Дата документу Справа № 335/722/16-к

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 11-кп/778/1241/17 Головуючий в 1-й інстанції – Апаллонова Ю.В.

Єдиний унікальний № 335/722/16-к

Категорія – ст. 190 ч. 1 КК України Доповідач в 2-й інстанції – ОСОБА_1

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2017 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Запорізької області у складі суддів:

головуючого Білоконева В.М.,

суддів Тютюнник М.С., Рассуждай В.Я.,

при секретарі Михайлівської Т.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в апеляційному порядку матеріали кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за № 12015080060000685 відносно

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, українця, громадянина України, не одруженого, який має на утриманні двох малолітніх дітей, офіційно не працевлаштованого, який має вищу освіту, зареєстрованого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, який проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4, раніше не судимого;

за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України,

за участю прокурора Кмєть А.Г., потерпілого ОСОБА_3, обвинуваченого ОСОБА_2, захисника ОСОБА_4,

за апеляційною скаргою процесуального прокурора у кримінальному провадженні на вирок Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 16 травня 2017 року,

в с т а н о в и л а:

в апеляційній скарзі прокурор у кримінальному провадженні вважає вирок Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 03.03.2017 відносно ОСОБА_2 незаконним, невмотивованим та необґрунтованим у зв'язку з невідповідністю висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження та істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону.

У порушення діючого законодавства суд не навів належних мотивів прийнятого рішення про виправдання ОСОБА_2 за ч.1 ст. 190 КК України.

Так, в судому засіданні за клопотанням прокурора було досліджено протокол пред'явлення особи за фотознімками від 25.08.2015 (а.с. 134-135 т.1) відповідно до якого свідок ОСОБА_5 під номером 2 впізнав особу, яка у квітні 2014 року продала йому свій автомобіль Ford Contour.

При цьому з незрозумілих причин суд не зазначив вищевказаний протокол при посиланні на письмові докази сторони обвинувачення, які досліджувались та долучались за клопотанням прокурора та не надав йому належної оцінки, і лише обмежився посиланням на вказаний протокол та зазначив про те, що він не приймає його як належний доказ.

Крім того, суд не провів аналіз та не надав належної оцінки показанням обвинуваченого ОСОБА_2, який у судовому засіданні зазначив про те, що автомобіль у нього було викрадено в грудні 2013 року, але жодних письмових документів, які б підтвердили факт того, що ОСОБА_2 чи його дружина звертались до правоохоронних органів сторона захисту так і не надала.

Тоді стає не зрозумілим, яким чином свідок ОСОБА_5 впізнав саме ОСОБА_2, як особу яка у квітні 2014 року продала йому автомобіль. При цьому сам обвинувачений зазначив, що після викрадення вказаного автомобіля в кінці 2013 року місце його знаходження йому відоме не було.

Крім того, вищевказаного свідка ОСОБА_5, який був допитаний під час досудового розслідування, про, що було зазначено у реєстрі до матеріалів кримінального провадження під номером 11, у судовому засіданні при розгляді вказаного провадження допитано не було, вказаний свідок жодного разу до зали судового засідання не викликався не зважаючи на обраний судом повний порядок дослідження доказів враховуючи не визнання вини обвинуваченим ОСОБА_2

Водночас, ОСОБА_2 в своїх показаннях, зазначив про те, що жодного шахрайства на меті у нього не було і що він готовий віддати кошти потерпілому за вказаний автомобіль. Однак, стає не зрозумілим, чому протягом такого великого проміжку часу обвинувачений не сплатив гроші, а в котре намагається ввести потерпілого в оману щодо своєї добропорядності та наміру віддати грошові кошти запропонувавши останньому скласти письмову розписку щодо передачі коштів до жовтня 2017 року.

Крім того, судом безпідставно не взято до уваги, як доказ оригінал довіреності серії ВТО №291711 від 10.12.2013 від імені ОСОБА_3 на ім'я ОСОБА_6 та ОСОБА_2, який підтверджує факт передачі права на розпорядження автомобілем Ford Contour, державний номер НОМЕР_1. Хоча на час її оформлення ОСОБА_2 так і н передав усіх коштів за вказаний автомобіль не дивлячись на домовленість щодо передачі коштів частинами, граничний термін передачі яких був саме грудень 2013 року.

Також судом залишено по за увагою і той факт, що саме у вказаній довіреності було зазначено місце проживання ОСОБА_3, однак ОСОБА_2 чомусь при допиті у суді наголошував на відсутності у нього можливості зв'язатись з потерпілим.

Таким чином суд, попри наявні розбіжності не аналізував та не надав належної оцінки показанням обвинуваченого ОСОБА_2 і послався лише на ті показання обвинуваченого та досліджені докази, які вважав необхідними для постановлення виправдувального вироку.

Також, судом взагалі не зазначено у вироку та не взято до уваги показання потерпілого ОСОБА_3 в частині того, що його водій ОСОБА_6 запевнив останнього у порядності ОСОБА_2 та зазначив про його добре матеріальне становище, оскільки у нього станом на вересень 2013 року був свій бізнес, який приносив йому хороший та стабільний дохід.

Водночас, сам потерпілий при допиту у суді зазначив, що побачивши ОСОБА_2 у нотаріальній конторі при оформленні довіреності враховуючи добрі відгуки з боку свого водія відносно ОСОБА_2 та його зовнішній вид не міг навіть подумати «що така людина здатна на обман». Крім того, потерпілий зазначив, що якби йому було відомо про ті обставини, які зазначає обвинувачений ОСОБА_2, а саме щодо погіршення його матеріального становища, як на момент оформлення так і при прийнятті рішення про продаж авто саме ОСОБА_2, то він не погодився б на продаж автомобілю саме йому, а тим паче на передачу грошових коштів частинами за автомобіль.

