Апеляційний суд Житомирської області

м. Житомир, вул. Святослава Ріхтера, 24, 10008, (0412) 47-26-44

25 травня 2010 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого Микитюк О.Ю.

суддів Старовойта Г.С.,

ОСОБА_1

при секретарі Сапінській Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Житомирі справу за позовом ОСОБА_2 до ПАТ комерційний банк „Приватбанк” про захист прав споживача

за апеляційною скаргою ПАТ комерційний банк „Приватбанк”

на заочне рішення Баранівського районного суду від 11 лютого 2010 року,

в с т а н о в и л а:

В листопаді 2009 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовною заявою, в якій просив визнати незаконними дії ПАТ КБ „Приватбанк” щодо збільшення розміру відсоткової ставки за кредитним договором №ZRZ0GІ0000004145 від 18 грудня 2007 року з 15% до 30 % та зобов’язати відповідача відновити відсоткову ставку 15% та зробити перерахунок, зарахувавши переплачені відсотки в погашення кредиту. В обґрунтування позову зазначив, що з 01 лютого 2009 року банк підвищив відсоткову ставку, не повідомивши його. Вважає, що такі дії відповідача суперечать ст.1056-1 Цивільного кодексу України та ч.4 ст.55 Закону України „Про банки і банківську діяльність”.

Заочним рішенням Баранівського районного суду від 11 лютого 2010 року позов задоволено.

В апеляційній скарзі ПАТ комерційний банк „Приватбанк” просить скасувати рішення і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. Апелянт посилається на порушення судом норм матеріального права. Зазначає, що судом першої інстанції не враховано, що на час укладення кредитного договору банк мав право в односторонньому порядку підвищувати розмір процентної ставки в разі збільшення облікової ставки НБУ та зміни курсу долара США до гривні. Закон України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку” від 12.12.2008 року не може регулювати відносини, які виникли до моменту набрання чинності цим законом. Судом не враховані положення ст.49 Закону України „Про банки і банківську діяльність” та Закону України „Про захист прав споживачів”.

Апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Встановлено, що 18 грудня 2007 року між сторонами укладено кредитний договір строком до 18 грудня 2024 року на отримання кредитних коштів в сумі 120000 грн. із сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 15% річних (а.с.5-12). Пунктом 8.9 даного договору визначено, що банк має право змінити відсоткову ставку в сторону збільшення у випадку поточних коливань відсоткових ставок за вкладами та кредитами та/або змінами у грошовій кредитній політиці НБУ; підвищення ставок за кредитами у відповідній валюті (по статистиці НБУ); підвищення ставки більше ніж на 3 відсоткових пункти за бланковими кредитами „овернайт” НБУ з дати укладення договору чи останнього перегляду відсоткової ставки.

Згідно довідки, виданої відповідачем 23.11.2009 року №157.09 вбачається, що процента ставка по договору з 01 лютого 2009 року збільшена з 15% до 30% річних (а.с.14). Даних про завчасне повідомлення позивача про збільшення ставки відповідач суду першої та апеляційної інстанції не надав.

Пункт 3.5 „Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту” (надалі Правила), затверджених Постановою Національного банку України №168 від 10 травня 2007 року, банкам надано право змінювати процентну ставку за кредитом лише в разі настання події, не залежної від волі сторін договору, яка має безпосередній вплив на вартість кредитних ресурсів банку. Банки не мають права змінювати процентну ставку за кредитом у зв’язку з волевиявленням однієї із сторін (зміни кредитної політики банку).

Відповідно до ч.5 пункту 3.4 зазначених вище Правил, банки зобов’язані в кредитному договорі зазначати правило, за яким змінюється процентна ставка за кредитом, якщо договором про надання кредиту передбачається можливість зміни процентної ставки за кредитом залежно від зміни облікової ставки Національного банку України або в інших випадках, а тому банк повинен навести математичну залежність між запропонованим розміром ставки до розміру ставки Національного Банку України (надалі НБУ), а також обґрунтувати збільшення процентної ставки.

Як вбачається зі змісту кредитного договору та змісту довідки від 23.11.2009 року, банк не навів математичної залежності між запропонованим розміром ставки до розміру облікової ставки НБУ та не обґрунтував збільшення процентної ставки з 15% до 30%.

Отже, банк не міг в односторонньому порядку без попередження збільшувати процентну ставку.

Законом України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку” від 12.12.2008 року внесені зміни до ст. 55 Закону України „Про банки і банківську діяльність” та доповнено Цивільний кодекс України ст.1056-1 ЦК України. Вказані зміни набули чинності з 09 січня 2009 року.

Відповідно до ст. 1056 -1 ЦК України встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною.

Дії банку по підвищенню процентної ставки не відповідають вище зазначеному Закону та нормам ЦК України, оскільки були вчинені після 09.01.2009 року.

Є безпідставними доводи апеляційної скарги про те, що ініціювання підвищення процентних ставок за кредитом відповідно до ст.11 Закону України „Про захист прав споживачів” можливе без згоди позичальника.

Згідно вимог ст.11 вказаного Закону, процентна ставка дійсно може змінюватися залежно від зміни облікової ставки НБУ або в інших випадках. З викладеного вбачається, що зміна умов кредитного договору може бути як у бік збільшення процентної ставки, так і у бік її зменшення, бо і в тому і в іншому випадку розмір ставки зміниться. Нормою ж Цивільного кодексу України накладено заборону не на зміну процентної ставки, а тільки на її збільшення в односторонньому порядку /ст.1056-1 ЦК України/.

Таким чином, за змістом статті 1056-1 ЦК України і статті 11 Закону України „Про захист прав споживачів” банки можуть змінювати процентну ставку за кредитним договором, але тільки в тому випадку, якщо ця зміна не призведе до збільшення цієї ставки.

Посилання представника ЗАТ КБ „Приватбанк” на ст. 49 Закону України „Про банки і банківську діяльність” є також безпідставними.

Відповідно до змісту статті вказаного Закону, банк не може надавати кредит під процент, ставка якого є нижчою від процентної ставки за кредитами, які отримує сам банк, і процентної ставки, що виплачується ним по депозитам.

Відповідач не довів, що ОСОБА_2 надано кредит під процент, ставка якого є нижчою від процентної ставки за кредитами, які на той час отримав сам банк, та процентної ставки, що виплачується банком по депозитах.

Інші доводи апеляційної скарги, висновків суду першої інстанції не спростовують, підстави для скасування рішення відсутні.

Керуючись ст.ст. 209, 218, 303, 307, 308, 314, 315, 319, 324, 325 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ПАТ комерційний банк „Приватбанк” відхилити.

Залишити без змін заочне рішення Баранівського районного суду від 11 лютого 2010 року.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили.

Головуюча:

Судді: