- Відповідач (Боржник): Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України м.Запоріжжя
- Позивач (Заявник): Кагітіна Людмила Петрівна
Ім`я | Замінене і`мя | Особа |
---|
ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
У Х В А Л А
і м е н е м У к р а ї н и
14 вересня 2017 рокусправа № 335/5034/17
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Богданенка І.Ю.,
суддів: Уханенка С.А. Дадим Ю.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпро апеляційну скаргу Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя
на постанову Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 29 травня 2017 року
у справі №335/5034/17
за позовом ОСОБА_1
до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя
про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,–
ВСТАНОВИВ:
У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернулася в Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя з позовом до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя про визнання протиправними дій щодо відмови і зобов’язання призначити пенсію по інвалідності, як інваліду ІІ групи згідно з Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та провести виплату пенсії з 20 березня 2017 року та надалі проводити виплати.
Постановою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 29 травня 2017 року, прийнятою в порядку скороченого провадження, позовні вимоги задоволені частково.
Визнано протиправними дії Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя щодо відмови у виплаті ОСОБА_1 пенсії по інвалідності.
Зобов'язано Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя призначити ОСОБА_1 з 20 березня 2017 року пенсію по інвалідності, як інваліду ІІ групи відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та провести розрахунки по виплаті пенсії.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з постановою суду першої інстанції, Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.
За доводами апеляційної скарги, у позивача відсутні правові підстави для одночасного отримання пенсії по інвалідності та щомісячного довічного грошового утримання, тобто двох різних пенсій.
Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 працювала суддею господарського суду Запорізької області.
З червня 2011 року позивачу призначена пенсія за віком на загальних підставах відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
З 01 квітня 2015 року позивачу припинено виплату пенсії, як працюючому пенсіонеру.
25 травня 2015 року ОСОБА_1 вперше встановлено ІІ групу інвалідності (загальне захворювання) безстроково (а.с. 15), у зв’язку з чим, з цієї дати позивачу поновлено виплату пенсії за віком.
08 вересня 2016 року Верховною ОСОБА_2 України прийнято постанову №1515-VIII «Про звільнення суддів», якою відповідно до пункту 9 частини 5 статті 126 Конституції України у зв'язку з поданням заяви про відставку, зокрема, звільнено з посади судді господарського суду Запорізької області Кагітіну Людмилу Петрівну.
29 вересня 2016 року позивач звернулася до відповідача із заявою про призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.
Відповідачем переведено пенсію позивача з пенсії за віком на щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці відповідно до Закону України «Про судоустрій та статус суддів».
20 березня 2017 року ОСОБА_1 звернулася до відповідача із заявою про призначення пенсії по інвалідності, як інваліду ІІ групи, зі збереженням виплати раніше призначеного щомісячного грошового утримання (а.с. 11-12).
Листом від 27 березня 2017 року, відповідач, з посиланням на положення статті 10 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» повідомив, що особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), за різними законами, а також на щомісячне довічне грошове утримання, призначається одна пенсія або щомісячне довічне грошове утримання за її вибором (а.с. 13).
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що призначення та виплата довічного щомісячного грошового утримання не позбавляє права на пенсію по інвалідності, як наслідок протиправності дій відповідача.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції та зазначає наступне.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно зі статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Закон України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам.
Відповідно до частини 3 статті 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються види пенсійного забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення.
За змістом статті 5 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються види пенсійних виплат, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат.
Статтею 9 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено види пенсійних виплат, які призначаються відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Пенсія по інвалідності призначається органами Пенсійного фонду України відповідно до розділу ІV Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», виплата пенсій по інвалідності здійснюється відповідно до статті 9 цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду України.
Право на таку пенсію виникає у разі настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату працездатності внаслідок загального захворювання на наявності передбаченого статтею 32 цього Закону страхового стажу.
Отже, призначення такої пенсії відбувається за умови настання інвалідності і є державною соціальною гарантією.
Як передбачено статтею 34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсія по інвалідності призначається на весь строк встановлення інвалідності. Інвалідам, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 цього Закону, пенсії по інвалідності призначаються довічно.