Сам ОСОБА_2 з незрозумілих причин не зазначив, тим самим приховав відомості про такі суттєві обставини щодо зміни його матеріального стану, які відбулись вже на час оформлення довіреності при безпосередній зустрічі з потерпілим у нотаріальній конторі та суттєво вплинули б на прийняте рішення останнім.

Таким чином, суд у своєму вироку обмежився лише посиланням на докази сторони обвинувачення, які було досліджено, однак жодним чином не вказав у зв'язку з чим він їх не приймає до уваги та у порушення ст. 94 КПК України не надав їм належної оцінки.

Крім того, суд не взяв до уваги, те, що відповідно до показань потерпілого ОСОБА_3, які він надав 16.05.2017, ОСОБА_2 після завершення судового слідства безпосередньо перед судовими дебати які відбулись того ж дня, написав розписку щодо зобов'язання передати грошові кошти потерпілому за автомобіль Ford Contour, державний номер НОМЕР_1, у зв'язку з чим потерпілий відмовився від заявленого раніше позову та попросив суд суворо не карати обвинуваченого враховуючи вказані обставини. Оскільки, як не одноразово потерпілий наголошував у судових засіданнях про те, що він хоче щоб обвинувачений повернув йому кошти за його автомобіль, який він продав йому.

Вказані обставини не заперечував і сам обвинувачений ОСОБА_2, що у свою чергу свідчить про шахрайські дії обвинуваченого та його намір в котре скористатися довірою потерпілого, запевнивши останнього в добропорядності своїх намірів, тим самим уникнути покарання за вчинений злочин.

Отже, суд в порушення ч. 1 ст. 94 КПК України прийняв достовірними показання обвинувачених та доводи захисту, не перевіривши їх достовірність будь якими іншими доказами, окрім свідчень обвинуваченого.

Сукупність наведених обставин свідчить, що суд необґрунтовано прийшов до висновку про відсутність достатніх доказів для доведення винуватості ОСОБА_2 та грубо порушуючи принцип безпосередності та законності кримінального провадження, всупереч вимогам ч. 1 ст. 412 КПК України, виніс незаконний вирок в частині виправдання обвинуваченого ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 190 КК України на підставі невірно зроблених висновків під час судового розгляду.

Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 412 КПК України судове рішення у будь - якому разі підлягає скасуванню, якщо судове провадження здійснено за відсутності потерпілого, належним чином не повідомленого про дату, час і місце судового засідання.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 415 КПК України суд апеляційної інстанції скасовує вирок чи ухвалу суду і призначає новий розгляд у суді першої інстанції, якщо встановлено порушення передбачені пунктами 2, 3, 4, 5, 6, 7 частини другої статті 412 КПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 135 КПК України особа викликається до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду шляхом вручення повістки про виклик, надіслання її поштою, електронною поштою чи факсимільним зв'язком, здійснення виклику по телефону або телеграмою.

У ході ознайомлення з матеріалами судової справи відносно ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 190 КК України встановлено, що в порушення вимог ст. 111 КПК України в матеріалах справи відсутнє повідомлення потерпілого ОСОБА_3 про судові засідання на 13.03.2017 та 20.03.2017.

Крім того в ході прослуховування записів судового засідання встановлено, що суддя Апалонова Ю.В. в судовому засіданні 20.03.2017 зазначила про те, що потерпілий в ході телефонної розмови зазначив про те, що він не заперечує про проведення судового засідання у його відсутності.

Водночас, в матеріалах справи телеграма з цього приводу відсутня. Крім того суддя Апалонова Ю.В. зазначила про те, що потерпілий був присутній у минулому засіданні, яке відбулось 13.03.017 та йому було відомо про те, що у судовому засіданні 20.03.2017 буде проводитись допит обвинуваченого ОСОБА_2 Однак, відповідно до журналу судового засіданні від 13.03.2017 (а.с.220 т.1) вбачається протилежне, що у свою чергу підтверджує факт того, що потерпілий не міг знати та не був повідомлений про те, що 20.03.2017 проводитиметься допит обвинуваченого ОСОБА_2 Крім того, в матеріалах справи відсутні будь-які заяви від потерпілого ОСОБА_3 щодо розгляду вказаного кримінального провадження та проведення судового засідання яке було призначено на 20.03.2017 на 09.30 годину за його відсутності.

Дані порушення є істотними та такими, що перешкоджають повному та всебічному розгляду справи, порушують права сторін кримінального процесу на захист та перешкоджають доступу до правосуддя. Пункти 3, 4 ч. 3 ст. 56 КПК України передбачають право потерпілого бути завчасно поінформованим про час і місце судового розгляду та брати участь у безпосередній перевірці доказів. Право особи на судовий розгляд спрямоване насамперед на реалізацію гарантованого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод права на справедливий суд. Забезпечення такого права є однією з важливих гарантій ухвалення правосудного рішення у кримінальному провадженні.

Просить виправдувальний вирок Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 16.05.2017 у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_2 за ч. 1 ст.190 КК України - скасувати, у зв'язку з істотнім порушенням вимог кримінального процесуального закону та невідповідністю висновків суду першої інстанції, фактичним обставинам кримінального провадження. Призначити новий розгляд справи у суді першої інстанції.

В запереченнях на апеляційну скаргу захисник просить залишити її без задоволення, а вирок суду без змін.

Заслухавши доповідь судді про сутність судового рішення та аргументи скарги; в судових дебатах: прокурора та потерпілого, які підтримали апеляційну скаргу, захисника та обвинуваченого, у тому числі в останньому слові, які просили вирок залишити без змін; перевіривши матеріали провадження, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга прокурора у кримінальному провадженні задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

Вироком Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 16 травня 2017 року ОСОБА_2 визнано невинуватим у пред`явленому йому обвинуваченні та виправдано за недоведеністю, що в їх діянні складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 190 КК України, відповідно до п.3 ч.1 ст. 373 КПК України. Вирішена доля речових доказів.

