ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"12" вересня 2017 р. м. Київ К/800/9147/16

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Борисенко І.В., Шипуліної Т.М., розглянувши в порядку письмового провадження

касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю «Агрокомпанія «Дружба»

на постановуЛьвівського апеляційного адміністративного суду від 24.02.2016

у справі №819/2147/13-а (876/13687/13)

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Агрокомпанія «Дружба»

доГусятинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Тернопільській області

провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 07.10.2013 позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрокомпанія «Дружба» задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Гусятинської міжрайонної державної податкової інспекції Тернопільської області державної податкової служби від 10.04.2013 №0000031500, №0000051500 та №0000061500. В задоволенні позовної вимоги про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 10.04.2013 №0000021500 відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 24.02.2016 скасована постанова Тернопільського окружного адміністративного суду від 07.10.2013 та прийнято нове рішення, яким відмовлено в позові.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким залишити без змін постанову суду першої інстанції, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

В письмовому запереченні на касаційну скаргу відповідач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтовані та не можуть бути задоволені, просить в задоволенні касаційної скарги відмовити, а постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

З урахуванням відсутності клопотань усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду касаційної скарги в порядку письмового провадження відповідно до пункту 1 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 15 лютого по 22 березня 2013 року, на підставі наказу Гусятинської ОДПІ від 29.01.2013 № 39 податковим інспектором проведено невиїзну документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Агрокомпанія» Дружба» з питань дотримання вимог податкового законодавства, за результатами якої складено акт від 22.03.2013 №175/15/36023635.

Перевіркою встановлено, що в порушення пп. 49.18.1 п.49.18 ст.49 Податкового кодексу України ТОВ «Агрокомпанія» Дружба» невчасно подано декларації з податку на додану вартість за листопад 2011 року та за січень 2012 року.

За дані порушення контролюючим органом винесене податкове повідомлення-рішення №0000021500, яким позивачу нараховано 340 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Також за результатами проведеної перевірки, податковим органом зроблено висновки про те, що в порушення п. 203.2 Податкового кодексу України позивачем проведено несвоєчасне перерахування сум податку на додану вартість, що залишаються у розпорядженні сільськогосподарського підприємства на спеціальний рахунок.

За дані порушення контролюючим органом винесені податкові повідомлення-рішення №0000031500, №0000051500 та №0000061500, якими позивачу нараховано штрафні (фінансові) санкції в загальній сумі 20282,96 грн.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем не дотримано вимог пп. 49.18.1 п. 49.18 ст.49 ПК України, що своєчасного подання податкової звітності, а тому застосування до нього санкцій, передбачених п. 120.1 ст. 120 ПК України є правомірним. Разом з тим, дійшов висновку, що до позивача не підлягає застосуванню штраф, встановлений ст.126 ПК України, оскільки податковим законодавством не передбачено нарахування штрафних санкцій за несвоєчасне перерахування на спеціальний рахунок сум податку на додану вартість, що залишаються у розпорядженні сільськогосподарського підприємства.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого суду про законність застосування податковим органом санкцій, передбачених п. 120.1 ст. 120 ПК України.

Однак, скасовуючи рішення суду першої інстанції в задоволеній частині позовних вимог та відмовляючи в задоволенні позову в цій частині, суд апеляційної інстанції виходив з того, що спірні рішення прийняті податковим органом з дотриманням вимог чинного законодавства, з чим не погоджується судова колегія касаційної інстанції, враховуючи наступне.

Згідно п. 203.2 ст. 203 Податкового кодексу України, порушення вимог якого стало підставою для застосування штрафу податковим органом, платник податку зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого пунктом 203.1 цієї статті для подання податкової декларації.

Відповідно до п.126.1 ст. 126 Податкового кодексу України, у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Відповідно до пп. 14.1.39 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Отже, передбачена пунктом 126.1 статті 126 Податкового кодексу України відповідальність у вигляді штрафу застосовується внаслідок несплати до відповідного бюджету податкового зобов'язання та/або штрафної (фінансової) санкції, тобто в силу наявності самого факту погашення податкового боргу з простроченням, і розмір такої відповідальності залежить виключно від терміну прострочення такого грошового зобов'язання.

Тобто, у разі, якщо платник податків не сплачує суми самостійно визначеного грошового зобов'язання протягом строків, передбачених ПК. Такий платник податків притягується до відповідальності відповідно до статті 126 ПК.

У той же час, відповідно до п. 209.2 ст. 209 Податкового кодексу України згідно із спеціальним режимом оподаткування сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів/послуг, не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається в розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, за рахунок яких сформовано податковий кредит, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей.

Зазначені суми податку на додану вартість акумулюються сільськогосподарськими підприємствами на спеціальних рахунках, відкритих в установах банків та/або в органах, які здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів у порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

З огляду на вимоги вищенаведених норм права, суд першої інстанції зробив правильний висновок, що сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів/послуг, акумулюється ним на спеціальних рахунках та не підлягає сплаті до бюджету, відповідно зазначені суми позбавлені ознак, які зумовлюють можливість набути статусу податкового боргу.

Згідно п. 113.3 ст. Податкового кодексу України штрафні (фінансові) санкції (штрафи) за порушення норм законів з питань оподаткування або іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, застосовуються у порядку та у розмірах, встановлених цим Кодексом та іншими законами України.

Застосування за порушення норм законів з питань оподаткування або іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, штрафних (фінансових) санкцій (штрафів), не передбачених цим Кодексом та іншими законами України, не дозволяється.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що суд першої інстанції дійшов цілком обґрунтованого висновку про неправомірність застосування контролюючим органом штрафу, передбаченого ст.126 ПК України, за несвоєчасне перерахування позивачем на спеціальний рахунок сум податку на додану вартість, що залишаються у розпорядженні сільськогосподарського підприємства.

Між тим звертається увага, що пунктом 123.2 ст. 123 Податкового кодексу України встановлена міра відповідальності за використання платником податків сум, що не сплачені до бюджету внаслідок отримання (застосування) податкової пільги, не за призначенням та/або всупереч умовам чи цілям її надання згідно із законом з питань відповідного податку.

Підсумовуючи вищевикладене, суд касаційної інстанції прийшов до висновку, що судом апеляційної інстанції помилково скасовано рішення суду першої інстанції, яке прийнято на підставі повного та всебічного дослідження обставин справи з дотриманням вимог законодавства.

Відповідно до статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Зважаючи на викладене, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а помилково скасована постанова суду першої інстанції - залишенню в силі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.220, 222, 223, 226, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрокомпанія «Дружба» задовольнити.

2. Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 24.02.2016 скасувати та залишити в силі постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 07.10.2013.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя В.П.Юрченко

Судді І.В. Борисенко

Т.М.Шипуліна