Враховуючи наведене, пенсія по інвалідності є соціальною пенсійною виплатою, яка фінансується за рахунок коштів Пенсійного фонду України та має страховий характер (настає за наявності страхового випадку настання інвалідності, призначається особам, які підлягали загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, залежить від заробітної плати застрахованої особи та розміру внесків нарахованих і утриманих з цієї заробітної плати).
Разом з цим, відповідно до пункту 2 частини 1 статті 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають особи, яким до дня набрання чинності цим Законом була призначена пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) за іншими законодавчими актами, але вони мали право на призначення пенсії за Законом України "Про пенсійне забезпечення" за умовами, якщо вони не отримують пенсію (щомісячне довічне грошове утримання) з інших джерел.
Положення цієї норми розповсюджуються лише на осіб, які набули право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи до дня набрання чинності Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», тобто до 01 січня 2004 року, і тому не можуть застосовуватися до спірних правовідносин.
Частиною 1 статті 10 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника) призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
Згідно з частиною 2 статті 10 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» особі, яка має право на довічну пенсію, призначається один з видів довічної пенсії за її вибором.
Оскільки щомісячне довічне грошове утримання відповідно до статті 9 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не є видом пенсії, наведені норми не можуть регулювати спірні правовідносини.
У відповідності до пункту 13 Розділу XV “Прикінцеві положення” Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено, що у разі якщо особа має право на отримання пенсії, щомісячного довічного грошового утримання відповідно до законів України "Про Кабінет ОСОБА_2 України", "Про державну службу", "Про Національний банк України", "Про дипломатичну службу", "Про службу в органах місцевого самоврядування", "Про прокуратуру", "Про статус народного депутата України", "Про судоустрій і статус суддів", "Про судову експертизу", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів", Митного кодексу України, Положення про помічника-консультанта народного депутата України та цього Закону, призначається одна пенсія, щомісячне довічне грошове утримання за її вибором. При цьому різниця між розміром пенсії, на який має право особа відповідно до зазначених законодавчих актів, та розміром пенсії із солідарної системи відповідно до цього Закону фінансується за рахунок коштів Державного бюджету України.
Зазначена норма стосується випадків, коли одна й та саме особа має право на отримання пенсії та/або щомісячного довічного грошового утримання за різними законодавчими актами, які встановлюють різні розміри пенсії та/або щомісячного довічного грошового утримання. У такому випадку особі призначається пенсія, щомісячне довічне грошове утримання лише за одним з наведених у цьому пункті нормативно правових актів, а не за декількома. У разі, якщо довічне грошове утримання призначається за законом, яким не передбачено пенсії по інвалідності, то особа не може бути позбавлена права як на довічне грошове утримання, так і на пенсію по інвалідності.
Статтею 142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), передбачено, що судді, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 років, жінками - пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", виплачується пенсія на умовах, визначених зазначеним Законом, або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання.
Суддя у відставці, який не досяг віку, встановленого частиною першою цієї статті, отримує щомісячне довічне грошове утримання. При досягненні таким суддею віку, встановленого частиною першою цієї статті, за ним зберігається право на отримання щомісячного довічного грошового утримання або, за його вибором, призначається пенсія на умовах, визначених Законом України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування".
Пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді виплачується незалежно від заробітку (прибутку), одержуваного суддею після виходу у відставку. Щомісячне довічне грошове утримання суддям виплачується органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України.
Таким чином, статтею 142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» обмежується право судді, який вийшов у відставку і отримує щомісячне довічне грошове утримання, на пенсію за віком і лише після досягнення пенсійного віку. Право на пенсію по інвалідності не обмежується, ні Законом України «Про судоустрій і статус суддів», ні Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до абзацу 5 пункту 7 Рішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005, право судді, який перебуває у відставці, на пенсійне та щомісячне довічне грошове утримання є гарантією незалежності суддів, які працюють.
Абзацом 5 пункту 8 цього Рішення встановлено, що особливий статус судді, гарантії його незалежності визначаються Конституцією України і законами України, що виключає обмеження законодавчо встановлених гарантій статусу судді або зниження їх рівня. Будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя і права громадян на захист прав і свобод незалежним судом.