Згідно зі змістом оскаржуваного судового рішення, на підставі обвинувального акту від 12.05.2017 року, органами досудового розслідування ОСОБА_2 обвинувачується в тому,  що у вересні 2013 року ОСОБА_2 від знайомого йому ОСОБА_7, дізнався про наміри ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_5, продати автомобіль Ford Contour, державний номер НОМЕР_2, який належав останньому на підставі права власності. ОСОБА_2 виказав ОСОБА_7 намір придбати вказаний автомобіль, на що останній пообіцяв домовитись про всі умови придбання автомобіля зі ОСОБА_3 Згідно усної домовленості між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, останній зобов’язувався придбати автомобіль Ford Contour, державний номер НОМЕР_2 за грошові кошти, у сумі 7000 доларів США. За умовами усної домовленості, ОСОБА_2 повинен був виплатити грошову суму у розмірі 7000 доларів США частинами. Першу частину грошових коштів у сумі 2000 доларів США ОСОБА_2 повинен був передати ОСОБА_3, через ОСОБА_7, після надання у користування автомобіля Ford Contour, державний номер НОМЕР_2, ключів запалювання від нього та свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, а залишок грошових коштів у сумі 5000 доларів США, ОСОБА_2 повинен був сплатити ОСОБА_3, через ОСОБА_7, поетапно, впродовж 6 місяців.

Наприкінці вересня 2013 року ОСОБА_2 зустрівся з ОСОБА_7, від якого отримав у користування автомобіль Ford Contour, державний номер  НОМЕР_2, ключі запалювання від нього та свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу. У свою чергу ОСОБА_2 передав ОСОБА_7, впродовж вересня-грудня 2013 року, грошові кошти за вказаний автомобіль, на загальну суму 2000 доларів США.

В подальшому, на початку грудня 2013 року, ОСОБА_3, виказав ОСОБА_7 намір на оформлення генеральної довіреності від свого імені на ім’я ОСОБА_2 на право користування, розпорядження, володіння автомобілем Ford Contour, державний номер НОМЕР_1, на що ОСОБА_2 погодився.

Реалізовуючи усну домовленість, 10.12.2013 року, ОСОБА_3, знаходячись в приміщенні нотаріальної контори, що розташована за адресою: м. Запоріжжя, проспект Леніна 99, в присутності ОСОБА_2, оформив генеральну довіреність серії ВТО № 291711 від свого імені на ім’я  ОСОБА_7 та ОСОБА_2 на право користування, розпорядження, володіння раніше вказаним автомобілем. При цьому, продовжуючи умови усної домовленості, потерпілий ОСОБА_3 залишив оригінал вказаної генеральної довіреність серії  ВТО № 291711 у себе, до повної сплати ОСОБА_2 залишку суми.

Після оформлення довіреності, наприкінці грудня 2013 року ОСОБА_2 звернувся до ОСОБА_7 та повідомив, що у нього зламався придбаний ним автомобіль та попросив допомогти у буксировці автомобіля та пошуку СТО. У свою чергу, ОСОБА_7 приїхав до ОСОБА_2 та допоміг йому довезти автомобіль Ford Contour до знайомого йому майстра з ремонту автомобілів  ОСОБА_8 Прибувши на станцію технічного обслуговування ОСОБА_2 передав ОСОБА_8 автомобіль Ford Contour, державний номер НОМЕР_1, ключі запалювання та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу для проведення його ремонту.

Через декілька днів, наприкінці грудня 2013 року, у ОСОБА_2 виник умисел на заволодіння залишком грошових коштів, у розмірі 5000 доларів США, які останній повинен був виплатити потерпілому ОСОБА_3 за автомобіль Ford Contour, державний номер НОМЕР_1. З цією метою, діючи умисно, з корисливих мотивів, усвідомлюючи злочинний характер своїх дій, ОСОБА_2  віддав невстановленим в ході слідства особам автомобіль Ford Contour, державний номер НОМЕР_1, повідомивши їм місце його перебування та надав дозвіл, в ході телефонної бесіди, ОСОБА_8 на передачу невстановленим особам автомобіля Ford Contour, державний номер НОМЕР_1, ключів запалювання від нього та свідоцтво на право реєстрації транспортного засобу, таким чином не повернув потерпілому ОСОБА_3 залишок грошових коштів у сумі 5000 доларів США, позбавивши останнього можливості повернути автомобіль Ford Contour, державний номер НОМЕР_1, чим спричинив потерпілому ОСОБА_3 матеріальної шкоди на загальну суму 5000 доларів США, що відповідно до курсу НБУ на грудень 2013 року складала 39 965,00 грн.

Дії ОСОБА_2 кваліфіковані органом досудового розслідування за ч. 1 ст. 190 КК України, як заволодіння чужим майном шляхом обману (шахрайство).

Приймаючи рішення про виправдання обвинуваченого ОСОБА_2 за обвинуваченням у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України, суд першої інстанції , зокрема зазначив, що :

- в даній ситуації умисел обвинуваченого на заволодіння майна шляхом обману лишається лише припущенням сторони обвинувачення;

- із змісту пояснень потерпілого та обвинуваченого вбачається, що між ними виникли правовідносини купівлі-продажу автомобіля із узгодженими сторонами розстроченням платежу за продаж автомобіля;

- обставини кримінального провадження свідчать про те, що між потерпілим та обвинуваченим існували цивільно-правові відносини, а це свідчить про відсутність в діях ОСОБА_2 складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України.

За наслідками розгляду апеляційної скарги колегією суддів встановлено наступне.

Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, тобто таким, що ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду і оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

При цьому, положеннями ст. 94 КПК України встановлено обов'язок суду за його внутрішнім переконанням, яке повинно ґрунтуватися на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінювати кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

В силу ч. 3 ст. 62 Конституції України, ст. 17 КПК України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом, а також на припущеннях; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Отже, при вирішенні питання про вину обвинуваченої особи, не можна виходити з припущень, а лише з належних доказів, які підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, за умов усунення всіх суперечностей, що мають місце та відсутності будь-яких сумнівів у тому, що вина обвинуваченої особи доведена.

У відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 374 КПК України мотивувальна частина виправдувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, яке пред'явлене особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення.

За змістом цієї норми закону в мотивувальній частині виправдувального вироку мають бути викладені результати дослідження, аналізу та оцінки доказів у справі, як тих, що були зібрані стороною захисту, так і тих, що зібрані стороною обвинувачення, в тому числі і поданих у судовому засіданні.

Цих вимог закону, як вважає колегія суддів, суд першої інстанції дотримався.

Як убачається з вироку, в ньому викладено формулювання обвинувачення, пред'явленого ОСОБА_2 і визнаного судом недоведеним, а також підстави виправдання із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення.

Ухвалюючи виправдувальний вирок, суд під час розгляду провадження, відповідно до вимог кримінального процесуального закону, забезпечивши принцип змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів, передбачений ч. 2 ст. 22 КПК України, згідно якої сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом, ретельно перевірив представлені сторонами докази, у тому числі й ті, на підставі яких було пред'явлено ОСОБА_2 обвинувачення, навів детальний аналіз усіх досліджених доказів і дав належну оцінку кожному з них і їх сукупності у взаємозв'язку.

Так, зі змісту диспозиції ст. 190 КК України слідує, що кримінально караними в залежності від обстановки чи спричинених наслідків є дії, що полягають у заволодінні чужим майном або придбанні права на майно шляхом обману чи зловживання довірою, тобто шахрайство. При цьому як корисливий злочин проти власності шахрайство вчиняється з прямим умислом, тобто при усвідомленні особою суспільно небезпечного характеру свого діяння, передбаченні його суспільно небезпечних наслідків і бажанні їх настання. В той же час отримання майна з умовою виконання якого-небудь зобов'язання може бути кваліфіковане як шахрайство лише в тому разі, коли винна особа, ще в момент заволодіння цим майном мала на меті його привласнити, не виконуючи зобов'язання. Відсутність хоча б одного зі складових елементів шахрайства, у тому числі суб'єктивної сторони, означає, що дії осіб, поведінка яких оцінюється, можуть знаходитись в іншій юридичній площині, ніж кримінальна.

Наведений зміст закону про кримінальну відповідальність, як правильно вказав суд першої інстанції у вироку, вимагає встановлення в діях ОСОБА_2 прямого умислу на шахрайське заволодіння майном потерпілого ОСОБА_3

Проте, незважаючи на закріплений у ст. 92 КПК України за слідчим та прокурором обов'язок доказування обставин, передбачених ст. 91 КПК України, на переконання колегії суддів, останніми не надано суду доказів на підтвердження обвинувачення в частині наявності в діях ОСОБА_2 зазначеної форми вини і такий висновок суду першої інстанції достатньо мотивований та ґрунтується на даних, які були належним чином перевірені в судовому засіданні і змістовно наведені у вироку.

В суді першої інстанції ОСОБА_2, заперечував свою винуватість у вчиненні шахрайських дій щодо ОСОБА_3 По суті пред’явленого обвинувачення пояснив, що він умислу на шахрайство не мав. Зазначив, що  у 2013 році він від знайомого йому ОСОБА_7 дізнався про те, що продається автомобіль Ford Contour, за 7000 доларів США, який він, після його огляду, вирішив придбати. ОСОБА_7 пообіцяв домовитись про всі умови придбання зі ОСОБА_3 з відстрочкою. Після чого, ОСОБА_7 йому передав ключі, техпаспорт та автомобіль. Він користувався автомобілем та віддавав через ОСОБА_7 грошові кошти за нього для передання власнику автомобіля, усього віддав ОСОБА_7 - 2800 доларів США, це було до революції. Потім його бізнес перестав приносити дохід, закрився, у нього виникло тяжке матеріальне становище, а автомобіль зламався. Він подзвонив ОСОБА_7, який запропонував йому перевести авто на СТО до знайомого ОСОБА_8, що і було зроблено. Потім він поїхав у м. Київ, а до нього почали звертатися невідомі особи, які пропонували «кришувати» його бізнес - ресторан «Голлівуд», на що він відмовлявся. Після його відмови почалися перешкоди у веденні бізнесу, йому та його дружині погрожували, неодноразово приїжджала міліція.  Залишок грошових коштів за автомобіль він повинен був передати ОСОБА_7 для передання ОСОБА_3, при цьому  він повідомляв ОСОБА_7 що є фінансові проблеми і оплатити решту йому зараз складно, однак обов’язково він гроші поверне. Під час перебування у м. Києві, одного дня йому телефонує дружина і каже, що їй погрожують, також йому телефонували невідомі і казали віддати  в "оренду» дружину або автомобіль», вони настояли забрати автомобіль. Він подзвонив ОСОБА_8 та телефон підтвердив необхідність передати автомобіль невідомим особам, однак зробив це вимушено, тому що ці невідомі особи погрожували йому то його сім’ї. Де перебував автомобіль цим особам міг повідомити лише ОСОБА_7 Дружині він сказав писати заяву у райвідділ, яка так і зробила, але на ці звернення реакції не було. Коли він приїхав у м. Запоріжжя, одразу зустрівся з ОСОБА_7 і сказав, що потрібен власник автомобіля, щоб написати заяву про угон автомобіля, а він сказав, що сам зі ОСОБА_3 усе вирішить. Він від ОСОБА_3 не переховувався, однак усі перемовини проходили через ОСОБА_7, який контакти ОСОБА_3 йому не давав. До моменту розгляду провадження у суді жодного телефонного номеру потерпілого у нього не було. ОСОБА_7 йому погрожував, щоб той повернув гроші, а авто він забере.  Потім йому подзвонив слідчий і повідомив про заяву ОСОБА_3, він і не думав що це заява проти нього. Він розуміє, що має віддати гроші ОСОБА_3 за проданий йому автомобіль, який у подальшому було у нього викрадено. Він мав роботу, репутацію, мав дохід, на той період йому потрібен був автомобіль, він об’єктивно мав матеріальну можливість його придбати та бажав реального виконання зобов’язання у повному обсязі, так як розраховував на значний прибуток від бізнесу і розраховував розплатитися за автомобіль за 3 місяці, однак трапилися обставини, через які він втратив не тільки бізнес, а й сім’ю, однак жодного шахрайства на меті у нього не було. Навіть зараз він готовий сплатити кошти потерпілому за усною угодою, домовився з потерпілим про складання розписки.

