ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД _________________________________________________________________________________________ |
УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ |
"15" травня 2007 р. | Справа № 1/569/06 |
Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:
судді-доповідача Жекова В.І.,
суддів Картере В.І., Пироговського В.Т. ,
при секретарі судового засідання - Буравльовій О.М.
за участю представників сторін 15 травня 2007р.
від позивача –не з’явився,
від відповідача –Курганов О.І., Мар’янко Н.І.
розглянувши апеляційну скаргу
Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва
на постанову господарського суду Миколаївської області
від 11.01.2007р.
по справі № 1/569/06
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Інтермет”
до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва
про скасування податкового повідомлення-рішення,
Розгляд справи згідно із приписами п.6 Розділу VІІ та ст.17 КАС України здійснено в порядку, встановленому цим Кодексом.
Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 26.02.2007р., яка надіслана учасникам процесу 01.03.2007р., прийнята до провадження апеляційна скарга Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва на постанову господарського суду Миколаївської області від 11.01.2007р., та ухвалою суду від 26.02.2007р. призначена до розгляду на 10.04.2007р., тобто сторони повідомлені про дату, час і місце засідання суду, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення.
За вимогами ст.150 КАС України, розгляд справи відкладався.
Згідно із приписами ст.160 КАС України у судовому засіданні від 15.05.2007р. оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення.
15 листопада 2005р. ТОВ „Інтермет” звернулось до господарського суду Миколаївської області із позовом, в якому просило скасувати податкове повідомлення - рішення від 03.11.2006р., №0002792301/3 прийняте ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва.
Постановою господарського суду Миколаївської області від 11 січня 2007р. (суддя Васильєва Л.І.) позов задоволено повністю.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить постанову господарського суду скасувати та прийняти нову, якою у задоволенні позову відмовити.
Розглянувши матеріали справи, та проаналізувавши на підставі встановлених в ній фактичних обставин, правильність застосування судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови норм матеріального і процесуального права, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав:
ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва була проведена виїзна позапланова перевірка ТОВ науково виробничої фірми „Інтермет” з питань правомірності формування податкового кредиту при взаємовідносинах з ТОВ „Сфінкс - Миколаїв” за період з 01.04.2003р. по 31.12.2004р.
За результатами перевірки контролюючим органом було складено акт від 19.06.06р. за №149/23-600/24060254.
Здійснивши перевірку контролюючий орган дійшов висновку, що підприємство порушило вимоги п.п. 7.4.1 п.п.7.4.5 п. 7.4 статті 7 Закону України „Про податок на додану вартість” зі змінами та доповненнями, в результаті чого підприємством було завищено податок на додану вартість, що підлягає відшкодуванню з бюджету в розмірі 1473695 грн. та занижено ПДВ на загальну суму 12849893 грн.
За висновками акту перевірки контролюючим органом було прийнято податкові повідомлення - рішення від 03.07.2006р. №0002802301/0 та 0002792301/0.
Наведені податкові повідомлення - рішення були оскаржені платником податків в адміністративному порядку. За результатами розгляду скарг контролюючим органом було прийнято податкове повідомлення - рішення від 03.11.2006р. №0002792301/3, яким платнику податків визначено податкове зобов’язання у сумі 1783707 грн. та застосована штрафна ( фінансова) санкція у сумі 891853 грн.
Не згода із прийнятим рішенням зумовила звернення товариства із відповідним позовом до господарського суду, який було задоволено повністю.
Висновки контролюючого органу наведені в акті перевірки, з якими не погодився суд першої інстанції ґрунтуються на тому, що свідоцтво платника податку на додану вартість ТОВ "Сфінкс - Миколаїв" анульовано з 31.01.2002 року (акт від 12.04.2005 року) на підставі рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 30 травня 2005 року, яким визнано недійсними державну реєстрацію, статутні документи, свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість ТОВ "Сфінкс - Миколаїв". Декларацію по податку на додану вартість за липень 2004 року ТОВ "Сфінкс -Миколаїв" не подавало, тобто податкові зобов'язання за цей період у нього відсутні. Відповідно до п.1.8. статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість" право на відшкодування податку виникає лише при фактичному надходженні податку на додану вартість до Державного бюджету України від продавця. Оскільки ТОВ "Сфінкс - Миколаїв" не задекларувало зобов'язання по податку на додану вартість за липень 2004 року, не сплатило його до бюджету, то відсутні підстави для відшкодування ТОВ „Інтермет” податку на додану вартість по господарським операціям з ТОВ "Сфінкс - Миколаїв" за липень 2004 року.
