Справа №490/3805/16-ц 27.09.2017 27092017 27.09.2017

Провадження №22-ц/784/1740/17

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 490/3805/16-ц Головуючий І інстанції - Батченко О.В.

Провадження № 22-ц/784/1740/17 Доповідач - Темнікова В.І.

Категорія 27

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 вересня 2017 року Судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Миколаївської області в складі :

головуючого - Темнікової В.І.,

суддів - Крамаренко Т.В., Прокопчук Л.М.,

при секретарі - Горенко Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 11 серпня 2016 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк (далі - ПАТ КБ) «ПриватБанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И Л А :

В квітні 2016 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з зазначеним позовом, в якому посилався на те, що відповідно до укладеного договору № NKH3GK04040091 від 06.07.2005 року ОСОБА_2 отримав кредит у розмірі 118000 доларів США на термін до 05.07.2025 року. В забезпечення виконання зобов'язань за зазначеним кредитним договором, того ж числа між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено договір поруки. У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_2 зобов'язань за вказаним кредитним договором, станом на 10 лютого 2016 року виникла заборгованість в сумі 233439,12 доларів США, яка складається з : 58660,56 доларів США заборгованість за кредитом; 51112,80 доларів США заборгованість по відсоткам за користування кредитом; 11439,23 доларів США заборгованість по комісії за користування кредитом; 112226,53 доларів США пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором. Відповідно до умов договору поруки, позивачем було направлено на адресу відповідачів письмову вимогу із зазначенням невиконаних зобов'язань, однак зазначена вимога залишена без задоволення. Тому на підставі вищевикладеного, позивач просив суд стягнути солідарно з відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № NKH3GK04040091 від 06.07.2005 року у розмірі 115651,50 доларів США, що за курсом НБУ від 10.02.2016 р. становить 2999999,91 грн. та складається з 58660,56 доларів США заборгованість за кредитом; 51112,80 доларів США заборгованість по відсоткам за користування кредитом; 5878,14 доларів США заборгованість по комісії за користування кредитом, а також стягнути солідарно з відповідачів судові витрати.

Заочним рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 11 серпня 2016 року позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено. Суд стягнув в солідарному порядку з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № NKH3GK04040091 від 06 липня 2005 року в сумі 115 651,50 доларів США (еквівалент 2 999 999 грн. 91 коп.).

Не погодившись з зазначеним рішенням, відповідачка ОСОБА_1 звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалите нове рішення, яким відмовити у позові ПАТ КБ «ПриватБанк» в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

В судовому засіданні відповідачка ОСОБА_1 та її представник підтримали доводи апеляційної скарги, надавши пояснення, аналогічні змісту апеляційної скарги, просили її задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 також просив апеляційну скаргу задовольнити.

Інші учасники процесу до судового засідання не з'явилися, хоча про час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав:

Згідно ст. 10 ЦПК України обставини цивільних справ встановлюються судом за принципом змагальності. Суд же, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, лише створює необхідні умови для всебічного і повного дослідження обставин справи. При дослідженні і оцінці доказів, встановленні обставин справи і ухваленні рішення суд незалежний від висновків органів влади, експертиз або окремих осіб. Згідно ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Крім того згідно ст.60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на основу своїх вимог або заперечень.

Як убачається з матеріалів справи, судом під час розгляду цієї справи були створені такі умови. Судом були досліджені і оцінені в їх сукупності всі докази, надані сторонами, відповідно до вимог ст. 212 ЦПК України. Виходячи з наданих сторонами доказів, суд першої інстанції правильно дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог.

Приймаючи рішення по справі, суд виходив з того, що 06 липня 2005 року між Банком та ОСОБА_2 укладений договір № NKH3GK04040091, відповідно до умов якого позивач надав відповідачу кредит у сумі 118 000 дол. США зі сплатою відсотків за користування кредитом в строки та в порядку, встановлених договором (до 05 липня 2025 року). На виконання своїх зобов'язань позивач перерахував відповідачу вказану суму. В свою чергу, відповідач належним чином умови договору не виконав, внаслідок чого виникла заборгованість за тілом кредиту та відсотках.

В забезпечення виконання зобов'язання за договором № NKH3GK04040091 між позивачем та ОСОБА_1 було укладено договір поруки від 06 липня 2005 року.