   Допитаний у судовому засіданні потерпілий  ОСОБА_3 пояснив, що десь у 2013 році доручив, на той час, своєму працівнику ОСОБА_7  продати його автомобіль Форд, 1999 року випуску, червоного кольору за ціною 7 000 доларів США. Після чого, ОСОБА_7 знайшов покупця ОСОБА_2А, який, за усною домовленістю, передав йому через ОСОБА_7 2 000 доларів США, а 5 000 доларів США повинен був передати пізніше (протягом шести місяців), на що він погодився. Після отримання 2000 доларів США, вказаний автомобіль ОСОБА_7 разом із ключами та документами було передано ОСОБА_2 Пізніше у грудні 2013 року він оформив довіреність на ім’я ОСОБА_7 та ОСОБА_2А на повне користування та розпорядження вказаним автомобілем. У нотаріуса він вперше побачив ОСОБА_2А, а також там був і ОСОБА_7 З ОСОБА_2 більше не спілкувався та не бачився. Зв’язок між ОСОБА_2 та ним відбувався лише через ОСОБА_7, якому він постійно нагадував про необхідність повернення ОСОБА_2 залишку грошових коштів. ОСОБА_2 не виконав свої зобов’язання ні перед ОСОБА_7, не перед ним. На теперішній час залишок грошових коштів за автомобіль не отримав. На протязі двох років до суду він не звертався, думав, що гроші йому ОСОБА_2 через ОСОБА_7 поверне, розписку також не складав. Дійсно він за увесь цей час до ОСОБА_2 не звертався, хоча пропонував ОСОБА_7 організувати з ним зустріч, на що ОСОБА_7 повідомляв, що домовиться про це сам. Вважає, що ОСОБА_2А повинен йому віддати несплачені грошові кошти за автомобіль. Більше нічого не вимагає, автомобіль йому вже не потрібен. У судовому засіданні 16.05.2017 року цивільний позов підтримав лише на 2700 доларів США, оскільки на цю суму вони домовилися скласти розписку.

   Допитана у судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_9 17.11.2016 р. пояснила, що є нотаріусом. На даний момент її нотаріальна діяльність припинена. З обвинуваченим та потерпілим особисто не знайома, але бачила їх раніше при здійсненні нею нотаріальної дії.   До неї, як до нотаріуса, звернувся гр. ОСОБА_3 для засвідчення довіреності від нього на право повного розпорядження та володіння його автомобілем. При цьому, ним було надано відповідні документи на автомобіль, які підтверджують право власності. Оскільки, повіреними були ОСОБА_10 та ОСОБА_2, нею було витребувані оригінали їх паспортів та після встановлення їх осіб, виконуючи волю власника автомобіля ОСОБА_3, було складено проект довіреності, який передано власнику та представникам для ознайомлення. Вони ознайомилися з проектом, перевірили свої дані та надали свою згоду. Після чого, проект був перенесений на бланк, підписаний ОСОБА_3 та нею посвідчений і зареєстрований в реєстрі. Оригінал довіреності було передано одному з представників, а копію – ОСОБА_3   Також зазначила, що в її присутності грошові кошти не передавалися, оскільки оформлювалася довіреність. Нею роз’яснювалися наслідки посвідчення такої довіреності.

     Свідок ОСОБА_7 у судовому засіданні 17.11.2016 р. пояснив, що з обвинуваченим ОСОБА_2 існують дружні відносини. Десь два-три роки тому назад, він працював водієм на підприємстві, де начальником був ОСОБА_3, який доручив йому продати його автомобіль Форд, червоного кольору за 7 000 доларів США. В той час він зустрів ОСОБА_2 та запропонував йому купити цей автомобіль. ОСОБА_2 погодився купити автомобіль, але у розстрочку. Спочатку дав завдаток у розмірі 200 доларів США, потім віддавав частинами, що у загальній сумі склало 2000 доларів США, які він передав ОСОБА_3 Залишок грошових коштів ОСОБА_2 обіцяв віддати через два місяці (після Нового року). У зв’язку з чим, десь у вересні ОСОБА_2 було передано автомобіль, документи та ключі (ключі були в одному екземплярі), а після сплати ним 2000 доларів США, у грудні ОСОБА_3 дав довіреність на повне розпорядження автомобілем на його ім’я  та ОСОБА_2 За домовленістю, оригінал довіреності знаходився у нього, а віддати довіреність він повинен після сплати ОСОБА_2 повної суми. На теперішній час, грошові кошти ОСОБА_2 не сплачені. З ОСОБА_2 він дуже часто спілкувався з приводу цих грошей та ОСОБА_2 просив  почекати і обіцяв все віддати. Через деякий час, ОСОБА_2 звернувся до нього з проханням запропонувати майстра по ремонту авто, оскільки цей автомобіль зламався. Він запропонував ОСОБА_2 знайомого майстра та допоміг відбуксувати автомобіль на СТО. Пізніше ОСОБА_2 зателефонував йому та попросив телефон цього майстра для того щоб домовитися з ним та забрати автомобіль, оскільки в цей час ОСОБА_2 знаходився у м. Київ. Зі слів майстра, цей автомобіль разом з ключами і документами, за проханням ОСОБА_2, забрали інші люди.   Зазначив, що про заволодіння автомобілем іншими особами, йому стало відомо від ОСОБА_2, який сказав, що його сім’ї погрожують, забрали автомобіль та що він сам вирішить усе проблеми і віддасть гроші. Коли йому стало відомо, що цей автомобіль стоїть на стоянці на „Правому березі”, то він повідомив про це ОСОБА_2 та він сказав, що сам його забере і у всьому розбереться. З слів ОСОБА_2 йому відомо, що на протязі цих двох років, автомобіль знаходився у невідомих осіб, але ОСОБА_2 обіцяв розрахуватися із ОСОБА_3

