Рівненський міський суд Рівненської області

м. Рівне, вул. Шкільна, 1, 33028, (0362) 26-59-17

Справа 2-440

2010р.

Р I Ш Е Н Н Я

I М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 вересня 2010 pоку м.Рiвне

Рівненський міський суд в особі судді Куцоконя Ю.П.,

з участю: секретаря судового засідання Філіпової І.М.,

позивача ОСОБА_1,

представника позивача адвоката ОСОБА_2,

відповідача ОСОБА_3,

представника відповідача адвоката ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Рівному

справу за позовом ОСОБА_1 до КОВАЛЬОНОК ОСОБА_5 про поділ майна подружжя, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні позов підтримав і просить суд визнати його та відповідача спільною сумісною власністю нерухоме майно, а саме: квартиру № 164 на вулиці А.Мельника,14 в місті Рівне, яка зареєстрована за ОСОБА_3, та нежитлові приміщення першого поверху на вулиці Кіквідзе,24 в місті Рівне, які зареєстровані за ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 01 листопада 2004 року. Також просить визнати за ним право власності на ідеальну частку у праві спільної сумісної власності з ОСОБА_3 на квартиру № 164 на вулиці А.Мельника,14 в місті Рівне – в розмірі 1/2 та на нежитлові приміщення першого поверху на вулиці Кіквідзе,24 в місті Рівне – в розмірі 1/2.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилається на те, що з ОСОБА_3 перебував у зареєстрованому шлюбі з 25 січня 1986 року, який був розірваний 14 квітня 1997 року. Розірвання шлюбу було проведено формально, для того, щоб отримати субсидію. Після розірвання шлюбу, з 1997 року і до 2008 року вони з відповідачем проживали разом однією сім’єю. Під час шлюбу, у 1992 році, за спільні кошти ними була придбана квартира № 164 на вулиці А.Мельника,14 в місті Рівне. У 2004 році, під час спільного проживання, ними також за спільні кошти було придбано нежитлові приміщення першого поверху на вулиці Кіквідзе,24 в місті Рівне, де вони за спільні кошти провели будівництво перукарні. В добровільному порядку розділити квартиру та нежитлові приміщення відповідач не бажає, а тому, враховуючи неподільність цих речей, просить визнати за ним та відповідачем ідеальні частки в цьому майні без його реального поділу і залишити майно у спільній частковій власності.

Відповідач ОСОБА_3 в судовому засіданні позов не визнала і просить суд в позові відмовити.

На заперечення позовних вимог ОСОБА_3 посилається на те, що 21 червня 1995 року позивач звернувся до суду з позовом про розірвання їх шлюбу. Вона дала згоду на розірвання шлюбу, оскільки сімейних стосунків між ними вже не було. При розірванні шлюбу вони з позивачем домовилися про всі питання, в тому числі і про майно. На час реєстрації розірвання шлюбу (14 квітня 1997 року), набуте спільне майно вони розділили, при цьому, позивач отримав квартиру № 15 на вулиці Р.Шухевича,20 в місті Рівне та автомобіль «Тойота», а вона - квартиру № 164 на вулиці А.Мельника,14 в місті Рівне. З 1997 року по 2000 рік вона з двома дітьми жила у квартирі на вулиці ОСОБА_6, а позивач – у квартирі на вулиці ОСОБА_7. В 2000 році позивач вирішив зайнятися автомобільним бізнесом, продав свою квартиру та автомобіль і гроші вклав у цей бізнес. Оскільки бізнес був пов’язаний з поїздками за кордон, позивачу потрібна була прописка. Вона прописала його у своїй квартирі, але для гарантії оформила договір найму. З 2000 року і до теперішнього часу позивач проживає у її квартирі. Вона погодилася на це через те, що у позивача з дітьми були нормальні стосунки і для дітей це була ілюзія сімейного життя. Фактично у позивача була своя кімната і вони були не більше, ніж сусіди по квартирі. Після розірвання шлюбу сімейним життям вони з позивачем не жили. З 1997 року у кожного з них був свій власний бізнес. Нежитлові приміщення на вулиці Кіквідзе були придбані нею особисто у 2004 році за власні та кредитні кошти. Позивач фінансової участі ні у придбання цих приміщень, ні у ремонтних роботах не приймав. Допомоги у погашенні кредитів позивач їй не надавав.

Нежитлові приміщення на вулиці Кіквідзе вважає майном, що є її особистою власністю, а не спільною з позивачем сумісною власністю. Що стосується квартири № 164 на вулиці А.Мельника,14 в місті Рівне, то вважає, що поділ цієї квартири разом з іншим майном відбувся при розірванні шлюбу, а позивач, знаючи про це, крім того, пропусти строк позовної давності по вимогам щодо поділу цієї квартири, оскільки, проживаючи у квартирі з 2000 року на підставі договору про найм кімнати, з цього часу міг та повинен був довідатися про порушення свого права, якщо дійсно вважав його порушеним.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, показання свідків, дослідивши письмові докази по справі, суд прийшов до висновку, що позовні вимог ОСОБА_1 є недоведеними, а тому позов задоволенню не підлягає.

Судом встановлено, що сторони з 25 січня 1986 року перебували у шлюбі, який, за позовом ОСОБА_1, рішенням Рівненського міського суду від 28 вересня 1995 року було розірвано. Як слідує з рішення суду, позивач в обґрунтування позовних вимог про розірвання шлюбу посилався на те, що вони з відповідачем проживають окремо, шлюбних стосунків не підтримують, спільного господарства не ведуть. Також позивач посилався на те, що примирення неможливе і що спору про майно та дітей сторони не мають. Доказів фіктивності розірвання шлюбу, на що посилається позивач, останній суду не надав.

