ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 вересня 2017 р.м.ОдесаСправа № 814/2156/16

Категорія: 3.5 Головуючий в 1 інстанції: Біоносенко В. В.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого - судді Скрипченка В.О.,

суддів Золотнікова О.С., Осіпова Ю.В.,

за участю секретарів судового засідання Дейнеги С.Є. та Григоренко Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційну скаргу Управління Держпраці у Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2017 року у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Управління Держпраці у Миколаївській області про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу,-

В С Т А Н О В И В:

21 жовтня 2016 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1) звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління Держпраці у Миколаївській області про визнання протиправним та скасування постанови №9-НП від 07.10.16 р. про накладення штрафу в сумі 87000 грн.

В обґрунтування позову зазначено, що ніяких порушень норм діючого законодавства про працю, а саме ч. 1, ч. 3 ст. 24 КЗпП України, не допускав і викладені у постанові факти не відповідають дійсності, адже ОСОБА_2 та ОСОБА_3 продавцями у магазинах та у торговельних палатках позивача не працювали.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2016 року адміністративний позов ФОП ОСОБА_1 був задоволений. Визнано протиправною та скасовано постанову Управління Держпраці у Миколаївській області про накладення на позивача штрафу в сумі 87000,00 грн. №9-НП від 07.10.2016 року.

Не погоджуючись із постановленим у справі судовим рішенням Управління Держпраці у Миколаївській області подало апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права та неповне з'ясування обставин справи, просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову суду, якою повністю відмовити у задоволені адміністративного позову ФОП ОСОБА_1

Позивач постанову суду першої інстанції в частині визнання судом факту вчинення ним правопорушення у сфері трудових відносин не оскаржував, надав до апеляційного суду заперечення, у якому зазначив про законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Справа розглянута апеляційним судом без участі сторін у зв'язку з неявкою у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи. Відповідно до ч. 1 ст. 41 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду в межах апеляційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 зареєстрований в якості фізичної особи-підприємця 18 березня 2014 року. Основним видом діяльності позивача є роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами. Свою діяльність підприємець ОСОБА_1 здійснює у тому числі через магазини «ІНФОРМАЦІЯ_1» та «ІНФОРМАЦІЯ_2», розташовані у м. Вознесенську.

В період з 13.09.16 р. по 16.09.16 р. Управлінням Державної служби України з питань праці у Миколаївській області здійснено позапланову перевірку фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на предмет додержання вимог законодавства з питань праці.

Під час перевірки інспекторами встановлено, що підприємцем ОСОБА_1 створено робоче місце «продавець продовольчих товарів» у магазині «ІНФОРМАЦІЯ_1» м. Вознесенськ. В період з 11.09.16 р. до 13.09.16 р. до роботи на посаді «продавець продовольчих товарів» у магазині «ІНФОРМАЦІЯ_1» ОСОБА_1 було допущено ОСОБА_2, а 24.07.16 р. , 27.07.16 р. та 28.07.16 р. до роботи продавця в палатці за адресою: АДРЕСА_1, було допущено ОСОБА_3, з якими трудовий договір не укладався, повідомлення до органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не надходило.

07.10.16 р. заступником начальника Управління Держпраці у Миколаївській області винесено постанову про накладення штрафу №9-НП, відповідно до якої ФОП ОСОБА_1 визнано винним у правопорушенні, передбаченого абз. 1 ч. 2 ст. 265 КЗпП України - фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) та накладено штраф у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення - 87000 гривень.

Крім того, за результатами перевірки працівниками Управління Держпраці у Миколаївській області за цим фактом був складений протокол про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 41 КУпАП, та направлений для розгляду по суті до Вознесенського міськрайонного суду.

24.10.16 р. постановою Вознесенського міськрайонного суду Миколаївській області позивача визнано винним у скоєнні правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 41 КУпАП - та накладено стягнення у вигляді штрафу в сумі 8500 гривень.

25.11.16 р. постановою апеляційного суду Миколаївської області зазначене судове рішення залишено без змін.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що позивачем дійсно скоєно правопорушення, за яке його притягують до відповідальності, проте, відповідно до ч. 1 ст. 61 Конституції України ФОП ОСОБА_1 не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Проте, з вказаним висновком суду першої інстанції погодитись не можна, адже оскаржувана постанова винесена відповідачем не в порядку, визначеному Кодексом України про адміністративні правопорушення, а на підставі норм кодексу Закону про працю України. Тобто, в даному випадку до позивача застосовано два різні види юридичної відповідальності, що не суперечить Конституції України.

Водночас колегія суддів роз'яснює, що статтею 51 Цивільного Кодексу України закріплено, що до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Оскаржуваною постановою відповідача ФОП ОСОБА_1 притягнуто до фінансової відповідальності за те, що, як суб'єкт підприємницької діяльності, він порушує законодавства про працю, а саме використовує найману працю без належно оформлених трудових відносин, тим самим не лише ухиляється від обов'язку щодо сплати податків до бюджету, а й порушує конституційні права робітників як в теперішньому часі так і в майбутньому. Адже згідно ст. 265 КЗпП України юридичні та фізичні особи підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі: фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

При чому в частині 3 цієї ж статті чітко визначено, що штрафи, накладення яких передбачено частиною другою цієї статті, є фінансовими санкціями.

Чинний Податковий кодекс України містить визначення штрафної санкції (фінансова санкція, штраф) - плата у вигляді фіксованої суми та/або відсотків, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи, а також штрафні санкції за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

З викладеного випливає, що штраф, який накладений Управлінням Держпраці у Миколаївській області на позивача, є фінансовою санкцією у сфері законодавства про працю, застосованою саме до суб'єкта підприємницької діяльності, тобто є іншим видом відповідальності, ніж штрафом за скоєння адміністративного правопорушення, передбаченого Кодексом України про адміністративні правопорушення.

У зв'язку з цим за результатом апеляційного розгляду даної справи колегія суддів дійшла висновку, що рішення відповідача про застосування фінансової санкції до ФОП ОСОБА_1 є правомірним і ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права, з урахуванням усіх фактичних обставин.

За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову ФОП ОСОБА_1

Відповідно до вимог ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідач, який є суб'єктом владних повноважень, свою позицію довів та обґрунтував. Натомість позивач, всупереч наведеним приписам, не довів протиправність прийнятого відповідачем рішення.

Відповідно до ст. 202 КАС України підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Суд першої інстанції не правильно встановив обставини справи та допустив порушення норм матеріального права при вирішенні справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи спростовують правильність висновків суду.

Відтак, апеляційна скарга Управління Держпраці у Миколаївській області підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 184, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України, апеляційний суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Управління Держпраці у Миколаївській області задовольнити повністю, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2017 року - скасувати та прийняти нову постанову суду, якою у задоволенні адміністративного позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення рішення апеляційного суду в повному обсязі.

Головуючий В.О.Скрипченко

Суддя О.С.Золотніков

Суддя Ю.В.Осіпов