   Свідок ОСОБА_8, у судовому засіданні 21.12.2016 р. пояснив, що з обвинуваченим ОСОБА_2 ніяких стосунків не має, потерпілого – не знає. Десь три роки назад до нього у гараж, який розташований у м. Запоріжжя по вул. Макаренка, 1, привезли автомобіль Форд, червоного кольору для здійснення ремонту двигуна. Автомобіль привозили ОСОБА_3 і Федір. Він взяв у них документи на автомобіль та ключі, які залишалися у нього на час проведення ремонту. Після здійснення ремонту, він зателефонував ОСОБА_2 та повідомив, що той може забрати свій автомобіль. Федір у телефонному режимі повідомив, що автомобіль забере інша особа. Автомобіль приїхали забирати двоє осіб, у той час він зателефонував ОСОБА_2, який підтвердив, що автомобіль треба віддати цим особам. Після чого, він віддав їм ключі, документи та автомобіль. Також зазначив, що за ремонт автомобіля розрахувалися раніше. Осіб, які забирали автомобіль та самого ОСОБА_2, на теперішній час, він не впізнає.

   Свідок сторони захисту ОСОБА_11 у судовому засіданні 24.02.2017 року   пояснила, що є колишньою дружиною обвинуваченого, неприязних стосунків немає. Показала, що ОСОБА_2 одного дня у 2013 році прийшов додому і повідомив, що ОСОБА_7 запропонував взяти у розстрочку автомобіль, вони оглянули автомобіль і вирішили взяти його у розстрочку десь наприкінці вересня 2013 року і автомобіль був у їх користуванні. Десь через три місяці оформили довіреність у нотаріуса. Федор зустрічався з ОСОБА_7 і дав йому гроші за машину. Передали техпаспорт і ключі претензій до нього не було, керувала вона і ОСОБА_2 ОСОБА_7 казав, що поки він не виплатить повну вартість, він довіреність на автомобіль не віддасть, так як оригінал довіреності зберігався у власника.  Одного дня ОСОБА_2 їхав до м. Дніпропетровськ і в автомобілі порвався ремінь, а ОСОБА_7 відбуксував на СТО. Після чого вона цей автомобіль не бачила. У цей же час до них у заклад «Голлівуд» приходили невідомі люди, їм телефонували, неодноразово погрожували, нібито, за якісь борги. Потім, коли ОСОБА_2 був у м. Києві, йому подзвонили та попрохали дати цю машину на час поки він  не приїде та дасть їм грошей. Дзвонили, погрожували і казали: «ОСОБА_11 гроші» і прийшлося віддати автомобіль тим особам, які їм погрожували. Його не було у місті більше 2 тижнів. Вона неодноразово зверталася до міліції з приводу погроз. Їй відомо що ОСОБА_2 сплатив близько 2000 доларів США ОСОБА_7 за автомобіль.

Проаналізувавши у вироку показання обвинуваченого, потерпілого, свідків, в сукупності та взаємозв'язку з відомостями, наявними у письмових доказах, зокрема:

- оригіналом довіреності серії ВТО № 291711 від 10.12.2013 року згідно до якої, 10.12.2013 року ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_6 було видано довіреність на ім'я ОСОБА_7 та ОСОБА_2, згідно до якої він уповноважив вказаних осіб (кожен має право діяти самостійно) розпоряджатися, в тому числі і продати, передати в найм (оренду), за ціну та на умовах на свій розсуд  належний йому автомобіль  Ford Contour2.0, державний номер НОМЕР_2, 1999 року випуску, оригінал якої видано згідно до заяви ОСОБА_3 про добровільну видачу оригіналу довіреності;

-  інформацією з Центру № 1 УДАІ ГУМВС № 10/13-601 від 19.02.2015 року, згідно до якої згідно до оперативних даних станом на 19.02.2015 року за ОСОБА_3 був зареєстрований автомобіль Ford Contour, державний номер НОМЕР_2, 1999 року випуску, 16.04.2014 року даний транспортний засіб знято з обліку за дорученням на ім’я ОСОБА_5, 11.07.2014 року автомобіль зареєстровано за ОСОБА_12;

- протоколом тимчасового доступу до речей і документів зняття та постанови на облік 16.04.2014 транспортного засобу Ford Contour, 1999 року випуску, державний номер НОМЕР_1, який належав ОСОБА_3 від 07.04.2015, які знаходились у МРЕО № від 07.04.2015 року та оригінали документів вилучених під час тимчасового доступу від 07.04.2015 з МРЕО № 1, а саме заява від 16. 04.2014 року від імені ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_7 щодо зняття автомобіля з обліку, результати звірки, витяг про реєстрацію довіреностей, копія довіреності від 12.04.2014 року від імені ОСОБА_3,ІНФОРМАЦІЯ_7 на ім’я ОСОБА_5;

- протоколом тимчасового доступу до автомобіля Ford Contour, 1999 року випуску, державний номер НОМЕР_1,від 04.08.2015 року та протокол огляду предмету - автомобіля Ford Contour, 1999 року випуску, державний номер НОМЕР_1, від 04.08.2015;

- ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 11.11.2015 про задоволення скарги ОСОБА_12 та повернення вилученого тимчасовим доступом майна - автомобіля Ford Contour, 1999 року випуску, державний номер НОМЕР_1; копією розписки ОСОБА_12 від 24.11.2015 про отримання від ОСОБА_3 автомобіля Ford Contour, державний номер НОМЕР_2;

- висновком експерта № 270/15 від 27.10.2015 за результатами проведення авто-товарознавчої експертизи, згідно до якого середньо-ринкова вартість транспортного засобу - Ford Contour, державний номер НОМЕР_2, на 10.12.2013 року може складати 60346,35 грн.,

суд першої інстанції, як вважає колегія суддів, дійшов обґрунтованого висновку, що стороною обвинувачення не доведено умисний характер дій ОСОБА_2, направлених на заволодіння майном потерпілого шляхом обману, оскільки судом встановлено відсутність факту безоплатного заволодіння майном, притаманного всім формам розкрадань, в тому числі і шахрайству, а в даному випадку виконання домовленостей між сторонами у неповному обсязі не створює правовідносин, що регулюються кримінальним законом.

