СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
Ухвала
Іменем України
14 травня 2007 року | Справа № 20-2/297-9/019 |
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді ,
суддів ,
,
секретар судового засідання
за участю представників:
позивача: Кухарєнко В.М., довіреність №04-02 від 10.01.2007,
відповідача: не з'явився,
третьої особи: не з'явився,
розглянувши апеляційну скаргу Севастопольського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову господарського суду міста Севастополя (суддя Рибіна С.А.) від 12 березня 2007 року у справі № 20-2/297-9/019
за позовом Севастопольського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів (вул. Гоголя, 20-а,Севастополь,99011)
до Приватного підприємства "Житлосервіс" (вул. Хрустальова, 165-80,Севастополь,99055)
третя особа Севастопольський міський центр зайнятості (вул. Руднева, 40, Севастополь, 99053)
про стягнення 2233,00 грн.
ВСТАНОВИВ:
Севастопольське міське відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до господарського суду міста Севастополя з адміністративним позовом про стягнення з приватного підприємства «Житлосервіс»штрафних санкцій у сумі 2.233 грн. за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2004 році.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що хоті відповідач у 2004 році дотримав норматив робочих місць (створив 1 робоче місце), фактично ж на підприємстві інвалід не працював. Сплата відповідачем єдиного податку та відсутність у нього прибутку не звільняє від сплати штрафних санкцій
Рішенням господарського суду міста Севастополя від 12 грудня 2005 року (суддя Шевчук Н.Г.), яке залишено без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 2 лютого 2006 року (колегія суддів: Маслова З.Д., Антонова І.В., Заплава Л.М.) у задоволенні позову відмовлено повністю.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 7 грудня 2006 року рішення господарського суду міста Севастополя від 12 грудня 2005 року та постанова Севастопольського апеляційного господарського суду від 2 лютого 2006 року скасовані, справа направлена на новий судовий розгляд до господарського суду міста Севастополя.
При новому розгляді справи судом першої інстанції встановлено, що у 2004 році відповідач мав одно робоче місце для інваліда, яке введено в дію шляхом працювання інваліда у 2003 році, звіти протягом 2004 року надавав, однак у 2004 році інвалід не працював.
Постановою господарського суду міста Севастополя від 12 березня 2007 року (суддя Рибіна С.А.) у задоволенні позову відмовлено з тих підстав, що відповідач виконав всі вимоги діючого законодавства для забезпечення працевлаштування інваліда.
Не погодившись з судовим рішенням позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду скасувати, позов задовольнити, вважаючи судове рішення прийнятим з порушенням та при неправильному застосуванні норм матеріального права –статей 18, 20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, пунктів 3, 14 Положення „Про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів”.
В обґрунтування апеляційної скарги позивач вказує, що відповідачем не була здійснена атестація робочого місця інваліда та надавалась неповна інформація протягом 2004 року у зв’язку з чим Державна служба зайнятості не мала можливості направити інваліда на роботу згідно рекомендаціям МСЕК.
Заперечень на апеляційну скаргу не надійшло.
У судовому засіданні представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги.
Представники відповідача та третьої особи у судове засідання не з’явилися. Третя особа до початку судового засідання письмово заявила клопотання розглянути спір без її участі. Від відповідача клопотань не надійшло, про час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлений у встановленому порядку.
Враховуючи, що участь у судовому засіданні це право, судова колегія вважає можливим розглянути скаргу за відсутності не з’явившихся учасників процесу.
Відповідно до вимог статей 195, 196 Кодексу адміністративного судочинства України судова колегія, вислухавши представника апелянта, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, встановила, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Як слідує з матеріалів справи, приватним підприємством "Житлосервіс" до Севастопольського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів у 2004 році був наданий звіт Форми № 10-ПІ про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2004 рік, згідно якому у 2004 році у відповідача середньо облікова чисельність штатних працівників облікового складу складала 32 особи, норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів складав 1 місце, середня річна заробітна плата на підприємстві за 2004 рік склала 2233,00 грн., фактично на підприємстві протягом 2004 року інвалід не працював.
Зі звітів Форми № 3-ПН слідує, що приватне підприємство „Житлосервіс” протягом січня –серпня 2004 року надавало до Севастопольського міського центру зайнятості відомості про вакансії для працевлаштування інвалідів. З 30 вересня 2004 року зупинило свою діяльність (а.с. 53-61).
Згідно зі статтею 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів і Україні»№ 875-12 від 21березня 1991 року (в редакції на момент застосування адміністративно-господарських санкцій) передбачено, що для усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності та господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів в розмірі 4 % від загальної вартості працюючих, якщо кількість працюючих від 8 до 25 чоловік - встановлюється норматив в кількості 1 робочого місця.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів.
Відповідно до пункту 5 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів (далі - Положення), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 травня 1995 року № 314, підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення робочих місць.
Пунктом 3 Положення, робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестовано спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.
Згідно пункту 14 вказаного Положення, підприємства, в рамках доведеного до відома нормативу, створюють за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів, щорічно до 1 лютого року, що настає за звітним, подають відділенням Фонду соціального захисту інвалідів відомості про середню річну заробітну плату на підприємстві, середньо облікову чисельність штатних працівників облікового складу та про кількість працюючих інвалідів, інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні місця та вакантні посади, на яких може використовуватися труд інвалідів.
Відповідно до статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.
Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону.
Судова колегія вважає, що відповідач дотримався вказаних вище вимог діючого законодавства, так як органи працевлаштування інвалідів про наявність вільних робочих місць для інваліда повідомляв, звіти (до зупинення діяльності) надавав, у працевлаштуванні інваліду не відмовляв.
Згідно пояснень Севастопольського міського центру зайнятості інваліди на підприємство не направлялися у зв'язку з відсутністю бажання у інвалідів працевлаштовуватися на вказане підприємство.
Судова колегія вважає спроможним висновок суду першої інстанції, що відповідач фактично створив 1 робоче місце для інваліда та ввів його в дію шляхом працевлаштування в 2003 році 1 інваліда на посаді двірника, що підтверджується звітом про зайнятість та працевлаштування інвалідів форми № 10-ПІ, наказом про прийом на роботу інваліда.
Враховуючи викладене, судова колегія дійшла висновку, що відповідачем в повному обсязі були виконані вимоги Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів та Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", у зв'язку з чим не має підстав для застосування до відповідача адміністративного-господарських санкцій, апеляційна скарга необґрунтована та задоволенню не підлягає, постанова судом першої інстанції прийнята без порушень та при правильному застосуванні норм матеріального права, інших підстав для скасування (зміни) судового рішення не має.
Керуючись статтями 24, 195, 196, пунктом 1 частини 1 статті 198, статтею 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
УХВАЛИВ:
1. Апеляційну скаргу Севастопольського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення.
2. Постанову господарського суду міста Севастополя від 12 березня 2007 року у справі № 20-2/297-9/019 залишити без змін.
Ухвала набирає законну силу з моменту проголошення.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця з моменту проголошення.
Головуючий суддя
Судді