Однією з гарантій забезпечення незалежності суддів, закріплених у частині першій статті 126 Конституції України, є надання їм за рахунок держави матеріального і соціального захисту (заробітна плата, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо), надання їм у майбутньому статусу судді у відставці, право якого на пенсійне та щомісячне довічне грошове утримання є гарантією незалежності працюючих суддів. Щомісячне довічне грошове утримання судді у встановленому розмірі спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня.
У мотивувальній частині рішення від 14 грудня 2011 року №18-рп/2011, Конституційний суд України вказав, що щомісячне довічне грошове утримання судді є самостійною гарантією незалежності судді та складовою його правового статусу, а правова природа щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці та щомісячне грошове утримання діючого судді однакова, а самі ці поняття однорідні та взаємопов’язані, ідентичні, відрізняються лише за способом фінансування: судді у відставці сплачує Пенсійний фонд України за рахунок Державного бюджету, діючому судді виключно з Державного бюджету України.
У рішенні від 3 червня 2013 року №3-рп/2013, Конституційний Суд України врахувавши попередні позиції стосовно гарантій незалежності суддів, викладені ним у рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, 18 червня 2007 року № 4-рп/2007, 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, зазначив, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці. Право судді у відставці на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією належного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості. Щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу. Конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя.
Таким чином, конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв'язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання). Статус судді та його елементи, зокрема матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя.
Згідно з положеннями Європейської хартії про закон «Про статус суддів» від 10 липня 1998 року, рівень винагороди суддям за виконання ними своїх професійних обов'язків має бути таким, щоб захистити їх від тиску, що може спричинити вплив на їхні рішення або взагалі поведінку суддів і таким чином вплинути на їхню незалежність та неупередженість (пункт 6.1); статус забезпечує судді, який досяг передбаченого законом віку для виходу у відставку із посади судді і який здійснював повноваження судді протягом певного строку, право на отримання виплат, рівень яких має бути якомога ближчим до рівня його останньої заробітної плати на посаді судді (пункт 6.4).
У Рекомендації №СМ/Rec (2010)12 від 17 листопада 2010 року Комітету ОСОБА_2 Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов'язки зазначено, що оплата праці суддів повинна відповідати їх професії та виконуваним обов'язкам, а також бути достатньою, щоб захистити їх від дії стимулів, через які можна впливати на їхні рішення. Мають існувати гарантії збереження належної оплати праці на випадок хвороби, відпустки по догляду за дитиною, а також гарантії виплат у зв'язку з виходом на пенсію, які мають відповідати попередньому рівню оплати їх праці (пункт 54).
Конституційний Суд України у підпункті 6.2 пункту 6 мотивувальної частини Рішення від 3 червня 2013 року N3-рп/2013 зазначив, що підставою для отримання матеріального забезпечення судді після припинення його повноважень є виключно конституційно визначений статус професійного судді. Тому таке забезпечення суддів залежить від умов, пов'язаних зі статусом судді та його професійною діяльністю щодо здійснення правосуддя, і не може залежати від інших умов, у тому числі соціального забезпечення, яке призначається і виплачується на загальних засадах та передбачене іншими, крім Закону №2453, законами України.
Отже, відповідачем безпідставно не забезпечено позивачу соціальний захист як інваліду шляхом відмови у призначенні та виплаті пенсії по інвалідності.
З огляду на викладене, з урахуванням фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог та вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Таким чином, судом першої інстанції повно встановлені обставини справи та надана правильна юридична оцінка, у зв’язку з чим підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування постанови суду відсутні.
Відповідно до частини 1 статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 183-2, 195, 197, 198, 200, 211, 212 Кодексу адміністративного судочинства України,–
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя – залишити без задоволення.
Постанову Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 29 травня 2017 року – залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя І.Ю. Богданенко
суддя С.А. Уханенко
суддя Ю.М. Дадим
- Номер: 872/7263/17
- Опис: визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії
- Тип справи: Адміністративна апеляційна скарга
- Номер справи: 335/5034/17(2-а/335/232/2017)
- Суд: Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд
- Суддя: Богданенко І.Ю.
- Результати справи:
- Етап діла: Розглянуто: рішення набрало законної сили
- Департамент справи:
- Дата реєстрації: 12.07.2017
- Дата етапу: 14.09.2017