Доводи прокурора про наявність в діях обвинуваченого складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України та про відсутність між обвинуваченим та потерпілим цивільно-правових відносин, є необґрунтованими, з огляду на наступне.

Згідно до роз’яснень п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України № 10 від 06.11.2009 року «Про судову практику у справах про злочини проти власності», відповідно до статті 190 КК шахрайство - це заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою. Обман (повідомлення потерпілому неправдивих відомостей або приховування певних обставин) чи зловживання довірою (недобросовісне використання довіри потерпілого) при шахрайстві застосовуються винною особою з метою викликати у потерпілого впевненість у вигідності чи обов'язковості передачі їй майна або права на нього. Обов'язковою ознакою шахрайства є добровільна передача потерпілим майна чи права на нього.

Верховний Суд України звертає увагу на те, що при відмежуванні шахрайства від цивільно-правових деліктів, треба виходити з того, що отримання майна з умовою виконання якого-небудь зобов'язання може бути кваліфіковане як шахрайство - якщо встановлено те, що особа вже в момент заволодіння цим майном мала на меті його привласнити, а зобов'язання не виконувати. При обвинуваченні особи у вчиненні шахрайства під час укладення договорів цивільно-правового характеру слід в обов'язковому порядку встановлювати умисел особи на заволодіння майном в момент його отримання; в іншому випаду мова йтиме про відсутність складу злочину "шахрайство" та наявність цивільно-правових відносин між особами (вказана правова позиція відображена у постанові Верховного Суду України від 24.11.2016 року по справі № 5-250 кс 16).

Згідно до змісту зміненого обвинувального акту, наприкінці грудня 2013 року, у ОСОБА_2 виник умисел на заволодіння залишком грошових коштів, у розмірі 5000 доларів США, які останній повинен був виплатити потерпілому ОСОБА_3 за автомобіль Ford Contour, державний номер НОМЕР_1. З цією метою, діючи умисно, з корисливих мотивів, усвідомлюючи злочинний характер своїх дій, ОСОБА_2  віддав невстановленим в ході слідства особам автомобіль Ford Contour, державний номер НОМЕР_1, повідомивши їм місце його перебування та надав дозвіл, в ході телефонної бесіди, ОСОБА_8 на передачу невстановленим особам автомобіля Ford Contour, державний номер НОМЕР_1, ключів запалювання від нього та свідоцтво на право реєстрації транспортного засобу, таким чином не повернув потерпілому ОСОБА_3 залишок грошових коштів у сумі 5000 доларів США позбавивши останнього можливості повернути автомобіль Ford Contour, державний номер НОМЕР_1, чим спричинив потерпілому ОСОБА_3 матеріальної шкоди на загальну суму 5000 доларів США, що відповідно до курсу НБУ на грудень 2013 року складала 39 965,00 грн. (т. 2 а.п. 12-13).

Приймаючи до уваги вимоги закону України про кримінальну відповідальність, роз’яснення Пленуму Верховного Суду України та правові позиції останнього та проаналізувавши зміст обвинувального акту, колегія суддів приходить до наступних висновків, по-перше, про те, що з точки зору обвинувачення, наприкінці грудня 2013 року, у ОСОБА_2 виник умисел на заволодіння залишком грошових коштів, у розмірі 5000 доларів США; по-друге 5000 доларів США, не є чужим майном для обвинуваченого, а це свідчить, про відсутність предмету злочину, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України; по-третє, потерпілий наприкінці грудня 2013 року добровільно не передавав обвинуваченому ні яке майно, у тому числі 5000 доларів США, вчетверте, потерпілий передав обвинуваченому автомобіль наприкінці вересня 2013 року, тобто за три місяця до виникнення уОСОБА_2 умислу на заволодіння майном, в п’яте, позбавлення потерпілого можливості повернути собі автомобіль та спричинення цим йому матеріальної шкоди, свідчить тільки про наявність цивільно-правових відносин між цими особами.

Таким чином, сторона обвинувачення не інкримінувала обвинуваченому ОСОБА_2, що він наприкінці грудня 2013 рокувчинив будь-які дії, спрямовані на заволодіння шляхом обману чужим майном, яке належить потерпілому ОСОБА_3, а останній після цього добровільно передав обвинуваченому своє майно.

Враховуючи вищевказане, колегія суддів вважає безпідставними і інші доводи прокурора, зокрема про те, що суд:

- не взяв до уваги протокол пред'явлення особи за фотознімками від 25.08.2015 (а.с. 134-135 т.1) відповідно до якого свідок ОСОБА_5 під номером 2 впізнав особу, яка у квітні 2014 року продала йому свій автомобіль Ford Contour;

.- не провів аналіз та не надав належної оцінки показанням обвинуваченого ОСОБА_2, який у судовому засіданні зазначив про те, що автомобіль у нього було викрадено в грудні 2013 року, але жодних письмових документів, які б підтвердили факт того, що ОСОБА_2 чи його дружина звертались до правоохоронних органів сторона захисту так і не надала;

- не взяв до уваги, як доказ оригінал довіреності серії ВТО №291711 від 10.12.2013 від імені ОСОБА_3 на ім'я ОСОБА_6 та ОСОБА_2, який підтверджує факт передачі права на розпорядження автомобілем Ford Contour, державний номер НОМЕР_1. Хоча на час її оформлення ОСОБА_2 так і н передав усіх коштів за вказаний автомобіль не дивлячись на домовленість щодо передачі коштів частинами, граничний термін передачі яких був саме грудень 2013 року;

- залишив по за увагою і той факт, що саме у вказаній довіреності було зазначено місце проживання ОСОБА_3, однак ОСОБА_2 чомусь при допиті у суді наголошував на відсутності у нього можливості зв'язатись з потерпілим.

- не взяв до уваги показання потерпілого ОСОБА_3 в частині того, що його водій ОСОБА_6 запевнив останнього у порядності ОСОБА_2 та зазначив про його добре матеріальне становище, оскільки у нього станом на вересень 2013 року був свій бізнес, який приносив йому хороший та стабільний дохід. Водночас, сам потерпілий при допиту у суді зазначив, що побачивши ОСОБА_2 у нотаріальній конторі при оформленні довіреності враховуючи добрі відгуки з боку свого водія відносно ОСОБА_2 та його зовнішній вид не міг навіть подумати «що така людина здатна на обман». Крім того, потерпілий зазначив, що якби йому було відомо про ті обставини, які зазначає обвинувачений ОСОБА_2, а саме щодо погіршення його матеріального становища, як на момент оформлення так і при прийнятті рішення про продаж авто саме ОСОБА_2, то він не погодився б на продаж автомобілю саме йому, а тим паче на передачу грошових коштів частинами за автомобіль;

- не взяв до уваги, те, що відповідно до показань потерпілого ОСОБА_3, які він надав 16.05.2017, ОСОБА_2 після завершення судового слідства безпосередньо перед судовими дебати які відбулись того ж дня, написав розписку щодо зобов'язання передати грошові кошти потерпілому за автомобіль Ford Contour, державний номер НОМЕР_1, у зв'язку з чим потерпілий відмовився від заявленого раніше позову та попросив суд суворо не карати обвинуваченого враховуючи вказані обставини. Оскільки, як не одноразово потерпілий наголошував у судових засіданнях про те, що він хоче щоб обвинувачений повернув йому кошти за його автомобіль, який він продав йому. Вказані обставини не заперечував і сам обвинувачений ОСОБА_2, що у свою чергу свідчить про шахрайські дії обвинуваченого та його намір в котре скористатися довірою потерпілого, запевнивши останнього в добропорядності своїх намірів, тим самим уникнути покарання за вчинений злочин;

- обмежився лише посиланням на докази сторони обвинувачення, які було досліджено, однак жодним чином не вказав у зв'язку з чим він їх не приймає до уваги та у порушення ст. 94 КПК України не надав їм належної оцінки. Отже, суд в порушення ч. 1 ст. 94 КПК України прийняв достовірними показання обвинувачених та доводи захисту, не перевіривши їх достовірність будь якими іншими доказами, окрім свідчень обвинуваченого;

- необґрунтовано прийшов до висновку про відсутність достатніх доказів для доведення винуватості ОСОБА_2 та грубо порушуючи принцип безпосередності та законності кримінального провадження, всупереч вимогам ч. 1 ст. 412 КПК України, виніс незаконний вирок в частині виправдання обвинуваченого ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 190 КК України на підставі невірно зроблених висновків під час судового розгляду.

Необґрунтованими є доводи прокурора і про те, що свідок ОСОБА_5 не був допитаний під час судового провадження, оскільки із журналу судового засідання від 21.12.2016 року вбачається, що останній був допитаний в якості свідка (т. 1 а.п. 179-180).

Не заслуговують уваги доводи прокурора про те, що суд першої інстанції порушив права потерпілого ОСОБА_3, оскільки не забезпечив права потерпілого на доступ до правосуддя, не створив необхідних умов для використання прав, наданих йому, як стороні процесу, і не забезпечив рівності прав сторін у судовому розгляді, оскільки, по-перше, потерпілий про час і місце судових засідань 13.03.2017 року та 20.03.2017 року був належним чином повідомлений, про що свідчать розписки останнього (т. 1 а.п. 213; 221), по-друге, 13.03.2017 року докази в судовому засіданні не досліджувалися (т. 1 а.п. 220), а 20.03.2017 року суд, відповідно до вимог ст. 325 КПК України, прийняв рішення про проведення судового розгляду без потерпілого (т. 1 а.п. ). При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що потерпілий приймав участь в наступних судових засіданнях, у тому числі і в судових дебатах (т. 2 а.п. 17), однак, про порушення його прав останній не заявляв і не заявляє по цей час, у тому числі і під час апеляційного розгляду.

Враховуючи вищевказане, колегія суддів вважає, що в даному випадку відсутність потерпілого в судових засіданнях 13.03.2017 року та 20.03.2017 року не є істотним порушенням кримінального процесуального закону, яке перешкодило чи могло перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення.

Таким чином, встановивши відсутність в матеріалах провадження достатніх доказів, які були б предметом дослідження суду першої інстанції та об'єктивно і беззаперечно підтверджували винуватість ОСОБА_2 у вчиненні інкримінованого йому злочину, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про виправдання ОСОБА_2 за ч.1 ст. 190 КК України у зв'язку з недоведеністю, що в його діянні є склад цього кримінального правопорушення та вважає, що суд першої інстанції, діючи в межах визначених процесуальним законом повноважень, дотримуючись принципу змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості, врахувавши вимоги ст. 62 Конституції України, ухвалив законне й обґрунтоване рішення.

Керуючись ст. ст. 404, 407 КПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні залишити без задоволення, а вирок Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 16 травня 2017 року відносно ОСОБА_2, без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з часу її проголошення.

Судді: