Справа № 509/5351/15-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2017 року Овідіопольський районний суд Одеської області у складі :

головуючого судді Кочко В.К.

при секретарі Савченко М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, у залі суду, в смт. Овідіополь, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту спільного проживання однією сім’єю чоловіка і жінки без реєстрації шлюбу, визнання майна набутого під час спільного проживання спільною сумісною власністю та розділ майна ,що є спільною сумісною власністю ,-

ВСТАНОВИВ:

10 грудня 2015 року, ОСОБА_1, звернулася до суду з вищевказаним позовом, в якому просила встановити факт спільного проживання однією сім’єю з відповідачем без реєстрації шлюбу та визнати майно набуте під час спільного проживання спільною сумісною власністю

      В ході розгляду справи в суді, представник позивачки збільшив позовні вимоги та просив розділити майно, що є спільною сумісною власністю та визнати за ОСОБА_1 право власності на ? частку житлового будинку з господарчими будівлями та спорудами , що знаходиться за адресою: Одеська область Овідіопольський район, с. Мізікевича, ж/м Чорноморка-2, вул. Овідіопольська , буд. №1/8.

   В обґрунтування позову позивачка зазначила, що приблизно з серпня 1994 року по 2013 рік, вона та відповідач - ОСОБА_2, почали фактично проживати разом однією сім’єю, як чоловік і жінка без реєстрації шлюбу та вести спільне господарство. Реєструвати шлюб вони не поспішали, оскільки у цьому не було потреби. З 1995 року по 1996 рік ,разом проживали у батьків позивачки в с.Капітанівка, Комінтернівського району Одеської області, займались сільським господарство.(вирощували свиней на продаж). На початку 1997 року переїхали до м. Одеса, де півроку мешкали у батьків Відповідача. В цьому ж році, вони придбали земельну ділянку, яка знаходиться за адресою: Одеська область Овідіопольський район, с. Мізікевича, ж/м Чорноморка-2, вул. Овідіопольська , діл. №1/8 ( колишня Проектована-1), яку за взаємною згодою, оформили на Відповідача. В 1998 року, на вищевказаній земельній ділянці , спільно розпочали будувати житловий будинок, але спочатку збудували гараж, в якому проживати разом до 2002 року. Кошти, які були необхідні для купівлі будівельних матеріалів та оплати праці будівельників , вони заробляли сумісною працею, а саме заснували виробництво тротуарної плитки та особисто виконували замовлення по її укладанню.

24.05.2002 року, у них народився син - ОСОБА_3, що підтверджується свідоцтвом про народження серії І-ЖД № 394650, зареєстрованого виконкомом Новомиколаївської сільської ради Комінтернівського району Одеської області від 07.08.2002 року, а/запис № 10.Після народження сина , вони почали проживати в недобудованому будинку, за адресою: Одеська область Овідіопольський район, с. Мізікевича, ж/м Чорноморка-2, вул. Овідіопольська , буд. №1/8 ( колишня Проектована-1). В 2007 році, шляхом сумісної праці, вони практично завершили будівництво та ввели будинок до експлуатацію. Але на початку 2013 року , стосунки з відповідачем почали зіпсовуватись , між ними стали виникати сварки, які стали причиною непорозумінь та постійних претензій один до одного, що негативно почало впливати на нормальне існування сім’ї та виховання дитини. В зв’язку з цими обставинами , з листопада 2013 року, вона з дитиною, почала проживати окремо від чоловіка .

На протязі двох років , які вони разом не проживали, вона неодноразово зверталася до ОСОБА_2В, з проханням, розділити вищевказаний житловий будинок з господарчими будівлями та спорудами , який був набутий нами за час спільного проживання однією сім’єю, але угоди про добровільний поділ вищевказаного мана , між ними не досягнено , та як Відповідач вважав ,що будинок є його особистою власністю, в зв’язку з цими обставинами, позивачка вирішила звернутися до суду з вищевказаними позовними вимогами.

Позивачка у судове засідання не з'явилася, але її представником була надана заява, в якій він позов підтримав в повному обсязі та просив розглянути справу за його відсутності.

Представник відповідача на попередньому судовому засіданні заперечував проти задоволення позову , але ні письмових заперечень ні доказів, які б спростовували обставини викладені в позовній заяві, не надавав, в подальшому ні представник ні відповідач особисто, неодноразово в судові засідання не з'являлися, про час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення , причини своєї неявки суду не повідомили.

Вивчивши наявні матеріали справи у їх сукупності, повно та всебічно з’ясувавши обставини, суд приходить до висновку про можливість задоволення позовних вимог ОСОБА_1, з наступних підстав:

     За загальним правилом - кожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення, невизнання або оспорювання (ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 3 ЦПК України).

       Відповідно до ст. 4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси, у спосіб, визначений законами України.

         Згідно із ст.ст. 10,11 ЦПК України - цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, які як і інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона - повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи та розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі - розпоряджається своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд.

       Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін на інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд.

      Відповідно до ч. 1 ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення вирішення справи.    

       Статтею 58 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

       Виходячи з приписів статті 59 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

        Частина 1 статті 60 ЦПК України вказує, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

       Частинами 3,4 статті 212 ЦПК України передбачено, що суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводить мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Відповідно до ч. 1 ст. 234. п. 5 ч. 1 ст. 256 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу, якщо від встановлення цього факту залежить подальша охорона, підтвердження або створення умов здійснення фізичною особою особистих немайнових або майнових прав.

Згідно ч. 6 ст. 235 ЦПК України такий факт розглядається в позовному провадженні, якщо між зацікавленими у його встановленні особами існує спір про право.

Згідно ст. 74 СК України - якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. .

На майно , що є об’єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка , які не перебувають у шлюбі між собою або в будь –якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього кодексу.

Статтею 60 Сімейного кодексу України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд а дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

           Статтею 61 СК України передбачено - об'єктами права спільної сумісної власності подружжя можуть бути будь-які речі, за винятком тих, які виключені з цивільного обороту. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором - є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

       Згідно із ст. 63 СК України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

       Статтею 70 СК України передбачено, що у разі поділу майна, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя - частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна - суд може відступити від засад рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема, якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховував, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.

       У пункті 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України   від 21 грудня 2007року № 11 « Про практику   застосування судами законодавства при розгляді   справ про право   на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним   та   поділ спільного майна подружжя» роз’яснено, що під час застосування ст.74 СК України, що регулює   поділ майна осіб, які   проживають у фактичних шлюбних   відносинах, судам необхідно враховувати, що правило   зазначеної норми   поширюється   на випадки,   коли чоловік та жінка   не перебувають не перебувають у будь-якому   іншому шлюбі і між ними   склалися    відносини, що притаманні подружжю.

Тобто положеннями вказаних норм передбачено, що для визначення та встановлення, що майно є спільною сумісною власністю подружжя необхідні умови - проживання однією сім`єю, спільне проживання, яке пов'язано спільним побутом, із взаємними правами та обов'язками, що і є ознаками сім`ї.

В судовому засіданні було встановлено та підтверджено відповідними доказами, що з серпня 1994 року по 2013 рік, позивачка та відповідач фактично проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу та вели спільне господарство, що підтверджується рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 09.11.2016 року ( рішення набрало законної чинності 21.11.2016 року), яким було визнано ОСОБА_2 батьком ОСОБА_3 на утримання якого з відповідача було стягнено аліменти. Також вищевказаним рішенням, судом було встановлено та підтверджено письмовими доказами і поясненнями свідків, той факт ,що ОСОБА_1 та ОСОБА_2, перебували у фактичних шлюбних відносинах без реєстрації шлюбу з 1994 року , з того часу проживали, як чоловік та жінка однією сім’єю та вели спільне господарство по 2013 рік, в результаті цих стосунків у них 24.05.2002 року, народився син.

Відповідно до ч. 3 ст. 61 обставини встановленні судовим рішенням у цивільній , господарській або адміністративній справі , що набрало законної сили не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини.

    Крім цього, факт проживання однією сім'єю позивачки та відповідача без реєстрації шлюбу, підтверджується, ще й довідкою про склад сім’ї, яка була видана гр. ОСОБА_2 ОСОБА_4 селищною радою Овідіопольського району Одеської області від 10.08.2009 року за № 1174, в якій зазначено, що його сім’я складається з 3-х осіб, а саме ОСОБА_2, ОСОБА_1 - ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 – ІНФОРМАЦІЯ_2 і що вони проживають з ним в спірному будинку за адресою: Одеська область , Овідіопольський район , с. Мізікевича , ж/м Чорноморка -2, вул. Овідіопольська, буд. № 1/8, та сімейними фотокартки з вказаними на них датами, на яких позивачка зображена разом з відповідачем та сином.

Також судом встановлено та підтверджено письмовими доказами , які знаходяться в матеріалах справи , що спірний житловий будинок з господарчими будівлями та спорудами, введений в експлуатацію згідно акту державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об’єкту від 28.09.2007 року, затвердженого розпорядженням Овідіопольської райдержадміністрації від 22.11.2007 року за № 1509 та зареєстрованого в інспекції ДАБК від 06.12.2007 року та в подальшому оформлений на ім’я ОСОБА_2, згідно свідоцтва про право власності від 23.12.2007 року, виданого на підставі витягу з розпорядження Овідіопольської райдержадміністрації за № 1509 від 22.11.2007 року, зареєстрованого КП « Овідіопольське районне бюро технічної інвентаризації » від 28.01.2008 року, згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно за № 17530482.

Згідно постанови Верховної Ради України ві 19.05.2016 року за № 1377-VIII « Про перейменування окремих населених пунктів та районів» село Мізікевича було перейменовано в село Лиманка .

Відповідно до технічного паспорту , складеного КП «Овідіопольське районне бюро технічної інвентаризації» , житловий будинок з господарчими будівлями та спорудами , який знаходиться за адресою: Одеська область , Овідіопольський район , с. Лиманка , ж/м Чорноморка -2 , вул. Овідіопольська, буд. № 1/8, складається в цілому: з одного житлового будинку, зазначеного на плані технічного паспорту під літ. А , мансарди під літ. А1, загальною площею 192,3 кв. м. , житловою 81,8 кв.м.; та споруд: під літ. а – балкону , під літ. Б – гаражу , під літ. б - оглядової ями, під літ. –В сараю , під літ. в – погрібу , під літ. Г – вольєру , № I,II – вимощення , № 1-13 споруди.

Згідно ч. 2. ст.. 331 ЦК України – Право власності на новостворене нерухоме майно житлові будинки ,будівлі ,споруди , тощо, виникає з моменту завершення будівництва ( створення майна)

Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.

Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації , право власності виникає з моменту державної реєстрації

    Таким чином, суд вважає, що оскільки сторони процесу фактично проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу майже дев’ятнадцять років, в інших шлюбах не перебували . На протязі всіх цих років вели спільне господарство , були пов’язані спільним побутом , мали взаємні права та обов’язки, з 24.05.2002 року, спільно виховували сина, і в цей період сумісно побудували житловий будинок з господарчими будівлями та спорудами , тобто під час спільного проживання за сумісні кошти, в якому прожили однією сім'єю одинадцять років, а також в зв’язку з тим , що право власності на житловий будинок було набуте після 2004 року, він є їх спільною сумісною власністю, а тому, на думку суду, набуте сторонами в період проживання однією сім'єю вказане нерухоме майно належить їм на праві спільної сумісної власності та підлягає розподілу між ними в рівних частках кожному.

Статтями 368,372 ЦК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі. У разі поділу майна, що є спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

     Також, стаття 369 ЦК України вказує, що співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників.

     Статтею 392 ЦК України передбачено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

За загальним правилом дії законів та інших нормативно - правових актів у часі ( ч.1 ст.58 Конституції України) норми Сімейного кодексу України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 1 січня 2004 року. До сімейних відносин, які вже існували на зазначену дату, норми Сімейного кодексу України застосовуються в частині лише тих прав і обов'язків, що виникли після набрання ним чинності. Ці права і обов'язки визначаються на підставах, передбачених СК України, що прямо передбачено п.1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів"

      Таким чином, ст. 74 Сімейного кодексу України набрала чинності з 01.01.2004 року, регулює майнові правовідносини між чоловіком і жінкою у фактичному шлюбі та не має зворотної дії у часі.

     З урахуванням наведеного , суд вважає доведеним факт проживання однією сім'єю ОСОБА_1 з ОСОБА_2   без реєстрації шлюбу у період з 1994 року по 01.02. 2013 року , але на підставі діючого законодавства, юридичний факт проживання сторін однією сім'єю без перебування у шлюбі, можливо встановлювати тільки з 01.01.2004 року.

Керуючись, ст. ст. 10,11,57-61,88,154,169,209,212,214,215,218,234,235,256,360-7 ЦПК України, ст. ст. 57,60,61,63,65,68-71,74 СК України, ст.ст. 368,369,372,392 ЦК України, Постановою Пленуму ВСУ № 11 від 21.12.2007 р. «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, про встановлення факту спільного проживання однією сім’єю чоловіка і жінки без реєстрації шлюбу, визнання майна набутого під час спільного проживання спільною сумісною власністю та розділ майна ,що є спільною сумісною власністю» ,- задовольнити у повному обсязі.

Встановити факт, що має юридичне значення в тому, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2, проживали разом однією сім'єю без реєстрації шлюбу та вели спільне господарство - в період 01.01.2004 року по 01.02.20013 року, включно.

Визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - житловий будинок з господарчими будівлями та спорудами , який знаходиться за адресою: Одеська область Овідіопольський район , с. Лиманка , ж/м Чорноморка -2 , вул., Овідіопольська, буд. № 1/8.

 Визнати за ОСОБА_1, право власності на 1/2 частку житлового будинок з господарчими будівлями та спорудами , який знаходиться за адресою: Одеська область Овідіопольський район , с. Лиманка , ж/м Чорноморка -2 , вул. Овідіопольська, буд. № 1/8, який складається в цілому: з одного житлового будинку, зазначеного на плані технічного паспорту під літ. А , мансарди під літ. А1, загальною площею 192,3 кв. м. , житловою 81,8 кв.м.; та споруд: під літ. а – балкону , під літ. Б – гаражу , під літ. б - оглядової ями , під літ. –В сараю , під літ. в – погрібу , під літ. Г – вольєру , № I,II – вимощення , № 1-13 споруди.

Арешт, накладений ухвалами Овідіопольського районного суду Одеської області від 15.12.2015 року та від 03.02.2016 року на житловоий будинок з господарчими будівлями та спорудами , який знаходиться за адресою: Одеська область Овідіопольський район, с. Лиманка, (до перейменування с. Мізікевича) ж/м Чорноморка -2 , вул. Овідіопольська, буд. № 1/8 - скасувати.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк апеляційної скарги з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: ОСОБА_5