Відповідно ст. 526, 530 ЦК України зобов'язання повинно бути виконано належним чином та в установлений строк, а згідно ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплатити відсотки. На підставі ч. 2 ст. 1054, ч. 2 ст. 1050 ЦК України наслідками порушення відповідачем зобов'язання щодо повернення чергової частини суми кредиту є право позивача достроково вимагати повернення всієї суми кредиту. В силу ст. 551 ЦК України Банк набув права на стягнення з відповідачів неустойки. Згідно ст. 554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Тому суд дійшов висновку, що з відповідачів на користь позивача слід стягнути заборгованість за кредитним договором № NKH3GK04040091 від 06 липня 2005 року в сумі 115 651,50 дол. США (еквівалент 2 999 999 грн. 91 коп.).

Проаналізувавши встановлені судом першої інстанції обставини по справі, апеляційний суд вважає, що висновки суду в цілому підтверджуються матеріалами справи та відповідають вимогам закону, яке регулює спірні правовідносини, що виникли між сторонами.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд не врахував, що національною валютою України є гривня, а тому договірні зобов'язання повинні виконуватися у національній валюті незалеждно від курсу долара США, не є підставою для скасування рішення суду, так як згідно п. 12 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» у разі якщо кредит правомірно наданий в іноземній валюті та кредитодавець (позивач) просить стягнути кошти в іноземній валюті, суд у резолютивній частині рішення зазначає про стягнення таких коштів саме в іноземній валюті, що відповідає вимогам частини третьої статті 533 ЦК.

Як установлено судом першої інстанції, валютою кредиту відповідно до умов кредитного договору № NKH3GK04040091 від 06.07.2005 року є долар США. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.Згідно зі статтею 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.Відповідно до частини другої статті 533 ЦК України, якщо в зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті в гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.Грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом (частини перша та третя статті 533 ЦК України). Згідно зі статтею 2 Закону України від 7 грудня 2000 року № 2121-III "Про банки і банківську діяльність" кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.Статті 47 та 49 цього Закону визначають операції банків з розміщення, залучення коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції незалежно від виду валюти, яка використовується. Ці операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.Статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України (далі - НБУ). Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральної ліцензії) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до пункту 2 статті 5 цього Декрету.Крім того, Національним банком України на виконання положень статті 11 Декрету прийнято Положення. Згідно з пунктом 1.5 цього Положення використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких НБУ видав йому банківську ліцензію та генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій). Відповідно до роз'яснень, викладених у пункті 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 "Про судове рішення у цивільній справі" суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті з правовідносин, які виникли при здійсненні валютних операцій, у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 192, частина третя статті 533 ЦК України, Декрет. Отже, якщо в кредитному договорі виконання зобов'язання визначено у вигляді грошового еквіваленту в іноземній валюті (стаття 533 ЦК України), то за наявності хоча б в однієї зі сторін зобов'язання (у банку-отримувача або в ініціатора платежу) індивідуальної або генеральної ліцензії на використання іноземної валюти на території України (стаття 5 Декрету), суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті. На момент видачі кредиту позивач мав Банківську ліцензію №22, видану НБУ 04.12.2001р., Дозвіл № 22-2 та Додаток до дозволу № 822-2 від 29 липня 2003р., видані НБУ, що надавали йому право виконувати банківські операції, передбачені ст. 47 Закону України «Про банки і бінківську діяльність», в тому числі зазначені в п.3 ч.1 ст. 47 Закону, а саме: розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик ( згідно ст.2 цього Закону, коштами є гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент).

Такий же правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 10 лютого 2016 року в справі № 6 - 1680цс15 та від 24 вересня 2014 року № 6-145цс14.

Не є підставою для скасування рішення суду також доводи апеляційної скарги про те, що суд не врахував того, що в кредитному договорі зазначено не про факт надання кредиту, а лише про зобов'язання банку надати кредит ОСОБА_2, тобто на думку апелянта зміст кредитного договору не підтверджує дати видачі кредиту, без чого будь-які розрахунки заборгованості не мають підстав, виходячи з наступного.

В п.1.1 кредитного договору зазначено, що банк зобов'язується надати позичальнику кредитні кошти шляхом видачі готівки з каси на строк до 05.07.2025р. у вигляді невідновлюваної кредитної лінії у розмірі 118000 доларів США на наступні цілі: купівлю житла в сумі 100000 доларів США та на оплату страхових платежів в сумі 18000 доларіві США.

Ст. 40 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» передбачає можливість надання суду доказів у вигляді електронних документів що

обробляються платіжною системою, яку обслуговує цей розрахунковий банк, ця клірингова установа. При цьому суди та органи досудового слідства не можуть відмовити у прийнятті як доказу електронного документа та вимагати надання паперового документа.