14 квітня 1997 року відповідач зареєструвала розірвання шлюбу у відділі реєстрації актів громадянського стану міста Рівне та отримала свідоцтво про розірвання шлюбу.

Судом також встановлено, що під час шлюбу сторони набули майно, а саме: квартиру № 164 на АДРЕСА_1 на вулиці Р.Шухевича,20 в місті Рівне та автомобіль «Тойота».

Як слідує з пояснень відповідача ОСОБА_3, а також показань свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9, згадане майно відповідачем та позивачем було поділене в добровільному порядку ще при розірванні шлюбу. При цьому, позивач отримав квартиру № 15 на вулиці Р.Шухевича,20 в місті Рівне та автомобіль «Тойота», а відповідач отримала квартиру № 164 на вулиці А.Мельника,14 в місті Рівне.

Вказані обставини позивачем фактично не заперечуються і не спростовуються. Навпаки, як слідує з пояснень позивача в судовому засіданніАДРЕСА_2 на вулиці Р.Шухевича,20 в місті Рівне була продана ним у 2000 році за 3000-3200 доларів США, а гроші були витрачені для його власного автомобільного бізнеса. До цього, як слідує з оглянутого судом паспорту позивача, він був прописаний у згаданій квартирі з 27 листопада 1997 року по 14 березня 2000 року.

10 березня 2000 року між сторонами був укладений договір № 16а про найм кімнати у квартирі № 164 будинку № 14 на вулиці А.Мельника в місті Рівне. З пояснень відповідача, які позивачем не заперечуються, укладання такого договору і, як наслідок, проживання позивача у належній відповідачу квартирі, було обумовлено виключно інтересами дітей сторін.

Оскільки судом встановлено, що поділ квартири № 164 будинку № 14 на вулиці А.Мельника в місті Рівне разом з поділом іншого майна подружжя відбувся при розірванні шлюбу за взаємною згодою сторін, тому позивач, знаючи про це, пропусти строк позовної давності по вимогам щодо поділу цієї квартири, оскільки, крім того, проживаючи у квартирі з 2000 року на підставі договору про найм кімнати, з цього часу міг та повинен був довідатися про порушення свого права, якщо дійсно вважав його порушеним.

Судом також встановлено, що згідно договору купівлі-продажу індивідуального визначеного майна (нежитлове приміщення) від 01 листопада 2004 року, укладеного між управлінням комунальною власністю Рівненської міської ради та суб’єктом підприємницької діяльності – фізичною особою ОСОБА_3, та свідоцтва про право власності, відповідач набула права власності на нежитлове приміщення, що розташоване на вулиці Кіквідзе,24 в місті Рівне.

Відповідач суду пояснила, що придбання вказаного приміщення, а також ремонтно-будівельні роботи в ньому проводилися за її особисті кошти та кошти, отримані нею за кредитними договорами.

На підтвердження цих обставин відповідачем надані суду копії кредитних договорів № 767 від 25 листопада 2004 року на 5000 грн, № 014/53-05/948 від 05 серпня 2005 року на 5600 доларів США, № 014/53-05/37207 від 28 грудня 2005 року на 3000 доларів США, договору невідновлюваної кредитної лінії № 472 від 14 серпня 2006 року на 50500 грн, укладених нею особисто.

Позивачем же жодних доказів фінансової участі у придбанні нежитлового приміщення та у його ремонті суду не надано.

Відповідно до ст.74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Саме на положення ст.74 СК України, як на підставу своїх вимог, посилається позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги щодо визнання нежитлових приміщень першого поверху на вулиці Кіквідзе,24 в місті Рівне спільною сумісною власністю його та відповідача, а також щодо визнання свого права на ідеальну частку у цьому майні.

Однак суд вважає, що позивачем належними та достатніми доказами не доведено тієї обставини, що сторони в період 1997-2008 років проживали однією сім’єю.

Згідно ст.3 СК України сім’ю складають особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки.

З показань допитаних в судовому засіданні свідків ОСОБА_10, ОСОБА_8, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_9 та ОСОБА_15 суд вважає беззаперечно встановленою лише одну обставину, а саме, проживання сторін в період 2000-2008 року в одній квартирі, що самими сторонами не заперечується.

Показання вказаних свідків не містять фактичних даних, на підставі яких можна встановити, що сторони, проживаючи в одній квартирі, були пов’язані спільним побутом і мали взаємні права та обов’язки. Не містять таких даних і надані позивачем фотографії, які до того ж не містять даних про час фотозйомки. Будь-яких інших доказів позивачем суду не надано.

За встановлених по справі обставин, суд прийшов до висновку, що позивачем не доведено факту проживання з відповідачем однією сім’ю в період 1997-2008 років, а тому суд визнає безпідставними та недоведеними вимоги про визнання нежитлових приміщень першого поверху на вулиці Кіквідзе,24 в місті Рівне спільною сумісною власністю сторін та про визнання права власності позивача на ідеальну частку у цьому майні.

На підставі ст.ст.22,29 КпШС України, ст.ст.60,69,71,74 СК України, керуючись ст.ст.8,10,11,60,61,88,209,212,214,215,218,223,292,294 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

В позові ОСОБА_1 до КОВАЛЬОНОК ОСОБА_5 про поділ майна подружжя відмовити за недоведеністю позовних вимог.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення до апеляцiйного суду Рівненської області через Рiвненський мiський суд. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Повне рішення складено 27 вересня 2010 року.

Cуддя: