У х в а л а

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 вересня 2017 року м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Луспеника Д.Д.,

суддів: Гулька Б.І., Журавель В.І.,

Закропивного О.В., Хопти С.Ф.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на заочне рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 2 березня 2016 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 14 червня 2016 року,

в с т а н о в и л а:

У грудні 2015 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на невиконання відповідачем взятих на себе грошових зобов'язань за договором від 19 грудня 2013 року, у зв'язку з чим у нього перед банком виникла заборгованість у розмірі 22 193 грн 12 коп., яка складається із заборгованості за кредитом у розмірі 5 293 грн 33 коп., заборгованості за процентами в розмірі 13 466 грн 78 коп., пені та комісії в розмірі 1 900 грн, а також штрафів у сумі 500 грн (фіксована частина) та 1 033 грн 01 коп. (процентна складова), яку банк просив стягнути на свою користь.

Заочним рішенням Дніпровського районного суду м. Києва

від 2 березня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 14 червня 2016 року, у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.

У касаційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задовольнити у повному обсязі.

Відповідно до п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог банку, виходив із того, що Умови і правила надання банківських послуг не містять підпису позичальника, тому їх не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами договору.

Проте погодитись із таким висновком судів першої й апеляційної інстанцій не можна, оскільки суди дійшли його з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Судами установлено, що 19 грудня 2013 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 укладено кредитний договір, який складався з анкети-заяви останнього, Умов і правил надання банківських послуг та тарифів банку. За цим договором ПАТ КБ «ПриватБанк» надало відповідачу грошові кошти у вигляді кредитного ліміту на платіжну картку, за умовами якої передбачено сплату 30 % річних за користування кредитом на суму залишку заборгованості.

У зв'язку з неналежним виконанням позичальником умов кредитного договору утворилась заборгованість.

Згідно з п. п. 2.1.1.2.3, 2.1.1.2.4 Умов і правил надання банківських послуг клієнт надає свою згоду на те, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням банку, і клієнт надає право банку в будь-який момент змінити (зменшити, збільшити або анулювати) кредитний ліміт. Підписання договору є прямою та безумовною згодою клієнта щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту, установленого банком.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3, підписавши анкету-заяву про приєднання до Умов і правил надання банківських послуг, користувався кредитним лімітом, отже, погодився з такими умовами, розміром процентів за користування кредитом та штрафними санкціями, що передбачені п. 2.1.1.7.6 Умов і правил надання банківських послуг.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Згідно з нормою ст. 526 ЦК Українизобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У ст. 536 ЦК Українипередбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

За правилами ч. 4 ст. 10 ЦПК України, яка зокрема покладає і на суд певні обов'язки зі створення для сторін змагального процесу, суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджає про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати те, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 4 ст. 60 ЦПК України).

На обґрунтування позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» надало до суду копію анкети-заяви ОСОБА_3 про приєднання до Умов і правил надання банківських послуг, в якій останній погодився з тим, що підписана заява разом з пам'яткою клієнта, Умовами і правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою, а також тарифами банку складають договір про надання банківських послуг, розгорнутий розрахунок заборгованості за кредитним договором станом на 25 листопада 2015 року.

Проте суди не надали цим доказам належної правової оцінки, що є порушенням ст. ст. 212 - 214, 303, 315 ЦПК України, а також не врахували, що відповідач укладення, чи не укладення кредитного договору не оспорював, а з розрахунку кредитної заборгованості та виписки по рахунку вбачається, що позичальник частково сплачував заборгованість, користувався кредитними коштами, тобто погоджувався з Умовами і правилами надання банківських послуг та тарифами.

Статтею 212 ЦПК Українивизначено, що суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність та взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови в їх прийнятті.

Проте, суди першої та апеляційної інстанцій у порушення вимог ст. ст. 212 - 214, 315 ЦПК України на зазначені положення закону уваги не звернули; не з'ясували належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог; які правовідносини сторін випливають з установлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, не перевірили доводів позивача й не надали належної правової оцінки поданим ним доказам та дійшли передчасного висновку про відмову в задоволенні позову, який ґрунтується на припущеннях, що заборонено в силу ч. 4 ст. 60 ЦПК України.

Крім того, пославшись на правову позицію, висловлену в постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року № 6-16цс15, суди не врахували, що вона не стосується даних правовідносин, оскільки в цій справі висловлено позицію про зміну Умов надання споживчого кредиту фізичним особам щодо збільшення позовної давності, де положення ч. 1 ст. 259 ЦК Українивимагає письмової згоди, а в даній справі - про Умови і правила надання банківських послуг як складову частину кредитного договору, з умовами якої відповідач ознайомився, підписавши анкету - заяву.

За таких обставин, коли фактичні обставини для правильного вирішення справи не встановлені, судові рішення не можуть вважатись законними і обґрунтованими та в силу ст. 338 ЦПК Українипідлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції, під час розгляду якої суду належить урахувати викладене, дати відповідну правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити судове рішення відповідно до установлених обставин і вимог закону.

Виходячи з наведеного, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку про необхідність часткового задоволення касаційної скарги із скасуванням судових рішень та направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 344, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» задовольнити частково.

Заочне рішення Дніпровського районного суду м. Києва

від 2 березня 2016 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва

від 14 червня 2016 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий Д.Д. Луспеник

Судді: Б.І. Гулько

В.І. Журавель

О.В. Закропивний

С.Ф. Хопта