Судова колегія апеляційної інстанції погоджується із висновками наведеними в оскаржуваному судовому рішенні, та зазначає наступне, відповідно до пунктів 9.1, 9.2 статті 9 Закону України „Про податок на додану вартість” Центральний податковий орган веде реєстр платників податку. Будь-якій особі, яка реєструється як платник податку на додану вартість, присвоюється індивідуальний податковий номер, який використовується для справляння цього податку.
Відповідно до підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України „Про податок на додану вартість” право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платник податку на додану вартість.
Відповідно до вимог п.п. 7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість”, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.
Не дозволяється включення до податкового кредиту, згідно з п.п. 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість”, будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).
Під час перевірки контролюючим органом було встановлено заниження податку на додану вартість. Між тим, в ході перевірки контролюючим органом були досліджені податкові накладні, які не мали будь-яких недоліків та порядок заповнення яких відповідав встановленому чинному законодавству, підтверджено проведення господарських операцій, однак в акті перевірки зроблено висновок, що по операціям з суб'єктами господарювання угоди визнані недійсними.
Наявні у справі матеріали, підтверджують, що судами України не приймались рішення стосовно визнання угод недійсними, укладеними між підприємством позивача та його контрагентами.
З наявної у справі ухвали апеляційного суду м. Миколаєва від 11 липня 2006р. вбачається, що рішення Центрального районного суду м. Миколаєва про скасування державної реєстрації ТОВ „Сфінкс - Миколаїв” скасовано.
За таких обставин помилковим є висновок контролюючого органу про не підтвердження підприємством права на податковий кредит, з огляду на визнання рішенням суду недійсними установчих документів контрагента позивача, за якими ними були видані податкові накладні, та фактичну несплату податку до бюджету контрагентом позивача.
Визнання недійсними установчих документів юридичної особи та подальше анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість саме по собі не тягнуло за собою недійсність всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи і до моменту виключення її з державного реєстру, та не позбавляло правового значення виданих за такими господарськими операціями податкових накладних.
За таких обставин, покупець не може нести відповідальність, як за несплату податків продавцями, так і за можливу недостовірність відомостей про них, включених до Єдиного державного реєстру, за умови необізнаності покупця щодо такої.
Відповідно до вимог п.1.3 ст. 1 Закону України „Про податок на додану вартість”, платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.
Платники податку, визначені у підпунктах "а", "в", "г", "д" пункту 10.1 статті 10, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону (п.10.2. ст. 10 Закону).
Таким чином, як вбачається з вищенаведеного, сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі в разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування.
Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, податкові органи не можуть нараховувати податок на додану вартість та накладати штрафні санкції на покупця при несплаті цього податку продавцем, оскільки чинне законодавство не встановлює підстав для такого нарахування та накладання штрафних санкцій.
Відповідно до вимог частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на викладене, оскаржена постанова є такою, що прийнята з урахуванням всіх обставин справи та при дотриманні норм матеріального та процесуального права, а відтак підстави для її зміни або скасування відсутні.
Керуючись ст.ст. 160, 162, 195, 196, 198, 200, 205,206, КАС України, колегія суддів
УХВАЛИЛА:
Постанову господарського суду Миколаївської області від 11 січня 2007р. зі справи № 1/569/06 –залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Ухвала в порядку ст. 254 КАС України набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку.
Суддя-доповідач | В.І. Жеков |
Судді | В.І. Картере |
В.Т. Пироговський |