року в частині: поновлення ОСОБА_1 строку для звернення до суду з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в Мелітопольському районі Запорізької області; зобов’язання Управління Пенсійного фонду України в Мелітопольському районі Запорізької області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 невиплаченої щомісячної державної соціальної допомоги за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року, – скасувати, відмовивши в задоволенні цієї частини позовних вимог.

В резолютивній частині постанови Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 04 березня 2009 року слова «державна соціальна допомога» замінити на «підвищення до пенсії».

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в розмірі 3 грн. 40 копійок.

В іншій частині постанову суду – залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з моменту її постановлення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після набрання законної сили.

Головуючий:                                           В.Ю. Поплавський

Судді:                                                                                                       С.А. Уханенко

С.В. Сафронова