Позивачем надано електронні документи, а саме ордер - розпорядження №004и/2005 від 06.07.2005р. про надання ОСОБА_2 100000 доларів США та меморіальні валюні ордера про оплату страхових платежів за договором від 06.07.2005р. (а.с. 121-137), які є роздруківкою електронної форми платіжних документів.

Крім того, факт отримання ОСОБА_2 коштів у доларах та розмір заборгованості станом на 31.05.2012р. встановлений заочним рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 23.04.2013р. ( а.с.138-140), яким в рахунок заборгованості на кредитним договором у сумі 109524,76 дол. США було звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме на житловий будинок за адресою- АДРЕСА_1

Згідно ч.3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Таким чином, факт отримання ОСОБА_2 кредиту в доларах США, розмір кредиту та дата його отримання не підлягають доказуванню в даній справі. Крім того, в суді в апеляційній інстанції відповідачі не заперечували факт отримання грошей за кредитним договором.

Згідно розрахунку заборгованості, всі сплачені відповідачами кошти враховані, в тому числі і 40000 длоларів США, сплачених відповідачами в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором.

Не є підставою для скасування рішення суду також доводи апеляційної скарги про те, що суд не врахував того, що п. 1.3 кредитного договору передбачено, що забезпеченням виконання боржником зобов'язань за кредитним договором є житловий будинок за адресою- АДРЕСА_1 в якому проживає ОСОБА_4 з 2 малолітніми дітьми, а тому суд повинен був притягнути до участі у справі Службу у справах дітей Центральної РДА м. Миколаєва, а також притягнути до участі у справі та допитати інших мешканціва будинку за адресою- - АДРЕСА_2, оскільки предметом спору по даній справі є не звернення стягнення на предмет іпотеки, а стягнення заборгованості за кредитним договором в грошовому еквіваленті, так як заочне рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 23.04.2013р. про звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме на житловий будинок за адресою- АДРЕСА_1, не виконано, оскільки згідно письмових пояснень представника позивача позивачем взагалі не направлялося для виконання до органів ДВС ( а.с.116-117).

Не заслуговують на увагу також доводи апеляційної скарги про нікчемність кредитного договору через відсутність його нотаріального посвідчення, оскільки згідно вимог ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі, а нікчемним є кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми. Тобто діючим законодавством не передбачена обов'язковість нотаріального посвідчення кредитного договору.

Не є підставою для скасування рішення також посилання апелянта на рішення ВССУ від 22.10.2014р. по справі № 6-26251св14 та апеляційного суду Волинської області від 02.06.2014р. у справі №161/16470/13-ц, якими встановлено, що у випадку коли умови кредитного договру визнані несправедливими в цілому, такими, що суперечать принципу добросовісності, що є наслідком істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків на погіршання становища позичальника, що є підставою для визнання такого договору недійсним, то відповідно і договори поруки та іпотеки, які є похідними від цього договору є недійсними, оскільки в законодавстві України не застосовується прецедент, виключення мають тільки правові позиції, викладені в постановах ВСУ, прийняті за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстав, передбачених пунктами 1,2 частини першої статті 355 цього Кодексу ( ч.2 ст. 214 ЦПК України). Враховує колегія також те, що з вимогами про визнання кредитного договору, чи договору поруки недійсними з зазначених вище підстав відповідачка по даній справі у встановленому законом порядку не зверталася.

Не є безумовною підставою для скасування рішення також посилання в апеляційній скарзі на порушення судом норм процесуального законодавства при ухваленні заочного рішення, оскільки згідно ч.2 ст. 308 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань, а порушення норм процесуального права згідно ч.3 ст. 309 ЦПК України можуть бути підставою для скасування або зміни рішення тільки тоді, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи, чого не сталося в даному випадку.

Розгляд справи у відсутності відповідача та винесення судом заочного рішення надає йому право захистити свої права шляхом звернення до суду з заявою про перегляд заочного рішення, а також на оскарження рішення в апеляційному порядку з наданням доказів, які він мав намір надати суду першої інстанції. Як убачається з матеріалів справи відповідачка скористалася наданим їй законом правом та звернулася до суду з заявою про перегляд заочного рішення та з апеляційною скаргою на заочне рішення, Однак, будь - яких доказів, які мають суттєве значення для перегляду заочного рішення до неї не додала.

Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, зроблених в заочному рішенні суду першої інстанції.

Таким чином, розглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що підстави для скасування чи зміни ршення в межах доводів апеляційної скарги відсутні.

Керуючись ст. ст. 303,307, 308, 314, 315 ЦПК України, судова колеія, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Заочне рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 11 серпня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, але може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів з дня набрання нею законної сили в касаційному порядку.

Головуючий

Судді